П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 лютого 2022 р.м.ОдесаСправа № 522/18899/21
Головуючий в 1 інстанції: Свячена Ю.Б.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
при секретарі -Яценюк О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 22 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про скасування постанови,-
У вересні 2021 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - відповідач), в якому просить суд скасувати постанову заступника Головного державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель в Одеській області Романча Сергія Васильовича №390-ДК/0135По/08/01/-21 від 16.09.2021 року про закриття справи та закрити справу про адміністративне правопорушення відносно позивача з підстав відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що спірною постановою було закрито відносно нього справу про адміністративне правопорушення, передбачене ст.53-1 КУпАП, а матеріали справи передані до Головного управління Національної поліції в Одеській області для прийняття процесуального рішення в порядку ст.214 Кримінально-процесуального кодексу України. Позивач не погоджується з висновком даної постанови про наявність в його діях, як керівника ФГ «Пролісок», складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1 КУпАП у вигляді самовільного зайняття земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності площею 44,0458 га з кадастровим номером 5121285700:01:001:0518, та з висновком про заподіяння такими діями шкоди в розмірі 147465,34 грн., оскільки вважає, що очолюване ним ФГ «Пролісок» використовує цю земельну ділянку на законних підставах.
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 22.12.2021 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Однак оскаржуване рішення таким вимогам не відповідає, оскільки суд першої інстанції не з'ясував всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення даного спору, що, в свою чергу, вплинуло на правильність вирішення даного спору.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.08.2021 року старший державний інспектор у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель на території Одеської області Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Митрофанов Олексій Анатолійович склав відносно позивача протокол про адміністративне правопорушення №390-ДК/0139П/07/01/-2, за статтею 53-1 КУпАП, в якому виклав наступні обставини скоєного правопорушення:
«Встановлено, що керівник ФГ «Пролісок» ОСОБА_1 самовільно зайняв земельну ділянку площею 44,0458 га, яка розташована на території Березівської міської ради Березівського району Одеської області, з кадастровим номером 5121285700:01:001:0518, що є порушенням ст.53-1 КУпАП, п.«б» ч.1 ст.211 Земельного кодексу України.
Правопорушення заподіяло матеріальну шкоду (збитки), що підтверджується розрахунком шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки державної власності у сумі 147465,34 грн.»
В цьому ж протоколі зазначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10 год. 00 хв. 08.09.2021 року у приміщенні Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.
Даний протокол не містить пояснень та підписів позивача про отримання другого примірнику протоколу, а також відомостей про свідків правопорушення.
Позивач підготував та 07.09.20211 року подав відповідачу письмові пояснення по суті складеного протоколу (а.с.17-19), в яких зазначив, що земельна ділянка площею 44,0458 га з кадастровим номером 5121285700:01:001:0518 використовується ФГ «Пролісок» на законних підставах, оскільки дана земельна ділянка рішенням Березівської районної ради №59-ЧЧІІ від 27.08.1995 року була надана у постійне користування гр. ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства, який отримав на цю ділянку Державний акт серії ОД-04-039 від 18.01.1996 року, та 16.04.1996 року зареєстрував ФГ «Пролісок», в зв'язку із чим всі права на використання вказаної земельної ділянки перейшли до ФГ «Пролісок» з моменту його державної реєстрації, і відповідно ця ділянка після смерті ОСОБА_2 не може бути предметом спадкування, а її користувачем залишається ФГ «Пролісок». З цих підстав позивач вважає безпідставним притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.53-1 КУпАП.
16.09.2021 року заступник Головного державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель в Одеській області Романна Сергій Васильович, розглянувши протокол про адміністративне правопорушення від 27.08.2021 року №390-ДК/0139П/07/01/-2, виніс постанову про закриття справи №390-ДК/0135По/08/01/-2, в якій зазначив, що земельна ділянка площею 44,0458 га з кадастровим номером 5121285700:01:001:0518 згідно Державного акту серії ОД-04-039 від 18.01.1996 року знаходилась у постійному користуванні гр. ОСОБА_2 , який 16.04.1996 року зареєстрував ФГ «Пролісок», яке і здійснювало обробку цієї ділянки з 1996 року. Зазначає, що інших засновників та членів у ФГ «Пролісок» не було. 04.11.2020 року ОСОБА_1 одноособово приймає рішення №1/20, яким включає себе до складу засновників (власників) ФГ «Пролісок» та надає само собі повноваження по переоформленню усіх відомостей про засновників вказаного фермерського господарства в Єдиному державному реєстрі. Вважає, що позивач неправомірно заволодів ФГ «Пролісок» та вказаною земельною ділянкою, що, в свою чергу, вказує на наявність в діях позивача, як керівника ФГ «Пролісок», ознак самовільного зайняття земельної ділянки, що є порушенням ст.53-1 КУпАП, п.«б» ч.1 ст.211 Земельного кодексу України.
