П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 березня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/15287/21
Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М.
рішення суду першої інстанції прийнято у
м. Одеса, 29 вересня 2021 року
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У серпні 2021 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), про:
визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження призначеної та виплачуваної ОСОБА_1 пенсії по інвалідності максимальним розміром;
зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснювати ОСОБА_1 виплату призначеної та виплачуваної пенсії по інвалідності з розрахунку 80 % від суми грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 01.04.2019 року, а також здійснити виплату різниці між нарахованим розміром пенсії та фактично виплаченим з 01.04.2019 р. по день проведення перерахунку.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказав, що на виконання рішення суду від 23 березня 2021 року по справі № 420/2494/21 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області здійснено позивачу перерахунок пенсії на підставі довідки Головного управління ДСНС України в Одеській області, виданої станом на 05.03.2019 року, з 01.04.2019 р., встановивши обмеження її максимальним розміром. Таке обмеження максимальним розміром пенсії, на думку позивача, не відповідає Конституції України та порушує його право на належний рівень пенсійного забезпечення.
Відповідач проти позову заперечував.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження призначеної та виплачуваної ОСОБА_1 пенсії по інвалідності максимальним розміром.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 виплату призначеної та виплачуваної пенсії по інвалідності з розрахунку 80 % від суми грошового забезпечення з урахуванням раніше проведених виплат без обмеження її максимальним розміром починаючи з 01.04.2019 року, а також здійснити виплату різниці між нарахованим розміром пенсії та фактично виплаченим з 01.04.2019 року по день проведення перерахунку.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Головним управлінням ПФУ в Одеській області подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати судове рішення з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування скарги, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.04.2018р. у справі № 361/4922/17, від 15.08.2018р. по справі №161/9572/21, від 21.05.2021р. по справі № 347/2083/16, скаржник наголошує, що норми законодавства стосовно обмеження максимального розміру пенсії неконституційними не визнавались, а тому підлягають застосуванню усіма юридичними та фізичними особами. Апелянт вказує на те, що судом першої інстанції було проігноровано, що починаючи з 01.01.2018р. згідно з ст. 2 ЗУ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»№3668 (Закон №3668) максимальний розмір пенсій (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Вказаний Закон, як наголошує апелянт, є чинним з 01.10.2011р. та неконституційним не визнавався. На думку апелянта, посилання позивача, яке було враховано судом першої інстанції,на Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 є безпідставним, оскільки зазначеним Рішенням визнано такими, що не відповідають статті 17 Конституції України положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону №2262 саме в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.201 №911-VII, однак редакція Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» залишилась діючою. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.05.2021р. у справі № 347/2083/16, апелянт вказує на те, що перевищення максимального розміру пенсії позивача стало результатом її підвищення в період дії загальної норми ст. 2 Закону №3668, а тому до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії 10 прожитковими мінімумами. Відтак, на думку апелянта, законних підстав для виплати пенсії позивачу в розмірах, більших аніж встановлено ст. 2 Закону №3668 у відповідача не має, оскільки на його думку, це призведе до порушення норм чинного законодавства. Отже, обмеження застосовані до позивача правомірно, на суд першої інстанції не звернув належної уваги.
Окрім того, апелянт також вказує у скарзі на безпідставне зобов'язання відповідача щодо виплати пенсії позивачу по інвалідності в розмірі 80% грошового забезпечення, оскільки позивач вже отримує вищезазначений відсоток.
Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності в розмірі 80 % грошового забезпечення на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 року у справі 420/2494/21 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії щодо відмови в перерахунку пенсії та зобов'язання вчинити певні дії було задоволено, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплати пенсії з 05.03.2019 року на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області від 01.12.2020 року № 6001.2-5948/6013, виданої станом на 05.03.2019 року у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести з 01.04.2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області від 01.12.2020 року № 6001.2-5948/6013, виданої станом на 05.03.2019 року у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з врахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 року у справі № 420/2494/21, що набрало законної сили, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області від 01.12.2020 року № 6001.2-5948/6013 із суми грошового забезпечення для обчислення пенсії - 21726,00 грн., основний розмір пенсії складав 80 % грошового забезпечення у розмірі 17380,80 грн. з урахуванням доплат підсумок пенсії з надбавками з 01.07.2021 року становить 22747,00 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії 18540,00 грн., всього було призначено з 01.07.2021 року 18540,00 грн. (десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»).
Позивач, не погоджуючись з таким обмеженням розміру його пенсії, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внесені Законом №1774-VIII до частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) є повторним запровадженням регулювання, яке Конституційний Суд визнав неконституційним, а тому, ці зміни самі по собі не створюють підстав для обмеження максимального розміру пенсії, а відтак вважав, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження призначеної та виплачуваної ОСОБА_1 пенсії по інвалідності максимальним розміром є протиправними.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон № 2262-ХІІ.
Як встановлено ч.7 ст.43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII чинній з 01 січня 2016 року по 20 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 грн.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 грн.
У п.2 резолютивної частини цього рішення №7-рп/2016 вказано, що положення ч.7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з приписами ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року №3668-VI, в редакції Закону України від 24 грудня 2015 року №911-VIII, на час здійснення позивачу перерахунку пенсії, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не може перевищувати 10 740 грн.
