Справа № 364/389/21
1-кп/357/16/22
17.03.2022 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі судового засідання ОСОБА_4 ,
за участю сторін кримінального провадження:прокурора Володарського відділу Білоцерківської окружної прокуратури ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біла Церква питання доцільності подальшого тримання під вартою обвинуваченого у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за №12020110160000194 від 21.12.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 15 пунктів 1,7 частини 2 статті 115 КК України, -
В провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебуває на розгляді обвинувальний акт у кримінальному провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за №12020110160000194 від 21.12.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 15 пунктів 1,7 частини 2 статті 115 КК України.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просив продовжити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою, мотивуючи тим, що він обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді від 10 до 15 років або довічним позбавлення волі. Крім того, ОСОБА_7 усвідомлює, що за вчинений злочин, в разі доведення його вини, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі. У зв'язку з чим ризики, передбачені п.1, 5 ст.177 КПК України на теперішній час не зменшились, що дає підстави вважати, що ОСОБА_7 може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому більш м'які запобіжні заходи не можуть забезпечити належної поведінки ОСОБА_7 .
Обвинувачений ОСОБА_7 в судове засідання не доставлений з причин введеного в Україні воєнного стану, у зв'язку з чим конвоювання та доставка обвинувачених ДУ «Київський слідчий ізолятор» не здійснюється, крім того, вказана установа позбавлена можливості забезпечити присутність обвинуваченого у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Потерпілі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та їх представник ОСОБА_10 в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили.
Захисник ОСОБА_6 проти задоволення усного клопотання прокурора заперечував, вважав за можливим застосувати більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, посилаючись на бойовий досвід обвинуваченого та введений військовий стан в країні.
Заслухавши пояснення учасників судового провадження, зокрема прокурора, думку захисника, який заперечував проти його задоволення, суд встановив наступне.
Відповідно до ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2022 року, встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ст.177 КПК України, зокрема: можливість обвинуваченого переховуватись та ухилятися від явки до суду та продовжити кримінальне правопорушення в якому обвинувачується, у зв'язку з чим продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 21 березня 2022 року.
Визначений судом строк запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 спливає, а судовий розгляд у вказаному кримінальному провадженні до зазначеного строку, провести не представляється можливим з об'єктивних підстав, а саме у зв'язку із введенням 24.02.2022 року (з 05 години 30 хвилин) воєнного стану по причині військової агресії росії проти України на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» затвердженого Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ.
Відповідно до положень ч.3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту.
Положеннями статті 29 Конституції України гарантовано право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Разом з тим, попри встановлену неможливість КПК України проведення судового розгляду (в тому числі вирішення питання доцільності продовження строків тримання під вартою) у відсутність обвинуваченого, за винятком судового розгляду у кримінальному провадженні щодо злочинів зазначених у частині 2 статті 297-1 КПК України, колегія суддів керуючись загальними засадами кримінального провадження, а саме статтями 21,28 КПК України, в яких констатовано, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки, кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті також в розумні строки, розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, вважає, що розгляд питання доцільності подальшого тримання під вартою обвинуваченого можливий за його відсутності, оскільки зумовлений об'єктивним критерієм - введенням воєнного стану на всій території України з 24.02.2022 року, який в свою чергу унеможливив повноцінну роботу ДУ «Київський слідчий ізолятор» щодо конвоювання, доставки та/або забезпечення участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції обвинуваченого.
Так, у рішенні «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року, визначено, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, ухилення від явки до суду, вчинення іншого злочину.
Вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
Частиною 1 статті 194 КПК України визначено, що суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Вислухавши думку учасників судового засідання, суд приходить до висновку про наявність даних, які свідчать, що ті ризики, які були враховані колегією суддів під час обрання запобіжного заходу, зменшилися.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним у п.35 ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає виправданим тримання обвинуваченого під вартою.
В обґрунтування продовження до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та не можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів є наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, вчинення інших кримінальних правопорушень.
