19 січня 2022 року Справа № 160/20559/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу №160/20559/21 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
29.10.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу від 04.10.2021 року № Ф-3498-53/64 Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 2285 грн. 65 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що 13.03.1996 року отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №0638 та з 2001 року перебував на податковому обліку в Державній податковій інспекції в Індустріальному районі м. Дніпропетровська, а з жовтня 2014 року був взятий на облік як платник єдиного соціального внеску Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська, яка у 2018 році була структурним підрозділом Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області. З 12.12.2016 року по теперішній час працює в управлінні взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи Дніпропетровської обласної державної адміністрації. З грудня 2016 року по теперішній час із заробітної плати позивача утримуються податки, нараховується та сплачується ЄСВ. На думку позивача, за змістом приписів Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст.4 цього Закону платниками єдиного внеску є роботодавці, які, як податкові агенти, утримують з доходів своїх працівників (застрахованих осіб) та сплачують за них всі необхідні податки й збори до відповідних бюджетів, в тому числі і ЄСВ, і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Однак, відповідачем винесено нову вимогу від 04.10.2021 року №Ф-3498-53/64 про сплату 2285,65 грн. недоїмки по Єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що виникла станом на 30.09.2021 року. Позивач наголошує на тому, що з оскаржуваної вимоги взагалі не зрозуміло за який саме період нарахована недоїмка. За наведених обставин, на думку позивача, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.10.2021 року №. Ф-3498-53/64 на загальну суму 2285,65 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/20559/21.
29.11.2021 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти його задоволення, посилаючись на те, що за даними інформаційної системи податкового органу позивача взято на облік в Лівобережній ДПІ Головного управління ДПС з 02.08.2000 року, як фізичну особу, яка займається незалежною професійною діяльністю. З 2017 року особи, які провадять незалежну професійну діяльність, навіть у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, зобов'язані визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року. Крім того, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI в редакції Закону №1774). Також відповідач зазначав, що відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники ЄСВ, отже, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо вони зареєстровані як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність. При цьому на дату формування оскаржуваної вимоги позивач не перебував в стані припинення адвокатської діяльності, а також згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України, здійснення адвокатської діяльності позивачем не зупинялось протягом 2017-2018 років. Крім того, згідно з пунктом 1 розділу V Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 року №1162 (далі-Порядок № 1162) у разі прийняття особою яка провадить незалежну професійну діяльність, рішення про припинення такої діяльності, платник єдиного внеску зобов'язаний у десятиденний строк з дня прийняття рішення подати до контролюючого органу заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою № 7 ЄСВ згідно з додатком 5 до Порядку № 1162 та копію розпорядчого документа про припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи. Враховуючи викладене, фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокатську діяльність), може бути знята з обліку на підставі поданої до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою 7-ЄСВ за умови внесення до Єдиного реєстру адвокатів України відповідних записів про зміну організаційної форми адвокатської діяльності, зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю. Заяву за формою 7-ЄСВ позивач подав 24.04.2019 р. до Лівобережної ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області. Таким чином, здійснені відповідачем нарахування ЄСВ за останній період 3 квартал 2018 року є законними та обґрунтованими, а, отже, підстави для скасування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) відсутні.
26.11.2021 року до суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач зазначив, що нарахований єдиний внесок за ІІІ квартал 2018 року взагалі не повинний був нарахований, оскільки позивач ще 29.04.2017 року звернувся до Лівобережної ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області із заявою про зняття з реєстрації та обліку, та заявою про ліквідацію або реорганізацією платника податків форми №8-ОПП, які були поштою надіслані до Лівобережної ОДПІ м. Дніпро, та отримані представником ОДПІ 05.05.2017 року відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення. Вказаний факт відповідачем проігнорований у зв'язку з чим 24.09.2019 року позивач особисто подав заяву до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо термінового проведення перевірки пов'язаної з нездійсненням адвокатської діяльності у 2017 році та заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску форми №7-ЄСВ. Крім того, у додатку до відзиву, а саме у електронному витягу з ІТС «Податковий блок» зазначено, що відповідачем до 04.10.2021 року включно здійснювалися нарахування позивачу штрафних санкцій по єдиному соціальному внеску, незважаючи на те, що 04.10.2021 року відповідачем вже було отримано 2285,65 грн. за платіжним дорученням №12378 від 01.10.2021 року органу Державної виконавчої служби і заборгованість позивача на цю вже дорівнювала нулю. Це підтверджується листом Індустріального відділу Державної виконавчої служби у м. Дніпрі від 30.09.2021 року №31292 на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Управління взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи Дніпропетровської облдержадміністрації, де позивач постійно працює з грудня 2016 року, в якому повідомляється, що станом на 30.09.2021 року боржником, тобто позивачем, вимоги виконавчого документа виконані фактично та в повному обсязі і орган ДВС ще повертає надмірно стягнуті кошти у розмірі 842,15 грн. Однак, відповідачем включена сума на 2285,65 грн. у нову вимогу від 04.10.2021 року №Ф-3498-53/64, хоча раніше ця сума недоїмки за ІІІ квартал 2018 року вже була включена до вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 12.11.2018 року №Ф-3498-53/64У про сплату 15819,54 грн. недоїмки по Єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та штрафу в розмірі 340,00 грн., всього 16159,54 грн. боргу, що виникла станом на 25.04.2019 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 року у справі №160/9015/21, вимога Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року №Ф-3498-53/64У у сумі 15819,54 грн. та штрафу 340, грн., всього 16159,54 грн. судом визнана протиправною та скасована. Таким чином, з боку відповідача здійснюється пряма фальсифікація і незаконне у 2020-2021 роках нарахування штрафних санкцій. Не зняття позивача з обліку податковими органами до даного часу здійснюється навмисне, з метою подальшої можливості нарахування та стягнення грошових коштів.
