14.03.2022 року м.Дніпро Справа № 904/619/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя: Березкіна О.В.(доповідача),
судді: Антонік С.Г., Дармін М.О.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційні скарги
Криворізької міської ради та ОСОБА_1 ,
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2021 (суддя Красота О.І.) у справі №904/619/20
за позовом Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг
до ОСОБА_1 , м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості з орендної плати за землю в сумі 158 721, 77 грн.
Позивач - Криворізька міська рада звернулась до Фізичної особи-підприємця Штефан Владислава Олександровича із позовом про стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2017р. по 31.12.2018р. у розмірі 158 721,77 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2021 року у справі №904/619/20 в задоволенні позову Криворізької міської ради до Фізичної особи Штефан Владислава Олександровича про стягнення 158721,77 грн. заборгованості з орендної плати за землю - відмовлено.
Клопотання Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - задоволено частково.
Стягнуто з Криворізької міської ради на користь Фізичної особи-підприємця Штефан Владислава Олександровича 20 000, 00 грн. витрат на правову допомогу.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - Криворізька міська рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2021 року у справі №904/619/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що висновки суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог є передчасними, оскільки судом не було належним чином з'ясовано обставини, що мають визначальне значення для правильного вирішення справи; неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а також не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та не забезпечено виконання мети та завдання господарського судочинства, що в сукупності привело до неправильного вирішення справи.
Також апелянт посилається на те, що само по собі закінчення строку дії договору не свідчить про припинення або скасування невиконаних зобов'язань у сторін договору, оскільки умовами даного договору сторони погодили, що орендна плата сплачується навіть після закінчення його строку, до моменту передачі земельної ділянки за актом приймання передачі.
Апелянт, вважає, що суд першої інстанції не був позбавлений процесуальної можливості, зокрема, на підставі ст. 5 ГПК України, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.12.2019р. у справі №917/1739/17, самостійно застосувати правильну норму матеріального права та стягнути з відповідача на користь позивача як власника земельної ділянки неправомірно збережених коштів на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України, оскільки матеріали справи містили достатні докази для її ефективного розгляду по суті та задоволення вимог позивача в рамках цієї ж справи.
Апелянт звертає увагу на те, що в даному випадку існує неспростовний факт безпідставного збереження відповідачем майна позивача - земельної ділянки по вул. Качалова у Саксаганському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, що підтверджується фактом відсутності в матеріалах справи доказів повернення спірної земельної ділянки за актом приймання-передачі (повернення), що у поєднанні з тими ж положеннями ст. 525 ЦК України, за якими одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка не вибула з фактичного користування відповідача Штефан В.О.
Щодо розрахунку розміру безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України за спірний період, то він, на думку міської ради, є тотожний тому, що міститься в матеріалах справи, оскільки розраховується саме на рівні розміру орендної плати як єдино можливої плати за земельну ділянку, що перебуває в користуванні особи.
Оскільки наявні підстави для задоволення позовних вимог, апелянт вважає, що відсутні будь-які підстави для стягнення на користь відповідача витрат на правову допомогу, які до того ж є неспівмірними і необгрунтованими.
Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2021 у справі № 904/619/20 та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог Криворізької міської ради.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Фізична особа-підприємець Штефан Владислав Олександрович також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив змінити мотивувальну частину рішення в редакції, зазначеній відповідачем, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2021р. в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 ,00 грн. скасувати та прийняти у цій частині нове рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 77 213, 80 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Частиною 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Ухвалами Центрального апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючого судді Березкіної О.В. (доповідач),уддів Антоніка С.Г., Дарміна М.О. від 20.12.2021 року та від 19.01.2022 року відкрито апеляційне провадження у справі № 904/619/20. Вирішено розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами.
17.01.2022року від Штефан В.О. до суду надійшло клопотання, про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4962 грн. 00 коп. за розгляд справи в апеляційній інстанції.
01.02.2022року від Криворізької міської ради до суду надійшло заперечення на клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4962 грн. 00 коп. за розгляд справи в апеляційній інстанції, просили відмовити у задоволенні вказаного клопотання.
17 січня 2022 року до суду надійшла заява відповідача - Фізичної особи-підприємця Штефан Владислава Олександровича про відмову від апеляційної скарги в частині зміни мотивувальної частини рішення господарського суду та закриття апеляційного провадження в даній частині скарги.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.03.2022 року у справі № 904/619/20 прийнято відмову від апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2021 року у справі №904/619/20 та закрито апеляційне провадження в цій частині.
15.02.2022 року від Криворізької міської ради до суду подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить суд апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Штефана В.О. залишити без задоволення.
Також просить відмовити Штефан В.О. у задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку з тим, що тематика спору і відповідачу, і його адвокату є добре знайомою, оскільки судові спори між сторонами такого характеру тривають багато років, де відповідач особисто приймає участь, а відтак не вимагається часу на "роз'яснення" чи "консультування" останнього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційні скаргі не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2007 між Криворізькою міською радою (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Штефан Владиславом Олександровичем (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки (Договір, а.с.72-75 т.1).
Додатковою угодою від 20.04.2010 до Договору, зареєстрованою у Криворізькому міському відділі Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" із внесенням запису до Державного реєстру земель №041010800395 від 14.05.2010 (т.1 а.с.81-82) були внесені зміни до розділів Договору "предмет договору", "об'єкт оренди", "строк дії договору", "орендна плата", "умови використання земельної ділянки", "обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки", "інші права та обов'язки сторін", "зміна умов договору і припинення його дії".
Відповідно до пунктів 1-5 Договору (в редакції додаткової угоди від 20.04.2010) Орендодавець на підставі рішення міської ради №2026 від 28.11.2007, №3714 від 27.01.2010 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,2912 га, кадастровий номер 1211000000:06:134:0057, розташовану за адресою вул. Качалова у Саксаганському районі м. Кривого Рогу, для розміщення автостоянки та тимчасова споруда автостоянки, а також інші об'єкти інфраструктури інженерні мережі.
Відповідно до пункту 17 Договору передача земельної ділянки Орендарю здійснюється у п'ятиденний термін після державної реєстрації договору за актом її приймання-передачі.
Пунктом 5 Договору визначено, що договір укладений на 2 роки. Після закінчення строку договору Орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновлення на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію. Поновлення Договору здійснюється на підставі ухваленого Орендодавцем відповідного рішення.
Додатковою угодою від 20.04.2010 згідно Рішенням міської ради від 27.01.2010 №3714 продовжено термін дії вказаного договору оренди земельної ділянки від 05.03.2008 №040810800141 на три роки на тих самих умовах.
Відповідно до пунктів 6, 8, 9 Договору (в редакції додаткової угоди від 20.04.2010) річна орендна плата вноситься Орендарем виключно в грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області.
Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. За неповний календарний місяць плата сплачується за дні фактичного користування земельною ділянкою.
Річна орендна плата за користування земельною ділянкою за період з дати закінчення договору оренди від 05.03.2008 №040810800141 до укладення додаткової угоди провадиться Орендарем на умовах договору оренди та відповідно до Закону України "Про оренду землі" (із змінами та доповненнями).
Строки платежу не є сталими і можуть змінюватись відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на поточний рік.
Згідно з пунктами 10-11 Договору розмір нормативної грошової оцінки не є сталим і змінюється у зв'язку з проведенням її щорічної індексації та на підставі інших вимог чинного законодавства. Орендар зобов'язується самостійно щорічно відповідно до інформації Держкомзему про коефіцієнт індексації грошової оцінки земель, опублікований в засобах масової інформації, здійснювати індексацію грошової оцінки земельної ділянки.
Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до договору.
Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством за затвердженою Кабінетом Міністрів формою, що заповнюється під час укладання або зміни умов договору чи продовження його дії.
Пунктом 12 Договору передбачено, що розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору у разі:
- зміни умов господарювання, передбачених договором (включно зі зміною мети використання або цільового призначення земельної ділянки);
- зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної плати за землю, базової вартості 1 кв. м земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;
- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами;
- в інших випадках, передбачених законодавством та цим договором.
