Номер провадження: 22-ц/813/2043/22
Номер справи місцевого суду: 523/8487/17
Головуючий у першій інстанції Середа І. В.
Доповідач Погорєлова С. О.
22.02.2022 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Руслана Валеріївна) про визнання договору дарування недійсним, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Середи І.В. 28 жовтня 2020 року у м. Одеса, -
встановила:
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 (третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Р.В.) про визнання договору дарування недійсним (т. 1 а.с. 1-7.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що 24.11.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування нерухомого майна, відповідно до якого позивач здійснила відчуження, а відповідач прийняла нерухоме майно, а саме: 68/100 частин житлового будинку, загальною площею 100,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Договір дарування посвідчений 24.11.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В., про що зроблений запис в реєстрі за №2301. Позивач вказувала на те, що на момент підписання сторонами договору дарування та реєстрації нерухомого майна за відповідачем, вказане майно знаходилось під арештом, відповідно до постанови про арешт боржника та оголошення заборони про його відчуження №928 від 04.11.2013. Тобто, нотаріус не мав права здійснювати будь які нотаріальні дії з вищевказаним майном, а відповідач, шляхом введення в оману позивача, запропонував укласти у свого знайомого нотаріуса Фролової Р.В. договір дарування з метою уникнення стягнення на нерухоме майно та згодом повернути нерухоме майно шляхом підписання між відповідачем та позивачем відповідного договору дарування. На початку 2015 року відповідач оманом заволоділа нерухомим майном та відмовила у доступі до нерухомого майна. У листопаді 2017 року на останнє звернення позивача до відповідача із вимогою повернути майно ОСОБА_2 знову надала відмову. Всі ці обставини стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 було залишено без задоволення (т. 2 а.с. 132-133).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, судові витрати стягнути на користь позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що приватним нотаріусом при укладенні оскаржуваного договору було порушено вимоги закону та не витребувано інформацію про наявність обтяжень. Оскільки майно було під арештом, нотаріус повинна була відмовити у вчиненні нотаріальних дій та не посвідчувати договір дарування (т. 2 а.с. 137-144).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1, 2 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.11.2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. був посвідчений договір дарування нерухомого майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до якого позивач здійснила відчуження, а відповідач прийняла нерухоме майно, а саме: 68/100 частин житлового будинку, загальною площею 100,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач просила визнати договір дарування 68/100 частин житлового будинку, загальною площею 100,3 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 недійсним, оскільки на момент посвідчення його приватним нотаріусом ОМНО Фроловою Р.В. на будинок було накладено арешт.
При цьому, зі змісту договору дарування ОСОБА_1 свідчила про відсутність заборон обтяжень та арештів на майні (а.с.157 т.1).
Як вбачається з матеріалів нотаріальної справи, під час проведення нотаріальних дій, пов'язаних з посвідченням договору дарування та реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 , приватному нотаріусу було надано копію постанови головного державного виконавця Другого Суворовського ВДВС ОМУЮ від 21.11.2014 року за № ВП 44290963, за змістом якої вказано про закінчення виконавчого провадження з виконання постанови №928, виданої 04.11.2013 р. Державною архітектурно-будівельною інспекцією України про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 13600 грн. та зняття арешту з майна боржника, накладеного постановою Другого Приморського ВДВС ОМУЮ від 04.04.2014 р., реєстраційний номер обтяження 5440532.
Згідно з витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно №78036871 від 26.11.2014 р. 12:15:51, складеним за параметрами пошуку по будинку АДРЕСА_1 , відомості про арешт вказаного майна відсутні.
Відповідно до витягу №78037059 від 26.11.2014 р. 12:16:31, складеного за параметрами спірного будинку, зареєстровано арешт нерухомого майна на підставі постанови державного виконавця Другого Приморського ВДВС ОМУЮ від 04.04.2014 року за виконавчим провадженням №41133677, запис перенесено з спеціального розділу, номер запису 5440532, 23.04.2014 р. (а.с.171 т.1) Відомості про майно по параметрам запису по фізичній особі відсутні (а.с.172 т.1).
З матеріалів справи вбачається, що дійсно, постановою державного виконавця Другого Приморського ВДВС ОМУЮ від 04.04.2014 року за виконавчим провадженням №41133677 було накладено арешт на все майно позивача. Вказаний арешт застосовано під час виконання виконавчого провадження на виконання постанови №928, виданої 04.11.2013 р. Державною архітектурно-будівельною інспекцією України про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 13600 грн.
10.06.2014 р. вказане виконавче провадження було закінчено у зв'язку із направленням виконавчого документу за належністю для подальшого виконання (а.с.137 т.1).
06.08.2014 р. державним виконавцем Другого Суворовського ВДВС ОМУЮ відкрито виконавче провадження ВП №44290963 (а.с.133 т.1).