Відповідно до вимог ст. 262 КАС України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №2 від 13.03.1996 року позивачу видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №0638.
З 2001 року ОСОБА_1 перебував на податковому обліку в Державній податковій інспекції в Індустріальному районі м. Дніпропетровська, як самозайнята особа- платник податку, який провадить незалежну професійну діяльність, а з жовтня 2014 року був взятий на облік як платник єдиного соціального внеску Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська.
Судом встановлено, що на час розгляду справи в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутня інформація щодо адвоката ОСОБА_1 .
Водночас, з довідки від 27.10.2021 №1099/0/97-21, яка міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 працює в управлінні взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи Дніпропетровської обласної державної адміністрації з 12 грудня 2016 року по теперішній час, займаючи посаду "Провідний інспектор відділу взаємодії з правоохоронними органами".
За даними інтегрованої картки платника по коду бюджетної класифікації 71040000 судом встановлено, що по ОСОБА_1 автоматично розраховані нарахування єдиного внеску, а саме:
2457,18 грн. - єдиний внесок нарахований за І квартал 2018 року (термін сплати 19.04.2108 року);
8448,00 грн. - єдиний внесок нарахований за 2017 рік (термін сплати 02.05.2018 року);
2457,18 грн. - єдиний внесок нарахований за ІІ квартал 2018 року (термін сплати 19.07.2018 року);
2457,18 грн. - єдиний внесок нарахований за ІІІ квартал 2018 року (термін сплати 19.10.2018 року).
Станом на 01.10.2021 року рахується борг в сумі 2285,65 грн. за ІІІ квартал 2018 року.
На зазначену суму була винесена спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.10.2021 року №Ф-3498-53/64 на суму 2285,65 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд зважає на таке.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону №2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Підпункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина перша статті 15 Закону №5076-VI)
За змістом приписів пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 року у справі №260/358/19 та від 05.12.2019 року у справі №260/358/19, який враховується судом при розгляду цієї справи відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України.
За встановленими судом обставинами, ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 0638 від 15.03.1996 року, виданого на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 2 від 13.03.1996 року.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими.
Згідно пункту 1 статті 32 Закону України «Про адвокатуру та двокатську діяльність», право на заняття адвокатською діяльністю припиняється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у разі: 1) подання адвокатом заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю; 2) визнання адвоката безвісно відсутнім або оголошення його померлим; 3) смерті адвоката; 4) накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю; 5) встановлення факту надання недостовірних відомостей для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката України; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також нетяжкого злочину, за який призначено покарання у виді позбавлення волі.
Доказів припинення права позивача на заняття адвокатською діяльністю, ані позивачем, ані відповідачем до суду не надано.
Крім того, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально судом не встановлено.
Водночас, відповідно до довідки від 27.10.2021 року №1099/0/97-21 позивач з 12.12.2016 року по теперішній час перебуває у трудових відносинах з Управлінням взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи Дніпропетровської обласної державної адміністрації як найманий працівник, при цьому, роботодавцем за вказаний період було нараховано та сплачено за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як роботодавцем за найманого працівника, у розмірах, визначених законодавством.
За цих обставин варто зазначити, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (ІІІ квартал 2018 року), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його сплати.
Крім того, визначальним у контексті саме цього спору, на думку суду, є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.
Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.
Суд також зазначає, що відповідачем на суму боргу зі сплати єдиного соціального внеску за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 2285,65 грн. була винесена спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04.10.2021 року №Ф-3498-53/64 суму 2285,65 грн., хоча ця ж сума недоїмки за ІІІ квартал 2018 року була включена до вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 12.11.2018 року №8-3498-53/64У.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 року у справі №160/9015/21, яке набрало законної сили, вимога Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 12.11.2018 року №8-3498-53/64У судом визнана протиправною та скасована.
Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на таке.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення вказаної статті та зважаючи на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 908,00 грн. підлягають відшкодуванню на користь останньої шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області коштів у сумі 908,00 грн.
У зв'язку з перебуванням судді Боженко Н.В. у відпустці, рішення постановлено в перший робочий день судді - 19 січня 2022 року.
Керуючись ст. ст. 241-246, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.10.2021 року № Ф-3498-53/64 Головного управління ДПС у Дніпропетровській області у розмірі 2285 грн. 65 коп.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 908,00 гривень (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко