Справа № 352/506/20
Провадження № 22-ц/4808/247/22
Головуючий у 1 інстанції Гриньків Д.В.
Суддя-доповідач Томин
23 лютого 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Девляшевського В.А., Пнівчук О.В.
за участю секретаря Пацаган В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області, служба у справах дітей Тисменицької міської ради, служба у справах дітей Єзупільської селищної ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у її вихованні, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду, ухвалене суддею Гриньків Д.В. 27 жовтня 2021 року, повний текст якого складено 05 листопада 2021 року,
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у її вихованні.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що з 05.04.2016 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах із відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна дитина ОСОБА_3 .
Спільне життя з відповідачем не склалося, разом сторони не проживають, а місце проживання дитини було змінено шляхом фактичного її відібрання. Позивач зазначала, що з того часу відповідач перешкоджає їй спілкуватися із дочкою, у зв'язку із чим вона звернулася до служби у справах дітей Тисменицької районної державної адміністрації. 22.08.2018 року Тисменицькою РДА було видано розпорядження про визначення порядку її (позивача) участі у вихованні дочки, згідно якого їй надано право спілкуватися та брати участь у вихованні малолітньої дитини кожної неділі з 10.00 год. до 18.00 год.
Стверджувала, що вона має бажання виконувати свій батьківський обов'язок в повній мірі, однак відповідач створює перешкоди у спілкуванні та вихованні дочки.
Ухвалою Тисменицького районного суду від 06.05.2021 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору служби у справах дітей Тисменицької міської ради та Єзупільської селищної ради.
Рішенням Тисменицького районного суду від 27 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у спілкуванні ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визначено спосіб участі матері ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 : перший місяць після набрання судовим рішенням законної сили у формі зустрічей в першу та третю суботу місяця з 10:00 години до 18:00 години та другу і четверту неділю місяця з 10:00 години до 18:00 години в присутності батька ОСОБА_2 . В подальшому, після закінчення першого місяця після набрання судовим рішенням законної сили, визначено спосіб участі матері ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у формі зустрічей в першу та третю суботу місяця з 10:00 години до 18:00 години та другу і четверту неділю місяця з 10:00 години до 18:00 години. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 630 грн. 60 коп. судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Вважає, що рішення суду в частині усунення перешкод та визначення годин і днів місяця для участі матері у спілкуванні і вихованні дитини є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставини справи.
На його думку висновок суду про наявність перешкод у спілкуванні матері з дочкою є необґрунтованим, оскільки такий ґрунтується на показах свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є зацікавленими особами, оскільки є близькими знайомими позивача, а також на даних висновку Комісії з питань захисту прав дитини Єзупільської селищної ради від 25.05.2021 року. При цьому у тексті самого судового рішення зазначено пояснення представника Єзупільської селищної ради про те, що служба у справах дітей створена у березні 2021 року, а тому всі обставини справи їй невідомо; від ОСОБА_1 надходили звернення щодо визначення місця проживання дитини, а щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною вона до служби не зверталась.
Стверджує, що інших доказів, які б свідчили, що відповідачем чинилися перешкоди в спілкуванні матері з дитиною, ОСОБА_1 не надала. Згідно його пояснень позивач після народження дитини участі у спілкуванні та її вихованні не приймала свідомо, тому відсутні підстави вважати, що ним останній чинились будь-які перешкоди у спілкуванні та вихованні дочки. Крім того, вважає, що дозволяти побачення ОСОБА_1 з дочкою, починаючи з 2020 року по даний час без документального підтвердження відсутності у неї коронавірусного захворювання було б безвідповідально і суперечило б інтересам дитини.
Вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, яким визначив дні і години участі позивача у спілкуванні та вихованні дочки, не виходив з якнайкращих інтересів дитини та відповідача, який також працює і хоче саме під час вихідних найбільше часу присвячувати спілкуванню та вихованню дитини. На його думку суд безпідставно та необґрунтовано відхилив запропоновані ним інші дні та години зустрічей матері з дитиною.
