Справа № 129/3325/17
Провадження № 22-ц/801/406/2022
Категорія: 47
Головуючий у суді 1-ї інстанції Науменко С. М.
Доповідач:Голота Л. О.
23 лютого 2022 рокуСправа № 129/3325/17м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді - Голоти Л.О. (суддя-доповідач),
суддів Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,
за участі секретаря Кобенди Ю. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гуравська Валентина Юріївна, на рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 22 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Науменка С. М. в приміщенні суду в м. Немирів, -
12 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася у Гайсинський районний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту.
Позов мотивований тим, що відповідно до договору дарування від 23 грудня 2000 року ОСОБА_1 , є власником 9/25 частини будинку по АДРЕСА_1 , в цьому ж будинку 13/25 його частки належало ОСОБА_3 та 3/25 частки будинку з окремим входом ОСОБА_4 ..
Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 07 грудня 2009 року ОСОБА_1 , згідно з варіантом № 2 судової будівельно-технічної експертизи № 1103 від 31 серпня 2009 року виділено в користування земельну ділянку вказаного будинковолодіння, загальною площею 637 кв. м., а ОСОБА_3 , який є власником 13/25 цього ж будинку - 690 кв.м.
При виділенні земельних ділянок для обслуговування належних часток будинку інтереси ОСОБА_4 не були враховані, окремо земельна ділянка в його особисте користування не виділялась.
У 2012 році за договором купівлі-продажу частку будинку 13/25, яка належала ОСОБА_3 , купив ОСОБА_5 та став її власником.
Рішенням Подільського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2016 року, ОСОБА_4 визнано померлим. 01 лютого 2017 року відповідно до договору довічного утримання, ОСОБА_1 стала власником 3/25 частини житлового будинку, яка належала ОСОБА_4 ..
За виготовленою технічною документацією із землеустрою, земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які належать їм на праві особистої власності, межують, зокрема із сторони проїзду від вулиці до окремого входу в частину будинку, яка раніше належала ОСОБА_4 , що є предметом спору.
На даний час ОСОБА_1 позбавлена можливості входу та під'їзду транспортом із сторони вулиці, до окремого входу в будинок та проходу до стіни частини власного будинку з південної сторони земельної ділянки ОСОБА_5 ..
ОСОБА_1 має право на безперешкодний прохід та під'їзд до окремого входу в свій будинок, однак відстань від вхідних дверей до межі земельної ділянки ОСОБА_3 складає лише 0.5 метрів, що позбавляє можливості належним чином користуватися вхідними дверима та обслуговувати будинок.
ОСОБА_3 продав належну йому частку будинку ОСОБА_5 без врахування інтересів на земельну ділянку колишнього власника частки будинку ОСОБА_4 , а тому позивачка декілька разів намагалась домовитись з відповідачем щодо порядку користування земельною ділянкою щодо можливості належним чином користуватися окремим входом у будинок та під'їзду до нього транспортом.
Від добровільного вирішення спору відповідач відмовляється, тому позивачка змушена звернутись до суду для встановлення безоплатного земельного сервітуту.?
Виходячи з наведеного, з урахуванням заяви про зміну предмету позову шляхом доповнення позовних вимог /т. 1 а. с. 237/, ОСОБА_1 просила :
-встановити безоплатний земельний сервітут, що дає право ОСОБА_1 безоплатного проходу та проїзду транспортними засобами до окремого з південної сторони входу у власний будинок АДРЕСА_2 через суміжний існуючий проїзд земельної ділянки ОСОБА_5 , відповідно до варіанту № 1 судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 5701/5702/20-21 від 27 листопада 2020 року;
-встановити безоплатний земельний сервітут на користь ОСОБА_1 щодо суміжної земельної ділянки ОСОБА_5 для облаштування окремого входу у власний будинок, для його обслуговування і стіни будинку та інших конструктивних елементів останнього, а саме цоколю фундаменту та даху із урахуванням можливого проведення ремонтно-будівельних робіт, при виконанні яких може бути передбачене транспортування будівельних матеріалів, відповідно до варіанту № 1 судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 5701/5702/20-21 від 27 листопада 2020 року, з врахуванням необхідності демонтажу частини огорожі, довжиною 3,52 м, для забезпечення безперешкодного доступу до стіни частини будинку ОСОБА_1 ..
