16 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 140/2566/21 пров. № А/857/21021/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Єршової Ю. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 140/2566/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
суддя в 1-й інстанції - Валюх В.М.,
час ухвалення рішення - 28.09.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначена,
Позивач- ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача- Головного управління ДПС у Волинській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 жовтня 2020 року № 0024471/2-0415-0301 на суму 1716,80 грн та № 0024471/1-0415-0301 на суму 23970,82 грн, якими визначено зобов'язання за платежем “податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості”, тобто за приміщення зерноскладу за 2017, 2018 р.р.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 30 жовтня 2020 року № 0024471/2-0415-0301 та № 0024471/1-0415-0301.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що для застосування підпункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України необхідна наявність двох умов. Перша з яких - власник об'єкта нерухомості є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості призначений безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Суд першої інстанції у своєму рішенні зазначає, що у період 2017-2018 роках позивач не мав статусу фізичної особи- підприємця. Разом з тим, сама по собі наявність у фізичної особи у власності відповіних земель та відповідних об'єктів нерухомості не є достатньою умовою для набуття цією особою статусу сільськогосподарського товаровиробника. Таким чином, вважає, що податкові повідомлення-рішення від 30 жовтня 2020 року № 0024471/2-0415-0301 на суму 1716,80 грн та № 0024471/1-0415-0301 на суму 23970,82 грн, якими визначено зобов'язання за платежем “податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості” прийняті правомірно. Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Представник відповідача (апелянта) - Каленюк Д. С. у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити.
Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, а тому суд вважає можливим проведення розгляду справи без участі позивача за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що за позивачем ОСОБА_1 з 26 грудня 2017 року зареєстровано право власності на приміщення зерноскладу загальною площею 429,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29 грудня 2017 року № 109617537 (а.с.26), технічним паспортом на об'єкт нерухомого майна (інвентарний номер № 2823) (а.с. 29-36).
30 жовтня 2020 року ГУ ДПС у Волинській області прийняло податкові повідомлення-рішення за формою “Ф”, якими позивачу ОСОБА_1 визначені суми податкового зобов'язання за платежем “податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості”: № 0024471/2-0415-0301 на суму 1716,80 грн за 2017 рік (а.с.12) та № 0024471/1-0415-0301 на суму 23970,82 грн за 2018 рік (а.с.13).
З матеріалів справи вбачається, що ставка податку була визначена у розмірі 1,5 % від мінімальної заробітної плати, за рішенням Устилузької міської ради від 26 січня 2017 року № 18/3 (а.с.61-62), виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за 2017 рік - 3200,00 грн (48,00 грн / 1 кв.м.), за 2018 рік - 3723,00 грн. (55,85 грн / 1 кв.м.), площі зерноскладу 429,2 кв.м., внаслідок чого податкове зобов'язання за податковий період 2018 року становить 23970,82 грн (429,2 кв.м. х 55,85 грн), за податковий період 2017 року (за один місяць) - 1716,80 грн. (429,2 кв.м. х 48,00 грн : 12 місяців) (а.с.79-80).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач підпадає під визначення поняття сільськогосподарського товаровиробника, на праві власності користується приміщенням зерноскладу у власній господарській діяльності, а тому спірне приміщення зерноскладу (загальною площею 429,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) не є у 2017-2018 р.р. об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідно до підпункту “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення- рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до підпункту 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачає, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Також за приписами пунктів 30.1, 30.2, підпункту “г” пункту 30.9 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Податкова пільга надається шляхом: звільнення від сплати податку та збору.
Відповідно до підпункту “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не є об'єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, при вирішенні цього спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 560/168/19, згідно з якими підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об'єктів нерухомого майна, які не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому, виходячи із системного тлумачення вищевказаної норми ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від “а” до “л”) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо.
З аналізу підпункту “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є призначення такої будівлі для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а також особа має бути сільськогосподарським товаровиробником.
Так, згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства з кодом 1271 включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін. При цьому, він не включає споруди зоологічних та ботанічних садів (2412). До будівель з кодом 1271 відноситься: будівлі для тваринництва (1271.1), будівлі для птахівництва (1271.2), будівлі для зберігання зерна (1271.3), будівлі силосні та сінажні (1271.4), будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства (1271.5), будівлі тепличного господарства (1271.6), будівлі рибного господарства (1271.7), будівлі підприємств лісівництва та звірівництва (1271.8), будівлі сільськогосподарського призначення інші (1271.9).
