23 лютого 2022 рокуЛьвівСправа № 380/460/21 пров. № А/857/20459/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М.,
з участю секретаря судового засідання - Герман О.В.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - Почкіна О.Г.;
від відповідача - Кулеба Б.Р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.10.2021р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Почкіної Оксани Миколаївни, діючої на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл., третя особа без самостійних вимог на предмет спору Яворівська квартирно-експлуатаційна частина (району), про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, зобов'язання надати дозвіл на розроблення детального плану території земельної ділянки для гаражного будівництва (суддя суду І інстанції: Кузан Р.І., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 17 год. 35 хв. 04.10.2021р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 18.10.2021р.),-
31.12.2021р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) представник адвокат Почкіна О.М., діюча на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл. № 1620 від 11.09.2020р. «Про розроблення детального плану території розміщення земельної ділянки будівництва гаражу в смт.Івано-Франкове»; зобов'язати відповідача Івано-Франківську селищну раду Яворівського району Львівської обл. надати дозвіл на розроблення детального плану території земельної ділянки площею 0,01 га для гаражного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.1-5, 28).
Розгляд справи проведено за правилами загального позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін (а.с.31-32).
Протокольною ухвалою суду від 30.06.2021р. залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Яворівську квартирно-експлуатаційну частину /КЕЧ/ (району) на стороні відповідача (а.с.125-126).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.10.2021р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл. № 1620 від 11.09.2020р. «Про розроблення детального плану території розміщення земельної ділянки будівництва гаражу в смт.Івано-Франкове»; зобов'язано Івано-Франківську селищну раду Яворівського району Львівської обл. надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення детального плану території земельної ділянки площею 0,01 га для гаражного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнуто з Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл. за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в сумі 1681 грн. 60 коп. (а.с.169-181).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила відповідач Івано-Франківська селищна рада Яворівського району Львівської обл., яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.183-186).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано тої обставини, що територія, яку бажає отримати позивач площею 0,01 га для гаражного будівництва, відноситься до земель Міністерства оборони України. Даний факт підтверджується відомістю обліку площі земельних ділянок, які рахуються за Міністерством оборони України по Яворівській КЕЧ (району), довідкою форми 6-зем.
Окрім цього, згідно Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації, затв. постановою КМ України № 926 від 01.09.2021р., виключне право на надання дозволу щодо розроблення детального плану території має місцева рада, а замовником розроблення може бути лише виконавчий орган органу місцевого самоврядування.
Оскаржуване рішення № 1620 від 11.09.2020р. селищна рада приймала виключно в межах своїх повноважень, так як територія, на якій бажає розмістити гараж позивач, не перебуває у віданні селищної ради.
При цьому, відповідно до Директиви Міністра оборони України № Д-10 від 01.03.2007р. та рішення Івано-Франківської селищної ради № 14 від 05.05.2006р. у комунальну власність територіальної громади селища Івано-Франкове передано житловий фонд Міністерства оборони України. Земельна ділянка, яка прилягає до будинку позивача, не передавалась, через що згідно вимог п.«в» ч.4 ст.84 Земельного кодексу /ЗК/ України зазначена земельна ділянка не може використовуватися в господарських цілях, зокрема, забудови гаражами.
Водночас, прийняття рішення щодо розроблення детального плану є повноваженнями колегіального органу і лише Івано-Франківська селищна рада вправі вирішувати питання стосовно необхідності у виготовленні детального плану території.
Третьою особою Яворівською КЕЧ (району) скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній підтримує подану апеляційну скаргу, а рішення суду вважає помилковим (а.с.212-213).
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як достовірно встановлено судом першої інстанції, 07.06.2019р. позивач ОСОБА_1 звернулась із заявою до відповідача Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл. про надання дозволу на виготовлення детального плану території земельної ділянки площею 0,01 га для гаражного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7-8).
Листом № 02.15/912 від 15.10.2019р. Івано-Франківська селищна рада надала відповідь про те, що заяву було розглянуто на XXXIX сесії VII скликання Івано-Франківської селищної ради 03.10.2019р. За результатами голосування рішення не прийнято. Окрім того, XXXIX сесією Івано-Франківської селищної ради рекомендовано мешканцям багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 провести збори мешканців будинку та розподіл території - земельних ділянок для всіх мешканців даного будинку.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.07.2020р. у справі № 380/2962/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл. щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 07.06.2019р. щодо надання дозволу на виготовлення детального плану території земельної ділянки для гаражного будівництва та зобов'язано Івано-Франківську селищну раду Яворівського району Львівської обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання дозволу на виготовлення детального плану території земельної ділянки площею 0,01 га для гаражного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9-16).
