П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
15 березня 2022 р. Категорія 106020000м.ОдесаСправа № 420/18436/21
Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.
час і місце ухвалення: спрощене провадження,
м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Семенюка Г.В.
суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військово-медичного клінічного центру Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 р. базовим місяцем для обчислення споживчих цін для розрахунку, нарахувати і виплатити різницю між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 р. і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 р. (фіксовану суму індексації) за період з 01.03.2018 р. до 18.06.2021 р., -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 р. базовим місяцем для обчислення споживчих цін для розрахунку, нарахувати і виплатити різницю між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 р. і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 р. (фіксовану суму індексації) за період з 01.03.2018 р. до 18.06.2021 р., мотивуючи його тим, що 07.09.2021р. вона звернулась до начальника Військово-медичного клiнiчного центру Південного регіону із заявою про нарахування та виплату їй індексації грошового забезпечення, за період часу з 01.12.2015 року по 18.06.2021 року. За наслідками розгляду даної заяви, листом начальника Військово-медичного клiнiчного центру Південного регіону №548/4464 від 15.09.2021р. позивача повідомлено, що за період з січня 2016 року по лютий 2018 року індексація не нараховувалась та не виплачувалась. Крім того повідомлено, що згідно роз'яснення Департаменту фінансів ЗСУ від 26.03.2018 року № 248/485 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення здійснюється з квітня 2018 року, а механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно. Зобов'язано Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно. В решті позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військово-медичний клінічний центр Південного регіону подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до п.7 роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 No248/3/9/1/2 у зв'язку із внесенням змін Постановою №1013 до Порядку №1078, індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення. У листі Мінсоцполітики від 08.08.2017 року №78/0/66-17 зазначено, що проведення індексації грошових доходів, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, тобто у межах коштів, передбачених на цілі. При цьому порядок №1078 не передбачає механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди.
На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 до 18.06.2021 р. проходила військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону. На момент звільнення Позивач займала посаду операційної сестри відділення (вітріоретинальної хірургії) клініки офтальмології Військово-медичного клінічного центру Південного регіону.
Наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (по особовому складу) від 28.05.2021 р. №20-PC ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок i військову службу».
Наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (по стройовій частині) від 18.06.2021р. № 125 позивач виключена зі списків особового складу частини з 18.06.2021р.
При цьому, під час проходження військової служби, нарахування відповідачем грошового забезпечення здійснювалося не у повному обсязі, а саме у період з 01.12.2015 р. до 18.06.2021 р. не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковим для всiх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
07.09.2021 року позивач звернулась до начальника Військово-медичного клiнiчного центру Південного регіону із заявою про нарахування та виплату їй індексації грошового забезпечення, за період часу з 01.12.2015 року по 18.06.2021 року.
15.09.2021 року листом начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону №548/4464 позивача повідомлено, що за період з січня 2016 року по лютий 2018 року індексація не нараховувалась та не виплачувалась. Крім того повідомлено, що згідно роз'яснення Департаменту фінансів ЗСУ від 26.03.2018 року № 248/485 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення здійснюється з квітня 2018 року, а механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає.
Крім того, відповідачем надано ОСОБА_1 Довідку про фактично нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Із вказаної довідки вбачається, що індексація грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року позивачу не виплачувалась. Оскільки в січні 2016 року мала бути виплачена індексація за грудень 2015 року, то заявлені позовні вимоги стосуються періоду, що починається з 01.12.2015 року.
Також, відповідачем не нараховано та не виплачено різницю між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксована сума індексації) за період з 01.03.2018р до дати виключення із списків особового складу частини.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, у зв'язку з чим, за захистом своїх прав звернувся до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що Військово-медичним клінічним центром Південного регіону допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ст.43 Конституції України передбачено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Так, частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно положень ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до положень ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно положень ст.6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 року № 1078, згідно з п.4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
У п.1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 12.12.2018р. по справі № 825/874/17.
Згідно довідки Військово-медичного клінічного центру Південного регіону в період з січня 2016 року по листопад 2018 року ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Щодо посилань апелянта на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2, то суд вважає ці доводи безпідставними, оскільки вказаний документ не є нормативно-правовим актом та має лише рекомендаційний характер.
Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до підприємства, установи, організації.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Вказаний правовий висновок також міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року по справі № 825/874/17, в постанові Верховного Суду від 19.07.2019 року по справі № 240/4911/18.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, складна фінансово-економічна ситуація в державі жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
При цьому, індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Крім того, не приймаються до уваги доводи апелянта про відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулий період, оскільки вказана обставина не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та невиплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, пунктом 5 Порядку № 1078 встановлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Таким чином місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Статтею 4 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексація грошових доходів населення проводиться лише в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 %.
Отже, у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу у місяці підвищення береться за 1 або 100 %, тобто місяць підвищення вважається базовим і індексація в цьому місяці не проводиться, якщо сума підвищення заробітної плати (у базовому місяці враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру) перевищить суму індексації. Починаючи з наступного за базовим місяця наростаючим підсумком розраховується індекс для проведення подальшої індексації.
Згідно офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в квітні 2018 року становив 100,8%, в травні 2018 року 100,0%, в червні 2018 року 100,0%, в липні 2018 року 99,3%, в серпні 2018 року 100,0%, в вересні 2018 року 101,9%, в жовтні 2018 року 101,7%.
Отже, лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) перевищено.
При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно проводити з грудня 2018 року (п.1-1 Порядку № 1078).
За таких підстав, висновки суду першої інстанції щодо того, що грошове забезпечення ОСОБА_1 в період з березня 2018 року по листопад 2018 року не підлягає індексації, є обґрунтованими.
Враховуючи вище викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Військово-медичним клінічним центром Південного регіону допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.
Разом з тим, розрахунок індексації грошового забезпечення, у тому числі встановлення місяця обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення (базового місяця), у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", є компетенцією (дискреційною функцією) відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і отримував грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 15 жовтня 2020 року по справі № 240/11882/19 (провадження № К/9901/12396/20).
За таких підстав, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Військово-медичного клінічного центру Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.
При цьому, розрахунок індексації грошового забезпечення, у тому числі встановлення місяця обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення (базового місяця), у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", є компетенцією (дискреційною функцією) відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і отримував грошове забезпечення. Саме на відповідача, Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення, а тому вимоги щодо встановлення базового місяця при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року вважати січень 2008 року, є передчасною та задоволенню не підлягають.
Також, позивач просив суд зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року до 18 червня 2021 року, з урахуванням сплаченої суми грошової індексації, із застосування місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
З матеріалів справи вбачається, що в період з грудня 2018 року по 18 червня 2021 року Військово-медичним клінічним центром Південного регіону нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у розмірі 6739,88 грн.
При цьому, при розрахунку індексації грошового забезпечення за період з грудня 2018 року по 18 червня 2021 року Військово-медичним клінічним центром Південного регіону був застосований березень 2018 року як місяць, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців (базовий місяць), відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Таким чином, відсутні підстави для зобов'язання Військово-медичного клінічного центру Південного регіону донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року до 18 червня 2021 року, з урахуванням сплаченої суми грошової індексації, із застосування місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року по справі № 420/18436/21, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
суддя-доповідач Семенюк Г.В.
судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.