Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/3391/16-к
Провадження № 1-кп/490/426/2016
18 лютого 2022 року м. Миколаїв
Центральний районний суд міста Миколаєва
У складі : головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
за участі прокурора - ОСОБА_3
обвинуваченого - ОСОБА_4
його захисника - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінального провадження № 12016150020000635, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Ташкенті Узбецької РСР, є громадянином Узбекистану, раніше не судився, наразі постійного місця проживання не має
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
встановив:
Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається.
1. Під час судового розгляду прокурор заявив клопотання про продовження строку дії обраного відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу, спираючись про те, що ризики, що зумовили його обрання та продовження строку його дії, наразі не є усунутими.
2. Захисник під час судового розгляду кримінального провадження проти задоволення клопотання заперечував.
Він вказував, що наразі судом досліджені усі наявні у справі докази, з огляду на що підстави вважати, що обвинувачений зможе вплинути на достовірність та об'єктивність доказів є відсутньою.
Захисник також звернув увагу на ту обставину, що обвинувачений перебуває під вартою протягом тривалого проміжку часу, що, на думку захисника, не є сумісним із вимогою про розумність строку судового розгляду та тримання осіб під вартою.
Обвинувачений під час судового розгляду кримінального провадження проти задоволення клопотання прокурора також заперечував, позицію свого захисника підтримав
Встановлені судом обставин із посиланням на докази
1. 08 квітня 2016 року в провадження Центрального районного суду міста Миколаєва надійшов обвинувальний акт про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального Кодексу України.
2. В межах цього кримінального провадження ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину за таких обставин
06.02.2016 приблизно о 17:30 годині, [він], знаходячись на вулиці Севастопільська у місті Миколаєві, а саме - біля будинку № 43/1, зустрів ОСОБА_6 , який, знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, почав ображати ОСОБА_4 та виражатися нецензурною лайкою в його адресу.
Згадавши стару образу, а саме те, що пів року назад ОСОБА_6 спричинив ОСОБА_4 тілесні ушкодження, відштовхнув його від себерукою, на що ОСОБА_6 засунув свою руку до кишені, ніби намагаючись щось дістати.
Сприйнявши дії ОСОБА_6 , як загрозу своєму життю чи здоров'ю, а саме, що він хоче дістати ніж чи пістолет, щоб спричинити ОСОБА_4 тілесні ушкодження, у останнього раптово виник злочинний намір, направлений на умисне вбивство ОСОБА_6 , реалізуючи який він дістав із свого лівого чобота ніж та, тримаючи його у лівій руці, ззаду наніс два удари в спину ОСОБА_6 .
Згідно висновку експерта № 452 від 15.03.2016 судово-медичного дослідження трупа, смерть ОСОБА_6 настала внаслідок проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини зліва з пошкодженням лівої легені, яке супроводжувалося рясною кровотечею з послідуючою гострою крововтратою.
Ці дії ОСОБА_4 органами досудового розслідування та публічним обвинуваченням кваліфіковані за частиною 1 статті 115 Кримінального Кодексу України - як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (умисне вбивство).
3. В межах цього кримінального провадження протягом періоду з 12 лютого 2016 року до 27 березня 2017 року ОСОБА_4 утримувався під вартою; ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 березня 2017 року обраний відносно нього запобіжний захід був змінений на домашній арешт.
Підставою такого стали тривале перебування обвинуваченого під вартою та неможливість організації участі перекладача з вказаної на той час обвинуваченим мови - узбекської - на українську.
4. Протягом періоду з 19 червня 2017 року до 11 квітня 2019 року ОСОБА_4 у судові засідання, зокрема, маючи обов'язок щодо періодичної явки до помічника судді, не з'являвся, місце свого перебування змінив, з огляду на що перебував у розшуку.
5. В зв'язку з таким ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 11 квітня 2019 року відносно ОСОБА_4 був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 07 червня 2019 року включно.
Подальшими ухвалами Центрального районного суду міста Миколаєва цей строк був продовжений, востаннє - ухвалою від 24 грудня 2021 року - до 22 лютого 2022 року включно.
Під час обрання цього запобіжного заходу та продовження строку його дії суд виходили з того, що існує ризик, що обвинувачений може переховуватись від органів досудового розслідування та суду та продовжити вчиняти злочини.
