Справа № 947/6209/22
Провадження № 1-кс/947/2531/22
18.02.2022 року
Слідчий суддя Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі клопотання слідчого ОСОБА_6 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження №12022160000000115 від 10.02.2022 року відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кишинів Республіки Молдова, громадянина України, працюючого на посаді старшого державного виконавця Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Пiвденного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України,
18.02.2022 року до Київського районного суду міста Одеси надійшло клопотання сторони обвинувачення про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Як вбачається з клопотання, Досудовим розслідуванням встановлено, що згідно наказу виконувача обов'язків начальника Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 2034/к від 21.07.2021 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено на посаду старшого державного виконавця Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Пiвденного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Відповідно до посадової інструкції старшого державного виконавця Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Пiвденного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), затвердженої начальником Пiвденного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на ОСОБА_4 покладено наступні обов'язки: здійснення своєчасного, повного та неупередженого виконання рішень передбачених Законом України «Про виконавче провадження»; здійснювати у межах наданої компетенції реалізацією завдань, покладених на Відділ: - з дотриманням Конституції України; - діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; формування звітності про діяльність органів державної виконавчої служби; підготовка та складання проектів відповідей на звернення сторін виконавчого провадження; забезпечення виконання планів роботи Відділу та прийняття участі у виконанні заходів та завдань з питань організації діяльності Відділу; за дорученням начальника Відділу представляти інтереси відділу в судах всіх інстанцій та в інших державних установах та здійснювати самопредставництво. Добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки під час здійснення представництва інтересів органів державної виконавчої служби в судах всіх інстанцій; проведення особистого прийому громадян; виконання посадових обов'язків іншого державного виконавця цього структурного підрозділу у зв'язку з його тимчасовою відсутністю; забезпечення виконання інших повноважень, спрямованих на виконання завдань і функцій Відділу, які виникають з чинного законодавства, наказів (розпоряджень) та доручень Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та розпоряджень і доручень начальника Відділу.
Відповідно до посадової інструкції старший державний виконавець повинен знати законодавство, а саме Конституція України, Закон України «Про державну службу», Закон України «Про запобігання корупції».
Знання спеціального законодавства, що пов'язане із завданням та змістом роботи старшого державного виконавця: Цивільний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Закон України «Про виконавче провадження», Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Стаття 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація яких встановлюється Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до ст. 1 Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців, відповідно до ст. 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.
Згідно ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державний виконавець, приватний виконавець зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів, спрямованих на запобігання чи усунення конфлікту інтересів.
Конфліктом інтересів у цілях застосування цього Закону вважається суперечність між особистими інтересами державного виконавця або приватного виконавця та його професійними правами і обов'язками, наявність якої може вплинути на об'єктивність або неупередженість під час виконання державним виконавцем або приватним виконавцем його професійних обов'язків, а також на вчинення чи не вчинення ним дій під час здійснення примусового виконання рішень.
У ст.ст. 7, 8 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» зазначено, що відповідно до цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.
Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
Державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями.
Працівник органу державної виконавчої служби користується правами і виконує обов'язки, передбачені законом.
Відповідно до ст.1 Закон України «Про державну службу», державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
У ст. 4 Закону України «Про державну службу» державна служба здійснюється з дотриманням, з-поміж іншого, принципу доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень.
Державний службовець, відповідно до ст. 8 Закону України «Про державну службу», зобов'язаний додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції.
Державний службовець, відповідно до ст. 8 Закону України «Про державну службу», зобов'язаний дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; отримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції.
Згідно положень Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, затверджених наказом Національного агенства України з питань державної служби № 158 від 05.08.2016, державні службовці при виконанні посадових обов'язків повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Державним службовцям забороняється використовувати свої повноваження або своє службове становище в особистих (приватних) інтересах чи в неправомірних особистих інтересах інших осіб, у тому числі використовувати свій статус та інформацію про місце роботи з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб. Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування під час виконання функцій держави або місцевого самоврядування зобов'язані діяти відповідно в державних інтересах чи інтересах територіальної громади.
Згідно до ч. 5 ст. 32 Закону України «Про державну службу» на державних службовців поширюються обмеження, передбачені Законом України «Про запобігання корупції».
В той же час, відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» дія даного Закону поширюється, з-поміж іншого, на державних службовців.
Згідно ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», корупція - це використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними можливостей.
Також, відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», неправомірна вигода - це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.
Статтею 22 Закону України «Про запобігання корупції» особам, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.
