Номер провадження: 33/813/284/22
Номер справи місцевого суду: 522/18902/21
Головуючий у першій інстанції Коваленко В.М.
Доповідач Котелевський Р. І.
14.03.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя Котелевський Р.І.,
за участю:
секретаря судового засідання - Тьосової Я.В.,
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
захисника - Ростомова Г.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника Ростомова Г.А. на постанову судді Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2021 року, якою:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -
встановив:
оскарженою постановою суду першої інстанції ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами, строком на 1 (один) рік, та стягнуто на користь держави судовий збір у сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні.
Відповідно до оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, 14.09.2021 року, о 16 год. 01 хв., керуючи транспортним засобом «Шевроле» державний номерний знак НОМЕР_1 по вул. Катерининська в м. Одеса, у стані алкогольного сп'яніння (почервоніння шкіри, тремтіння пальців рук), від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу « Драгер» відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 та його захисник Ростомов Г.А. подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на те, що постанова суду винесена без об'єктивного дослідження доказів, яким не була надана належна оцінка щодо допустимості таких доказів. При прийнятті рішення, всупереч вимогам ст. 7, ст. 245, ст. 280 КУпАП, судом першої інстанції не було забезпечено всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності. Зокрема, працівники поліції допустили порушення порядку проведення огляду на стан сп'яніння. Також апелянти звертають увагу, що ОСОБА_1 дійсно відмовився від проведення огляду на стан сп'яніння та наполягав на такому огляді у закладі охорони здоров'я, на що в порушення вимог ч.3 ст. 266 КУпАП та Інструкції отримав фактичну відмову від працівників поліції. З огляду на зазначене, апелянт, після відмови поліцейських доставити його до закладу охорони здоров'я, самостійно поїхав до медичного закладу та пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння та отримав неергативний висновок.
Разом з апеляційною скаргою апелянти подали клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, посилаючись на те, що розгляд справи було здійснено за відсутності ОСОБА_1 , який був ознайомлений з матеріалами справи лише 04.01.2022 року та того ж дня отримав копію постанови суду першої інстанції.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; вивчивши матеріали адміністративної справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи; апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Що стосується доводів про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційним судом встановлено таке.
Відповідно до положень ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, або якщо відмовлено у його поновленні.
Оскільки постанова суду першої інстанції не була надіслана ОСОБА_1 факт її отримання 04.01.2022 року підтверджується матеріалами справи, зокрема і подача апеляційної скарги у строк, а тому клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню.
Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність оскарженої постанови судді районного суду, апеляційним судом встановлено таке.
Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з положеннями ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, але не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283,284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ст.ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Розглянувши дану справу, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості постанови суду, оскільки вона постановлена з недотриманням вимог діючого КУпАП, за результатами неповного дослідження доказів, та без врахування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
Так, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997 року; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997 року.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), застосовуючи критерій суворості покарання за вчинення адміністративного правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, відносить адміністративні правопорушення до кримінально-правової сфери з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції.
Разом з цим, і інші адміністративні правопорушення можуть підпадати під сферу дії кримінально-правового аспекту статті 6 Конвенції. Зокрема це порушення правил дорожнього руху (позбавлення права управління - Рішення ЄСПЛ «Лутц проти Німеччини» від 25.08.1987 року; Рішення ЄСПЛ «Маліге (Malige) проти Франції» від 23.09.1998 року).
ЄСПЛ дійшов висновку, що стаття 6 Конвенції не може застосовуватися з точки зору «кримінального обвинувачення» до такої міри покарання як негайне позбавлення посвідчення водія (Комюніке Секретаря Європейського Суду з прав людини стосовно рішення у справі «Ескубе проти Бельгії»).
Отже, ЄСПЛ вирішуючи питання застосування ст. 6 Конвенції не ставить в залежність виведення з під юрисдикції кримінальних судів певних видів правопорушень віднесених до юрисдикції інших органів, посадових осіб.
Виходить, що у справах про адміністративні правопорушення на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, - особа, щодо якої розглядається справа та потерпілий, додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та долучені до нього докази, допитавши особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, апеляційний суд дійшов висновку, що при розгляді даної справи про адміністративне правопорушення суду першої інстанції слід було керуватися в тому числі й Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини, але вимоги КУпАП та практики ЄС при розгляді справи в суді першої інстанції не були виконані, внаслідок чого поза увагою судді залишилися обставини, які мали суттєве значення для правильного вирішення даної справи.
Відповідно до оскаржуваної постанови суду, ОСОБА_1 визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності як особу, яка відмовилась від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, чим порушила п.2.5 Правил дорожнього руху України.
Згідно п.2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Проведення огляду на стан сп'яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 №1452/735 (далі - Інструкція) та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 №1103 (далі - Порядок).
Ці нормативно-правові акти передбачають два види огляду: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу і лікарем в закладі охорони здоров'я.
Згідно з пунктом 12 Інструкції у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Відповідно до п.2 розділу 1 Інструкції, огляд на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Положеннями п.6 розділу 1 Інструкції передбачено, що огляд на стан сп'яніння проводиться зокрема поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби).
