01 березня 2022 року
м.Суми
Справа №591/7643/21
Провадження № 22-ц/816/279/22
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Собини О.І.,
суддів: Криворотенка В.І., Левченко Т.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 листопада 2021 року, в складі судді Ніколаєнко О.О., ухваленого в м. Суми, повне судове рішення складено 29 листопада 2021 року,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання,
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, свої вимоги мотивував тим, що відповідач ОСОБА_1 є його батьком. Позивач досяг повноліття, продовжує навчання в Сумському державному університеті на денному відділенні на бюджетній основі, факультет «Електроніки та інформаційних технологій», спеціальність 122 «Комп'ютерні науки».
На даний час позивач проживає разом з матір'ю ОСОБА_4 та знаходиться на повному її утриманні.
У зв'язку з навчанням він не має можливості працювати, перебуває на утриманні матері, батько проживає окремо і допомоги не надає.
Відповідач офіційно працює, відомо, що він сплачує аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 у розмірі ? частини від заробітку, має у користуванні квартиру, транспортний засіб, будує будинок, тому має можливість надавати матеріальну допомогу.
Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача на його користь аліменти у розмірі ? частки з усіх видів заробітку, до закінчення ним навчання.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 26 листопада 2021 року позов ОСОБА_2 задоволений частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на період навчання у розмірі 1/6 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з 22 жовтня 2021 року і до закінчення навчання (орієнтовний термін закінчення навчання - 30 червня 2025 року), але не більше, ніж до досягнення ОСОБА_2 двадцяти трьох років.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605,33 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував, що навчаючись на бюджетній основі позивач отримує стипендію у розмірі 1300 грн, на даний час навчається дистанційно, тому не позбавлений можливості влаштуватися на роботу. ОСОБА_2 не надав доказів на підтвердження потреби в утриманні від батька, а також не довів, що відповідач має можливість надавати таку матеріальну допомогу. ОСОБА_1 зазначає, що після утримання з його заробітку аліментів на двох синів та батька, оплати за оренду житла, залишок заробітку є меншим прожиткового мінімуму, стверджує про порушення його прав.
Письмових відзивів на апеляційну скаргу учасники справи в установлений апеляційним судом строк не надали.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що син відповідача потребує матеріальної допомоги, оскільки продовжує навчання та не має можливості працевлаштуватися, обов'язок з утримання дітей покладений на обох батьків, відповідач працездатний, має постійний заробіток, тому може надавати кошти на утримання повнолітньому сину.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що батьками позивача ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.4) .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 досяг повноліття, продовжує навчання у Сумському державному університеті на першому курсі факультету електроніки та інформаційних технологій, денного відділення, навчається на бюджетній основі за ОС «бакалавр», термін навчання з 01 вересня 2021 року по 30 червня 2025 року (а.с.3).
У вересні та жовтні 2021 року ОСОБА_2 отримав стипендію у розмірі 1300 грн на місяць (а.с. 65).
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 26 липня 2019 року у справі №591/2516/19, яке набрало законної сили, з ОСОБА_1 було стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_6 в розмірі ? частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до його повноліття.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 16 липня 2021 у справі №591/1134/21, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання непрацездатного батька ОСОБА_7 у розмірі 1/10 частини з усіх видів його заробітку (доходу), починаючи стягнення з 22 лютого 2021 року і довічно.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
Відповідно до статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
За змістом статті 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Сімейний кодекс України встановлює принцип рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.
Визначаючи підстави для стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, судом першої інстанції враховані правила статей 182, 199 СК України, надано належну оцінку зібраним у справі доказам для визначення належного до сплати розміру аліментів, при цьому враховано, що відповідач сплачує аліменти на утримання молодшого сина та батька.
При цьому, визначаючи розмір аліментів, які підлягають до сплати суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_2 отримує стипендію, тому доводи апеляційної скарги про те, що позивач приховав факт отримання цих коштів колегія суддів визнає безпідставними, і такими, що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.
Доводи заявника апеляційної скарги про відсутність у справі доказів на підтвердження тієї обставини, що він має можливість сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі висновків суду по суті спору не спростовують, оскільки ОСОБА_1 звертаючись з апеляційною скаргою не заперечував, що працевлаштований, має стабільний заробіток.
Звертаючись з апеляційною скаргою, заявник зазначив, що отримавши в листопаді 2021 року заробітну плату у розмірі 11638,68 грн, після сплати аліментних платежів на синів та батька, а також оплати за оренду житла 5000 грн, залишок заробітку становить 625, 33 грн.
Проте наведений розрахунок не може бути врахований апеляційним судом, як такий, що не ґрунтується на належних допустимих доказах. ОСОБА_1 не надав до суду довідки про дійсний розмір його заробітної плати.
Наявний у справі договір оренди відповідачем житлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , укладений 01 вересня 2021 року, зі змінами, внесеними додатковою угодою від 15 жовтня 2021 року щодо плати за оренду, яка після внесення змін становить 5000 грн, не можна визнати належним доказом витрат відповідача, оскільки платіжні документи про фактичну сплату орендної плати у заявленому розмірі заявник не додав.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що місце проживання відповідача ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 10).
Листування з місцевим та апеляційним судом відповідач веде також з адреси зареєстрованого місця проживання (а.с. 39, 68, 96).
Тому не можна визнати переконливим твердження заявника про те, що він несе витрати на оренду житла в указаному розмірі.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не належать до тих підстав, з якими чинний процесуальний закон пов'язує можливість зміни або скасування судового рішення.
Приведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті спору, оскільки фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції , без посилання на обставини, які не були враховані при вирішенні справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач - О.І. Собина
Судді: Т.А. Левченко
В.І. Криворотенко