Згідно примітки 1 статті 364 КК України службовими особами у статтях 364, 368, 368-2, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Таким чином, ОСОБА_4 , будучи старшим державним виконавцем Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Пiвденного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), затвердженої начальником Пiвденного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у розумінні примітки 1 статті 364 КК України, є службовою особою.
Згідно статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Досудовим розслідуванням встановлено, що в провадженні старшого державного виконавця Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ОСОБА_4 , перебували два виконавчих провадження №68281049 та №68332577 щодо стягнення з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у розмірі 680 гривень у кожному з двох виконавчих проваджень.
Постановою старшого державного виконавця ОСОБА_4 01.02.2022 оголошено у розшук майно боржника, а саме автомобіль марки «Toyota» моделі «Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 . В подальшому зазначена постанова, 01.02.2022 направлена для виконання до Департаменту патрульної поліції.
Разом з тим, вказаний транспортний засіб перебував у користуванні ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який після смерті свого батька ОСОБА_7 постійно користувався транспортним засобом.
В подальшому, 05.02.2022, приблизно о 17.20 годині, ОСОБА_8 припаркував належний йому транспортний засіб за адресою: АДРЕСА_3 та попрямував додому.
Зазначений транспортний засіб, у зв'язку із перебуванням у розшуку за постановою старшого державного виконавця ОСОБА_4 , поміщений до спеціалізованого майданчику тимчасового затримання автомобілів та мототранспорту.
Дізнавшись про зазначені обставини, ОСОБА_8 сплатив накладені адміністративні стягнення у вигляді штрафу та усі необхідні витрати виконавчого провадження, перерахувавши на рахунок Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) грошові кошти у сумі 1017 гривень у кожному з двох виконавчих проваджень, що загалом становить 2034 гривні.
Сплативши визначену законом грошову суму, 08.02.2022, ОСОБА_8 звернувся до старшого державного виконавця ОСОБА_4 , яким оголошено у розшук транспортний засіб, з проханням зняти арешт з транспортного засобу.
У цей час, у ОСОБА_4 виник злочинний умисел на вимагання та отримання неправомірної вигоди у ОСОБА_8 за вчинення дій щодо зняття з розшуку транспортного засобу та подальшого його повернення останньому, з використанням наданого йому службового становища.
В ході розмови з ОСОБА_8 , старший державний виконавець ОСОБА_4 повідомив йому, що для зняття з розшуку транспортного засобу необхідно дочекатись підтвердження надходження грошових коштів на рахунок виконавчої служби. Крім того, попросив надати йому номер мобільного телефону ОСОБА_8 .
З метою реалізації свого злочинного умислу та одночасного створення умов, які на його думку, посприяють в уникненні від передбаченої законом відповідальності, ОСОБА_4 , у невстановлений час та місці, повідомив ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який не є службовою або посадовою особою, про план вчинення злочину щодо вимагання неправомірної вигоди у ОСОБА_8 .
На вказану пропозицію, ОСОБА_9 погодився.
Після чого, ОСОБА_9 отримавши від ОСОБА_4 номер мобільного телефону ОСОБА_8 , 08.02.2022, приблизно о 13.37 годині, використовуючи мобільний телефон із сім-картою № НОМЕР_2 зателефонував ОСОБА_8 , на його номер мобільного телефону НОМЕР_3 .
В ході розмови, ОСОБА_9 , перебуваючи у невстановленому місці, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_4 , з метою вимагання та отримання неправомірної вигоди, повідомив, що для вирішення питання про зняття з розшуку транспортного засобу та сприянні у його поверненні необхідно передати йому грошові кошти у сумі 400 доларів США, які останній наддасть ОСОБА_4 .
В подальшому, ОСОБА_8 , діючи під контролем правоохоронних органів, 16.02.2022, приблизно о 09.20 годині, перебуваючи за адресою виконавчої служби, а саме: Одеська область, Одеський район, м. Біляївка, вул. Заводська, 19, звернувся до старшого державного виконавця ОСОБА_4 з повідомленням, про те, що суму адміністративного стягнення та витрати виконавчого провадження сплачено в повному обсязі.
На вказане ОСОБА_4 діючи відповідно до свого прямого умислу на вимагання та отримання неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів в сумі 400 доларів США та узгодженого з ОСОБА_9 плану вчинення злочину, заздалегідь знаючи про неможливість отримати транспортний засіб без документів наданих державним виконавцем, повідомив, що виконавче провадження закрито, та ОСОБА_8 необхідно звертатись до спеціалізованого майданчика тимчасового затримання автомобілів та мототранспорту.
