Справа № 545/2947/21
Провадження № 2/545/177/22
"22" лютого 2022 р. Полтавський районний суд Полтавської області в складі:
Головуючої судді Стрюк Л.І.,
при секретарі Артеменко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та моральної шкоди, -
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 12.05.2016 року стягнуто з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 48500 грн. У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не виконує рішення суду, просить стягнути з нього втрати від інфляції у сумі 32 736,13 грн., 3% річних у розмірі 8 602, 44 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі подвійної ставки НБУ за весь час прострочення у розмірі 80 145,34 грн. та моральну шкоду у розмірі 25000 грн.
Відзив на позов відповідач не надав.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, попередньо представник надав заяву про розгляд справи без його участі, та зазначив, що позовні вимоги підтримує повністю та просить задовольнити.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав. За таких обставин, за згодою представника позивача, проводиться заочний розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у поновному обсязі з таких підстав.
Встановлено, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 12.05.2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою в розмірі 48500 грн. та судові витрати; у задоволенні зустрічного позову відмовлено (а.с.8-10). На виконання рішення суду у Полтавському ВДВС у Полтавському районі Полтавської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) 10.05.2019 року відкрито виконавче провадження (а.с.16).
Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження №12-302гс18).
Враховуючи, що відповідач не виконує грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Перевіривши правильність розрахунку, наведеного позивачем, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог, а саме: стягнення з 16.10.2015 року по 13.09.2021 року втрат від інфляції у сумі 32 736.13 грн.; 3% річних у розмірі 8 602.44 грн.; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі подвійної ставки НБУ за весь час прострочення у розмірі 80 145,34 грн., всього 121 483,91 грн.
За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо відшкодування моральної шкоди суд приходить до таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зазнав моральних страждань через неправомірні дії відповідача, які виявляються у порушенні душевного спокою, необхідності докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права, душевні страждання, які обумовлені неможливістю протягом тривалого часу отримати належні йому грошові кошти у досить значному розмірі. Моральну шкоду позивач оцінює у 25000 грн. та вважає її співрозмірною сумою його нервовим стражданням.
Щодо розподілу судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно з ч. 1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 137 ЦПК України встановлено, що до складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги. В обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надані такі документи: витяг з договору про надання правової допомоги №08/09/21 від 08.09.2021 року, копія квитанції №10 від 19.01.2022 року про сплату гонорару за договором від 08.09.2021 року у розмірі 3500 грн. та акт приймання-передачі наданих послуг №1 до Договору про надання правової допомоги.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч. 4 ст.137 ЦПК України розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Необхідно зауважити, що ч. 6 ст.137 ЦПК України передбачає, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Враховуючи, що відповідач у судові засідання не з'являвся та не надавав будь-яких заперечень по справі, тому суд не вбачає підстав для зменшення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та вважає за необхідне стягнути їх у повному обсязі.
Питання щодо розподілу судового збору суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 263, 265, 280-282 ЦПК України,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою : АДРЕСА_1 ), на користь ОСОБА_1 втрати від інфляції у сумі 32 736.13 грн., 3% річних у розмірі 8 602, 44 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі подвійної ставки НБУ за весь час прострочення у розмірі 80 145,34 грн. та моральну шкоду у розмірі 25000 грн., всього - 146 483,91 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3500 грн. та судовий збір в розмірі 2122,84 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя: Л. І. Стрюк