Зазначає, що в резолютивній частині рішення чітко не визначено чи має відбуватися зустріч ОСОБА_1 з дочкою після першого місяця набрання судовим рішенням законної сили за його участю чи без неї, однак він категорично не погоджується щодо таких зустрічей без його присутності, виходячи з сумнівів щодо сьогоднішнього психічного стану здоров'я позивача. Вважає необґрунтованим висновок суду про те, що його посилання на перебування позивача в стані ремісії після перенесеної хвороби не підтверджено жодними доказами та спростовується Висновком судово-психіатричного експерта №06/к від 20.03.2019 року та наданою на запит суду випискою за №6066 від 15.07.2021 року із медичної карти стаціонарного хворого, відповідно до якої на момент огляду ОСОБА_1 розладів психіки та поведінки немає, оскільки позивач повинна була б надати суду підтверджуючі документи про відсутність психічної хвороби станом на час ухвалення рішення, а не більш як дворічної давності. Крім того зазначає, що у виписці з історії хвороби від 15.07.2021 року вказано, що після перебування на стаціонарному лікуванні в КНП «Прикарпатський обласний центр психічного здоров'я» з 25.04.2017 року по 02.06.2017 року з діагнозом: важкі психічні та поведінкові розлади, пов'язані з післяпологовим періодом, депресивно-параноїдний синдром, вона двічі зверталася до вказаного лікувального закладу для проходження медичного огляду: 02.02.2018 року та 31.01.2019 року. Результатів таких медичних оглядів позивач не представила.
Вважає, що за вказаних обставин суд за своєю ініціативою зобов'язаний був відповідно до вимог ст. 103 ЦПК України призначити судову психіатричну експертизу ОСОБА_1 , а не посилатися на висновок експерта, зроблений більш як два з половиною роки тому, який викликає сумніви щодо його правильності на сьогоднішній день.
Не погоджується і з висновком суду про те, що вік дочки (чотири роки і вісім місяців) свідчить про досягнення нею певного ступеня розвитку, який дозволяє перебувати окремо від батька, але під наглядом дорослої людини певний проміжок часу. Вважає, що судом не прийнято до уваги психологію дитини такого віку, оскільки їх поведінка є непередбаченою. Суд без належних доказів, не бачивши дитини, керуючись власними припущеннями, не заслухавши думку психолога, чи буде психотравмуючим фактором для дитини побачення з матір'ю, яка не спілкувалася з нею майже 5 років, на власний розсуд визначив, що позивач, яка перенесла психічні та поведінкові розлади, зможе забезпечити їй комфортне та спокійне спілкування, в тому числі за місцем свого проживання, де разом з нею проживає її брат та брат її матері, відомостей про стан психічного здоров'я яких в справі немає.
Крім того вважає, що судом не враховано, що відповідач та позивач проживають в різних населених пунктах, відстань між якими 17 км і відсутнє пряме транспортне сполучення. А в судовому рішенні не вказано, в якому конкретному населеному пункті мають відбуватися зустрічі матері з дитиною. На його переконання, враховуючи, що на даний час діють карантинні обмеження через пандемію коронавірусної хвороби, і невідомо, коли вони будуть відмінені, зустрічі ОСОБА_1 мають відбуватися по місцю проживання дочки за його участю, що буде якнайкраще відповідати інтересам дитини. Зазначає, що визначаючи години цих зустрічей, судом не прийнято до уваги особисті потреби дитини в такому віці, а саме, що їй потрібно не менше 4-разове харчування протягом дня, а також сонний час.
Зазначає, що не заперечує право позивача приймати участь у спілкуванні та вихованні дочки, але не за визначеним судом графіком.
Просить встановити ОСОБА_1 зустрічі з дочкою за таким графіком, який, на його думку, буде якнайкраще відповідати інтересам дитини в умовах карантинних обмежень через пандемію: перша середа місяця з 17.00 години до 20.00 години; друга субота місяця з 15.00 години до 18.00 години; третя середа місяця з 17.00 години до 20.00 години; четверта неділя місяця з 14.00 години до 17.00 години.