В цій постанові також зазначено, що матеріалами справи вина керівника ФГ «Пролісок» ОСОБА_1 в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1 КУпАП повністю доведена та підтверджується зібраними у справі доказами в їх сукупності, а самовільне зайняття позивачем вказаної земельної ділянки заподіяло матеріальну шкоду в розмірі 147465,34 грн..
Також в мотивувальній частині вказаної постанови міститься висновок, що оскільки під час розгляду справи встановлені обставини, що підпадають під дію пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, то необхідно закрити провадження у справі.
Резолютивна частина спірної постанови має наступний зміст:
« 1. Справу про адміністративне правопорушення відносно керівника ФГ «Пролісок» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 - ЗАКРИТИ.
2. Матеріали справи передати до Головного управління Національної поліції в Одеській області, для прийняття процесуального рішення в порядку ст.214 КПК України.»
Оскаржуючи спірну постанову, позивач не погоджується з висновком цієї постанови про вчинення позивачем адміністративного правопорушення за ст.53-1 КУпАП у вигляді самовільного зайняття ним земельної ділянки площею 44,0458 га з кадастровим номером 5121285700:01:001:0518 та заподіянням в зв'язку із цим матеріальної шкоди в розмірі 147465,34 грн..
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що провадження у справі про адміністративне правопорушення має бути закрито з підстав відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, зазначивши, що ст.247 КУпАП не містить такої підстави закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Також суд першої інстанції послався на відсутність оскарження позивачем правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Апелянт не погоджується з прийнятим судом першої інстанції рішенням, зазначаючи, що суд першої інстанції не дав жодної оцінки його доводам про правомірність користування вказаною земельною ділянкою ФГ «Пролісок», керівником якого він є на законних підставах. Апелянт також вказує на безпідставність тверджень відповідача про незаконність перебування його засновником ФГ «Пролісок», вказуючи на внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності відносяться до юрисдикції адміністративних судів, а особливості провадження у таких справах визначені статтею 286 КАС України.
Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Колегія суддів вважає, що спірна постанова про закриття справи від 16.09.2021 року №390-ДК/0135По/08/01/-2 може бути предметом оскарження в адміністративному судочинстві, незважаючи на відсутність факту притягнення позивача цією постановою до адміністративної відповідності, оскільки за змістом цієї постанови фактично провадження було закрито з нереабілітуючих підстав з передачею матеріалів справи до органу досудового розслідування для прийняття рішення в порядку ст.214 КПК України, і за висновками цієї постанови в діях позивача міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1 КУпАП.
Тобто, спірна постанова про закриття справи від 16.09.2021 року №390-ДК/0135По/08/01/-2 має вплив на права, свободи та інтереси позивача, що, в свою чергу, відносить справу про оскарження такої постанови до юрисдикції адміністративних судів на підставі п.1 ч.1 ст.19 КАС України.
Виходячи з цього, адміністративному суду для правильного вирішення даного спору необхідно перевірити правомірність та обґрунтованість висновків мотивувальної частини спірної постанови, та їх узгодженість із резолютивною частиною даної постанови.
Колегія суддів вважає, що мотивувальна частина спірної постанови містить взаємовиключні нелогічні висновки, які не узгоджуються із резолютивною частиною цієї постанови.
Перш за все слід звернути увагу на те, що у спірній постанові відповідач, в якості підстави для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, посилається саме на пункт 1 частини 1 ст.247 КУпАП, яким передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Це суперечить попередньому висновку цієї ж постанови про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1 КУпАП.
Колегія суддів вважає, що така суперечність є наслідком невірного застосування відповідачем положень статей 247 та 284 КУПАП.
Так, статтею 284 КУпАП передбачено наступне:
«По справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов:
1) про накладення адміністративного стягнення;
2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу;
3) про закриття справи.
Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.»
Зі змісту частини 2 цієї слідує, що по справі про адміністративне правопорушення може бути винесена постанова про закриття справи внаслідок таких причин:
- при оголошенні усного зауваження;
- при передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу;
- при передачі матеріалів прокурору або органу досудового розслідування;
- при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
Отже, закриття справи з передачею матеріалів прокурору або органу досудового розслідування, є окремою самостійною підставою для закриття справи, яка не передбачена статтею 247 КУпАП, і має місце в тому випадку, якщо вчинене правопорушення підлягає кваліфікації за відповідною статтею Кримінального кодексу України.
