ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 лютого 2022 року м. Київ № 640/19008/21
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Донця В.А. розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо незарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи: з 05.10.1978 по 01.12.1979 у Будівельному управлінні 13 треста Київміськбуд 3 Главкиївміськбуд (записи №1-3 трудової книжки); з 06.08.1985 по 01.08.2000 у Державній комплексній геологічній експедиції "Укргеолбудм" (записи №14-17 трудової книжки) та відмови в призначенні пенсії за заявою про призначення пенсії від 20.05.2021 №4934;
- зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи з 05.10.1978 по 01.12.1979 у Будівельному управлінні 13 треста Київміськбуд 3 Главкиївміськбуд (записи №1-3 трудової книжки); з 06.08.1985 по 01.08.2000 років у Державній комплексній геологічній експедиції "Укргеолбудм" (записи №14-17 трудової книжки), а також призначити та виплатити їй пенсію за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 07.04.2021;
- стягнути відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 10 000 грн;
- стягнути на її користь витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 5000 грн.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2021 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати судовий розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправність відмови відповідача у зарахуванні до її трудового стажу, спірних періодів роботи, про які наявні відповідні записи у її трудовій книжці, а також зазначила, що відповідачем не враховано те, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву позивача, в якому просить залишити таку без задоволення з посиланням на те, що відмова у призначенні позивачу пенсії обумовлена відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, не враховано до стажу періодів роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.10.1978 (відсутність печатки на титульній сторінці трудової книжки). Крім того, пенсійним органом зазначено, що позивачем не було надано уточнюючих довідок щодо періоду роботи з 05.10.1978 по 01.11.1979.
Дослідивши письмові докази, Судом встановлено.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 20.05.2021 із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
За результатами розгляду звернення позивача, відповідач листом від 27.05.2021 №2600-0212-8/86287 відмовив у призначенні позивачу пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Підставою для вказаної відмови слугувало те, що відповідно до наданих документів загальний страховий стаж складає 25 років 11 місяців 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Не враховано до загального трудового стажу періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.10.1978, з причин відсутності печатки на титульній сторінці трудової книжки, чим порушено вимоги пункту 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в закладах та організаціях" від 20.06.1974 №162, у випадках внесення неправильних або неточних записів виправлення вносить те підприємство, яким зроблено запис. За відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
На запит представника позивача про надання роз'яснення щодо відмови у призначенні пенсії за віком, відповідач листом від 18.06.2021 повідомив про те, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи по трудовій книжці НОМЕР_1 від 05.10.1978 з причини відсутності печатки на титульній сторінці трудової книжки, а саме: з НОМЕР_2 в будівельному управлінні 13 треста Київміськбуд 3 Главкиївміськбуд; з НОМЕР_3 в Комплексній геологічній експедиції "Укргеолстром" (період з 01.01.1998 по 31.07.2000 враховано згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу).
Вважаючи протиправною відмову відповідача у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 05.10.1978 (05.10.1978-01.12.1979 в будівельному управлінні 13 треста Київміськбуд 3 Главкиївміськбуд; з 06.08.1988-01.08.2000 в Комплексній геологічній експедиції "Укргеолстром") та призначення пенсії з його урахуванням, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд ураховує таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб'єктів до відповідальності.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положенням частини першої статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Стаття 4 Закону №1058 закріплює, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
За змістом частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Змістом частини першої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пунктів 2.11 та 2.12 Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або замін імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні або неточні записи про період роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи.
На момент внесення у трудову книжку позивача записів була чинна Інструкція "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція).
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції № 162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки від 05.10.1978 серія НОМЕР_4 ОСОБА_1 з 05.10.1978 прийнята на роботу в Будівельне управління 13 треста Київміськбуд 3 Главкиївміськбуд на підставі наказу від 20.10.1978 №201/к, 01.12.1979 позивача звільнено з в Будівельного управління 13 треста Київміськбуд 3 Главкиївміськбуд на підставі наказу від 28.11.1979 у зв'язку з навчанням. Вказаний запис виконаний уповноваженою особою та завірено печаткою підприємства. Крім того, позивач з 06.08.1988-01.08.2000 працювала в Комплексній геологічній експедиції "Укргеолстром". Вказаний запис виконаний уповноваженою особою та завірено печаткою підприємства.
Вказані записи щодо прийняття, переведення та звільнення з роботи, які містяться у вказаній трудовій книжці містять номер та дату наказу на підставі яких такі бути внесені, засвідчені підписом особи, яка здійснила такий запис та скріплені печаткою відповідного підприємства.
При цьому, підставою для відмови відповідача у зарахуванні позивачу до страхового стажу спірних періодів роботи, відповідачем визначено, зокрема те, що на титульній сторінці трудової книжки відсутня печатка підприємства, у зв'язку з чим пенсійним органом не враховано до страхового стажу позивача, спірних періодів її роботи згідно записів у трудовій книжці від 05.10.1978 серія НОМЕР_4 , оскільки такі документи не є належним доказом підтвердження страхового стажу.
Суд звертає увагу на те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній орган Пенсійного Фонду має право обчислити трудовий стаж на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також інших первинних документів (довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів та угод з відмітками про їх виконання, та ін.).
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку № 637 відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Також, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача з момент призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій врегульовано "Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
При цьому Суд звертає увагу на те, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку запису у трудовій книжці про спірні періоди роботи позивача не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Крім того, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки та інших документів, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
До того ж, відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача. Судом, в свою чергу, також не встановлено будь-яких виправлень або помилок у записах трудової книжки.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення повинні бути виконані чітко, акуратно, відповідними чорнилами. Запис у трудовій книжці про звільнення завіряється печаткою і підписом. Записи повинні відповідати оригіналам наказів або розпоряджень та мати чітке формулювання чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт Кодексу законів про працю.
При прийнятті документів для призначення пенсії органом Пенсійного фонду звертається особлива увага як на записи періодів роботи, так і на підстави їх проведення, тобто наявність номерів наказів, дат їх видачі. Крім цього, до уваги береться правильність записів прізвища, ім'я та по батькові й їхня подальша зміна. Якщо в трудовій книжці є виправлення, то вони мають бути завіреними в установленому порядку. Відсутність номера та дати видачі наказу про прийняття (звільнення) з роботи, переведення на іншу роботу (особливо це стосується посад, які дають право на пільгову пенсію) або ж виправлення в цих записах, проведених в невстановленому порядку, є підставою для відмови в зарахуванні відповідних періодів до стажу.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Пенсійний фонд не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Суд звертає увагу, що спірні записи трудової книжки позивача є правильними і не містять неточностей, при цьому, сторінки трудової книжки позивача з вказаними записами містить відтиск печатки підприємств.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.
При цьому, саме вищенаведені записи містяться на перших сторінках трудової книжки. Відтак, суду незрозуміло по якому алгоритму здійснювалось зарахування страхового стажу позивача, адже частину стажу, вказаного в трудовій книжці, титульна сторінка якої не завірена належним чином, пенсійним органом все ж зараховано до страхового стажу.
Суд вважає, що позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, вчинене іншою особою, оскільки Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162, покладено обов'язок на підприємство, в якому вперше заповнювалася трудова книжка з проставлення печатки на першій сторінці трудової книжки.
Враховуючи, що записами у трудовій книжці підтверджено спірні періоди роботи позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача включити ці періоди у трудовий стаж позивача, оскільки відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Враховуючи, що зібраними по справі доказами підтверджено, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком позивач досягла віку 60 років, має страховий стаж понад 28 років, суд дійшов висновку про протиправність відмови зарахувати до страхового стажу роботи, що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці від 05.10.1978 серія НОМЕР_4 та наявність підстав для зобов'язання відповідача зарахувати до її страхового стажу роботи, що дає право на отримання пенсії за віком періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці від 05.10.1978 серія НОМЕР_4 , а саме: з 05.10.1978 по 01.12.1979, з 06.08.1985 по 01.08.2000 у Державній комплексній геологічній експедиції "Укргеолбудм" (записи №14-17 трудової книжки) та призначити позивачу пенсію за віком, з 20.05.2021 (з моменту звернення із заявою про призначення пенсії).
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі у розмірі 10 000 грн, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) .
Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000 гривень позивач пов'язує з приниженням честі та гідності у зв'язку із відмовою у призначенні пенсії.
У спірному випадку позивачем не доведено, що відповідачем йому заподіяно моральну шкоду, а саме: не надано належних пояснень в чому конкретно полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог і в цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 5000 грн, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
В даному випадку, представником позивача на підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги долучено: договір правничої (правової) допомоги від 16.06.2021 №к-137/16-06/21 та додаткову угоду від 16.06.2021 №1 до вказаного договору, детальний опис робіт (наданих послуг) за договором правничої (правової) допомоги від 16.06.2021 №к-137/16-06/21 та додаткової угоди від 16.06.2021 №1, копію рахунку-фактури від 16.06.2021 №к-137/16-06/21, копію квитанції від 24.06.2021 №ПН29264.
Так, у детальному описі робіт (наданих послуг) адвокатом надано позивачу наступну правову допомогу: здійснено правовий аналіз наданих позивачем документів щодо можливості оскарження у судовому порядку відмови відповідача у призначенні пенсії та сформовано правову позицію захисту інтересів позивача, зібрано письмові докази; складено та подано до суду позовну заяву.
Як убачається з матеріалів судової справи позовна заява підписана адвокатом, у ній наведені докази та судова практика, що, за висновкам суду, відповідає детальному опису робіт, вчинених адвокатом в інтересах позивача. Отже, обґрунтованими є витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем сплачено судовий збір згідно квитанцій від 05.06.2021 №ПН4960 на суму 908,00 грн., від 05.06.2021 №ПН4970 на суму 908,00 грн., від 05.06.2021 №ПН4972 на суму 908,00 грн.
Отже, фактично позов містить дві вимоги немайнового характеру, які є пов'язаними, тому за його подання належало сплатити судовий збір в сумі 908,00 грн.
Оскільки позов задоволено частково на користь позивача підлягають присудженню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 700,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи: з 05.10.1978 по 01.12.1979 у Будівельному управлінні 13 треста Київміськбуд 3 Главкиївміськбуд (записи №1-3 трудової книжки); з 06.08.1985 по 01.08.2000 у Державній комплексній геологічній експедиції "Укргеолбудм" (записи №14-17 трудової книжки) та відмови в призначенні пенсії за заявою про призначення пенсії від 20.05.2021 №4934.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати позивачу до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.10.1978 по 01.12.1979 у Будівельному управлінні 13 треста Київміськбуд 3 Главкиївміськбуд (записи №1-3 трудової книжки), з 06.08.1985 по 01.08.2000 років у Державній комплексній геологічній експедиції "Укргеолбудм" (записи №14-17 трудової книжки) та призначити і виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 20.05.2021.
У задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 700 грн. (сімсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду у місті Києві.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16).
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.А. Донець