6. Наразі суд дослідив усі надані сторонами докази, ухвалою суду від 15 лютого 2022 року у справі призначена додаткова судово-медична молекулярно-генетична експертиза речових доказів та ухвалено про вжиття заходів для її проведення.
При цьому заходи, що мають бути вжитими, потребують особистої участі обвинуваченого.
7. Обвинувачений є громадянином республіки Узбекістану; постійного місця проживання як у місті Миколаєві, так й взагалі на території України не має, родини або постійного місця роботи також не має.
8. Наразі на території України запроваджені карантинні заходи з метою запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Цими заходами застосовані заходи передбачають певні обмеження, які у сукупності суттєво ускладнюють як можливість оперативної організації та проведення судових засідань, так й можливості виконання особами, які беруть участь у судовому розгляді, їх процесуальних обов'язків та реалізацію ними їх процесуальних прав.
9. Справа розглядається колегією суддів у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
При цьому суддя ОСОБА_8 не може взяти участь у розгляді цієї справи через зайнятість у інших справах
Положення закону, якими керувався суд під час постановлення ухвали.
1. Пунктом 205 розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального Процесуального Кодексу України тимчасово, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), встановлено, що:
У разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, … воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.
2. Відповідно до частини 1 статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Під ставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити перелічені дії.
При цьому відповідно до частини 3 статті 176 Кримінального Процесуального Кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя має переконатись, що жоден більш м'який, ніж запропонований слідчим, запобіжний захід не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
3. Відповідно до частини 1 статті 176 Кримінального Процесуального Кодексу України запобіжними заходами є:
1)особисте зобов'язання;
2)особиста порука;
3)застава;
4)домашній арешт;
5)тримання під вартою.
Відповідно до статті 179 цього Кодексу особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.
Відповідно до статті 180 Кримінального Процесуального Кодексу України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
Відповідно до частини 1 статті 182 Кримінального Процесуального Кодексу України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.
При цьому відповідно до частини 5 цієї статті розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 181 Кримінального Процесуального Кодексу України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
4. Відповідно до статті 199 Кримінального Процесуального Кодексу України строк тримання під вартою може бути продовженим у разі наявності вказаних вище обставин та додаткового доведення того, що завершити досудове розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали не є можливим, а раніше заявлені ризики не зменшились або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
5. Відповідно до статті 8 Кримінального Процесуального Кодексу України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Окрім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Конвенція про захист прав та основоположних свобод /далі - Конвенція/ та практика Європейського суду з прав людини визнаються в Україні джерелом права
5.1. Європейський Суд з Прав Людини у своїй практиці обґрунтував підхід, відповідно до якого тримання особи під домашнім арештом, так само, як й триманні її під вартою, є позбавленням свободи у розумінні статті 5 Конвенції /див., окрім іншого, рішення у справах "Гуццарді проти Італії" (пункти 92 - 95); "Бузаджі проти Республіки Молдова" (пункти 103 - 110); "Корбан проти України (пункти 138 - 139) та інші/.
При цьому Європейський Суд з Прав Людини зазначає, що в більшості випадків домашній арешт передбачає меншу кількість обмежень та менший ступінь страждань та незручностей для затриманого, ніж звичайне ув'язнення у відповідній установі. Але цю обставину Європейський Суд з Прав Людини пов'язує з особливостями режиму, але - не з сутністю становища ув'язненого. /див., окрім іншого, рішення у справі "Бузаджі проти Республіки Молдова" (пункти 111 - 114); "Корбан проти України (пункти 138 - 139)/
5.2. Відповідно до правової позиції, що сформована Європейським Судом з прав людини, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Також суд вказав, що пункт 3 статті 5 Конвенції визначає право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання. Сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м'який.
Європейський суд з прав людини судом також відзначає, що "ризик втечі або уникнення правосуддя" зменшується з часом, адже включення строку запобіжного ув'язнення до строку покарання, якого мав підстави боятися заявник, зменшує це побоювання і його наміри втекти.
Далі відзначається, що таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини також наголошував, що "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою… Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на "розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження", а й передбачає, що "звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання".
/див. рішення у справі "Тодоров проти України" від 12.01.2012 року, "Пунцельт проти Чехії", "Харченко проти України" та інші/
Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (рішення від 26.06.1991 року), "особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні, протягом певного часу. За виняткових обставинах цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право … визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку" (п.51).