На виконання вказаного рішення суду відповідач прийняв рішення № 1620 від 11.09.2020р. «Про розроблення детального плану території розміщення земельної ділянки будівництва гаражу в АДРЕСА_1 », яким відмовив ОСОБА_1 в задоволенні заяви у зв'язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки знаходиться на прибудинковій території багатоквартирного будинку, яка перебуває в спільній власності власників квартир даного багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 (а.с.17).
Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що нормами ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.
Передача земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб допускається лише за наявності плану зонування чи детального плану земельної ділянки.
Детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою.
Отже, органи місцевого самоврядування наділені повноваженням з прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту детального планування території.
Надаючи оцінку мотивам спірного рішення відповідача щодо відмови позивачу у задоволенні її заяви, суд наголосив на тому, що відповідач керувався нормами ст.ст.127, 128, 134, 135, 136, 137 ЗК України, які стосуються продажу земельних ділянок або прав на них на підставі цивільно-правових договорів та на конкурентних засадах. Тобто, відповідачем застосовано норми законодавства, які не регулюють спірних правовідносин між сторонами.
В той же час, відмовляючи у наданні дозволу на виготовлення детального плану території земельної ділянки, відповідач повинен був навести та обґрунтувати усі підстави відмови, з посиланням на норми законодавства. Проте, в оскаржуваному рішенні відповідачем не зазначено у якості підстави для відмови те, що земельна ділянка перебуває у користуванні Міністерстві оборони України.
Крім цього, відповідачем не зазначено інших доводів та не надано доказів щодо невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Окрім цього, згідно з долученими до матеріалів справи інформаційними довідками, земельні ділянки з кадастровими номерами 4625855300:07:002:0512 та 4625855300:07:002:0503, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та межують з земельною ділянкою, на яку позивач просила надати дозвіл на виготовлення детального плану території, вже передані у власність інших фізичних осіб. Підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок були відповідні рішення Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл.
З наведених мотивів суд дійшов висновку, що рішення Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл. «Про розроблення детального плану території розміщення земельної ділянки будівництва гаражу в АДРЕСА_1 » в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення детального плану земельної ділянки прийнято не на підставі, що визначені Конституцією та законами України.
Також в розглядуваному випадку ефективним способом правового захисту є не тільки визнання протиправним та скасування рішення Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл. № 1620 від 11.09.2020р. «Про розроблення детального плану території розміщення земельної ділянки будівництва гаражу в смт.Івано-Франкове», а й зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення детального плану території земельної ділянки площею 0,01 га для гаражного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .
Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції такими, що відповідають фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, з наступних причин.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою ст.3 Земельного кодексу /ЗК/ України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Із змісту пункту «б» ч.1 ст.81 ЗК України слідує, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Частинами першою, другою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п.«в» ч.3 ст.116 ЗК України).
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено нормами ст.118 ЗК України.
Зокрема, відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Приписами абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
При цьому, відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України підставою відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що нормами ЗК України передбачені виключні підстави відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Пунктами «а», «б» ч.1 ст.12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 80 ЗК України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
З урахуванням зазначеного, до повноважень Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл. належить розпорядження земельними ділянками, що розташовані на її території.
Водночас, передача земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб допускається лише за наявності плану зонування чи детального плану земельної ділянки.
Такий висновок слідує з приписів спеціальних актів - Законів України № 3038-VI від 17.02.2011р. «Про регулювання містобудівної діяльності» та № 2780-XII від 16.11.1992р. «Про основи містобудування».
Зокрема, відповідно до ч.3 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні: комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території; генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території; план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель»; детальний план території.
Абзацом 5 ч.1 ст.14 Закону України «Про основи містобудування» встановлено, що до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать, зокрема, забезпечення в установленому законодавством порядку розробки і подання на затвердження відповідних рад місцевих містобудівних програм, генеральних планів, детальних планів, планів червоних ліній.
Згідно із п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
Детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території (ч.1 ст.19 названого Закону).
Відповідно до ч.1 ст.16 вказаного Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою (ч.8 ст.19 зазначеного Закону).
Таким чином, органи місцевого самоврядування наділені повноваженням з прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту детального планування території.
Вимоги до складу та змісту детального плану території встановлені ДБН Б.1.1-14:2012, затв. наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 107 від 12.03.2012р., відповідно до п.4.4 яких затверджений детальний план є основою для визначення вихідних даних для відведення, вилучення земельних ділянок, встановлення та зміни їх цільового призначення, розміщення об'єктів будівництва, реконструкції забудови.
