пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
22 лютого 2022 року Справа № 903/954/21
Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г., за участю секретаря судового засідання Бортнюк М.В.
представника відповідача: Пилип'як Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
до відповідача Військової частини НОМЕР_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1
про стягнення 12284грн 02коп шкоди в порядку регресу
встановив: Моторне (транспортне) страхове бюро України (позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідача), в якому просить стягнути з відповідача завдану шкоду в порядку регресу в розмірі 12284,02грн. Також позивач просить стягнути 2270грн витрат по сплаті судового збору.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок ДТП, скоєним працівником відповідача ОСОБА_1 , позивачем понесено витрати по виплаті страхового відшкодування з урахуванням витрат на збір документів та визначення розміру шкоди в сумі 12284,02грн. На момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та керував транспортним засобом, що належить відповідачу. Вина ОСОБА_1 встановлена постановою Луцького міськрайонного суду від 28.08.2020 у справі №161/8430/20. Згідно ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Ухвалою суду від 26.11.2021 відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвала суду від 26.11.2021, що надсилалась учасникам справи за адресами, зазначеними у позовній заяві та у витягах з ЄДРПОУ отримана ними, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.
15.12.2021р. відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву (вх.№01-57/7653/21), в якому заперечив проти позову та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідач зазначив, що позивачем не надано суду доказів про те, що водій ОСОБА_1 підчас скоєння ДТП керував транспортним засобом в силу виконання службових обов'язків. ДТП відбулось в обідню пору о 13год 20хв. Військова частина НОМЕР_1 про дату, час та місце проведення огляду пошкодженого транспортного і засобу не повідомлялась, уповноважений представник військової частини участі в огляді транспортного засобу не приймав всупереч вимогам пункту 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092. З метою визначення розміру збитків, МТСБУ замовлено послуги аварійного комісара у ФОП ОСОБА_2 . МТСБ України здійснило оплату в сумі 1230 грн ФОП ОСОБА_2 із призначенням платежу "оплата послуг аваркома (експерта) по справі №67872, згідно рах. №ГВ/1357 від 05.06.2020р., т.з. НОМЕР_2 " згідно з платіжним дорученням № 1480251 від 16.07.2020р. Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не. встановлений законом. Відповідач вважає, що вимога позивача щодо стягнення оплачених послуг на збір документів, огляд та визначення розміру шкоди у сумі 1230 грн не входить до складу виплаченого страхового відшкодування. Ці витрати належать до звичайної господарської діяльності страховика і не підлягають стягненню з особи, відповідальної за спричинену шкоду. Дана виплата не ґрунтується на вимогах в законодавства, не є шкодою від ДТП у розумінні цивільного законодавства.
Ухвалою суду від 20.12.2021 відкладено підготовче засідання на 18.01.2022 р.
28.12.2021 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Позивач вказує, що обставини встановлені в постанові Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.08.2020 р. по справі № 161/8430/20 щодо ОСОБА_1 , мають преюдиційне значення та його вина у настанні дорожньо-транспортної пригоди 20.05.2020 року встановлена. Дорожньо-транспортна пригода сталася 20.05.2020 о 13-20 в п'ятницю у робочий час. Доказів того, що цей день для ОСОБА_1 був неробочим і виїзд на автомобілі не пов'язаний з виконанням останнім трудових обов'язків відповідачем не надано. Отже, відповідно до норм ч 1 ст. 1172, ст. 1191 ЦК України саме на Військову частину НОМЕР_1 , як власника транспортного засобу, з яким у службових відносинах перебував ОСОБА_1 , покладено обов'язок щодо відшкодування страхових виплат в порядку регресу позивачеві, оскільки завдано шкоду під час виконання трудових (службових) обов'язків.