За умовами пункту 33 Договору, Орендар, зокрема, зобов'язався систематично сплачувати орендну плату в повному обсязі в установлений договором строк.
Пунктом 14 Договору визначено, що Орендар самостійно обчислює суму орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Такі договірні зобов'язання відповідають положенням пункту 286.2 статті 286 ПК України.
У відповідності до пункту 37 Договору дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Звертаючись до Фізичної особи-підприємця Штефан Владислава Олександровича із позовом про стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01.01.2017р. по 31.12.2018р. у розмірі 158 721,77 грн., позивач - Криворізька міська рада посилалась на те, що відповідач в порушення умов договору не повернув Позивачу об'єкт оренди за актом приймання-передачі та продовжує користуватись земельною ділянкою, у зв'язку із чим Позивачем нараховано Відповідачу орендну плату за фактичне користування земельною ділянкою за період з 01.02.2017 до 31.12.2018 у розмірі 158 721,77 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що стягнення орендної плати можливе лише до моменту припинення дії договору, а після припинення Договору належним способом захисту прав та інтересів орендодавця може бути відшкодування збитків або стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Криворізькою міською радою при зверненні із цим позовом до суду невірно обрано спосіб захисту порушених прав. Водночас, застосування належного способу захисту у цій справі було б можливе лише за умови зміни, зокрема, предмету позову, яка може бути реалізована лише позивачем і лише під час підготовчого провадження.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно ст. 2 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин), відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності (ст. 3 Закону України "Про оренду землі").
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі", орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За приписами ст. 18 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі").
Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди земельної ділянки від 29.12.2007 з урахуванням Додаткової угоди від 20.04.2010, згідно Рішення міської ради від 27.01.2010 №3714, якою продовжено термін дії вказаного договору оренди земельної ділянки від 05.03.2008 №040810800141 на три роки на тих самих умовах, припинив свою дію 14.05.2013.
Згідно з ч.2 ст. 291 ГК України та абз. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на 01.01.2013р.), договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Аналогічні положення про те, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, містить п. 37 Договору оренди земельної ділянки від 29.12.2007 ( а.с.72-75, т.1).
Відповідно до ст.34 Закону України «Про оренду землі», у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
Згідно зі статтею 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Отже, з урахуванням ст. 631 ЦК України, за договором оренди земельної ділянки право орендаря користуватися земельною ділянкою та обов'язок сплачувати орендну плату діють до моменту закінчення строку дії договору. Після закінчення строку дії договору у орендаря виникає обов'язок повернути земельну ділянку. А у разі невиконання умов щодо повернення земельної ділянки у орендодавця виникає право вимагати, а у орендаря обов'язок сплатити завдані орендодавцю збитки.
Верховний Суд у складів суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.04.2021р. у справі № 910/11131/19 зробив висновок, що Обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі. «Суд доходить висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України (п.9.11. Постанови).
Після спливу строку дії Договору невиконання обов'язку з повернення земельної ділянки свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в оренду. Тому права та обов'язки Орендодавця і Орендаря, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за відповідними нормами ЦК України та Закону України «Про оренду землі», які регламентують наслідки збереження майна за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави або ж наслідки невиконання майнового обов'язку щодо повернення земельної ділянки Орендодавцеві.
З урахуванням зазначеного, стягнення орендної плати можливе лише до моменту припинення дії договору, а після припинення Договору належним способом захисту прав та інтересів орендодавця може бути відшкодування збитків або стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Оскільки сторони не надали доказів продовження дії договору оренди земельної ділянки від 29.12.2007, то господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що Договір оренди земельної ділянки припинив свою дію 14.05.2013р.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи щодо закінчення строку дії Договору оренди, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо відсутності правових підстав для нарахування відповідачу орендної плати і неналежно обраний спосіб захисту своїх прав.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що суд мав на власний розсуд обрати ефективний спосіб захисту прав позивача з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п.95) зазначила, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункти 81, 83, 84).
