79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
09.03.2022 Справа № 914/4130/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»
до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»
про: стягнення 67 182,70 грн.,
без судового засідання та виклику сторін,
31.12.2021р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» про стягнення 67 182,70 грн.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 05.01.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.
19.01.2022р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№1455/22.
19.01.2022р. на адресу суду від відповідача надійшло письмове пояснення, яке містить клопотання про залучення до розгляду справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (місцезнаходження: Україна, 04053, місто Київ, ВУЛИЦЯ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ, будинок 40; ідентифікаційний код: 20782312), вказане письмове пояснення зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№25179/21.
26.01.2022р. ухвалою господарського суду Львівської області постановлено залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (місцезнаходження: Україна, 04053, місто Київ, ВУЛИЦЯ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ, будинок 40; ідентифікаційний код: 20782312).
26.01.2022р. на адресу суду від позивача надійшла заява про долучення доказів, зокрема, копії постанови Залізничного районного суду м.Львова від 03.08.2021р. у справі №462/3307/21, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№2137/22.
31.01.2022р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№2589/22.
11.02.2022р. на адресу суду від позивача надійшла заява, до якої долучено докази виконання вимог ухвали господарського суду Львівської області від 26.01.2022р., вказану заяву зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№2589/22.
Суть спору: спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування транспортних ризиків.
Виклад позиції позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно Договору добровільного страхування наземного транспорту (сертифікату добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО») №826007/4605/0000258 від 27.08.2020р., внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач просить суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 67 182,70 грн., 2 270,00 грн. судового збору та 6 000,00 грн. витрат на професійну правову допомогу.
Виклад позиції відповідача.
Відповідач зазначає, що сума страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу та за мінусом франшизи повинна становити 63 462,29 грн. Також звертає увагу суду на те, що ним не заперечується факт отримання 19.07.2021р. претензії позивача №30215.При цьому, просить суд зменшити на 100% розмір витрат позивача на правову допомогу з огляду на незначну складність справи, неспівмірність та недоведеність таких.
Виклад позиції третьої особи.
Письмові пояснення стосовно заявленого позову відповідно до ст. 168 ГПК України суду не подано.
За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
Між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» та ОСОБА_1 (надалі - Страхувальник) укладено сертифікат добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» № 826007/4605/0000258 від 27.08.2020 р. (надалі - Договір), предметом якого є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом «КІА Орtima» д/н НОМЕР_1 , його окремих частин чи додаткового обладнання внаслідок ДТП.
08.05.2021р. сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю транспортних засобів «КІА Орtima» д/н НОМЕР_1 та «Seat Ibiza» д/н НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована в ПрАТ «АСК «Скарбниця» згідно полісу № АР/1225998.
У результаті даної ДТП було пошкоджено застрахований у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «УНІКА» транспортний засіб «КІА Орtima» д/н НОМЕР_1 , який належить Страхувальнику на праві приватної власності.
Відповідно до постанови Залізничного районного суду м. Львова від 03.08.2021 року, справа №462/3307/21, вказана ДТП сталася з вини ОСОБА_2 (ст.124 КУпАП).
Вартість відновлювального ремонту на підставі рахунку з СТО № 0020 від 28.05.2021р. склала 79 500,00 грн.
За страховим випадком позивачем складено страховий акт № 00426862 від 02.06.2021р. та було визначено суми страхового відшкодування на підставі розрахунку страхового відшкодування в розмірі 79 500,00 грн. та сплачено в якості страхового відшкодування на СТО, що підтверджується платіжним дорученням № 224827 від 03.06.2021 р. на суму 75 779,59 грн.
Таким чином, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» виконало свої зобов'язання перед страхувальником згідно умов Договору.
Відповідно до лімітів полісу № АР/1225998 за шкоду завдану майну в результаті ДТП становить 130 000,00 грн.
Відповідно до умов полісу ОСЦПВВНТЗ № АР/1225998 розмір франшизи становить 0,00 грн.
Відповідно до Звіту №16374, коефіцієнт фізичного зносу на момент ДТП становив 0,5353. Вартість відновлювального ремонту складає 98 399,24 грн., а вартість матеріального збитку (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) складає 67 182,70 грн.
Отже, сума зобов'язання, що має бути сплачена відповідачем становить 67 182,70 грн.
З метою врегулювання спору в досудовому порядку, позивачем відповідачу було направлено претензію № 30215, яку відповідач отримав 09.07.2021 р., страхове відшкодування не сплатив, що стало причиною звернення позивача з позовом до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до загальних умов та визначень Договору страховий випадок - це передбачена договором подія, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику (вигодонабувачу), застрахованим або третім особам.
За приписами ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з вимогами ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) транспортним засобом.
Положеннями cт.993 Цивільного кодексу України та cт.27 Закону України «Про страхування» встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Таким чином, до позивача в межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, перейшло право зворотної вимоги до особи, винної у скоєнні ДТП.
Як слідує із матеріалів справи, цивільна відповідальність власника транспортного засобу автомобіля «Seat Ibiza» д/н НОМЕР_2 була застрахована у ПрАТ «АСК «Скарбниця» згідно полісу № АР/1225998.