Статтею 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід'ємною частиною детального плану території.
Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.
Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Відповідно до п.п.4.1, 4.2 Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території», затв. наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 107 від 12.03.2012р., детальний план розробляється з метою, зокрема, уточнення у більш крупному масштабі положень генерального плану населеного пункту, схеми планування території району. Детальний план розробляється: - на структурно-планувальні елементи території населеного пункту, які мають цілісний планувальний характер, - на основі затвердженого генерального плану цього населеного пункту відповідно до чинного законодавства, плану зонування (за наявності) з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів; - на окрему територію за межами населеного пункту з певним функціональним використанням (житлова, курортна, оздоровча, рекреаційна, дачна або садова, виробнича тощо) або кількох таких територій - на основі затвердженої містобудівної документації відповідно до чинного законодавства з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів; - на земельну ділянку за межами населеного пункту для розміщення окремого об'єкта будівництва - на основі затвердженої містобудівної документації відповідно до чинного законодавства з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів (Примітка 1. Детальний план розробляють, як правило, на територію, що обмежується магістралями, вулицями, магістральними інженерними мережами або елементами ландшафту (водні об'єкти, гори, яри, ліси). Примітка 2. Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб (малих міст, селищ, сіл), а також курортних, дачних і садових територій детальний план може розроблятися на всю територію та поєднуватися із генеральним планом цього населеного пункту).
За змістом п.4.4 ДБН Б.1.1-14:2012 затверджений детальний план є основою для визначення вихідних даних для: розроблення проектів забудови територій мікрорайонів, кварталів, комплексів забудови, окремих земельних ділянок; відведення, вилучення земельних ділянок, встановлення та зміни їх цільового призначення, розміщення об'єктів будівництва, реконструкції забудови; визначення (уточнення) містобудівних умов та обмежень; проектування будинків і споруд різного призначення; проектування мереж і споруд інженерно-транспортної інфраструктури та інженерного забезпечення території; проведення гідравлічних розрахунків інженерних мереж; проведення містобудівних розрахунків у разі інвестиційних намірів щодо забудови або зміни допустимого виду використання об'єкта нерухомого майна; розроблення схеми санітарного очищення і прибирання територій; розроблення проектів земельних відводів окремих земельних ділянок; розроблення проектів землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб.
Згідно фактичних обставин справи земельна ділянка, щодо якої позивач прагне отримати дозвіл на виготовлення детального плану території земельної ділянки для гаражного будівництва, знаходиться в межах смт.Івано-Франкове, розташована на АДРЕСА_1 .
На виконання вимог ЗК України та приписів Законів України «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності», позивачем подано до Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл. заяву про надання дозволу на виготовлення детального плану території земельної ділянки розміром 0,01 га для гаражного будівництва, за вищенаведеною адресою.
За наслідками розгляду заяви позивача та на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.07.2020р. у справі №380/2962/20, відповідачем Івано-Франківською селищною радою Яворівського району Львівської обл. відмовлено позивачу у наданні такого дозволу; підставою відмови слугувало те, що бажане місце розташування земельної ділянки знаходиться на прибудинковій території багатоквартирного будинку, яка перебуває в спільній власності власників квартир багатоквартирного будинку в АДРЕСА_1 .
Водночас, відмовляючи у наданні дозволу на виготовлення детального плану території земельної ділянки, відповідач повинен був навести та обґрунтувати усі підстави відмови, з посиланням на норми законодавства.
Натомість, відповідачем в оскаржуваному рішенні зазначено у якості підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення детального плану території земельної ділянки - знаходження бажаного місця розташування земельної ділянки на прибудинковій території багатоквартирного будинку, яка перебуває в спільній власності власників квартир цього будинку.
Під час судового розгляду встановлено, що генеральний план смт.Івано-Франкове перебуває на стадії розроблення; план зонування території смт.Івано-Франкове є відсутнім.
Щодо рішення селищної ради про закріплення за багатоквартирним житловим будинком прибудинкової території, то вказаний будинок був переданий з державної власності Міністерства оборони України в комунальну власність територіальної громади. В подальшому цей будинок перебував на балансі комунального підприємства селища, але в 2009 році був знятий з балансу. Проте, до сьогоднішнього дня мешканці будинку не створили ОСББ. Стосовно прибудинкової території, то вона не передавалась із користування Міністерства оборони України (а.с.89).
