ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 лютого 2022 року м. Київ № 640/6987/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - відповідач 1), в якому просить:
визнати протиправними дії відповідача 1 щодо відмови та непризначені щомісячної адресної допомоги внутрішньо-переміщеній особі - позивачу для покриття витрат на проживання, на оплату житлово-комунальних послуг;
зобов'язати відповідача 1 здійснити виплати щомісячної адресної допомоги внутрішньо-переміщеній особі - позивачу для покриття витрат проживання, на оплату житлово-комунальних послуг за період не нарахованої та невиплаченої допомоги;
зобов'язати відповідача 1 призначити та здійснювати виплати щомісячної адресної допомоги внутрішньо-переміщеній особі - позивачу для покриття витрат на проживання, та на оплату житлово-комунальних послуг.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність дій відповідача 1 щодо відмови та непризначені щомісячної адресної допомоги позивачу, як внутрішньо-переміщеній особі для покриття витрат на проживання, на оплату житлово-комунальних послуг, оскільки на момент звернення за отриманням допомоги позивач була працевлаштована.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2021 відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідачем 1 надано відзив на позов, в якому останній просив у задоволенні позову відмовити, оскільки не погоджується з позовними вимогами та вважає їх необґрунтованими, зазначаючи, що за наслідками внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 №689 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» до Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №505, у позивача відсутні підстави для призначення адресної допомоги для покриття витрат на проживання, на оплату житлово-комунальних послуг. Крім того, відповідач 1 просив залучити співвідповідачем Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
Ухвалою суду від 07.07.2021 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі - відповідач 2).
Відповідач 2 письмового відзиву до суду не направив.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Будьонівським РВ ДМУ ГУ МВС України в Донецькій області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 .
Позивач знаходиться на обліку внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_1 , про що свідчить довідка від 01.01.2016 №13844.
29.12.2020 позивач звернулась до відповідача 1 із заявою щодо призначення щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, на оплату житлово-комунальних послуг, як внутрішньо-переміщеній особі.
Листом від 20.01.2021 №1071/35-10/03 відповідач 1 відмовив заявнику у призначенні адресної допомоги, оскільки з 28.09.2015 вказану виплату було припинено з підстав не працевлаштування заявника, а право на отримання допомоги на наступний шестимісячний строк відсутнє.
Позивач не погоджуючись із такою відмовою, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон №1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з пунктами 2, 3 статті 7 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога) визначено Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №505 від 01.10.2014 (далі - Порядок №505).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №505 грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.
Грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім'ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди у довільній формі про виплату йому грошової допомоги від інших членів сім'ї (далі - уповноважений представник сім'ї) у передбачених цієї постановою розмірах.
Особам працездатного віку, яким виплату грошової допомоги було припинено відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога не призначається, крім осіб, які після припинення виплати грошової допомоги втратили працездатність (абзац 10 пункту 3 Порядку №505).
Так, пунктом 7 Порядку №505 визначено, що якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку (крім громадян, які доглядають за дітьми до досягнення ними трирічного віку; громадян, які доглядають за дітьми, що потребують догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більш як до досягнення ними шестирічного віку; громадян, які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають за ними; громадян, які доглядають за особами з інвалідністю I групи або дітьми з інвалідністю віком до 18 років, або особами з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, або особами, які досягли 80-річного віку; а також фізичних осіб, які надають соціальні послуги, та студентів денної форми навчання), які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім'ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.
У разі звільнення та подальшого непрацевлаштування працездатного члена сім'ї грошова допомога на цього члена сім'ї через два місяці з дня, що настає за днем звільнення, зменшується на 50 відсотків, а через чотири місяці з дня, що настає за днем звільнення, - припиняється.
Пунктом 12 Порядку №505 передбачено, що виплата грошової допомоги може бути поновлена, якщо протягом місяця з місяця припинення її виплати уповноважений представник сім'ї повідомив уповноваженому органу про зміну обставин, які вплинули на припинення виплати грошової допомоги.
Аналіз наведеного нормативно-правового регулювання свідчить, що у разі припинення виплати особі працездатного віку грошової допомоги на підставі пункту 7 Порядку №505 така допомога їй в подальшому не призначається.
При цьому, Порядком №505 передбачено можливість поновлення виплати грошової допомоги за умови якщо протягом місяця з місяця припинення її виплати уповноважений представник сім'ї повідомив уповноваженому органу про зміну обставин, які вплинули на припинення виплати грошової допомоги.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач отримувала адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Проте, у зв'язку із непрацевлаштуванням позивача, з 28.09.2015 виплату адресної допомоги на останню було припинено. У місячний строк з місяця припинення її виплати уповноважений представник сім'ї не повідомляв уповноваженому органу про зміну обставин, які вплинули на припинення виплати грошової допомоги. Відтак, підстави для призначення позивачу такої допомоги відсутні.
Посилання позивача на постанови Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки Верховного Суду стосуються правового застосування абзацу 10 пункту 3 Порядку №505 у попередній редакції, яка передбачала, що особам працездатного віку, яким грошова допомога була припинена відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога на наступний строк не призначається, у зв'язку з чим Верховний Суд дійшов висновку про те, що у разі припинення виплати особі грошової допомоги на підставі пункту 7 Порядку №505, така допомога їй не призначається лише на наступний строк.
Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 № 689 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» було внесено зміни до Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №505, якими абзац 10 пункту 3 Порядку №505 викладено у такій редакції: «особам працездатного віку, яким виплату грошової допомоги було припинено відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога не призначається».
Тобто, з прийняттям таких змін грошова допомога у разі припинення її виплати відповідно до пункту 7 Порядку не призначається не лише на наступний строк, а в подальшому взагалі.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність у відповідача 1 правових підстав для призначення позивачу щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, у зв'язку із чим позовні вимоги є необґрунтованими, не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно із частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем не доведено та не надано достатньо належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Беручи до уваги положення статті 139 КАС України відшкодування судового збору позивачу не підлягає.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.П. Шулежко