Ухвалою суду від 18.01.2022 продовжено строк підготовчого провадження до 24.02.2022 та відкладено підготовче засідання на 08.02.2022р. Встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
02.02.22 від відповідача до суду надійшло заперечення на відповідь позивача. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову, посилається на те, що обідня перерва не зараховується до робочого часу і не оплачується, тому працівники можуть використовувати її на власний розсуд. Твердження позивача про те, що водій ОСОБА_1 на час скоєння ДТП керував транспортним засобом "Mercedes-Benz", державний номерний знак НОМЕР_3 в силу виконання службових обов'язків, не відповідає дійсності. Також є необгрунтованою вимога позивача щодо стягнення оплачених послуг на збір документів, огляд та визначення розміру шкоди, оскільки такі витрати не входять до складу виплаченого страхового відшкодування.
Ухвалою суду від 08.02.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті "22" лютого 2022 р.
17.02.2022 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. При цьому представник позивача підтримав позовні вимоги повністю та просив задовольтнити позов.
У судовому засіданні 22.02.2022 представник відповідача проти позову заперечив, просив у позові відмовити повністю.
Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд встановив наступне.
20.05.2020 о 13:20 год відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «ВМW», реєстраційний № НОМЕР_2 та транспортного засобу «Mercedes-Benz», реєстраційний № НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 .
Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.
Цивільно-правова відповідальність потерпілої особи була застрахована в ПрАТ «СК «Кредо» згідно полісу № ЕР/126406094.
Відповідно до постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28.08.2020 р. по справі № 161/8430/20, вказана ДТП сталася з вини водія транспортного засобу «Mercedes-Benz» ОСОБА_1 , якого визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Провадження у справі було закрито, у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (№980 від 10.06.2020) ОСОБА_1 працює у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія.
Згідно технічного талону транспортного засобу автомобіля «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_3 від 17 липня 2017 року, даний автомобіль належить військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно із ч.1 ст.3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.
На дату скоєння вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди чинний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у військовій частині НОМЕР_1 відсутній, взаєморозрахунки з учасниками ДТП не здійснені, про що свідчить лист ВЧ НОМЕР_1 №1131 від 03.07.2020
Відповідно до преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 р. № 1961-IV (далі - Закон України № 1961-IV), вказаний нормативно-правовий акт регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Згідно п. 39.1. ст. 39 Закону № 1961-IV Моторне (транспортне) страхове бюро України (надалі - МТСБУ, Позивач) є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засббів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно підп. а) п. 41.1. ст. 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно- правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до п. 36.2. ст. 36 Закону України № 1961- IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Позивач зазначив, що потерпіла особа повідомила позивача про настання дорожньо-транспортної пригоди та подала останньому усі необхідні документи, надання яких передбачається ст 35 Закону України № 961-IV. Зокрема потерпіла особа подала заяву про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позивач визначив розмір заподіяної шкоди та здійснив регламентну виплату потерпілій особі.
Відповідно до Звіту № 20/4056 про оцінку транспортного засобу від 20.05.2020, що виконаний ФОП ОСОБА_2 , вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «ВМW», реєстраційний № НОМЕР_2 становить 12788грн. 62 коп.
Згідно акту виконаних робіт від 05.06.2020 ФОП ОСОБА_3 виконав роботи по оцінці транспортного засобу та наданню звіту про оцінку на суму 1 230 грн. 00 коп.
На підставі наказу про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих (справа №67872), МТСБ України 02.10.2020 на користь власника пошкодженого транспортного засобу «ВМW» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 11 054 грн, 02 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 2542713 від 02.10.2020, з призначенням платежу «виплата по справі № 67872, згідно наказу №3.1/1190 від 01.10.2020р т.з. НОМЕР_2 ».
Також, згідно платіжного доручення №1480251 від 16.07.2020 позивач здійснив оплату послуг аваркома (експерта) згідно рахунку №ГВ/1257 від 05.06.2020 на суму 1230грн.
Враховуючи вищенаведене, загальний розмір фактично понесених витрат МТСБУ склав 12284,02грн.
