Справа № 472/5/22
17 березня 2022 року смт. Веселинове
Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:
головуючого судді Тустановського А.О.,
за участю секретаря Скрипник О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Веселинове Миколаївської області матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця «Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи,
13 січня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виробничого підрозділу "Херсонський загін воєнізованої охорони "Регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи.
17 січня 2022 року ухвалою суду було відкрито провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
09 лютого 2022 року ухвалою суду було замінено у справі за позовом ОСОБА_1 до Виробничого підрозділу "Херсонський загін воєнізованої охорони "Регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця" про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи первісного відповідача Виробничий підрозділ «Херсонський загін воєнізованої охорони» Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» належним відповідачем - Акціонерне товариство «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця".
В обґрунтування позовних вимог представник позивача Вендель О.М. зазначив, що ОСОБА_1 працює стрільцем 4-го розряду стрілецької команди з охорони вантажів і об'єктів Виробничий підрозділ «Херсонський загін воєнізованої охорони» Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Наказом № НФН-02/041 від 17.12.2021 року начальника Виробничого підрозділу Херсонський загії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» позивача ОСОБА_1 з 18.12.2021 року відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID -19 без збереження заробітної плати.
Вважає наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Наказ № НФН- 02/041 від 17.12.2021 року винесено на підставі ст. 46 Кодексу законів про працю України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій», виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» та п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236, але при цьому жодної підстави для відсторонення позивача від виконання роботи в цьому Наказі не зазначено. Крім того посилання в оспорюваному Наказі на п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 р. № 1236, зі змісту якої, серед іншого, вбачається, що керівникам слід забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком за наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID -19 відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я, не може будь-яким чином змінити процедуру відсторонення, визначену п. 5 ч.1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», оскільки дана Постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу силу і не може змінювати правове регулювання визначене законом. Враховуючи відсутність в оспорюваному Наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення Позивача від роботи, від однозначно є безпідставним, незаконним та підлягає скасуванню.
Просить суд визнати незаконним та скасувати Наказ № 02/641 від 17.12.2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 та стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи в розмірі 1649,92 (одна тисяча шістсот сорок дев'ять гривень дев'яносто дві копійки) за кожен робочий день вимушеного прогулу, починаючи з 18.12.2021 року (дня відсторонення від роботи) до дня фактичного допуску до виконання посадових обов'язків.
В судове засідання представник позивача Вендель О.М. не з'явився, але до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та у відсутності позивача, позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.
Представник відповідача Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця «Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
У зв'язку з неявкою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов наступного висновку.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює стрільцем 4-го розряду стрілецької команди з охорони вантажів і об'єктів Виробничий підрозділ «Херсонський загін воєнізованої охорони» Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Начальником Виробничого підрозділу «Херсонський загін воєнізованої охорони» Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» Щека Ю.Д. 17.12.2021 видано наказ № НФН-02/041 про відсторонення від роботи стрільця 4-го розряду стрілецької команди з охорони вантажів і об'єктів ст. Колосівка ОСОБА_1 від роботи з 18 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення та на час відсторонення нарахування заробітної плати (середнього заробітку) не здійснювати (а.с. 12)
Зазначений Наказ виданий відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 пункт 41 6.
Позивач ОСОБА_1 18 грудня 2021 року ознайомлений з даним наказом, про що свідчить підпис останнього (а.с. 12).
Не погодившись з наказом про відсторонення, позивач оскаржив його в судовому порядку.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Трудові відносини в Україні врегульовані КЗпП (стаття 1).
Згідно із ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
- відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
За змістом ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров'я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, є Міністерство охорони здоров'я України (далі - МОЗ).
Наказом МОЗ від 05.02.2020 за N 521 Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділом «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».
Разом з тим, наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі підприємств, установ та організацій, влючених до Переліку обєктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 83 від 04.03.2015 року.
АТ «Укрзаліниця» включена до зазначеного вище переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов'язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 жовтня 2019 року №2070).
Крім того, Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.
Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731).
Отже сумніви, щодо законності вказаного наказу МОЗ, про які зазначається у позові, спростовуються, оскільки введення його в дію відбулось із дотриманням процедури згідно чинного законодавства.
Відтак відповідач, видавши 17 грудня 2021 року оспорюваний наказ № НФН-02/041 про відсторонення ОСОБА_1 , застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на законодавчому рівні. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ№ 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; а також
3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Крім того, суд звертає увагу, що за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень.
Працівники ж в свою чергу, мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП).
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).
Оскільки норми щодо примусової вакцинації в законодавстві України не міститься, тому діюче законодавство у разі відсутності обов'язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу, а оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується.
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) зазначено, що «відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Враховуючи те, що позивач є працівником підприємства включеного до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не пройшов обов'язкове профілактичне щеплення проти Covid-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник відповідача зобов'язаний був, відповідно до діючого законодавства відсторонити позивача від роботи.
Щодо обов'язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку згідно наказу МОЗ № 2153, то звільненими від такого обов'язку можуть бути лише працівники, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.
Відповідно протипоказання до вакцинації встановлюється сімейним або лікуючим лікарем, що фіксується у висновку про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.
Позивач ОСОБА_1 суду не надав доказів, щодо наявності у нього абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення.
Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров'я.
Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров'я, закріплене у статті 286 ЦК України.
Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.
Також судом враховується практика Верховного суду, який стверджує наступне (постанова від 10.03.2021р. у справі №331/5291/19):
«Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави тобто було виправданим».
Також, Європейський суд у своїй діяльності дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві та наголошує, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров'я, мета якої є захист здоров'я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. (див. Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13), Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, Сальветті проти Італії, № 42197/98, 9 липня 2002 р., Маттер проти Словаччини, № 31534/96, 5 липня 1999 р. Соломахін проти України від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).
Отже, держава, встановивши відсторонення працівників центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх працівників. Втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.
З огляду на викладене, суд вважає, що обов'язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції
Дійсно, відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення та обрано саме такий шлях позивачем для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я.
У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров'я людей.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, на підставі досліджених у справі доказів та аналізу норм чинного законодавства враховуючи усе вищенаведене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що відсторонення позивача від роботи було здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, тому підстави для визнання незаконним і скасування оспорюваного наказу відсутні.
З огляду на те, що у цій частині позовних вимог суд дійшов висновку про їх безпідставність, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу також слід відмовити, оскільки по своїй суті вони є похідними.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується.
Отже, судом встановлено підстави для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
За таких обставин, на підставі положень ст. 141 ЦПК України витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 81, 76-81, 89, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі Регіональної філії «Одеська залізниця «Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 березня 2022 року.
Суддя Вселинівського районного суду
Миколаївської області А.О. Тустановський