Отримавши зазначені відомості, 16.02.2022, приблизно в 11.50 годині, ОСОБА_8 звернувся до службових осіб зазначеного спеціалізованого майданчика тимчасового затримання автомобілів та мототранспорту, де йому повідомили, що для отримання транспортного засобу необхідно надати в паперовому вигляді постанову державного виконавця та вимогу про повернення транспортного засобу.
Надалі, 16.02.2022, перебуваючи за адресою знаходження Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), приблизно о 14.00 годині, ОСОБА_8 повторно звернувся до старшого державного виконавця з повідомленням, що транспортний засіб неможливо отримати без відповідних документів державного виконавця у паперовому вигляді.
Розуміючи, що усі підготовчі дії направлені на вимагання грошових коштів вчинено, тобто створено умови за яких ОСОБА_8 отримати належний йому транспортний засіб невзмозі, ОСОБА_4 завершивши розмову із ОСОБА_8 зателефонував ОСОБА_9 та повідомив останньому про можливість доведення їх злочинного умислу до кінця.
В подальшому, ОСОБА_9 , діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, за попередньою змовою з ОСОБА_4 , з метою вимагання та отримання неправомірної вигоди, зателефонував ОСОБА_8 та призначив зустріч біля магазину, розташованому за адресою: АДРЕСА_4 .
Зустрівшись за вказаною адресою, приблизно о 16:00 годині, ОСОБА_9 повідомив ОСОБА_8 про необхідність передання грошових коштів у сумі 400 доларів США для повернення транспортного засобу із майданчика тимчасового затримання автомобілів.
Будучи вимушеним погодитись на неправомірну вимогу про передання грошових коштів, ОСОБА_8 надав ОСОБА_9 для передання ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 400 доларів США.
Отримавши зазначені грошові кошти, ОСОБА_9 на транспортному засобі марки Mercedes Vito державний номерний знак НОМЕР_4 направився до Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), де у службовому кабінеті перебував ОСОБА_4 .
В подальшому, на виконання заздалегідь узгодженого плану вчинення злочину, 16.02.2022 у невстановлені досудовим розслідування час та місці ОСОБА_9 передав ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 300 доларів США, залишивши собі 100 доларів США в якості матеріальної винагороди за вчинене.
Отримавши грошові кошти, ОСОБА_4 передав ОСОБА_9 постанову про припинення розшуку майна боржника датовану 11.02.2022 та вимогу державного виконавця про видачу ОСОБА_8 транспортного засобу марки «Toyota» моделі «Camry», державний номерний знак НОМЕР_1 .
Надалі, ОСОБА_9 підвіз ОСОБА_4 до його будинку за адресою: АДРЕСА_5 , та направився до ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_4 , якому приблизно о 17:40 годині передав постанову державного виконавця та вимогу про повернення транспортного засобу.
Сторона обвинувачення звертається з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обґрунтовуючи своє клопотання необхідністю запобігання ризикам передбачених ч.1 ст.177 КПК України, посилаючись та обґрунтовуючи наступним.
Ризик переховування від органу досудового розслідування та суду обґрунтовується тим, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, покарання за яке передбаченого у вигляді позбавлення волі. Зазначені обставини підтверджують існування ризику можливих спроб переховування підозрюваного, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Таким чином, обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу ОСОБА_4 дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_4 , який на теперішній час підозрюється у скоєні тяжкого злочину, будучи обізнаним та розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Ризик незаконного впливу та свідка ОСОБА_8 , свідків у кримінальному провадженні та іншого підозрюваного ОСОБА_9 обґрунтовується наступним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілого та свідків в даному кримінальному провадженні, інших підозрюваних необхідно враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Станом на даний час, потерпіла та свідок ще не допитані в судовому засіданні, їх показання мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування та судового розгляду. Перебуваючи на свободі, підозрюваний може здійснювати незаконний вплив на свідків, та іншого підозрюваного схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.
Захисник підозрюваного - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував щодо клопотання сторони обвинувачення надавши письмові заперечення на яких наполягав. Просив обрати відносно його підзахисного запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Підозрюваний підтримав правову позицію свого захисника.
Вивчивши клопотання та матеріали які обґрунтовують доводи клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, слідчий суддя приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
При розгляді клопотання слідчого, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», слідчий суддя застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).