Із зазначених підстав просить рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання не чинити перешкод у спілкуванні ОСОБА_1 з дочкою та визначених судом годин і днів зустрічей змінити і встановити зустрічі за вказаним ним графіком, а також зазначити, що зустрічі мають відбуватися тільки за його участю та за наявності у ОСОБА_1 сертифіката, що підтверджує вакцинацію від коронавірусної хвороби.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що доводи апелянта про відсутність здійснення з його сторони перешкод у спілкуванні позивача з дитиною є надуманими та не відповідають дійсним обставинам справи. Також доказів апелянтом не надано доказів спільного проживання сторін після виписки позивача з медичного закладу. Натомість ОСОБА_1 після виписки з лікарні 02.06.2017 року фактично не була допущена до дитини, що зумовило її окреме проживання. Зазначає, що доводи апелянта про те, що ухвалюючи рішення, суд не виходив з якнайкращих інтересів дитини, не заслуговують на увагу, оскільки він має можливість присвячувати свій час вихованню дитини у один вихідний день кожного тижня місяця. Із зустрічною позовною заявою щодо встановлення іншого часу зустрічей позивача з дитиною ОСОБА_2 до суду не звертався. Стверджує, що апелянтом не надано доказів, що спілкування позивача з дитиною якимось чином може негативно вплинути на психічний і фізичний стан та розвиток дитини. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги і залишити рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з мотивів, наведених у ній.
Позивач та її представник проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей Єзупільської селищної ради просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей Тисменицької міської ради в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи в їх відсутності, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, позивача та її представника, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно копії повторного Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 19.07.2017 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а.с. 6).
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_1 разом із батьком ОСОБА_2 та бабусею ОСОБА_7
ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_2 .
Згідно виконавчого листа №325/866/17 від 10.07.2017 року, виданого Тисменицьким районним судом, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання малолітньої дитини.
Як вбачається з копії розрахунку №20.11-37/82 від 26.03.2021 року, станом на березень 2021 року заборгованість зі сплати аліментів по вищевказаному виконавчому листу відсутня (т. 1, а.с. 177-178).
Розпорядженням Тисменицької районної державної адміністрації від 22.08.2018 року №483 ОСОБА_1 надано право спілкуватися та брати участь у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 в неділю з 10:00 год. до 18:00 год. (т. 1, а.с. 5).
Відповідно до копії Довідки від 17.03.2021 року №108.28-17, ОСОБА_1 працює на посаді контролера-касира служби касових операцій ТВБВ №10008/0165 м. Івано-Франківськ філії - обласного управління АТ «Ощадбанк» з 24 лютого 2020 року, а в системі ощадного банку - з 22 вересня 2008 року, по даний час (т. 1, а.с. 173).
За змістом характеристики від 17.03.2021 року №108.28-17, виданої філією - Івано-Франківським обласним управлінням АТ «Ощадбанк», ОСОБА_1 за час роботи зарекомендувала себе з позитивної сторони (т. 1, а.с. 174).
З характеристики від 26.03.2021 року №38, виданої Вільшаницьким старостинським округом Івано-Франківського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 в спілкуванні з людьми ввічлива та доброзичлива, по характеру спокійна, врівноважена. До старостинського округу скарг на її поведінку не надходило (т. 1, а.с. 175).
Згідно копії Акту №6 обстеження умов проживання, складеного працівниками Служби у справах дітей Тисменицької міської ради 18.03.2021 року, у будинку в АДРЕСА_2 , в якому проживає ОСОБА_1 , створено всі необхідні умови для повноцінного розвитку дитини. Облаштовано місце для сну та для ігор дитини. Наявні дитячі речі (іграшки, книжки, одяг). Стосунки в сім'ї доброзичливі, конфлікти між членами сім'ї відсутні. Рекомендовано надати матері право виховувати та доглядати дитину (т. 1, а.с. 157).
Як вбачається з Висновку комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Єзупільської селищної ради від 25.05.2021 року про участь у вихованні малолітньої ОСОБА_3 , вважається за доцільне усунути перешкоди, які є з боку батька ОСОБА_2 , у спілкуванні матері ОСОБА_1 з її малолітньою дочкою ОСОБА_3 , із обов'язковим врахуванням стану здоров'я, бажання, інтересів та потреб дитини (т. 1, а.с. 159-161).
