16 грудня 2021 року м. Рівне №460/14431/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Гук О.Р. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: позивача: не прибув, відповідача: представник не прибув, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доМіністерство внутрішніх справ України
про визнання протиправними та скасування, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування висновку МВС України від 06.05.2021 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, в порядку та розмірі, визначеному постановою КМУ від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» та зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України вчинити дії стосовно затвердження висновку про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, в порядку та розмірі, визначеному постановою КМУ від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».
За змістом позовної заяви позивач зазначає, що на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 у справі №460/3718/20 відповідачем розглянуто висновок ліквідаційної комісії УМВС України у Рівненській області від 17.12.2019 про призначення одноразової грошової допомоги колишньому працівникові міліції ОСОБА_1 та додані до нього документи відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850. За результатами опрацювання матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 06.05.2021 прийнято рішення про відмову та затверджено відповідний висновок, з аналогічних підстав, які судом Рівненського окружного адміністративного суду у рішенні від 21.09.2020 у справі №460/3718/20 визнавалися протиправними, а тому просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, подав відзив на позов. На обґрунтування заперечення зазначає, що перевіривши надіслані до МВС України документи виявлено ряд невідповідносте (розбіжностей у документах), що у позбавляє відповідача можливості в повній мірі опрацювати документи та прийняти відповідне рішення, про що відповідач 06.05.2021 прийняв відповідне рішення. На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою суду від 25.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №460/14431/21; розгляд справи ухвалено провадити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.11.2021.
В підготовчому засіданні 25.11.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті 16.12.2021.
В судове засідання 16.12.2021 сторони не прибули, позивачем подано клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
21.09.1996 ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю.
У висновку з матеріалів службового розслідування по факту отримання тілесних ушкоджень дільничним інспектором Зарічненського РВ УМВС ОСОБА_1 , затвердженого начальником УМВС України в Рівненській області від 02.10.1996 зазначено, що тілесні ушкодження отримані дільничним інспектором міліції Зарічненського РВ УМВС старшим лейтенантом міліції ОСОБА_1 рахувати отриманими під час проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю.
Згідно з Актом про нещасний випадок на службі від 24.09.1996 позивач 21.09.1996 отримав тілесні ушкодження при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю.
Відповідно до довідки Окружної військово-лікарської комісії від 29.10.1996 за №87, ОСОБА_1 в період проходження служби 21.09.1996 отримав травму "Закрита ЧМТ. Струс головного мозку" при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку.
Свідоцтвом про хворобу ВЛК УМВС України в Рівненській області від 28.01.2005 №25 встановлено, що отримані ОСОБА_1 захворювання пов'язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Рівненською обласною дирекцією "HACK "Оранта" 28.10.2005 проведено виплату в сумі 1075 (одну тисячу сімдесят п'ять) гривень по державному обов'язковому особистому страхуванню, у відповідності до довідки Рівненської обласної дирекції ПАТ "HACK Оранта" № 1790-06-08/1-1205 від 19.11.2019.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 504512 від 12.09.2019 - ОСОБА_1 із 22.08.2019 встановлено III групу інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків.
Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ №0019836 від 12.09.2019 ОСОБА_1 втратив 50% професійної працездатності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків (а.с.20).
31.10.2019 Управлінням соціального захисту населення Зарічненської РДА позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 є інвалідом III групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни (а.с.12).
05.11.2019 позивач звернувся до голови ліквідаційної комісії УМВС України в Рівненській області з заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що МСЕК встановлено 3 групу інвалідності. До заяви додав: довідку МСЕК про відсотки втрати працездатності; копію виписки з акту огляду МСЕК; копію висновку акта про нещасний випадок на службі; копію паспорта, копію картки платника податків; копію свідоцтва про хворобу; копію довідки ВЛК. Однак його заяву не було розглянуто у встановленому порядку.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 у справі №460/3718/20, яке набрало законної сили 29.01.2021, визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення без розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.11.2019 про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленою третьою групою інвалідності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 "Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції". Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.11.2019 щодо призначення, нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленою третьою групою інвалідності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 "Про затвердження порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції", з урахуванням висновків суду.
На виконання вказаного судового рішення, листом від 18.05.2021 №21240/15-2021 Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України повідомило, що за результатами опрацювання матеріалів щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 . Департаментом охорони здоров'я та реабілітації МВС України вказано на те, що у затвердженому 02.10.1996 начальником УМВС України в Рівненській області висновку з матеріалів службового розслідування йдеться про відсутність в епікризі Зарічненської ЦРЛ від 21.09.1996 у ОСОБА_1 діагнозів: «закрита черепно-мозкова травма (ЗЧМТ), струс головного мозку», що могло б мати так звані віддалені наслідки перенесеної, зі слів ОСОБА_1 , травми в 1996 році. Крім цього, свідоцтво про хворобу від 28.01.2005 складено військоволікарською комісією за розпорядженням відділу кадрів відділу роботи з персоналом УМВС України в Рівненській області без надання акту Н-1 на момент проходження ВЛК, та на підставі слів самого ОСОБА_1 щодо отриманої ним травми в 1996 році. Сектором державного нагляду за охороною праці МВС України повідомлено про те, що надані документи складені за результатами розслідування нещасного випадку, що стався із ОСОБА_1 21.09.1996, не відповідають вимогам Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС, затвердженого наказом МВС від 27.12.2002 №1346. Ураховуючи викладене, за результатами опрацювання матеріалів щодо призначення ОГД ОСОБА_1 прийнято рішення про відмову та 06.05.2021 затверджено відповідний висновок.
Вважаючи такий висновок протиправним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, неодноразово розглядав і Конституційний Суд України та сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 20.03.2002 № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 5-рп/2002).
Частиною 6 статті 23 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 № 565-ХІІ (далі - Закон "Про міліцію") визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції визначають Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 (далі - Порядок №850).
При цьому, суд враховує, що 07.11.2015 набрав чинності Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII).
Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.
Положеннями пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIIIвизначено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Таким чином, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію", зокрема ч.6 ст.23 цього Закону в редакції, чинній з 12.03.2015, і відповідно до Порядку № 850.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (п.2 Порядку №850).
Пунктом 7 Порядку №850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії: довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акту розслідування нещасного випадку та акту, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що за колишніми працівниками органів внутрішніх справ, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом № 565-XII, виплата якої здійснюється відповідно до Порядку № 850.
З матеріалів справи встановлено, що позивачу встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов'язане з виконання службових обов'язків, тобто під час проходженням ним служби в органах внутрішніх справ.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції.
Пунктом 9 Порядку № 850 встановлено, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
Отже, до виключної компетенції МВС України належить прийняття рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги на підставі направлених до нього уповноваженими підрозділами документів.
Відповідно до пункту 14 Порядку №850 призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.
Згадані підстави є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають, що також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, зокрема, в постановах від 24.10.2019 у справі №809/950/17 та від 28.03.2019 по справі №296/10138/16-а.
Суд зазначає, що позивачем разом із заявою про надання допомоги подано перелік документів визначених у пункті 7 Порядку №850.
У висновку про відмову у призначені такої допомоги від 06.05.2021 не зазначено, що стало підставою для його прийняття.
Листом від 18.05.2021 №21240/15-2021 Департамент охорони здоров'я та реабілітації МВС України повідомив, що у затвердженому 02.10.1996 начальником УМВС України в Рівненській області висновку з матеріалів службового розслідування йдеться про відсутність в епікризі Зарічненської ЦРЛ від 21.09.1996 у ОСОБА_1 діагнозів: «закрита черепно-мозкова травма (ЗЧМТ), струс головного мозку», що могло б мати так звані віддалені наслідки перенесеної, зі слів ОСОБА_1 , травми в 1996 році.
Суд вважає такі доводи відповідача не обґрунтованими, з огляду на наступне.
Так дійсно в акті службового розслідування від 02.10.1996 зазначено, що згідно з епікризом Зарічненської ЦРЛ від 21.09.1996 у ОСОБА_1 виявлені: забійна рана потиличної ділянки голови, забійна рана лівого вуха, кровопідтік правої скроневої ділянки та правого ока, ссадини кисті правої руки.
Однак епікриз є заключною частиною карти стаціонарного хворого. Це стислий висновок лікаря про перебіг хвороби, результати обстеження та лікування, визначення стану хворого на час виписки із стаціонару, прогноз захворювання, поради щодо подальших лікувально-реабілітаційних заходів.
Акт службового розслідування від 02.10.1996 містить лише інформацію, що отримана позивачем травма пов'язана з проходженням служби, а дані епікризу розписані в ньому як фактичні обставини встановлені в ході здійснення службового розслідування.
Натомість в свідоцтві про хворобу від 28.01.2005 чітко зазначено діагноз позивача: наслідки перенесеної закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку (21.09.1996), які пов'язані з проходженням військової служби.
Крім того, відсутність в позивача акту про нещасні випадки за формою Н-1 є цілком зрозумілою, оскільки нормативні вимоги щодо складання таких актів було встановлено лише вказівкою МВС України від 17.10.2001 № 7589/36 «Щодо порядку розслідування випадків травмування працівників, осіб рядового та начальницького складу органів та підрозділів системи МВС України» та, в подальшому, наказом МВС України від 27.12.2002 № 1346 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України», тобто вже після настання нещасного випадку з позивачем 21.09.1996 при виконанні службових обов'язків. Тому вимога до позивача щодо надання такого акту є очевидно необґрунтованою та протиправною.
Отже, формулювання причин відмови у листі від 18.05.2021 не може розцінюватись як належний спосіб прийняття та обґрунтування рішень суб'єктом владних повноважень.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom,» № 44277/98, п. 37).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності». Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; п. 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», № 18390/91; п. 29).
Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних («Artico v. Italy», № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов'язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи («Van de Hurk v. Netherlands» № 16034/90, п. 59).
Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» («Peleki v. Greece», № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» («Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов'язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
Частинами першою та другою статті 245 КАС України визначено, що при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов'язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування висновок від 06.05.2021, яким відмовлено позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України від 20.12.1990 №565-ХІІ “Про міліцію” та зобов'язання відповідача прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги.
Враховуючи вищевикладене позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст.139 КАС України у суду відсутні, так як позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших витрат не подавав.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати висновок від 06.05.2021 про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, в порядку та розмірі, визначеному постановою КМУ від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України вчинити дії стосовно затвердження висновку про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності, в порядку та розмірі, визначеному постановою КМУ від 21.10.2015 № 850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Міністерство внутрішніх справ України (вул. Богомольця, буд.10,м. Київ,01024. ЄДРПОУ/РНОКПП 00032684)
Повний текст рішення складений 16 грудня 2021 року
Суддя Н.В. Друзенко