Згідно п.32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, та відповідно до п.219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, слідчий суддя враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п.84 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року в справі «Харченко проти України», п.4 ст.5 Конвенції передбачає право заарештованих або затриманих осіб на судовий контроль щодо матеріально-правових і процесуальних підстав позбавлення їх волі, що, з погляду Конвенції, є найважливішими умовами забезпечення «законності». Це означає, що суд відповідної юрисдикції має перевірити не тільки питання дотримання процесуальних вимог національного законодавства, але й обґрунтованість підозри, яка послужила підставою для затримання, і законність мети, з якою застосовувались затримання та подальше тримання під вартою (див. справу «Буткевічус проти Литви» (Butkeviciusv. Lithuania) № 48297/99, п. 43, ЄКПЛ 2002-ІІ).
Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі «Таран проти України» зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Neљќбk v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).
Суд також постановив, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув'язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Разом з тим, згідно п.99 рішення ЄСПЛ у справі «Геращенко проти України», визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні органі державної влади зобов'язані розглянути також альтернативні заходи забезпечення її явки до суду.
Як вбачається з матеріалів клопотання, 17.02.2022 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, які наявні в матеріалах клопотання.
Враховуючи обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, який є умисним, корисливим злочином, його суспільно-небезпечний характер, а також тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, з урахуванням заборони застосування норми ст.75 КК України, щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб засуджених за корупційні кримінальні правопорушення, ймовірний спосіб його вчинення, який був поєднаний з вимаганням неправомірної вигоди, слідчий суддя приходить до переконання про наявність достатніх підстав вважати про наявність ризику у вигляді можливого переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Беручи до уваги обґрунтованість підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, враховуючи кваліфікуючі ознаки даного діяння, які ставляться у вину підозрюваному, зокрема зайняття останнім службового становища, слідчий суддя приходить до переконання про наявність ризику у вигляді можливого впливу іншого підозрюваного та свідків, які можуть повідомити важливі обставини вчинення інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення.
Разом з тим, слідчий суддя вказує, що в судовому засіданні та до матеріалів клопотання не долучено доказів наявності ризику передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
Таким чином, беручи до уваги, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні умисного, корисливого тяжкого злочину, пов'язаного з корупцією, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, беручи до уваги тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у його вчиненні, кваліфікуючі ознаки інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, зокрема службове становище підозрюваного, ймовірний спосіб вчинення кримінального правопорушення, поєднаний з вимаганням неправомірної вигоди, враховуючи характеризуючі дані підозрюваного, а також встановлені в судовому засіданні ризики у вигляді можливого переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків та іншого підозрюваного в рамках даного кримінального провадження, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання сторони обвинувачення є обґрунтованим, а відповідний запобіжний захід достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Таким чином, на підставі викладеного, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання сторони обвинувачення є обґрунтованим, а відповідний запобіжний захід достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігання ризикам, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.
Враховуючи встановлені обставини, існування ризиків в їх сукупності та взаємозв'язку, на переконання слідчого судді запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі у подальшому може вплинути на проведення повного та неупередженого розслідування кримінального провадження та не забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
З урахуванням встановлених в судовому засіданні ризиків та обставин кримінального правопорушення, а також обґрунтованості клопотання сторони обвинувачення, підстав для застосування більш м'яких запобіжних заходів відносно підозрюваного в судовому засіданні встановлено не було.
Згідно п.2 ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З урахуванням викладеного, враховуючи майновий та сімейний стан підозрюваного, а також наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, слідчий суддя приходить до переконання про необхідність застосування застави у розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, вважаючи, що саме такий розмір застави є достатнім для забезпечення виконання підозрюваним його процесуальних обов'язків.
На підставі встановленого, керуючись ст.ст. 176-178, 183, 184, 193, 194, 196 КПК України, слідчий суддя
Клопотання слідчого ОСОБА_6 , погоджене прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження №12022160000000115 від 10.02.2022 року відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Строк дії ухвали становить 60 діб та обчислюється з моменту затримання особи 16.02.2022 року та припиняє свою дію 16.04.2022 року.
Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язків, передбачених КПК України в розмірі 80 (вісімдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 198 480 (сто дев'яносто вісім тисяч чотириста вісімдесят) гривень.
Роз'яснити підозрюваному, що він або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу на розрахунковий рахунок № UA418201720355249001000005435, код отримувача (ЄДРПОУ) - 26302945, банк отримувача - ДКСУ м.Київ, отримувач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
У разі внесення застави підозрюваного звільнити з-під варти негайно та покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язки строком на 2 (два) місяці, передбачені ч.5 ст.194 КПК України: не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у вказаному кримінальному провадженні; здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відповідно до ч.8, ч.10, ч.11 ст.182 КПК України, у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України. Застава внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Подання апеляційної скарги зупиняє набрання ухвалою законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя ОСОБА_1