Розпорядженням Гайсинського районного суду Вінницької області від 27 серпня 2018 року справу передано на розгляд до Немирівського районного суду Вінницької області /а. с. 113/.
Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 22 листопада 2021 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гуравська В. Ю., подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладених в рішенні, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що при виділенні земельних ділянок для обслуговування належних часток будинку не були враховані інтереси ОСОБА_4 , окрема земельна ділянка в його особисте користування не виділялась. 01 лютого 2017 року відповідно до договору довічного утримання, ОСОБА_1 стала власником 3/25 частини житлового будинку, яка належала ОСОБА_4 ..
ОСОБА_1 має право на безперешкодний прохід та під'їзд до окремого входу в свій будинок, однак відстань від вхідних дверей до межі земельної ділянки ОСОБА_3 складає лише 0.5 метрів, що позбавляє можливості належним чином користуватися вхідними дверима та обслуговувати будинок.
Наявність іншого входу в будинок не спростовують необхідність здійснення позивачем догляду за належною їй частиною житлового будинку та не скасовує право позивача на безперешкодний прохід та під'їзд до влаштованого згідно дозвільних документів окремого входу в свій будинок, не відміняє необхідності здійснення догляду та ремонту належного позивачці нерухомого майна.
18 лютого 2022 року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 вх № ЕП 640, до якого не додано доказів його надіслання іншим учасникам справи відповідно до частини четвертої статті 362 ЦПК України. Окрім цього, зазначений відзив подано з пропуском строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, а тому апеляційний суд до уваги його не приймає.
Також на адресу апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про долучення до справи додаткових доказів вх № ЕП642, а саме фотографії в кількості 5 шт., які підтверджують наявність окремого входу позивача, додаток до відповіді Гайсинської міської ради № 03.06-17 від 23 січня 2014 року щодо незаконного дверного пройому. Колегія суддів в задоволенні клопотання про долучення доказів відмовила з огляду на положення частини третьої статті 367 ЦПК України, оскільки відповідачем не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
21 лютого 2022 року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 вх. № 677 про відкладення розгляду справи на іншу дату через виробничу необхідність. Колегія суддів в задоволенні даного клопотання відмовляє, оскільки доказів неможливості відповідача прибути в судове засідання не надано, а тому причина неявки в судове засідання судом визнана неповажною.
У судовому засіданні адвокат Гуравська В. Ю., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак у судове засідання не заявився.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення адвоката Гуравської В. Ю., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши підстави апеляційної скарги, Вінницький апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
За змістом частини першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
У справі встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 9/25 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та 3/25 вказаного житлового будинку на підставі договору довічного утримання (а.с. 7, 16, 17).
ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 13/25 частки вказаного житлового будинку, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових справ на нерухоме майно (а.с. 28-29).
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0,0651 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянку), за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 15);
Відповідно до рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 07 грудня 2009 року у справі № 2-382/2000р. (яке набрало законної сили 17 грудня 2009 року) ОСОБА_1 для обслуговування належної їй 12/25 частики житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , виділено в користування земельну ділянку загальною площею 637 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з варіантом судової будівельно-технічної експертизи № 1103 від 31 серпня 2009 року (а.с. 18).
Відповідно до доказів наданих відповідачем, позивачка ОСОБА_1 здійснила незаконне перепланування частини будинку по АДРЕСА_3 , з влаштуванням в несучій конструкції зовнішньої стіни - дверного пройому (а.с. 45).