В судовому засіданні прокурором доведено наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто обвинувачений без застосування до нього запобіжного заходу зможе переховуватися від суду. Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, заподіявши вогнепальне поранення двом особам, з місця злочину втік та переховувався від правоохоронних органів, що зумовлює підвищені ризики невиконання покладених на нього процесуальних обов'язків з метою уникнення власної кримінальної відповідальності. Зазначені ризики є суттєвими і їм неможливо запобігти у разі застосування до ОСОБА_7 будь-яких інших запобіжних заходів, що не пов'язані з виключними запобіжниками у комунікації та переміщеннях обвинуваченого, крім тримання під вартою. Вказане свідчить, що обвинувачений, перебуваючи на волі зможе залишити місце проживання та, ймовірніше за все, прийме спроби переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Жодних стримуючих факторів, які б свідчили, що обвинуваченим не будуть вживатися перешкоди у відправленні правосуддя в спосіб неявки в судові засідання, - судом не встановлено.
При наданні оцінки ступеню ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд погоджуючись з доводами прокурора, що ОСОБА_7 може продовжити кримінальне правопорушення в якому обвинувачується, оскільки мав умисел позбавити життя не менше двох осіб, злочин, який йому інкримінується, вчинено холоднокровно, мотиви кримінального правопорушення на даний час не встановлено. Суд з огляду на вказане, вважає, що ризик продовження кримінального правопорушення у якому обвинувачується ОСОБА_7 є реальним.
Перевіряючи наявність законних підстав вважати, що застосування більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою буде достатнім для запобігання встановленим ризикам кримінального провадження, суд, відповідно до ст. 178 КПК України, оцінює в сукупності фактори, пов'язані з характером особи обвинуваченого, моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, особистими та соціальними обставини його життя, сімейними зв'язками та зв'язками з суспільством. Так, судом враховано, що:
1) за способом життя та економічним становищем: обвинувачений до затримання не працював, є пенсіонером МВС (полк поліції особливого призначення), військовозобов'язаним, учасником бойових дій, ветераном війни, одруженим, маючий постійне місця проживання та двох неповнолітніх утриманців.
2) за віком: обвинувачений є повнолітнім, тому має повну кримінально-процесуальну дієздатність, раніше не судимий;
3) за станом здоров'я: інвалід ІІІ групи, відсутні відомості про наявність захворювань у обвинуваченого, які унеможливлюють застосування до нього попереднього ув'язнення, відсутні скарги про неналежні умови його перебування або лікування, у разі виникнення в цьому потреби, в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор»;
Вказані обставини, за переконанням суду, мають бути оцінені як такі, що жодним чином не будуть стримуючими факторами для вживання обвинуваченим перешкод запобігання відправлення правосуддя в спосіб неявки в судові засідання та для запобігання встановленим ризикам кримінального провадження. В зв'язку з чим, жодний інший вид запобіжного заходу ніж тримання під вартою не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 у кримінальному провадженні.
У зв'язку із доведенням підстав для застосування заходів забезпечення кримінального провадження в порядку ст.194 КПК України, суд вважає за можливе відмовити у клопотанні захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, так як захист в основному обґрунтовує свою позицію в усному клопотанні відсутністю заявлених ризиків, яким суд вже надав оцінку в мотивувальній частині рішення та не доводить на даному етапі можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів
Враховуючи обсяг пред'явленого обвинувачення, встановлений порядок дослідження доказів, стадію судового розгляду, введений воєнний стан в країні, з суд вважає необхідним визначити його строк в межах 15 днів з дня постановлення ухвали.
З урахуванням наведеного суд дійшов до переконання, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.177-178, 183, 197, 199, 331, 372, ч.2 ст.376 КПК України, суд -
Клопотання прокурора Володарського відділу Білоцерківської окружної прокуратури ОСОБА_5 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 15 пунктів 1,7 частини 2 статті 115 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» строком на 15 (п'ятнадцять) днів, тобто до 31 березня 2022 року включно.
В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу на більш м'який - відмовити.
В задоволенні іншої частини клопотання - відмовити.
Копію ухвали вручити присутнім учасникам судового провадження та направити для виконання начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Ухвала щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя: Олег ГРЕБІНЬ
Судді:
ОСОБА_11