Відповідно до наданої 15.07.2021 року за №6066 КПН «ПОКЦПЗ ІФ ОР» на запит суду Виписки із медичної карти амбулаторного хворого №1324/17 ОСОБА_1 перший раз перебувала на лікуванні в ОПНЛ №3 з 25.04.2017 року по 02.06.2017 року з діагнозом: важкі психічні та поведінкові розлади, пов'язані з післяпологовим періодом, депресивно-параноїдний синдром. За направленням районного психіатра зверталась на амбулаторний прийом, 02.02.2018 року видано консультативний висновок з діагнозом: Перенесла важкі психічні та поведінкові розлади, пов'язані з післяпологовим періодом, депресивно-параноїдний синдром. На момент огляду розладів психіки та поведінки немає. 31.01.2019 року звернулась повторно, та відповідно до поданої заяви проведено огляд. Скарг на момент огляду не подає. Діагноз: на момент огляду розладів психіки та поведінки немає (т. 1, а.с. 210).
Згідно копії Висновку судово-психіатричного експерта №06/к від 20.03.2019 року, наданого експертами КЗ Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» на підставі ухвали суду від 25.01.2019 року, ОСОБА_1 перенесла тимчасовий тяжкий психічний розлад у вигляді важких психічних та поведінкових розладів, пов'язаних з післяпологовим періодом, депресивно-параноїдний синдром, з приводу якого перебувала на стаціонарному лікуванні з 25.04.2017 року до 02.06.2017 року. На час виписки із стаціонару повністю вийшла з хворобливого стану. На даний час психічною хворобою не страждає. Може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, може брати участь у вихованні дитини. Психічний стан ОСОБА_1 не становить загрози для життя чи здоров'я підекспертної та інших осіб (т. 2, а.с. 8-14).
Встановлено також, що відповідно до копії Висновку експерта №21 від 11.01.2018 року у ОСОБА_1 були виявлені тілесні ушкодження: садна в ділянках голови та правої руки, які утворились від дії тупих твердих предметів, відносяться до легких тілесних ушкоджень (т. 2, а.с. 15-16).
Згідно копій обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному 12.01.2018 року до ЄРДР за №12018090250000024, та ухвали Тисменицького районного суду від 05.06.2020 року 09.01.2018 року ОСОБА_1 приїхала в с. Побережжя Тисменицького району Івано-Франківської області провідати свою малолітню дочку ОСОБА_3 2017 року народження. Коли зайшла на подвір'я будинку, до неї вийшли її колишній співмешканець ОСОБА_2 та його матір ОСОБА_7 . В результаті конфлікту між даними особами ОСОБА_7 висловлювалася на адресу ОСОБА_1 образливими словами та нанесла їй удари в ділянку голови та правої руки, які згідно висновку судово-медичної експертизи відносяться до легких тілесних ушкоджень. Кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України закрито та звільнено ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності (т. 2, а.с. 17-20).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що батько малолітньої ОСОБА_3 , з яким вона мешкає, чинить позивачеві перешкоди у спілкуванні з дочкою, ухиляючись від виконання рішення органу опіки та піклування, яким визначено способи участі матері у вихованні дитини та спілкуванні з нею. З матеріалів справи вбачається наявність непорозуміння сторін щодо участі у вихованні дитини, а тому з метою уникнення виникнення конфліктних ситуацій в присутності дитини слід встановити побачення матері з дочкою без присутності батька. Однак з огляду на те, що відповідач не надає протягом тривалого часу можливості позивачеві спілкуватися з дитиною, через що ОСОБА_8 повноцінно не сприймає ОСОБА_1 як матір, перший місяць з метою адаптації дитини такі зустрічі доцільно проводити з батьком, проте в подальшому зустрічі мають бути без присутності останнього з метою забезпечення дитині комфортного та спокійного спілкування. Такий спосіб участі матері у спілкуванні з дитиною не зашкодить їй, а навпаки дозволить максимально повно урахувати інтереси дитини, повністю відповідатиме можливості дитини у повній мірі сприймати піклування кожного із батьків про її здоров'я, фізичний та духовний розвиток і дасть змогу уникнути будь-якого негативного впливу на її психоемоційний стан. А враховуючи зайнятість батька та матері, інтереси дитини, суд визначив проводити такі побачення в першу та третю суботу місяця з 10:00 години до 18:00 години та другу і четверту неділю місяця з 10:00 години до 18:00 години. При цьому зазначив, що позивач має постійне місце роботи, постійне місце проживання в якому створено всі необхідні умови для повноцінного розвитку дитини, позитивно характеризується як за місцем роботи, так і за місцем проживання, а твердження відповідача щодо перебування останньої в стані ремісії після перенесеної хвороби не підтверджено жодними доказами та спростовується матеріалами справи.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне.