В силу вимог Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а саме: по 31 грудня 2017 року максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10 740,00 грн., а з 01 січня 2019 року 14 970,00 грн.
Згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону №3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
При цьому, п.2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII закріплено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01 січня 2016 року.
З огляду на Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 слідує, що частина сьома статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність цілому з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016.
Таким чином, з 20.12.2016р. відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відтак, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774 від 06 грудня 2016 року до ч.7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Колегія суддів також зазначає, що передбачені ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" обмеження пенсій максимальним розміром введені в дію Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
В свою ж чергу, п.2 Прикінцевих положень Закону №911-VIII передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується лише до пенсій, які призначаються починаючи з 01 січня 2016 року.
В контексті вказаного, апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно наявних у матеріалах справи письмових доказів, позивач отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з серпня 2005р.
Суттєвою є обставина, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром вже регулювалося ч.7 ст. 43 Закону України №2262-XII, яка визнана неконституційною з 20 грудня 2016 року, а тому неможливо стверджувати, що з вказаної дати виникла ситуація, за якої дане питання попадає під регулювання положень Закону України №3668-VI в частині, що не вирішується нормами Закону України №2262-XII.
Поряд з викладеним, суд першої інстанції доцільно звернув увагу на те, що відповідно статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
В силу вимог ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» № 2136-VIII від 13.07.2017 передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Як встановлено ст. 97 Закону України «Про Конституційний Суд України», суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Як вже зазначалось вище, згідно з п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 положення ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Проте, залишається чинною норма ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI(у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), яка дублює положення ч. 7 ст. 43 Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
В свою ж чергу, суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
На думку колегії суддів, з урахуванням усього викладеного вище, оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, вони явно суперечать один одному.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Апеляційний суд вважає за необхідне наголосити апелянту, що згідно правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 - норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Крім того, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 у постанові від 13.02.2019, із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права - у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у даних спірних правовідносинах, застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 150 Конституції України, а також ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення КСУ мають пряму дію.
Таким чином, аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.
Враховуючи вищенаведене, з урахуванням того, що рішення Конституційного Суду від 20.12.2016 № 7-рп/2016 ухвалено пізніше Закону №3668-VI, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Конституційного Суду від 20.12.2016 № 7-рп/2016 має пряму дію в часі та має застосовуватися до спірних правовідносин, які виникли після його ухвалення.
Відтак, апеляційний суд вважає вірним висновком суду першої інстанції про те, що відповідач допустив протиправні дії щодо обмеження позивачу розміру пенсії максимальним розміром з 01.04.2019 року.
У даному випадку застосування положень Закону України №3668-VI по відношенні до військовослужбовців фактично зводить нанівець наслідки прийняття рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 № 7-рп/2016, яким фактично встановлено, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає ст. 17 Конституції України.
Вказана вище правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 9 листопада 2020 року у справі №813/678/18 та 9 лютого 2021 року у справі №640/2500/18.
До того ж, слід зазначити, що статтею 1-1 Закону № 2262-XII регламентовано, що законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Закон України №2262-XII є спеціальним до спірних правовідносин та саме його норми слід першочергово застосовувати для їх врегулювання.
На підставі наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що обмеження позивачу максимальним розміром пенсії є таким, що не ґрунтується на законі. Зокрема, в даному випадку така відмова за своєю суттю є звуженням обсягу прав позивача та позбавленням його права на соціальний захист у повному обсязі як то передбачено законодавством, яке регулює спірні правовідносини.
Між тим, апеляційний суд також зазначає, що висновки по даній справі не спростовують можливість застосування норм Закону України №3668-VI по відношенню до осіб, щодо яких положення про обмеження виплати пенсії в максимальному розмірі встановлено іншими спеціальними Законами, які у встановленому порядку неконституційними не визнано.
Колегія суддів вважає хибним посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19 та необхідність її врахування для вирішення спірних у цій справі правовідносин, позаяк така стосується інших обставин у порівнянні із даною справою, які регулюються дещо іншими правовими актами.
Так, у постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі №580/234/19 (справа розглянута у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду) вирішувалося питання перерахунку та виплати пенсії, згідно з пунктом 7 Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 № 418 (в редакції постанови КМУ від 09.08.2005 № 713).
Згідно матеріалів даної справи, позивач одержує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як працівник льотного складу. Крім того, в цій постанові зроблено правовий висновок, що на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» N 3668-VI від 08.07.2011, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Отже, у справі, що розглядається та у справі № 580/234/19 йдеться про застосування формально різних правових актів: Закону №2262-XII і Закону №3668-VI, та, відповідно, різних норм матеріального права. Крім того, відповідно до п. 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.12.2021р. у справі № 120/3552/21-а.
Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства у їх сукупності та взаємозв'язку, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Судове рішення відповідає зазначеним вимогам ст. 242 КАС України.
Вказані представником відповідача в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 420/15287/21 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Танасогло Т.М.
Судді Єщенко О.В. Димерлій О.О.