Предметом даного позову є вимога про відшкодування шкоди (сплаченого страхового відшкодування). Спірні правовідносини сторін урегульовано, зокрема, нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
В силу положень ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України випливає, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.
Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі N 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Тлумачення ч. 1 ст. 1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі N 355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі N 640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі N 910/14685/17.
Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
При цьому, положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено обов'язковість укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності (полісу) юридичними та фізичними особами, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 21 вказаного Закону з урахуванням положень п. 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
Проте, цивільно-правова відповідальність відповідача станом на момент вчинення ДТП застрахована не була.
Відповідно до п. 38.2.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
МТСБ України правомірно звернулося з позовом до відповідача у зв'язку з тим, що саме відповідач є тією особою, що несе відповідальність за нанесену шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вчиненої ОСОБА_1 оскільки транспортний засіб належний відповідачу-роботодавцю повинен бути застрахований в силу вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі N 905/1391/19.
Відтак, оскільки водій ОСОБА_1 на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди керував транспортним засобом «Mercedes-Benz», реєстраційний № НОМЕР_3 в силу виконання службових обов'язків перед Військовою частиною НОМЕР_4 , то відповідальність щодо відшкодування шкоди покладається на відповідача.
МТСБ України за рахунок коштів відповідного централізованого страхового резервного фонду здійснює оплату послуг осіб, залучених для встановлення причин, обставин подій, за якими може бути проведена регламентна виплата, та розміру заподіяної внаслідок них шкоди, а також банківських витрат МТСБ України при здійсненні регламентних виплат (пункті 41.4 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Відповідач у відзиві на позов не заперечує факту, що водій ОСОБА_1 був за кермом транспортного засобу «Mercedes-Benz», реєстраційний № НОМЕР_3 . Будь-яких повідомлень та доказів, що ОСОБА_1 у момент дорожньо-транспортної пригоди керував таким автомобілем у власних цілях, суду не подано.
Та обставина як закінчення на момент розгляду справи проадміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не спростовує факт наявності вини ОСОБА_1 в настанні ДТП.
Відповідачем не подано доказів того, що день, коли сталася дорожньо-транспортна пригода (20.05.2020 о 13:20 год) для ОСОБА_1 був неробочим і виїзд на автомобілі не пов'язаний з виконанням останнім трудових обов'язків.
За таких обставин. 20.05.2026 року ДТП сталася саме у зв'язку з виконанням працівником відповідача трудових обов'язків, наявність яких породжує для відповідача, як роботодавця, передбачені ст. 1172 ЦК України правові наслідки, а саме відшкодування потерпілій особі розмірі нанесеної шкоди.
А тому, вимоги про стягнення з відповідача суми виплаченого відшкодування у розмірі 11054,02грн. в порядку регресу є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Водночас, з метою визначення розміру збитків, МТСБУ замовлено послуги аварійного комісара у ФОП ОСОБА_2 , які були оплачені позивачем згідно платіжного доручення у розмірі 1230грн.
Вимога позивача щодо стягнення оплачених послуг аварійного комісара та визначення розміру шкоди у сумі 1230 грн не входить до складу виплаченого страхового відшкодування. Ці витрати належать до звичайної господарської діяльності страховика і не підлягають стягненню з особи, відповідальної за спричинену шкоду.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про задовлення позову в частині стягнення 11054грн. 02коп. завданої шкоди в порядку регресу, а в позові в частині стягнення 1230грн слід відмовити .
Згідно із ч.ч. 2-4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 202, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Військового госпіталю на 100 ліжок (Військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м.Київ, Русанівський бульвар, буд.8, код ЄДРПОУ 21647131) 11054грн. 02коп. завданої шкоди в порядку регресу, а також 2042грн. 70коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В позові в частині стягнення 1230грн - відмовити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення відповідно до ст. 256 ГПК України.
Повне рішення складено 03.03.2022.
Суддя О. Г. Слободян