Таким чином, якщо відповідач вважав, що дії позивача мали ознаки кримінального правопорушення, то закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення з передачею матеріалів органу досудового розслідування повинно було здійснюватися саме на підставі ч.2 ст.284 КУпАП, а не на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, яка є реабілітуючою підставою для закриття справи.
Щодо висновку спірної постанови про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.53-1 КУпАП самовільне зайняття земельної ділянки тягне за собою накладення штрафу на громадян від десяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» надано наступне тлумачення терміну «самовільне зайняття земельної ділянки» - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
В спірній постанові відповідач не заперечує проти правомірності використання вказаної земельної ділянки фермерським господарством «Пролісок», і на стор. 3 цієї постанови зазначає таке (дослівно): «…оскільки ФГ «Пролісок» є фактичним користувачем цієї земельної ділянки».
Але відповідач вважає, що оскільки позивач неправомірно став засновником ФГ «Пролісок», то він також неправомірно використовує вказану земельну ділянку.
При цьому, відповідач кваліфікує дії позивача за ст.53-1 КУпАП як вчинені керівником ФГ «Пролісок», тобто як посадовою особою, за що цією статтею передбачена більш сувора відповідальність, ніж для звичайних громадян, які не є посадовими особами.
Отже, заперечуючи проти набуття позивачем прав засновника та керівника ФГ «Пролісок», відповідач в той же час кваліфікує дії позивача, як дії керівника цього господарства, тим самим погоджуючись з тим, що позивач є керівником ФГ «Пролісок».
Така кваліфікація відповідачем дій позивача суперечить висновку самого ж відповідача про відсутність у позивача прав керівника ФГ «Пролісок».
Крім того, як вірно зауважує апелянт, до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були внесені відповідні записи про те, що позивач є керівником ФГ «Пролісок», а згідно часини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Факт того, що до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 06.11.2020р. був внесений запис про те, що позивач є керівником ФГ «Пролісок», підтверджується наданою позивачем випискою з цього реєстру (а.с.6-7) і не заперечується відповідачем.
Таким чином, наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису від 06.11.2020р. відповідно до часини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» є належним підтвердження того факту, що позивач перебуває в статусі керівника ФГ «Пролісок», а наведені у спірній постанові обставини набуття позивачем такого права самі по собі не спростовують цього факту, оскільки виключення вказаних відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внаслідок тих обставин, на які посилається відповідач у спірній постанові, повинно відбуватися лише у порядку, визначеного діючим законодавством.
Також колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що з моменту державної реєстрації ФГ «Пролісок» це господарство набуло права використання земельної ділянки площею 44,0458 га з кадастровим номером 5121285700:01:001:0518, яка рішенням Березівської районної ради №59-ЧЧІІ від 27.08.1995 року була надана у постійне користування засновнику цього господарства - гр. ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства, і після смерті якого ФГ «Пролісок» не втратило прав на користування цією ділянкою.
Така позиція повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені в постанові від 03.11.2021 року у справі №817/1911/17, і полягають, зокрема, в наступному:
- єдиним суб'єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб'єкт господарювання;
- чинні правові норми Земельного кодексу України та Закону України «Про фермерське господарство» не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Тому земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому, власник землі залишається незмінним - держава або територіальна громада. Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би державну реєстрацію права на землю (права постійного користування) на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував належним чином такий правочин.
Підсумовуючи все вищенаведене, колегія суддів вважає, що на момент винесення спірної постанови позивач перебував в статусі керівника ФГ «Пролісок», яке є належним користувачем земельної ділянки площею 44,0458 га. з кадастровим номером 5121285700:01:001:0518, а тому висновок спірної постанови про самовільне зайняття цієї ділянки позивачем та про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1 КУпАП є безпідставним.
Отже, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача мало бути закрито саме внаслідок відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Враховуючи, що спірна постанова містить суперечливі та безпідставні висновки щодо вчинення позивачем правопорушення у вигляді самовільного зайняття земельної ділянки площею 44,0458 га з кадастровим номером 5121285700:01:001:0518, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування такої постанови та закриття відносно позивача справи про адміністративне правопорушення з підстав відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст.272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, 272 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 22 грудня 2021 року - скасувати та постановити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову заступника Головного державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель в Одеській області Романча Сергія Васильовича №390-ДК/0135По/08/01/-21 від 16 вересня 2021 року - скасувати, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити з підстав відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено та підписано 24 лютого 2022 року
Головуючий суддя Кравченко К.В.
Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.