Отже суд має право змінити лише правову підставу позову і не може змінювати предмет та підстави позову, оскільки це, згідно ст.46 ГПК України є виключною компетенцією позивача.
Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості з орендної плати за землю. Підставою позову - невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2017р. по 31.12.2018р. у розмірі 158 721,77 грн.
Проте, оскільки договір припинив свою дію, а стягнення орендної плати, як зазначалося вище, можливе лише за час дії договору, то належним способом захисту прав та інтересів орендодавця може бути відшкодування збитків або стягнення безпідставно набутих коштів, що є іншим предметом позову. А підставою позову буде безпідставне користування земельною ділянкою.
Відтак, Криворізькою міською радою при зверненні із цим позовом до суду невірно обрано спосіб захисту порушених прав. Водночас, застосування належного способу захисту у цій справі було б можливе лише за умови зміни, зокрема, предмету позову, яка може бути реалізована лише позивачем і лише під час підготовчого провадження.
З огляду на вищезазначене, господарський суд першої інстанції не міг змінити правові підстави позову, у зв'язку з чим дійшов обгрунтованого висновку про неефективний спосіб захисту та відмову у задоволенні в задоволенні позовних вимог, що у відповідності до статті 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду в цій частині без змін.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Звертаючись із клопотанням про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у сумі 68 480,00 грн., відповідач посилався на те, що для захисту своїх прав саме така сума була витрачена ним на послуги адвоката.
Стягуючи на користь відповідача витрати на правову допомогу у сумі 20000 грн., гоподарський суд першої інстанції виходив з того, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співрозмірним з сумою позову (158 721,77 грн.), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому стягнення адвокатських витрат у зазначеній Позивачем сумі не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, між Адвокатом Лісовим Денисом Олександровичем (адвокат) та Штефаном Владиславом Олександровичем (клієнт) укладено Договір про надання правової допомоги №2 від 01.01.2020.
Пунктом 1.1 Договору передбачено, що адвокат зобов'язується за завданням клієнта надати йому професійну правову допомогу, в порядку та на умовах, визначених цим договором, а клієнт - прийняти та оплатити їх.
Відповідно до пункту 3.1 Договору формою винагороди за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який обчислюється у відповідності до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Згідно пункту 3.3 Договору, перелік наданих послуг визначається у акті здачі-приймання послуг.
Пунктом 3.5 Договору встановлено, що за результатом наданих послуг сторони підписують акт здачі-приймання послуг.
Між Адвокатом Лісовим Денисом Олександровичем (адвокат) та Штефаном Владиславом Олександровичем (клієнт) укладено Додаткову угоду № 2 від 01.01.2021 до Договору про надання правової допомоги № 2 від 01.01.2020.
Згідно пункту 2 Додаткової угоди, сторони дійшли згоди змінити пункт 3.4 Договору та викласти його зміст у такій редакції:
"Оплата послуг адвоката здійснюється протягом 3 календарних днів з моменту фактичного отримання клієнтом послуг, але не пізніше ніж у строк до 31.12.2022".
Між Адвокатом Лісовим Денисом Олександровичем (адвокат) та Штефаном Владиславом Олександровичем (клієнт) укладено додаткову угоду № 3 від 01.02.2021 до договору про надання правової допомоги № 2 від 01.01.2020.
Пунктом 1 додаткової угоди встановлено, що сторони дійшли згоди змінити пункт 3.1 договору та викласти його зміст у такій редакції:
"З 01.01.2020 вартість однієї години наданих послуг складає 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Станом на момент укладення цього договору розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2 102,00 грн. Тобто, за одну годину наданих послуг замовник сплачує 840,80 грн.".
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що на виконання умов Договору, адвокатом надані послуги клієнту, що підтверджується підписаними обома сторонами Актами здачі-приймання послуг № 18 від 24.09.2021 на суму 54 480,00 грн. та № 19 від 24.09.2021 на суму 14 000,00 грн.