Відповідно до додатку до відповіді № 03.06.-176 від 23 січня 2014 року виданої виконавчим комітетом Гайсинської міської ради, вказаний дверний пройом є незаконним та має бути ліквідований згідно чинного законодавства (а.с. 44);
Відповідно до відповіді Гайсинської РДА від 13 березня 2014 року № 04-Г-26-1-28 на звернення ОСОБА_2 , жителя АДРЕСА_4 , щодо факту перепланування частини будинку АДРЕСА_2 , з влаштуванням в несучій конструкції зовнішньої стіни дверного пройому без необхідних дозвільних документів, Гайсинською райдержадміністрацією було проведено перевірку, відповідно до якої зазначене перепланування призводить до погіршення технічного стану житлового будинку в цілому та порушуються права гр. ОСОБА_2 , так як мотивуючи законністю влаштованого перепланування власниця частини будинку ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 , проводять дії щодо збільшення своєї земельної ділянки за рахунок зменшення земельної ділянки ОСОБА_2 , на яку існує державний акт і межі по якому попередньо взаємоузгоджені (а.с. 46).
З технічного паспорту на житловий будинок, по АДРЕСА_1 та фотографій, доданих до матеріалів справи, вбачається, що в позивачки наявний окремий, технічно облаштований вхід до її частини будинку (а.с. 60-62, а.с. 75-76).
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової-будівельно технічної експертизи № 5701/5702/20-21 від 27 листопада 2020 року при встановлені земельного сервітуту відповідно до варіанту № 1 слід врахувати необхідності демонтажу частини огорожі, довжиною 3,52 м, для забезпечення безперешкодного доступу до стіни частини будинку ОСОБА_1 ..
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту. Позивач бажає встановити земельний сервітут для користування, влаштованим в несучій конструкції зовнішньої стіни дверним пройомом без необхідних дозвільних документів. Отже, позивачем не доведено неможливості використання свого майна без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, не обґрунтована необхідність встановлення земельного сервітуту, не наведено обґрунтованих доводів, у зв'язку з чим повинен бути встановлений сервітут і що задоволення її потреб неможливо здійснити будь-яким іншим способом.
Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог зроблено за повного з'ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Згідно зі статтями 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Відповідно до статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об'єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об'єктів трубопровідного транспорту; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.
Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).
Відповідно до статті 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.
Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби іншим способом.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (стаття 402 ЦК України).
Статтею 403 ЦК України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.
Статтею 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Згідно зі статтями 102 ЗК України та 406 ЦК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог, оскільки позивач не довела безальтернативності захисту свого права власника земельної ділянки іншим способом, аніж встановлення безоплатного земельного сервітуту, та найменшої обтяжливості обраного нею способу встановлення такого сервітуту для власника суміжної земельної ділянки, проти якого останній заперечував, а тому суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 133/305/17-ц (провадження № 61-12458св19).
При цьому, судом першої інстанції було враховано те, що позивач просить встановити безоплатний земельний сервітут, для пересування, проїзду та облаштування окремого входу, саме до дверного пройому, облаштованого без необхідних дозвільних документів, через суміжний існуючий проїзд земельної ділянки ОСОБА_5 ..
В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до варіанту 2 судової будівельно-технічної експертизи № 1103 від 31.08.2009 року, на підставі якого рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 07.12.2009 року встановлено порядок користування спірною земельною ділянкою між співвласниками будинку, визначено два окремих проїзди . / т.1 а.с. 20 зворот/
Позивач не надала суду доказів та не зазначила підстав не можливості користування іншим проїздом.
Колегія суддів вважає необґрунтованими вимоги позивача і щодо наявності підстав для встановлення безоплатного сервітуту, оскільки у справі не встановлено, що відповідач, як власник земельної ділянки не несе фінансові витрати, як платник земельного податку.
Посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції прав та інтересів третього співвласника будинку ОСОБА_4 колегія суддів відхиляє та вважає їх безпідставними, з огляду на те, що на час прийняття рішення суду про встановлення порядку користування земельною ділянкою - 07.12.2009 року, ОСОБА_4 вже не був співвласником будинку, а отже права і інтереси його порушені не були.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що аргументи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, відтак судові витрати понесені позивачем при поданні апеляційної скарги слід залишити за позивачем.
Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гуравська Валентина Юріївна, залишити без задоволення.
Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 22 листопада 2021 року у даній справі залишити без змін.
Поновити дію рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 22 листопада 2021 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Л. О. Голота
Судді: Т. О. Денишенко
В. П. Рибчинський