ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"04" березня 2022 р. справа №300/6948/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання бездіяльності протиправною щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, що передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов'язання перерахувати вказану грошову допомогу як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком та здійснити виплату недоплаченої частини з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, розмір якої на момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020, має визначатись у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та становить 7 мінімальних пенсій за віком. Однак, відповідач протиправно, на переконання позивача, нарахував та виплатив йому вказану допомогу у розмірі 3 391 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (надалі - Постанова №325). Тому просив суд визнати таку бездіяльність протиправною та зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити йому щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, у розмірі семи мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплаченої суми.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) (а.с.12-13).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Просила суд в задоволенні позову відмовити, вказавши, що позивачу до 5 травня у 2021 році здійснено виплату щорічної разової грошової допомоги, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи в сумі 3 391 грн., тобто у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», в межах бюджетних асигнувань державного бюджету передбачених на вказану виплату. Також відповідач звернув увагу суду на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20рп/2011, де Суд вказав, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України визначати розміри соціальних виплат, передбачених спеціальними законами (шляхом прийняття Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ), не є порушенням конституційних прав громадян.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 виданим 18.02.2021 року (а.с.9).
Позивач перебуває на обліку в Департаменті соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради та щорічно до 5 травня отримує разову грошову допомогу як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, та яка у 2021 році виплачена у розмірі 3 391 грн., що не заперечується сторонами.
У червні 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату суми недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року в розмірі 8 992 грн., згідно вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 за № 3-р/2020 (а.с.7).
Листом від 06.07.2021 за №Я/586, відповідач повідомив позивача, що нарахування та виплата разової грошової допомоги у 2021 році як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи здійснені відповідачем у розмірі 3 391 грн., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (а.с.8).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо визначення належного до виплати розміру щорічної разової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії, конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (надалі - Закон №3551-XII).
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону №3551-XII.
Відповідно до статті 13 Закону №3551-XII (в редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Як визначено статтею 17 цього Закону, фінансування витрат, пов'язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною першою статті 17-1 Закону №3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України кожного бюджетного року приймалися відповідні постанови.
Відповідно до п.5 Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за №325 бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання через відділення організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання, або на поточні рахунки уповноваженого банку (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у розмірах згідно з додатком до цього Порядку.
Так Додатком до цього Порядку встановлено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 гривня; II групи - 3906 гривень; III групи - 3391 гривня.
Конституційний Суд України рішенням від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, Конституційним Судом України у цьому рішенні зазначено, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Частиною другою статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 13 Закону №3551-XII в редакції Закону №367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якою встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Одночасно суд зазначає, що з 27.02.2020 у позивача виникло право на соціальне забезпечення у редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 за №367-ХІV, яка передбачала розмір разової грошової допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи як сім мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року - 1769 гривень.
За таких обставин, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи у 2021 році становить 12 383 грн. (1769 грн. х 7).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 виплачено кошти в сумі 3 391 гривень, що не відповідає статті 13 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі. Відтак, сума недоотриманих позивачем коштів складає 8 992 гривень (12 383 грн. - 3 391 грн.).
Враховуючи вищевикладене та оскільки щорічна разова грошова допомога до 05 травня за 2021 рік була виплачена позивачу у неналежному розмірі, всупереч вимогам статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», то бездіяльність Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради щодо нарахування і виплати такої допомоги є протиправною, а тому відповідача слід зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, щорічну разову грошову допомогу до 5-го травня за 2021 рік, у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що становить сім мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплаченої суми.
Стосовно тверджень представника відповідача про те, що бюджетні асигнування на виплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня доведені Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради на 2021 рік у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України згідно постанови від 08.04.2021 за №325, а відтак, у відповідності до приписів Бюджетного кодексу України, взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства, суд зазначає таке.
У Рішенні від 27.11.2008 у справі №1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 27.11.2008 у справі №1-37/2008).
Отже, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
Також, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21- 44а10).
Наведена правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Так, у рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України, вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
В той же час, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява №63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява №67534/01, пункт 43) реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
У справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (заява №70297/01) та у справі «Бакалов проти України» (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
Отже, посилання відповідача на неможливість здійснення своїх зобов'язань через відсутність відповідних бюджетних асигнувань, не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставними.
За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 36733431) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, меншому ніж передбачено статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зобов'язати Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 36733431, вул. Грушевського, 29, м. Івано-Франківськ, 76000) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, у розмірі семи мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплаченої суми.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Скільський І.І.