Оскільки в судовому порядку оскаржується рішення № 1620 від 11.09.2020р., яке містить в собі відмову в задоволенні заяви про розроблення детального плану території розміщення земельної ділянки для будівництва гаражу, тому принциповим є підстави відмови, що наведені в тексті згаданого рішення.
Решта підстав, які наводяться відповідачем вже під час судового розгляду справи, не покладалися в основу прийняття вказаного рішення. Наведені доводи за своїм змістом, на думку апеляційного суду, не можуть розцінюватися саме як інші причини відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Вказана зміна кваліфікації підстав відмови у наданні дозволу на розроблення детального плану території розміщення земельної ділянки суб'єктом владних повноважень в судових процедурах, є неприйнятною з огляду на принцип правової визначеності, який притаманний як судовим рішенням, так і рішенням суб'єктів владних повноважень. Запровадження позиції зміни підстав прийняття рішень, після їх прийняття, як способу реалізації владних управлінських функцій, призведе до свавілля суб'єктів владних повноважень.
Окрім цього, будь-яких правовстановлюючих документів про те, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні Міністерстві оборони України, відповідачем та третьою особою не надано під час судового розгляду справи.
Відповідачем не зазначено інших доводів та не надано доказів щодо невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд першої інстанції вірно врахував й ту обставину, що згідно з долученими інформаційними довідками земельні ділянки з кадастровими номерами 4625855300:07:002:0512 та 4625855300:07:002:0503, які знаходяться на вул.Залізничній в смт.Івано-Франкове та межують з спірною земельною ділянкою, вже передані у власність фізичних осіб. Підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок були відповідні рішення Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл. (а.с.122, 131-135).
Звідси, рішення Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл. № 1620 від 11.09.2020р. «Про розроблення детального плану території розміщення земельної ділянки будівництва гаражу в смт.Івано-Франкове» в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення детального плану земельної ділянки не ґрунтується на вимогах закону.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини, неодноразове звернення позивача до суду за захистом своїх прав та інтересів, суд першої інстанції обґрунтовано визнав ефективним способом правового захисту не лише визнання протиправним та скасування рішення Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл. № 1620 від 11.09.2020р., а й зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення детального плану території земельної ділянки площею 0,01 га для гаражного будівництва.
Зокрема, під час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем мали бути враховані висновки суду, викладені у рішенні суду від 07.07.2020р. у справі № 380/2962/20, яким надано оцінку діям та бездіяльності відповідача при попередній відмові позивачу у наданні дозволу на розроблення детального плану. Визнаючи протиправною бездіяльність відповідача при попередньому розгляді заяви позивача, обов'язком суб'єкта владних повноважень є застосування вказаних висновків при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 і недопущення прийняття рішення з тих же мотивів, які суд визнав необґрунтованими.
При цьому, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Беручи до уваги наведене, враховуючи відмову позивачу у наданні дозволу на розробку детального плану території земельної ділянки площею 0,01 га для гаражного будівництва, зважаючи на необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, ефективним способом захисту прав позивача слід вважати зобов'язання Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл. надати дозвіл на розроблення детального плану території земельної ділянки площею 0,01 га для гаражного будівництва.
Саме такий спосіб захисту порушеного права, на переконання суду, слугуватиме належним механізмом недопущення повторного порушення права позивача, а спір між сторонами буде вирішено остаточно.
Також згідно усталеної судової практики надання дозволу на розробку детального плану території земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її у власність, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
При цьому, надання дозволу на її розробку не покладає на відповідача безумовного обов'язку (не є підставою для виникнення зобов'язання перед особою, яка розробила детальний план) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування.
Стосовно покликань апелянта на Порядок розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації, затв. постановою КМ України № 926 від 01.09.2021р., колегія суддів враховує, що такий набув чинності з 08.09.2021р.
Разом з тим, спірні правовідносини між сторонами виникли, починаючи з 07.06.2019р. (дата заяви позивача).
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1/99-рп, частину першу ст.58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно, зміст суб'єктивних прав та обов'язку особи слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права чи обов'язку.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав та обов'язків, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність та обґрунтованість заявленого позову, через що останній підлягає до задоволення, із вищевказаних мотивів.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Івано-Франківську селищну раду Яворівського району Львівської обл.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської обл. на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.10.2021р. в адміністративній справі № 380/460/21 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Івано-Франківську селищну раду Яворівського району Львівської обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді В. З. Улицький
С. М. Кузьмич
Дата складання повного тексту судового рішення: 24.02.2022р.