Провадження № 22-ц/803/757/22 Справа № 201/1906/21 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
16 березня 2022 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Піменової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2021 року,-
22 лютого 2021 року позивач звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові та його представник посилаються на те, що 16 січня 2013 року між позивачем ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кредитні кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися. Договір поруки не укладався, сам відповідач зобов'язалася погашати борг кредитонабувача. Але в порушення умов цього договору і закону відповідач перестав виплачувати тіло кредиту та відсотки, інші виплати, утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. Вважають вказане незаконним і просили стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по кредитному договору з урахуванням відсотків і штрафних санкцій та витрат на судовий збір, задовольнивши позов у повному обсязі (а.с.1-4).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2021 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволенні.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість по кредитному договору від 16 січня 2013 року станом на 27 січня 2021 року в сумі 145 883 грн. 21 коп., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 100 000 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом - 45 883 грн. 21 коп.
Також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.127-130).
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення про частково задоволенні позовних вимог в розмірі 13 650,55 грн. (а.с.147-155).
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що що відповідно до укладеного між позивачем АТ КБ «Приватбанк» (правонаступник ПАТ КБ «Приватбанк») та відповідачем ОСОБА_1 договору б/н від 16 січня 2013 року (про відкриття карткового рахунку, обслуговування платіжної картки, встановлення кредитного ліміту на платіжну картку) цей відповідач отримав у позивача кредит в сумі для своїх потреб зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту - до закінчення строку дії картки з можливістю пролонгації. На забезпечення вказаного кредитного договору не було укладено договір поруки (а.с.32).
Позивач свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу кредитні кошти в порядку та на умовах передбачених договором, а відповідач, в свою чергу, в порушення ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання належним чином не виконує, в зв'язку з чим станом на 27.01.2021 року утворилася заборгованість у сумі 145 883,21 грн., яка складається з: 100 000,00 грн. - заборгованість за кредитом; 45 883,21 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд 1 інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання, у зв'язку із чим станом на 27.01.2021 року виникла заборгованість, яка становить 145 883,21 грн. і яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Вказані висновки суду відповідають нормам матеріального та процесуального права й ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
У частині першій статті 634 цього Кодексу передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
З матеріалів справи вбачається, що 16 січня 2013 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку, відповідно умов якого банк надав відповідачу кредит зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту - до закінчення строку дії картки з можливістю пролонгації (а.с.32).
Відповідно до заявки на актуалізацію даних щодо преміальної карти, датованої 20.12.2017 року, яка підписана сторонами по справі вбачається, що кредитний ліміт по карті 100 000,00 грн. (а.с.33).
Також відповідачем 31.01.2019 року було підписано довідку про умови кредитування (паспорт споживчого кредиту), в якій відповідач особистим підписом підтвердив ознайомлення з основними умовами кредитування з використанням кредитної картки, а саме:
1. тип кредиту;
2. суму ліміту;
3. строк договору та строк кредитування;
4. спосіб та строк надання кредиту;
5. процентна ставка в межах та поза межами пільгового періоду;
6. тип процентної ставки;
7. платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця,
8. орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача;
9. реальна річна процентна ставка:
10. порядок повернення кредиту;
11. наслідки прострочення виконання чи невиконання зобов'язань за договором, у тому числі:
12. розмір штрафу за прострочення більш ніж на 30 днів за обов'язковими платежами за карткою:
13. процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту та ін. ( а.с.34-36).
Відповідно до довідки банку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитних карт відповідача вбачається, що протягом всього періоду користування відповідачем кредитною карткою кредитний ліміт по ній змінювався, 20.12.2017 року було встановлено ліміт 100 000,00 грн. та 05.02.2020 року було встановлено кредитний ліміт у розмірі 0 грн. (а.с.30).
Згідно довідки наданої АТ КБ "ПриватБанк" про надання кредитних карток згідно укладеного кредитного договору б/н від 16.01.2013 року, вбачається, що відповідачу була видана картка № НОМЕР_1 , яка згодом перевипускалася, остання картка за № НОМЕР_2 видана 22.08.2017 року з терміном дії 02/20 (а.с.31).
Згідно витягу з рахунку щодо руху коштів по кредитному договору картки по вказаному договору перевипускались та відповідач фактично користувався кредитними коштами (а.с.12-29).
Банк виконав вимоги кредитного договору і надав відповідачу кредитні кошти, які визначені у договорі, що не спростовано відповідачем.
В порушення зазначених норм закону та умов договору, відповідачка своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим, згідно розрахунку заборгованості, наданого банком та не спростованого відповідачем, станом на 27.01.2021 року утворилася заборгованість у сумі 145 883,21 грн., яка складається з: 100 000,00 грн. - заборгованість за кредитом; 45 883,21 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом (а.с.5-11).
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір є правомірним, оскільки його недійсність законом прямо не встановлена та судом він недійсним не визнаний, а тому відповідно до ст. 204 ЦК України, є правомірним і повинен виконуватися, виходячи зі змісту норм матеріального права та з урахуванням умов і змісту самого договору.
За змістом ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Із зазначеної анкети - заяви та довідки про умови кредитування (паспорт споживчого кредиту), яка підписана відповідачем, вбачається, що сторони погодили всі істотні умови кредитування.
Кредитний договір від 16.01.2013 року не містить строку та порядку погашення кредитної заборгованості.
З матеріалів справи не вбачається, що існуюче зобов'язання між сторонами було виконано, або припинено іншим шляхом, передбаченим ст. ст. 600-609 ЦК України.
З урахуванням того, що у відповідача перед АТ КБ «ПриватБанк» існує заборгованість, яка нею добровільно не сплачується, а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про її стягнення в розмірі визначеному судом 1 інстанції, та в свою чергу, встановивши, що дії АТ КБ «ПриватБанк» з нарахування заборгованості відповідають діючому законодавству та проводилися відповідно до умов кредитного договору.
Доводи апеляційної скарги, щодо того, що кредитний договір в розумінні ст. 638 ЦК України є неукладеним, колегія суддів не бере до уваги, оскільки як вбачається із матеріалів справи, а саме з виписки по рахунку відповідач протягом значного часу користувалася карткою та здійснювала платежі з урахуванням умов та правил надання банківських послуг, з якими, таким чином, вона повністю погоджувалася й виконувала їх.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі, щодо незгоди із нарахованою сумою заборгованості, яка стягнута судом 1 інстанції з відповідача на корить банку, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, відповідач, в порушення вимог ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, не спростував розмір заборгованості, не надала контррозрахунок. Відповідачем фактично визнається наявність заборгованості за кредитом як на день подання позову, так і на час ухвалення судового рішення, однак жодних доказів про її розмір з урахуванням несвоєчасності виплати, суду не надано, а розрахунок, наданий позивачем, не спростовано.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої заперечення та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни судового рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід в оскарженій частині залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: