Справа № 126/2300/20
Провадження № 22-ц/801/398/2022
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Губко В. І.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
18 березня 2022 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б.,
суддів Матківської М. В., Сопруна В. В.,
учасники справи:
позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 14 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Губко В. І. в залі суду в м. Бершадь Вінницької області, зі складенням його повного тексту 20 грудня 2021 року,
у цивільній справі № 126/2300/20 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У жовтні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в якому, з урахуванням зменшених позовних вимог, просить стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 10037,09 грн. за кредитним договором № б/н від 14.12.2005 та судові витрати у розмірі 2102 грн.
В обґрунтування позову посилається на те, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 14.12.2005.
Відповідач при підписані анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом в заяві.
Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.
Відповідно до виявленого бажання відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено кредитний ліміт, який в подальшому було збільшено до 8500 грн.
Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачеві кредит в розмірі, встановленому договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 15.09.2020 має заборгованість у розмірі 10037,09 грн., яка складається з наступного: 7664,99 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі : 7664,99 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 2372,10 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно з статтею 625 ЦК України.
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 14 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту, тому, відповідно, і вимога про стягнення відсотків на прострочений кредит згідно з статтею 625 ЦК України є необґрунтованою, отже підстави для задоволення позову відсутні.
10 січня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Позивач із рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 14 грудня 2021 року не погоджується, вважає його необґрунтованим, незаконним, таким, що прийняте без повного, всебічного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом залишено поза увагою, що при підписані анкети-заяви 14.12.2005 відповідач висловив згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки. Тобто сторонами при укладені договору були оговорені усі істотні умови. Відповідач підписанням анкети-заяви позичальника приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг. Заява разом з Умовами та Тарифами є договором про надання банківських послуг. Банком було надано до суду виписку з карткового рахунку, яка відповідно до Переліку типових документів, затверджених наказом Мінюсту від 12.04.2012 № 578/5 має статус первинного документу, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже отримав кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Із виписки вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними коштами. Крім того, зазначено, що відповідачем було підключено послугу «Миттєва розстрочка». Згідно Умов і Правил надання банківських послуг Сервіс «Миттєва розстрочка» - це послуга Банку, яка надається держателям платіжних карток «Універсальна» та «Універсальна Gold» на умовах терміновості, платності та зворотності. Терміновість кредиту визначається кількістю платежів, яку вибрав клієнт, але не більше 24 платежів. Платність визначається комісією за користування кредитом, яка сплачується одночасно з погашенням рівними частинами з кожним платежем. Повернення визначається вимогою погасити кредит не більше ніж за вибрану клієнтом кількість платежів Кредит з використанням сервісу Миттєва розстрочка, повертається шляхом встановлення клієнтом регулярного платежу з картки клієнта в розмірі щомісячного платежу за кредитом і проводиться Банком на підставі договірного списання. Отже, як вбачається з виписки по рахункам, 25.04.2016 відповідач скористався послугою «Миттєва розстрочка», після чого були оформлені переноси заборгованості з карти універсальної за допомогою вищевказаного сервісу. 25.04.2016 на виконання умов укладеної кредитної угоди за послугою «Миттєва розстрочка», на картрахунок НОМЕР_1 Банком було зараховано грошові кошти у розмірі 5477.34 грн. Скориставшись даною послугою, відповідач, «обнулив» свою заборгованість за використаний кредитний ліміт, а саме встановлений кредитний ліміт став доступний до використання відповідачем Однак, скориставшись даною послугою, у відповідача виникло зобов'язання в рамках сервісу «Миттєва розстрочка», зі здійсненням регулярних платежів для погашення перенесеної заборгованості. З виписки по рахункам вбачається, що відповідач активно користувався послугами банку, здійснював погашення заборгованості, протягом тривалого часу, в тому числі після підключення до послуги «Миттєва розстрочка». Оскільки вказана послуга не є окремим кредитним договором, а є тільки додатковою послугою для власників кредитних карт підписання окремого кредитного договору не вимагається. Отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності, відповідач належним чином умови Договору не виконує, чим порушує свої договірні зобов'язання. Зазначене призвело до виникнення простроченої заборгованості, яка на даний час не погашена.
Від відповідача ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частина третьої статті 360 ЦПК України.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 січня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 02 лютого 2022 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.
Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
У справі встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», згідно з якою отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті www/privatbank.ua складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом в заяві.
Також встановлено, що у заяві позичальника від 14.12.2005 зазначено, що базова процентна ставка становить 3% в місяць із розрахунку 360 днів в році. Однак, у вказаній заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг і не повернув позичальник), стягнути заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно з статтею 625 ЦК України.
Судом обґрунтовано взято до уваги, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14.12.2005 шляхом підписання заяви-анкети.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
В позовній заяві зазначено, що відповідачу після підписання заяви №б/н від 14.12.2005 було відкрито кредитний рахунок та встановлено кредитний ліміт в розмірі 2000 грн. В подальшому кредитний ліміт змінювався неодноразово, а 31.01.2017 встановлено кредитний ліміт в розмірі 8500 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування.
Так, згідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 14.12.2005, укладеного між Банком і ОСОБА_1 , та виписки по рахунку за договором № б/н місцевим судом встановлено, що відповідач користувався кредитними коштами (знімав та поповнював рахунок) та за весь час користування кредитною карткою ним було витрачено кошти в сумі 95620 грн. Крім того, банком було нараховано відсотки за користування кредитним лімітом в розмірі 21759 грн.
Згідно з випискою по рахунку ОСОБА_1 за період з 05.12.2005 по 28.02.2019 здійснював погашення заборгованості за кредитом та всього сплатив 122973 грн.
Разом з тим, з наданого розрахунку заборгованості та виписки по рахунку встановлено, що значну частину суми боргу, яку Банк відносив до тіла кредиту складають нарахування за послугою «Покупка», хоча в позовній заяві необґрунтовані та в матеріалах справи відсутні докази укладання сторонами відповідного договору та отримання відповідачем такої послуги.
Твердження сторони позивача, що послуги «Покупка» та «Миттєва розстрочка» є тотожними, вказані послуги не потребують укладення додаткової угоди та їх підключення можливе лише за волевиявленням клієнта після проведення авторизації, суд оцінив критично, оскільки жодних належних і допустимих доказів на підтвердження даних тверджень суду не надано. Наявний в матеріалах справи витяг з Умов і правил надання банківських послуг не містять жодних відомостей щодо послуг за сервісом «Покупка» чи «Миттєва розстрочка».
Отже суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено підстави та правомірність нарахування платежів вказаних у виписці по рахунку як «Покупка». Тим самим банк неправомірно та штучно збільшував суму заборгованості, зокрема тіла кредиту, шляхом нарахування необумовлених сторонами, коштів, а фактично отримані кредитні кошти, нараховані відсотки за користування кредитом відповідач повернув у повному обсязі, тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7664,99 грн. задоволенню не підлягають.
Зважаючи, що у відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту, місцевий суд виходив з того що, відповідно, і вимога про стягнення відсотків на прострочений кредит згідно з статтею 625 ЦК України є необґрунтованою.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою та другою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статей 629, 525, 612, 611 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Наслідком невиконання боржником грошового зобов'язання за кредитним договором є сплата ним кредитору неустойки та процентів від простроченої суми.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
В анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» від 14.12.2005 зазначено, що базова процентна ставка становить 3% в місяць із розрахунку 360 днів в році (а.с.21).
Підписавши анкету-заяву № б/н від 14.12.2005, позичальник відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодив такі умови кредитного договору, взявши на себе відповідні зобов'язання.
Вказане не враховано судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено підстави та правомірність нарахування платежів вказаних у виписці по рахунку як «Покупка».
Проте судом першої інстанції не надано належної оцінки наданому банком розрахунку відповідно до якого заборгованість позичальника становить 10037,09 грн., та складається з наступного: 7664,99 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі : 7664,99 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 2372,10 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно з статтею 625 ЦК України.
Указаний розмір заборгованості не спростований відповідачем.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов'язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77-ст.80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків.
У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
При цьому відповідно до пункту 5.5. Положення форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.
Отже, якщо виписка з рахунку відповідає зазначеним вимогам, то такий документ може бути доказом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону.
До таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 09 листопада 2018 року у справі № 910/1580/18; від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18; від 19 лютого 2020 року у справі № 910/16143/18.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Отже банком надані належні докази на підтвердження виконання ним умов кредитного договору щодо надання кредитних коштів, зокрема, виписку з особового рахунку клієнта банку, яка відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» і Положення має статус первинного документа.
У даній справі позичальник не довів належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. Крім того, із наданих банком документів установлено, що ОСОБА_1 здійснював погашення кредитної заборгованості, що свідчить про визнання ним боргу за кредитним договором і обов'язків, які виникли з цього договору, презумпція правомірності якого не спростована.
Заперечуючи проти доводів позивача, ОСОБА_1 не надав власного контррозрахунку, доказів проведення сплати боржником сум за кредитним договором в іншому розмірі, ніж зазначав позивач. Не надано й доказів, які б спростовували те, що банком не було враховано або невірно враховано платежі, які було сплачено на погашення кредитної заборгованості.
Отже, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором.
Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частинами першою та тринадцятою статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір в сумі 2102 грн. за подання позовної заяви та в сумі 3153 грн. за подання апеляційної скарги, а всього 5255 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 14 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ІПН НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) заборгованість за кредитним договором №б/н від 14.12.2005 в розмірі 10037 (десять тисяч тридцять сім) грн. 09 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 5255 (п'ять тисяч двісті п'ятдесят п'ять) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 18 березня 2022 року.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: М. В. Матківська
В. В. Сопрун