За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі №628/1475/19 (провадження №61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучаться з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції).
Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.
Батько, мати, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи їх ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, прихильність дитини до них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Той із батьків, хто проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати іншому з батьків спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (ч. 8 ст. 7 СК України, ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Статтями 12-15 Конвенції визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутим). На рівні внутрішнього законодавства України це право дитини конкретизовано, зокрема у статті 171 СК України, яка регулює врахування думки дитини при вирішенні питань, які стосуються її життя.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським Судом з прав людини, практика якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і ч. 4 ст.10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 7 серпня 1996 року).
Отже, у справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Виходячи з аналізу наведених норм права та матеріалів справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про зобов'язання відповідача ОСОБА_2 не чинити перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та визначити спосіб участі матері у вихованні та спілкуванні з дочкою. Місцевий суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, виходив із якнайкращих інтересів дитини, враховуючи права матері та потребу дитини у повній мірі сприймати піклування кожного із батьків про її здоров'я, фізичний та духовний розвиток, а також те, що особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини на участь матері в її житті.
Також суд врахував зайнятість кожного з батьків в робочі дні тижня, розпорядок дня дитини, а також відсутність на даний час комунікації між дитиною і матір'ю, а тому дійшов обґрунтованого висновку про визначення порядку побачень матері у вказані дні і години шляхом спілкування з донькою в перший місяць у присутності батька, а згодом - без такого.
Що стосується посилань апелянта на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності перешкод у спілкуванні з дитиною, то такі спростовуються матеріалами справи, показами допитаних в судовому засіданні свідків та поясненнями самого апелянта.
Так, матеріалами справи підтверджено, що з червня 2017 року малолітня дочка сторін ОСОБА_3 проживає окремо від матері. З того часу остання лише декілька разів бачила дитину. З липня 2019 року по даний час матір не бачила своєї доньки.
Показами свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також матері відповідача ОСОБА_7 підтверджено, що ОСОБА_1 у дні, встановлені органом опіки та піклування, неодноразово приїжджала до будинку відповідача з метою побачити свою дитину, однак такі побачення не відбувалися з вини ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , які не допускали позивача до будинку чи повідомляли, що дитини немає вдома.
Також вказані обставинами підтверджуються поясненнями представників третіх осіб - служб у справах дітей Тисменицької міської ради та Єзупільської селищної ради, а виникнення конфліктної ситуації із завданням позивачу тілесних ушкоджень при спробі останньої поспілкуватися зі своєю дочкою доводиться копіями матеріалів кримінального провадження від 12.01.2018 року №12018090250000024 (т. 2, а.с. 15-20).
Той факт, що свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є зацікавленими особами, оскільки є близькими знайомими позивача, не заслуговує на увагу, оскільки такі були допитані у встановленому законом порядку.
А посилання апелянта на те, що служба у справах дітей Єзупільської селищної ради створена тільки у березні 2021 року, а тому всі обставини справи їй невідомі, спростовуються вищевказаними показами представника служби у справах дітей Тисменицької міської ради, який неодноразово брав участь у виїздах разом з ювенальною превенцією у 2018-2019 роках до будинку відповідача з метою встановлення спілкування матері з дитиною, а також зазначеним у Висновку комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Єзупільської селищної ради від 25.05.2021 року, що на запитання членів комісії чи на даний час батько не заперечує проти участі матері у вихованні дитини останній ствердної відповіді не надав (т. 1, а.с. 160, т. 2, а.с. 27).
Крім того, відповідач у своїх поясненнях неодноразово стверджував, що не бажає дозволяти побачення ОСОБА_1 з дочкою, починаючи з 2020 року по даний час з огляду на можливість вірусного захворювання та ситуацію щодо поширення коронавірусу.