Всього, вартість наданих послуг складає 68 480 грн.
Частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відтак, чинним законодавством не заборонено права суду присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, за рахунок іншої сторони адвокатські витрати у меншому розмірі, який погоджений у договорі між адвокатом та його клієнтом.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
У частині 5 ст.129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 925/932/20, від 04.06.2020 у справі № 906/598/19.
При визначенні суми витрат, які слід покласти на Позивача, суд врахував, що сума витрат на професійну правничу допомогу складає 48,64 % від суми позову, що не є співрозмірною.
Також суд врахував, що на розгляді у господарському суду Дніпропетровської області перебувають аналогічні судові справи - № 904/6750/20, № 904/6757/20, №904/6803/20, в яких Відповідач притримується аналогічної правової позиції, заявляє клопотання та подає заяви по суті спору аналогічного змісту з тими, які подані у цій справі. Адвокатом у цих справах також є Лісовий Д.О. що вбачається з ухвал, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що також впливає на оцінку судом обсягу виконаних адвокатом робіт, а тому заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співрозмірним з сумою позову (158 721,77 грн.), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості, а тому суд першої інстанції обгрунтовано стягнув на користь відповідача 20000 грн. витрат на правову допомогу, поклавши решту частину цих витрат на відповідача.
Розглянувши клопотання Штефан В.О. про розподіл судових витрат, понесених під час розгляду апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду виходить з наступного.
На підтвердження факту понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу ним до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії: ордеру серія АЕ №1065447 від 13.04.2021 р., Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3712, договору про надання правової допомоги від 01.01.2020р. та додаткової угоди №2 від 01.01.2021р., № 3 від 01.02.2021р., укладених між відповідачем та адвокатом Лісовим Денисом Олександровичем, підписаного сторонами акту № 41 від 15.01.2022р. на суму 4962 грн., рахунку на оплату № 26 від 15.01.2022р. на суму 4962 грн.
Розглянувши дані докази, колегія суддів дійшла висновку, що матеріалами справи підтверджується факт надання відповідачу адвокатом Лісовим Денисом Олександровичем послуг на правову допомогу.
01.02.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові заперечення на клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій позивач просить відмовити повністю у задоволенні вказаного клопотання відповідача.
У обґрунтування своїх заперечень щодо розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу позивач послався на неспівмірність заявлених витрат зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та часом витраченим адвокатом на виконання означених робіт.
В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами апелянта, оскільки справа не є складною, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час.
При цьому, колегія суддів враховує, що адвокат Лісовий Д.О. бере участь у інших аналогічних справах, з таким же предметом спору, за участю тих же сторін, з однотипними підставами та вимогами, а отже тематика спору адвокату є добре знайомою, оскільки судові спори між сторонами такого характеру тривають багато років, а відтак не вимагається часу на підготовку для надання "роз'яснень", "консультування", та складання процесуальних документів, які у всіх означених судових справах подаються однотипні.
Крім того, справа розглядається в апеляційній інстанції у порядку письмового провадження, що не потребує особистої участі адвоката, надані на стадії апеляційного провадження клопотання, відзиви відповідача ідентичні клопотанням та відзивам у інших справах, та співпадають з відзивом на позовну заяву у даній справі, а тому, колегія суддів вважає можливим у відповідності до ч.5 ст.129 ГПК України, не розподіляти на позивача усі витрати відповідача за розгляд справи в апеляційній інстанції, та стягнути на користь відповідача 1000 грн. за розгляд справи у суд апеляційної істанції, поклавши решту частину витрат на відповідача.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Криворізької міської ради та Фізичної особи-підприємця - Штефана Владислава Олександровича - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2021 року у справі № 904/619/20 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.
Стягнути з Криворізької міської ради (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, 1; ідентифікаційний код: 33874388) на користь Фізичної особи-підприємця - Штефана Владислава Олександровича витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1000 грн., про що видати наказ.
Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В.Березкіна
Суддя М.О.Дармін
Суддя С.Г.Антонік