Згідно п.7 розділу 1 вказаної Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до п. п. 6, 7, 8 Порядку, водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я.
Поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав. У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я, поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Відповідно до норм ч.4 ст.266 КУпАП огляд у закладі охорони здоров'я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Аналогічні положення містить і згадана вище Інструкція.
З наведених норм законодавства чітко слідує те, що саме на поліцейських покладено обов'язок направлення та доставлення особи, яка відмовилась від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловила незгоду з його результатами, для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я та відповідна обов'язкова присутність поліцейського при проведенні огляду особи в такому закладі.
Апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів щодо існування факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в медичному закладі.
Допитаний судом ОСОБА_1 пояснив суду, що він дійсно 14.09.2021 року перебував на вул. Катерининська в м. Одесі, де на нього працівниками поліції було складено постанову за порушення правил паркування. Разом з тим, працівників поліції не влаштувала його незгода з твердженнями поліцейських щодо неправильного паркування, після чого працівники поліції висунули вимогу пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці за допомогою газоаналізатора «Драгер». Він відмовився віт такої пропозиції, але наполягав на проведені огляду на стан сп'яніння в медичному закладі. Однак, працівники поліції проігнорували його прохання та без нього склали протокол за ч.1 ст.130 КУпАП, який йому не вручався.
Апеляційний суд, переглянувши долучений до матеріалів судової справи відеозапис встановив, що відеозапис не спростовує показання ОСОБА_1 стосовно того, що він наполягав на проведені огляду на стан сп'яніння в медичному закладі, але його прохання фактично було проігноровано працівниками поліції. Таким чином відеозапис підтверджує показання ОСОБА_1 відносно обставин складання протоколу про адміністративне правопорушення та спростовує відомості зазначені в протоколі стосовно того, що водій відмовився від проведення медичного огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
Крім того, згідно наданого суду стороною захисту висновку «КНПООМЦПЗ» ООР щодо результатів медичного огляду ОСОБА_1 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 14.09.2021 року, ОСОБА_1 перебував у тверезому стані. Наявність такого висновку, на переконанням апеляційного суду, також підтверджує факт того, що ОСОБА_1 не відмовлявся проходити у встановленому порядку огляд на стан сп'яніння, оскільки зі змісту вказаного висновку вбачається, що водій, одразу, протягом двох годин, як то визначено ч.4 ст.266 КУпАП, після складання протоколу про адміністративне правопорушення, прослідував до медичного закладу та пройшов медичний огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, встановлені апеляційним судом обставини справи виключають кваліфікацію дії ОСОБА_1 як порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, тобто відмову на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки поліцейські не висували такої вимоги, направлення на огляд в медичний заклад не вручали, а ОСОБА_1 не відмовлявся пройти у встановленому порядку огляд на стан сп'яніння, а навпаки сам пропонував поліцейським пройти такий огляд в медичному закладі, однак його пропозиція була проігнорована.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлені інші порушення, допущені працівниками поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Так, відповідно до вимог ч.ч. 1, 7 ст. 266 КУпАП, особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп'яніння підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами. У разі відсторонення особи від керування транспортним засобом, можливість керування цим транспортним засобом надається уповноваженій нею особі, яка має посвідчення водія відповідної категорії та може бути допущена до керування транспортним засобом.
Матеріали справи не містять відомостей, що ОСОБА_1 був відсторонений від керування транспортним засобом, а навпаки переглядом відеозаписів з нагрудної камери поліцейських, які складали протокол про адміністративне правопорушення, чітко вбачається, що ОСОБА_1 , щодо якого існувала підозра перебування в стані алкогольного сп'яніння, не тільки не відсторонили від керування транспортним засобом, а й дозволили продовжити рух містом, що і було зроблено останнім.
Таким чином, сукупність наведених обставин поза всяким розумним сумнівом доводить, що співробітниками поліції не було дотримано процедури проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 .
Отже, переглядаючи справу в межах поданої апеляційної скарги та враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту відмови ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння, і як наслідок порушення ним п.2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Таким чином, апеляційний суд констатує, що вимоги ч.ч.1,7 ст.266 КУпАП працівниками поліції виконані не були, оскільки зміст протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 свідчить про те, що працівниками поліції не було забезпечено водію можливість пройти медичний огляд в закладі охорони здоров'я, на чому останній наполягав, що беззаперечно свідчить про недотримання працівниками поліції вимог закону.
Будь-які інші докази на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП в матеріалах справи відсутні.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Апеляційний суд констатує, що зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення відомості про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння, не підтверджуються доказами, які містяться в матеріалах справи.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність прийнятого судом першої інстанції рішення про визнання ОСОБА_1 винним в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП.
Відповідно до вимог ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження по справі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин постанова судді районного суду підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі, відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -
постановив:
Поновити ОСОБА_1 та його захиснику Ростомову Гранту Артуровичу строк на апеляційне оскарження постанови Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2021 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його захисника Ростомова Гранта Артуровича - задовольнити.
Постанову судді Приморського районного суду м. Одеси від 19.11.2021 року, якою ОСОБА_1 , визнаний винним за ч.1 ст.130 КУпАП - скасувати, а провадження по справі закрити, на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя
Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський