09 грудня 2021 року м. Рівне №460/14976/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління ДФС у Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача та стягнення з відповідача 25048,64 грн, з яких: 21669,09 грн - середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні та 3379,55 грн - сума компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати при звільненні.
За змістом позовної заяви та відповіді на відзив позивач зазначає, що 01.09.2021 наказом Головного управління ДФС у Рівненській області була звільнена з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України за підпунктом «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів). В день звільнення розрахунок з позивачем проведений не був, і згідно із випискою банку розрахункові кошти в сумі 297352,90 грн. надійшли на її рахунок 12.10.2021, що стверджується випискою ПАТ КБ «ПриватБанк» від 28.10.2021. Тобто, розрахунок проведений з позивачем несвоєчасно, у зв'язку із чим були порушені її трудові права, тому відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку, а також компенсувати втрати заробітку у зв'язку із порушенням строків її виплати. На підставі викладеного, позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, у встановлений судом строк подав відзив на позов. На обґрунтування заперечення відповідач зазначає, що середньоденний заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні за весь період становить 747,21 грн. * 29 днів = 21669,09 грн. (відповідно до Податкового кодексу України нараховані суми підлягають оподаткуванню ПДФО та військовим збором). Після утримання обов'язкових платежів сума до виплати становитиме 17443,62 грн. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити в задоволенні позову.
Ухвалою від 03.11.2021 прийнято позовну до провадження та відкрито провадження в справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Наказом Головного управління ДФС у Рівненській області від 30.08.2021 №91-о (по особовому складу) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України РСР від 29.07.1991 №114 “Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ”, постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236 “Про затвердження Положення про Державну фіскальну службу України”, 01.09.2021 підполковника податкової міліції ОСОБА_1 - завідувача сектору організації оперативно-розшукової діяльності управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС у Рівненські області звільнено з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпункту “г” Положення (через скорочення штатів).
Позивач зазначає, що відповідачем не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строку виплати, у зв'язку з чим вона звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вже зазначалося судом, наказом Головного управління ДФС у Рівненській області від 30.09.2021 №91-о (по особовому складу) позивача звільнено з посади 01.09.2021.
На виконання вказаного наказу 12.10.2021 перераховано на картковий рахунок позивача суму у розмірі 297352,90 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку АТ КБ “Приватбанк”.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено непроведення повного розрахунку відповідача із позивачем в день його звільнення.
Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд враховує правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року (справа №805/4458/17-а), відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України, стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено із матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 12.10.2021 згідно з випискою з банку, а тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
За пунктом 8 вищеназваного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період .
Таким чином, при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати робочі дні.
Позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток у розмірі 21669,09 грн за час затримки з 01.09.2021 по 12.10.2021.
Згідно з випискою по картковому рахунку АТ КБ “Приватбанк” позивачеві 12.10.2021 виплачено належні їй суми при звільненні в сумі 297352,90 грн.
Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
З матеріалів справи встановлено, що позивачу за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошового забезпечення за липень 2021 року (16065 грн) та за серпень 2021 року (16065 грн), що становить за два місяці, тобто які передують події, з якою пов'язаний обов'язок з виплати суму 32130,00 грн.
Протягом цих двох місяців був 43 робочих дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 32130 : 43 = 747,21 грн.
За період з 01.09.2021 (оскільки саме з цієї дати починається обрахунок затримки виплати при звільненні) по 12.10.2021 (оскільки затримка виплати була саме до цієї дати, 12.10.2021 розрахунок вже був проведений) було 29 робочих днів, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, становить 21669,09 грн (747,21 х 29).
Щодо позовної вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строку виплати в розмірі 3379,55 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
За змістом статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Приписами статей 3, 4 Закону № 2050-III обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Тобто, зазначені вище правові норми Закону № 2050-III встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Згідно пункту 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Положеннями пункту 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
З викладеного слідує, що вказані пункти Порядку №159, лише відтворюють положення Закону № 2050-III та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Спірні правовідносини, які склались у цій справі виникли у сфері оплати праці і стосуються виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Положення Закону №2050-III та Порядку № 159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.
Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
З огляду на зміст позову, предметом спору є стягнення компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою саме заробітної плати за період з 01.09.2021 по 12.10.2021, тобто має місце затримка виплати відповідачем відповідної суми менше одного місяця.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для виплати компенсації за втрату частини доходу, оскільки виплату належних сум проведено без затримки у один місяць.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 454,00 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Рівненській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 01.09.2021 по 12.10.2021 в сумі 21669,09 грн (двадцять одна тисяча шістсот шістдесят дев'ять гривень 09 коп.).
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Рівненській області судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 454,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (вул.Відінська,12,м.Рівне,33027. ЄДРПОУ/РНОКПП 39394217)
Повний текст рішення складений 09 грудня 2021 року
Суддя Н.В. Друзенко