Поняття “сільськогосподарський товаровиробник” визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, зі змісту якого вбачається, що це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Разом з тим, у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначено, що визначення сільськогосподарського товаровиробника надано виключно для цілей глави 1 “Спрощена система оподаткування, обліку та звітності” розділу XIV цього Кодексу “Спеціальні податкові режими”, до якої віднесено четверту групу - сільськогосподарські товаровиробники. Таким чином, визначення “сільськогосподарський товаровиробник”, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті ПК України застосовується виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу “Спрощена система оподаткування, облік та звітність”, що прямо визначено вказаним підпунктом.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки вказаний податок відноситься до розділу ХІІ “Податок на майно”.
Згідно з пунктами 5.2, 5.3 статті 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Визначення поняття “сільськогосподарський товаровиробник” також міститься у статті 1 Закону України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2014 років” від 18.01.2001 № 2238-ІІІ (далі - Закон № 2238-ІІІ), під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття “виробники сільськогосподарської продукції”. Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України “Про сільськогосподарський перепис” від 23.09.2008 № 575-VI (далі - Закон № 575-VI) виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин; домогосподарство - сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життєдіяльності, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких із цих стосунків, або перебувати і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що наведені поняття “сільськогосподарський товаровиробник” не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке має чітко обмежену сферу застосування. Тому, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, на користь висновку, що нормою підпункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено податкову пільгу, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23.11.2018 № 2628-VIII, підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства” (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 01 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.
Таким чином, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об'єктами оподаткування згідно з пунктом “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 500/2782/18, від 01.04.2021 у справі № 820/6752/16).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у розумінні норм законодавства у спірний період (2017-2018 р.р.) вважається сільськогосподарським товаровиробником, оскільки перебуває у шлюбі із ОСОБА_2 , в якому народилося троє дітей, усі вказані особи проживають разом з позивачем; у приватній власності позивача та його дружини знаходиться 5 земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які в період з 2017 по 2018 роки використовувалися для вирощування різного роду сільськогосподарських культур та вирощування худоби, з метою утримання власної сім'ї - родини (багатодітної сім'ї); усю вирощену продукцію (картоплю та буряк) та техніку, яка використовувалася у вирощуванні сільськогосподарських культур, позивач зберігав у вказаному зерноскладі.
Позивач, на підтвердження вказаних обставин, надав суду копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 з відміткою про реєстрацію шлюбу (а. с. 11), копії свідоцтв про народження дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.15), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.16), а також державних актів на право власності на земельну ділянку від 21 серпня 2007 року серії ЯА № 656240 (площа - 1,7471 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, власник - ОСОБА_2 ) (а.с.17-18), від 07 липня 2009 року серії ЯД № 314562 (площа - 2,0683 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, власник - ОСОБА_1 ) (а.с.19-20), від 21 серпня 2007 року серії ЯА № 656106 (площа - 3,4292 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, власник - ОСОБА_2 ) (а.с.21-22), від 07 липня 2009 року серії ЯД № 314561 (площа - 2,5902 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, власник - ОСОБА_1 ) (а.с.23-24).
Також не може залишитися поза увагою суду та обставина, що з 22 серпня 2019 року позивач зареєстрований як ФОП з основним видом діяльності “ 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур”, що стверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 23 серпня 2019 року (а.с.27-28).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з огляду на підтверджені вказаними вище доказами обставини щодо складу сім'ї, перебування у власності земельних ділянок з цільовим призначенням “для ведення особистого селянського господарства”, враховуючи викладені у позовній заяві пояснення стосовно вирощування сільськогосподарських культур та худоби з метою утримання багатодітної сім'ї та використання приміщення зерноскладу для зберігання вирощеної продукції та техніки, є достатньо підстав стверджувати про те, що протягом 2017-2018 р.р. позивач підпадав під статус сільськогосподарського товаровиробника (в розумінні Законів № 2238-ІІІ, № 575-VI) та використовував зерносклад у сільськогосподарській діяльності.
Аналізуючи наведені вище правові норми та враховуючи встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належне позивачу приміщення зерноскладу (загальною площею 429,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) не є у 2017-2018 р.р. об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення- рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 140/2566/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 25 лютого 2022 року.