Відповідно до п.1.4 cт. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», особами, відповідальність яких застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є: страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, з огляду на наявність та чинність на дату ДТП страхового полісу № АР/1225998, враховуючи презумпцію правомірності керування транспортним засобом, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну під час керування транспортним засобом була застрахована.
Оскільки відповідач є страховиком за вищевказаним полісом, то позивач у межах понесених ним фактичних витрат, набув право вимоги до відповідача на суму виплаченого страхового відшкодування.
Позивач звернувся до відповідача із претензією №30215 про виплату страхового відшкодування, проте останній виплату не здійснив. Отримання вказаної претензії відповідач не заперечує.
Як вказує позивач, претензію №30215 про виплату страхового відшкодування, відповідач отримав 09.07.2021р., відповідно з огляду на положення ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач повинен був здійснити відшкодування завданої шкоди до 06.10.2021 року включно.
Відповідно до ст.27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Оскільки на момент звернення з позовом до суду відповідач не здійснив жодних дій щодо виплати страхового відшкодування, зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами.
Частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається згідно п.36.1 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку із визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Як слідує із матеріалів справи, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування наземного транспорту.
Згідно зі ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.
Правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі є суброгацією.
Відповідно до умов полісу, обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/1225998, виданим ПрАТ «АСК «Скарбниця», розмір франшизи становить 0,00 грн.
Відповідно до Звіту «16374, коефіцієнт фізичного зносу на момент ДТП становив 0,5353. Вартість відновлювального ремонту складає 98 399,24 грн., а вартість матеріального збитку (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) складає 67 182,70 грн.
Відтак, при визначенні ціни позову, позивачем були дотримані вимоги ст.ст.12,29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до п.12.1 ст.12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованого за правилами цього підпункту.
У відзиві на позовну заяву відповідачем помилково обмежено розмір шкоди додатково франшизою, яка передбачена договором добровільного страхування, що не узгоджується зі ст.12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якою не передбачено зменшення суми страхового відшкодування, розрахованої за договором добровільного страхування.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про страхування», франшиза- частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно договором страхування.
Позивачем при розрахунку розміру страхового відшкодування вже було вирахувано від розміру завданих збитків суму франшизи за договором добровільного страхування, що підтверджується страховим актом, тому відсутні підстави для утримання її повторно.
Як вже було зазначено вище, позивач здійснив виплату страхового відшкодування і реалізував своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до відповідача про виплату страхового відшкодування, оскільки за договором страхування відповідальності (Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») останнє надало згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що звіт про оцінку автомобіля №16374 від 08.05.2021р., страховий акт №00426862 від 02.06.2021р., розрахунок страхового відшкодування в страховому акті, платіжне доручення №224827 від 03.06.2021р., є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Відповідач відповідно до страхового полісу №АР/1225998 здійснював страхування цивільно-правової відповідальності водія забезпеченого транспортного засобу - автомобіля «Seat Ibiza» д/н НОМЕР_2 .
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в сумі 67 182,70 грн.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №3026 від 20.12.2021р. на суму 2 270,00 грн.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв'язку з чим судовий збір у розмірі 2270,00 грн. покладається на відповідача.
Щодо заявлених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн., суд зазначає наступне.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі статтею 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
За приписами ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суд також враховує правові висновки, які викладені в постанові Верховного Суду від 3 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц, де зазначено наступне.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
В якості доказів понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач надав суду:
-копію договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020р. та додатку№1 від 16.12.2021р.,
-копію додаткової угоди №1 від 13.12.2021р. до договору №1/20ю від 31.12.2020р.,
-копію акту приймання-передачі наданої правової допомоги №179 від 16.12.2021р.,
-ордер серії КС №138695 від 16.11.2021р.,
-копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН №1639 від 21.05.2019р.,
-копію довіреності №1 від 16.01.2021р.
Обсяг правової допомоги та її вартість містяться у акті приймання-передачі наданої правової допомоги №179 від 16.12.2021р. та складають 6 000,00 грн. (повний збір, аналіз та ознайомлення з усіма документами по страховій справі - 2 000,00 грн, дослідження та оцінка переданих клієнтом до Бюро документів на предмет належності, допустимості, достовірності цих документів, як доказів у судовому провадженні, обрання способу захисту та інтересів клієнта-1 000,00 грн., написання та подання позовної заяви до суду та копію відповідачу - 3 000,00 грн).
Згідно Договору №1/20ю про надання правової допомоги та Додатку № 1 до нього від 16.12.2021р. позивач вже поніс витрати та сплатив на користь АБ «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт» 6 000,00 грн. згідно рахунку №179 від 16.12.2021р., звіт про виконану роботу, а саме акт надання послуг, підписаний сторонами.
Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.05.2018 року у справі №372/1010/16-ц, де зазначено, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
У постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд зауважує, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір втрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Враховуючи викладене, керуючись приписами ст.129 ГПК України, надавши оцінку співмірності суми зазначених судових витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, господарський суд дійшов висновку про обґрунтування заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця»
(місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, ВУЛ.САКСАГАНСЬКОГО, будинок 5; ідентифікаційний код 13809430) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (місцезнаходження: Україна, 04112, місто Київ, вул.Олени Теліги, будинок 6 літ.В; ідентифікаційний код 20033533) 67 182,70 грн. страхового відшкодування в порядку суброгації, 2 270,00 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Суддя Король М.Р.