Номер провадження: 22-ц/813/443/21
Номер справи місцевого суду: 504/3939/16-ц
Головуючий у першій інстанції Вінська Н. В.
Доповідач Вадовська Л. М.
21.12.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,
суддів - Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря - Поворозко І.Ю.,
за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи:
представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,
представника відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_4 ,
переглянувши справу №504/3939/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування реєстрації права власності, встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільно набутим майном подружжя, поділ майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 липня 2020 року у складі судді Вінської Н.В., -
Позивач ОСОБА_1 , звернувшись 23 листопада 2016 року до суду з вищеназваним позовом, вказала, що 28 вересня 2002 року уклала шлюб з ОСОБА_3 , 7 червня 2006 року шлюб розірвано, проте після розірвання шлюбу продовжували проживати до 2013 року у будинку АДРЕСА_1 однією сім'єю, вести спільне господарство. Мають двоє дітей 2007 та 2009 року народження, факт батьківства відносно яких встановлено судом. За час спільного проживання збудовано будинок, який є їх спільною власністю. Через погіршення стосунків з будинку вимушена була піти у лютому 2013 року. Позивач ОСОБА_1 після уточнення 28 серпня 2019 року позовних вимог з огляду на те, що відповідач ОСОБА_3 здійснив відчуження будинку відповідачу ОСОБА_5 , остаточно просила:
встановити факт проживання однією сім'єю у період з 7 червня 2006 року по 11 липня 2016 року;
визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ,
визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 9 березня 2017 року;
скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на будинок АДРЕСА_1 ;
поділити будинок, визнавши за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку будинку, за ОСОБА_1 на 1/2 частку будинку;
стягнути судові витрати.
Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, зазначивши у відзиві, що перебував у шлюбі з ОСОБА_1 з 28 вересня 2002 року по 7 червня 2006 року, після розірвання шлюбу ОСОБА_1 переїхала до батьків та стала проживати в будинку по АДРЕСА_2 . Факт продовження сімейних відносин після розірвання шлюбу не доведений. Будинок АДРЕСА_1 не є спільною власністю, будинок введений в експлуатацію з відповідною реєстрацією права власності у 2015 році, тобто через 9 років після розірвання шлюбу. 7 квітня 2016 року будинок продано ОСОБА_5 , що підтверджено розпискою, сам договір посвідчено 9 березня 2017 року. ОСОБА_5 є добросовісним набувачем нерухомого майна. Будівництво будинку почалося у 2000 році за власні кошти та кошти батьків, будівництво тривало до 2015 року. В період шлюбу істотного збільшення вартості будинку не відбулося, тому будинок не може бути визнаний спільною власністю подружжя. Після розірвання шлюбу у 2006 році позивач змінила своє місце проживання і ніяких вимог про поділ майна не заявляла. Відповідачем також зазначено, що у первісній позовній заяві позивач просила встановити факт проживання однією сім'єю до 2013 року, а вже в уточненій позовній заяві просила встановити факт проживання сім'єю до 2016 року.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 липня 2020 року позов задоволено частково, встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 7 червня 2006 року по 2013 рік, в іншій частині вимог відмовлено (т.1 а.с.169-170).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення про задоволення вимог в повному обсязі (т.1 а.с.177-181).
За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає в наступному. Судове рішення про встановлення батьківства не містить відомостей про повне розірвання сімейних відносин та припинення ведення спільного господарства між подружжям, натомість цим рішенням встановлено факт проживання сторін з дітьми у період 2002 року по 2013 рік у сумісно збудованому будинку АДРЕСА_1 . В силу положень частини 4 статті 82 ЦПК України ці обставини є такими, що встановлені, та, відповідно, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи. Суд не прийняв доведення нею показаннями свідків факту проживання сім'єю, ведення спільного господарства у спірний період та будівництво будинку. Дані технічного паспорту від 19 жовтня 2015 року на нерухоме майно прийняттю до уваги не підлягають, висновок суду про можливу забудову будинку з 1991 року безпідставний, сам відповідач у відзиві на позов зазначає, що будинок будувався з 2000 по 2015 рік. У справі про встановлення батьківства відповідач зазначав, що не бажає виконувати обов'язок по утриманню дітей, не бажає ділити з нею будинок так як вважає будинок своєю особистою власністю. При відчуженні будинку відповідач подав нотаріусу заяву про те, що на момент набуття права власності на будинок, який відчужується, він ні с ким однією сім'єю не проживав без реєстрації шлюбу, що не відповідає дійсності. Між відповідачами як продавцем і покупцем має місце домовленість про укладення фіктивного договору з метою уникнення ОСОБА_3 поділу будинку.
В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, рішення суду без змін з огляду на наступне.
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб 28 вересня 2002 року, судовим рішенням шлюб розірвали 7 червня 2006 року.
Батьківство ОСОБА_3 відносно дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено судовим рішенням від 22 листопада 2017 року у справі №504/510/17.
З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнуто судовим рішенням від 5 листопада 2018 року.
У встановленні факту проживання однією сім'єю у період з 7 червня 2006 року по 2013 рік суд виходив з фактів, встановлених у справі №504/510/17 про батьківство відносно народжених у 2007 та 2009 роках дітей.
Суд погоджується з даним висновком та не вбачає підстав для того, щоб встановлювати факт проживання сторін однією сім'єю у період з 7 червня 2006 року по 11 липня 2016 року, оскільки належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 після 2013 року продовжували проживати однією сім'єю, вести спільне господарство, мати взаємні права та обов'язки тощо не надано. Саме по собі спілкування між сторонами та інші відносини, яким не притаманні ознаки сім'ї, не має правового значення для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Крім того, при зверненні 23 листопада 2016 року до суду з позовом ОСОБА_1 первісно просила встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у період з 7 червня 2006 року по 2013 рік та лише в ході розгляду справи, пред'явивши вимоги щодо недійсності правочину по відчуженню будинку, змінила вимоги про встановлення факту проживання сім'єю вже аж до 11 липня 2016 року.
Відмовляючи в задоволенні інших вимог, суд виходив з недоведеності спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_1 .
Суд погоджується з даним висновком та не вбачає підстав для скасування рішення в частині вимог про визнання будинку спільною сумісною власністю, незнання недійсним правочину відчуження будинку, скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно, поділу будинку тощо.
Технічна документація на будинок містить дані про те, що будівництво розпочато у 1991 році. Будинок здано в експлуатацію 10 грудня 2015 року, а відчужено на підставі нотаріально посвідченого правочину 9 березня 2017 року, станом на 2015-2017 роки ОСОБА_3 не перебував у шлюбі з ОСОБА_1 та не проживав з нею однією сім'єю як чоловік та жінка без шлюбу.
Показання свідків не є достатніми доказами того, що будинок збудовано повністю і виключно у період шлюбу та подальшого проживання однією сім'єю без шлюбу.
Об'єкт нерухомого майна як завершений будівництвом здано в експлуатацію у 2015 році, тобто після періоду, що встановлений судом як факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Розірвавши шлюб у 2006 році, сторони не укладали його знову, а отже, власність на все те, що було набуто, створено після 2006 року підлягає доведенню. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Докази є достатніми, якщо вони у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування.
Позивачем щодо будинку не надано доказів, достатніх в їх сукупності для висновку про спільну сумісну власність на нерухоме майно та похідні від цього вимоги.
Правові підстави для скасування рішення суду відсутні.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування реєстрації права власності, встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільно набутим майном подружжя, поділ майна подружжя - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 3 березня 2022 року.
Головуючий Л.М.Вадовська
Судді Г.Я.Колесніков
Є.С.Сєвєрова