5.3. Відповідно до сталої практики Європейського Суду з прав людини, особа в будь-якому випадку повинна демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватись від використання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання.
5.4. Відповідно до статті 2 Конвенції право кожного на життя охороняється законом та нікого не може бути умисно позбавлено життя.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Андронікоу та Константіноу проти Кіпру", передбачене статтею 2 Конвенції право на життя «... є одним з найбільш фундаментальних положень Конвенції і охороняє одну з основних цінностей демократичного суспільства».
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини перше речення статті 2 Конвенції зобов'язує державу не тільки утримуватись від умисного або незаконного позбавлення життя, але також вживати відповідних заходів для захисту життя тих, хто знаходиться під її юрисдикцією. Обов'язок захищати право на життя за статтею 2 Конвенції визначається у поєднанні з загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції, яка зобов'язує «гарантування кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування, коли особу вбито в результаті використання сили (див. mutatis mutandis рішення від 19 лютого 1998 року у справі «Kaya v. Turkey», 1998-I, п. 105). Головна мета такого розслідування полягає у забезпеченні ефективного виконання національних законів, які захищають право на життя.
Для того, щоб розслідування стверджуваного незаконного вбивства було ефективним воно має бути здатне привести до встановлення обставин смерті людини та встановлення і покарання відповідальних осіб
Прогалини ж у розслідуванні, які підривають його здатність встановити причину смерті або відповідальних осіб, чи то прямих виконавців створюють ризик недодержання такого стандарту.
/див. рішення Європейського суду з прав людини у справах
«Муравська проти України» «Гонгадзе проти України», «Шевченко проти України», "Меркулова проти України" та інші/
Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.
Стосовно можливості розгляду справи одноособово головуючим суддею.
1. На теперішній час член колегії - суддя ОСОБА_8 - не може брати участь у розгляді цього кримінального провадження.
2. До того ж, його заміна у колегії з розгляду цього кримінального провадження на цій стадії кримінального процесу, а саме - коли суд вже дослідив усі надані сторонами докази та вживає заходи, що здатні привести до встановлення дійсних обставин кримінального провадження, не відповідає завданням та меті судочинства, адже здатне призвести:
-або - у разі розгляду справи з початку - до затягування розгляду цього кримінального провадження;
-або - у разі продовження розгляду справи - до неповного дотримання принципу безпосередності дослідження обставин справи усім складом суду, що в цьому випадку також здатне призвести до зайвих ускладнень у встановленні судом обставин дійсності.
Отже, наразі в межах цієї справи є наявною неможливість розглянути клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у визначений законом строк.
Відповідно до прямих приписів процитованої вище норми пункту 205 розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального Процесуального Кодексу України за такого це клопотання може бути розглянуте, зокрема, головуючим.
Стосовно наявності обґрунтованої підозри у вчиненні злочину обвинуваченим.
1. Суд відзначає, що оскільки по справі триває судовий розгляд, наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 у вчиненні злочину, що йому інкримінується на даній стадії судового розгляду не перевіряється, а встановлення його вини/невинуватості можливо лише під час ухвалення вироку по суті пред'явленого обвинувачення.
2. Разом із цим, з огляду на позицію захисту у справі, суд відзначає таке.
2.1. Припущення органів досудового розслідування у частині того, що в цьому випадку злочин відносно ОСОБА_6 був вчинений є обґрунтованим, адже воно підтверджується висновком судово-медичної експертизи, з якого вбачається, що йому були завдані ножові поранення.
2.2. Припущення органів досудового розслідування про те, що 06 лютого 2016 року шляхи ОСОБА_9 та ОСОБА_6 перетнулись, під час чого обвинувачений заподіяв смерть потерпілому, внаслідок чого й привів себе до незвичного для нього /обвинуваченого/ стану є обґрунтованим адже - частково підтверджується відомостями, що містяться в матеріалах кримінального провадження.
Й, хоча обвинувачений цю обставину заперечує, твердження органів досудового розслідування про таке наразі не може бути ані - спростованим, ані - відкинутим.
Що ж стосується заперечень обвинуваченого, то результати їх перевірки можуть знайти своє втілення лише у вироку суду по суті висунутого йому обвинувачення та не можуть аналізуватись під час вирішення питання про доцільність його перебування під вартою.