Постановою державного виконавця Другого Суворовського ВДВС ОМУЮ від 21.11.2014 року за № ВП 44290963 виконавче провадження було закінчено, а арешт, накладений постановою Другого Приморського ВДВС ОМУЮ від 04.04.2014 року - було знято (а.с.134 т.1).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №181538672, отриманою судом 18.09.2019 р. о 16:49:54 окремо по будинку АДРЕСА_1 - обтяження, накладене за постановою від 04.04.2014 року, номер запису обтяження 7335832 , перенесений із запису 5440532, було припинено 10.04.2015 р. на підставі постанови від 21.11.2014 року (а.с.131,249 т.1). При цьому, судом вірно звернуто увагу на те, що на підставі цієї ж постанови від 21.11.2014 р. обтяження іншого майна ОСОБА_1 , а саме з квартири АДРЕСА_2 , було припинено 21.11.2014 р. о 16.10.33 (а.с.252 т.1).
Також, за даними вказаного реєстру, наявна інформація по номеру запису обтяження:5440532, припинено 21.11.2014 р..
Як видно з рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №20632562 від 10.04.2015 р., наданого на виконання ухвали суду першої інстанції, державним реєстратором Шушулковим М.Д. розглянуто заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, подану ОСОБА_4 , Другий Суворовський відділ ДВС ОМУЮ для проведення державної реєстрації обтяження (а.с.120 т.1).
Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції станом на час укладення угоди, - нотаріус, як спеціальний суб'єкт, здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.
Згідно до ч.6 ст.28 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», нотаріус при вчиненні нотаріальних дій користується інформацією з Державного реєстру прав, порядок доступу до якого встановлює Міністерство юстиції України.
Нормами ст.46-1 Закону «Про нотаріат» визначено, що нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та який має печатку такого реєстратора, здійснює повноваження відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва має доступ та користується Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, здійснює пошук у ньому відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, обтяження таки» прав та за його результатами формує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який залишається у справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса. Користування Державним реєстром речових прав на нерухоме майно здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію.
Згідно з нормами ч.1,3,5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ч.1,2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Згідно з вимогами ч.1 ст.15ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з нормами ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, виходячи з принципу змагальності цивільного судочинства, обов'язок доведеності обставин, на які посилається сторона, як на підставу пред'явлених позовних вимог, покладається саме на цю сторону . Суд, в свою ,розглядає позовні вимоги в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги наявністю арешту на спірний будинок на час укладення договору, та вказувала на порушення нотаріусом публічного порядку при вчиненні нотаріальних дій. При цьому позивач не заперечувала, що інших перешкод для укладення договору дарування не існувало.
Проаналізувавши надані докази, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на час укладення договору дарування арешт з майна позивача державним виконавцем було знято, однак реєстрація припинення обтяження державним реєстратором проведена не у повному обсязі, а як було з'ясовано, по частині майна реєстраційні дії по виконанню постанови виконавця від 21.11.2014 р. проведені відразу 21.11.2014 року, а по іншій, з незрозумілих причин, тільки 10.04.2015 р.
При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що права ОСОБА_1 під час укладення оскаржуваної угоди не були порушені, та протягом трьох років позивач не оскаржувала дії нотаріуса.
Щодо доводів представника відповідача про пропущений строк звернення до суду з позовом, то враховуючи вимоги ст.257 ЦК України, то в цій частині суд обґрунтовано не погодився із таким твердженням, оскільки трирічний строк на звернення до суду не було пропущено, так як позовна заява направлена до суду поштою 22.11.2017 р., до закінчення вказаного строку.
На підставі викладеного, оцінюючи надані докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що пред'явлені позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що приватним нотаріусом при укладенні оскаржуваного договору було порушено вимоги закону та не витребувано інформацію про наявність обтяжень. Оскільки майно було під арештом, нотаріус повинна була відмовити у вчиненні нотаріальних дій та не посвідчувати договір дарування.
Колегія суддів зауважує, що ОСОБА_1 , оскаржуючи договір дарування, не спростувала той факт, що договір був підписаний нею добровільно, відчуження належного апелянту нерухомого майна відповідало її волевиявленню.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що спірне нерухоме майно на момент укладення договору дарування знаходилось під арештом, то вказані твердження спростовуються наявною у матеріалах справи постановою ДВС від 21.11.2014 року, згідно якої у у той же день - 21.11.2014 року, арешти з майна ОСОБА_1 були зняті (т.1 а.с. 131, 134).
На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про те, що апелянт у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не довела обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, зокрема, щодо наявності правових підстав для визнання оскаржуваного договору дарування недійсним.
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 11 березня 2022 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді О.В. Князюк
О.М. Таварткіладзе