Таким чином судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачеві чиняться перешкоди у спілкуванні з дочкою, відповідач ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, яким визначено способи участі матері у вихованні дитини та спілкуванні з нею, а тому висновки суду про зобов'язання відповідача не чинити їй перешкод у спілкуванні з дитиною є законними та обґрунтованими.
Щодо посилань апелянта на те, що суд першої інстанції, визначаючи дні і години участі позивача у спілкуванні та вихованні дочки, не виходив з якнайкращих інтересів дитини та відповідача, який також працює і хоче саме під час вихідних найбільше часу присвячувати спілкуванню та вихованню дитини, то такі не заслуговують на увагу, оскільки судом враховано можливість проведення часу з дитиною на вихідних і батька, і матері, а побачення матері з дочкою у робочі дні утруднене зайнятістю її на роботі та віддаленістю місця проживання від домоволодіння відповідача, в якому мешкає дитина.
При цьому в резолютивній частині рішення чітко зазначено про участь матері ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_3 тільки перший місяць після набрання судовим рішенням законної сили в присутності батька ОСОБА_2 , а тому посилання апелянта на його неоднозначність є безпідставними.
Що ж стосується тверджень сторони відповідача та його матері про наявність у них сумнівів щодо сьогоднішнього психічного стану здоров'я позивача та необхідність за ініціативою місцевого суду призначення судово-психіатричної експертизи останньої, то слід зазначити наступне.
Так, матеріалами справи, зокрема, наданою на запит суду Випискою із медичної карти амбулаторного хворого №1324/17, копією Висновку судово-психіатричного експерта №06/к від 20.03.2019 року, наданого експертами КЗ Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» на підставі ухвали суду від 25.01.2019 року, підтверджено, що на момент огляду ОСОБА_1 розладів психіки та поведінки немає. На час виписки із стаціонару повністю вийшла з хворобливого стану. На даний час психічною хворобою не страждає. Може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, може брати участь у вихованні дитини (т. 1, а.с. 210, т. 2, а.с. 8-14).
Зауваження апелянта про те, що позивачем не представлено суду результатів оглядів 02.02.2018 року та 31.01.2019 року, та що такі мали місце більше двох років тому, а на даний час наступив стан ремісії також не заслуговують на увагу, оскільки з вищевказаних медичних даних вбачається, що станом на дату повторних медичних оглядів скарги на ОСОБА_1 на стан психічного здоров'я були відсутні, згідно встановленого діагнозу розладів психіки та поведінки немає (т. 1, а.с. 210). При цьому зазначено саме, що повністю вийшла з хворобливого стану (т. 2, а.с. 8-14), а не перейшла в стан ремісії, що виключає необхідність пізніших оглядів та дослідження стану здоров'я.
Також судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги характеристики позивача по місцю роботи та місцю проживання станом на сьогоднішній день, результати обстеження умов її проживання.
Будь-яких доказів негативного впливу ОСОБА_1 на дитину ОСОБА_3 матеріали справи не містять. Не надано таких відповідачем і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Щодо посилання на те, що побачення дитини з матір'ю, з якою вона не спілкувалася майже 5 років, може бути для неї психотравмуючим фактором, то саме з цією метою місцевий суд визначив такі побачення в перший місяць після набрання судовим рішенням законної сили у присутності батька, а в подальшому такі покликані на встановлення психоемоційного зв'язку між матір'ю та дитиною.
Зазначення в апеляційній скарзі про те, що в судовому рішенні не вказано, в якому конкретному населеному пункті мають відбуватися зустрічі матері з дитиною, а також що на даний час діють карантинні обмеження через пандемію коронавірусної хвороби, і невідомо, коли вони будуть відмінені, правового значення не мають та не є підставою для зміни чи скасування даного рішення.
Отже суд першої інстанції правильно дослідив наявні у справі докази у їх сукупності, надав їм належну оцінку, вірно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування судового рішення, а фактично зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та незгоди з рішенням суду.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 27 жовтня 2021 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Тисменицького районного суду від 27 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: В.А. Девляшевський
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 3 березня 2022 року.