2.3. Суд також погоджується із послідовною позицією захисту про наявністю в цьому випадку суттєвих вад досудового розслідування, які дають підстави стверджувати про відсутність належної ретельності та дбайливості під час його здійснення.
В той же час, ці вади не є такими, що унеможливлюють встановлення причини смерті або відповідальних осіб, чи то прямих виконавців вбивства ОСОБА_6 .
2.4. Враховує суд й те, що надані суду матеріали не містять відомостей про те, що, висуваючи підозру ОСОБА_4 , органи досудового розслідування та публічне обвинувачення діяли упереджено.
Отже, висунута ОСОБА_4 "підозра" для мети вирішення питання про обрання запобіжного заходу є "обґрунтованою".
Стосовно наявності передбачених законом ризиків.
1. Попередніми ухвалами суду встановлена наявність ризику того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватись від суду.
1.1. Наявність цього ризику наразі випливає з того, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти життя людини за який передбачено безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, а строк його перебування під вартою наразі не є домірним покаранню, що загрожує йому у разі визнання його винним за вироком суду.
1.2. Додатковим підтвердженням такого ризику суд вважає те, що:
-під час судового розгляду протягом періоду з 08 квітня 2016 року до 27 березня 2017 року ОСОБА_4 зайняв позицію, зміст якої полягає у створенні суто організаційних перешкод для руху цього кримінального провадження без висловлення відповідних аргументів, з одночасним наполяганням на звільненні його з-під варти до розгляду усіх наявних у справі доказів;
-будучи звільненим з-під варти внаслідок такої позиції, від суду він ухилився, в зв'язку із чим був оголошеним у розшук;
-під час подальшого розгляду кримінального провадження викласти відомі йому обставини, що є здатними, зокрема, спростувати його причетність до вбивства ОСОБА_6 - він відмовився.
Таке, окрім іншого, доводить, що обвинувачений в дійсності не є зацікавленим у доведенні своєї невинуватості, але в той же час намагається у будь-який спосіб добитися свого звільнення з-під варти. Це, в свою чергу, не може бути поясненим інакше, ніж тим, що обвинувачений вживає усіх доступних йому заходів для уникнення суду, тобто - щодо переховування від суду.
1.3. Та особливої актуальності цьому ризику надає той факт, що ані - місця проживання, ані - бодай яких соціальних зв'язків - ОСОБА_4 наразі не має.
1.4. Додатковій актуальності цьому ризику надає та обставина, що вчинення подальших дій за відсутності обвинуваченого не є можливим.
Отже, суд вважає доведеною наявність на теперішній час високого ступеню ризику того, що обвинувачений переховуватиметься від суду.
2. Обґрунтованість висунутого ОСОБА_4 обвинувачення свідчить також про те, що він може продовжити вчиняти злочини, адже він обвинувачується у вчиненні злочину, мотиви якого наразі не можуть бути логічно пояснені, а за такого - належним чином обмежені.
Стосовно можливості запобігти цим ризикам шляхом обрання запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою.
Щодо можливості запобігти цим ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, суд відзначає, що обвинувачений, перебуваючи на волі, вдався до ухилення від суду.
Таке само по собі унеможливлює забезпечення його належної процесуальної поведінки інакше, як шляхом його утримання під вартою.
До того ж, відсутність в обвинуваченого постійного місця проживання фактично позбавляє суд можливості обрати відносно нього альтернативні запобіжні заходи, оскільки він не може надати "достатніх гарантій" явки у судове засідання.
Більше того, запроваджені на цей час карантинні обмеження фактично унеможливлюють контроль за поведінкою обвинуваченого у разі його звільнення з-під варти.
Міркування захисту, висновків суду про наявність передбачених законом ризиків та можливість запобігти ним лише шляхом тримання обвинуваченого під вартою не спростовують.
Таке у сукупності доводить, що запобігти передбаченим законом ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.
За такого клопотання прокурора підлягає задоволенню, а у задоволенні клопотання захисту про зміну запобіжного заходу слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 369-372, 376 КПК України, суд, -
1.Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити строк дії обраного відносно ОСОБА_10 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб - до 18 квітня 2022 року включно.
2.У задоволенні клопотання захисту про зміну запобіжного заходу - відмовити.
Ухвала може бути оскарженою безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом 5 днів.
СУДДЯ = ОСОБА_11 =