Справа № 137/1321/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гопкін П.В.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
23 лютого 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Євтушенко Д. О.,
представника позивача - Андрікевича Ю.В.
представника відповідача (Департаменту патрульної поліції) - Ковальчука Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 17 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, поліцейського батальйону № 1 роти № 2 УПП у Вінницькій області інспектора лейтенанта поліції Крота Артура Петровича про скасування постанови про накладення стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО № 5058024 від 21.11.2021,
В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції та до поліцейського батальйону № 1 роти № 2 УПП у Вінницькій області інспектора лейтенанта поліції Крота Артура Петровича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАО №5058024 від 21.11.2021 року, якою її було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 КпАП України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 17 грудня 2021 року позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечила доводи відповідача та просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
В судовому засіданні представник відповідача, Департаменту патрульної поліції, доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.
Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно до постанови про адміністративне правопорушення серії ЕАО № 5058024 від 21.11.2021, 21.11.2021 року о 23:07 у смт. Літин по вул. Богдана Хмельницького позивач - ОСОБА_1 , здійснювала керування транспортним засобом з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушила п.31.4.3 ПДР України у зв'язку з чим на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн (а.с. 14).
Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржену постанову, суд першої інстанції виходив із відсутності у діях позивача складу правопорушення, санкція за яке передбачена частиною 1 статті 121 КУпАП.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовуються Кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 за № 1306 та є публічно-правовими, оскільки стосуються притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати, зокрема: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Разом з тим, згідно норм ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
При цьому, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП).
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР України).
Відповідно до статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Статтею 16 Закону України "Про дорожній рух" визначено, що водій зобов'язаний, зокрема, перевірити перед вирушенням в дорогу технічний стан транспортного засобу та стежити за ним у дорозі, своєчасно подавати транспортний засіб, що підлягає обов'язковому технічному контролю, на такий контроль.
Згідно п.31.1 Правил дорожнього руху України, технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ч.1 ст.121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пунктом 31.4.3 ПДР України передбачена відповідальність для водіїв, якою забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам зовнішніх світлових приладів :
а) кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу;
б) порушено регулювання фар;
в) не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла;
г) на світлових приладах немає розсіювачів або використовуються розсіювачі і лампи, що не відповідають типу даного світлового приладу;
ґ) на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання.
Як уже зазначалось, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП за порушення п.31.4.3 Правил дорожнього руху, оскільки вона керувала транспортним засобом з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла в темну пору доби.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до довідки від 01.12.2021 (а.с. 19) позивач працює у КНП "Літинська центральна районна лікарня" Літинської селищної ради на посаді завідувача неврологічним відділенням, лікарем-невропатологом, з 01.08.1998 по даний час.
21.11.2021 року о 23:07 год. позивач направлялась до пацієнта в КНП "Літинська ЦРЛ", так як працює лікарем, що підтверджується відповідною довідкою.
При зупинці транспортного засобу позивач повідомила працівнику УПП у Вінницькій області лейтенанту Кроту А.П., що ліва фара у режимі ближнього світла перестала працювати в дорозі, оскільки перед виїздом автомобіль був у справному стані. При цьому, позивач повідомила працівників поліції, що вона є лікарем, їй терміново потрібно до пацієнта та просила здійснити супровід працівниками поліції до КНП "Літинська ЦРЛ", до місця стоянки транспортного засобу.
Тобто, матеріалами справи засвідчується, що позивач не заперечувала факт наявності несправності транспортного засобу в момент зупинки, однак була готова вжити заходів стосовно усунення останніх.
При цьому, судом апеляційної інстанції враховані наявні в матеріалах справи письмові пояснення свідка, ОСОБА_2 , зі змісту яких вбачається, що 21.11.2021 ввечері, вона перебувала в машині разом з позивачем, і до моменту виїзду з м. Вінниця в напрямку смт. Літин технічний стан транспортного засобу позивача був в задовільному стані, позаяк фари ближнього та дальнього світла були в справному стані. Свідок вважає, що ліва фара ближнього світла автомобіля (про яку вказує поліцейський у своїй постанові) перестала працювати у дорозі.
Пунктом 31.5. ПДР України визначено, що у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 ПДР України, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо - рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту, дотримуючись запобіжних заходів з виконанням вимог пунктів 9.9 і 9.11 ПДР України.
Повна заборона подальшого руху може бути лише у випадках, коли у темну пору доби не горять лампи усіх фар чи задніх габаритних ліхтарів, як вказано у п.31.6 Правил.
Як встановлено судом апеляційної інстанції при перегляді відеозапису з нагрудної камери інспектора поліції, позивач дійсно, визнаючи факт несправності лівої фари в режимі ближнього світла, просила працівників патрульної служби здійснити супровід її транспортного засобу до КНП "Літинська ЦРЛ" як до місяця стоянки транспортного засобу, оскільки в смт. Літин відсутні цілодобові станції технічного обслуговування та магазини автозапчастин.
Жодних дій працівниками патрульної поліції про які просила позивач здійснено не було, як не було і надано пояснень стосовно відмови у здійсненні супровіду несправного транспортного засобу позивача до найближчого місця стоянки або ремонту. .
Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про невжиття відповідачем, в порушення ст. 280 КУпАП, при винесенні оскаржуваної постанови всіх заходів для з'ясування наявності вини позивача у вчиненні правопорушення, адже обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 р. "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Однак відповідачем не взято до уваги обставини скоєння правопорушення, а саме твердження позивача щодо її професійної діяльності, визнання нею наявності поломки світлового приладу, те, що вказаний інцидент мав місце вже під час руху автомобіля та нею будуть вчинено заходи для його полагодження при першій нагоді, а також не долучено доказів на підтвердження умисного порушення позивачем правил дорожнього руху .
Правовою ж підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами. При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов'язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення, чого в даному випадку не було дотримано.
Разом з тим, пункт 1 статті 247 КУпАП вказує на те, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Також, колегія суддів зауважує про процесуальний обов'язок відповідача, передбачений частиною 2 статті 77 КАС України, щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Окрім того, судова колегія зауважує, що в призмі встановлених обставин, інспектор поліції був наділений повноваженнями застосувати до позивача попередження, що передбачено ст. 22 КУпАП, однак в даному випадку, попри доводи позивача, притягнув особу до адміністративної відповідальності.
Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції щодо скасування постанови від 21.11.2021 року серії ЕАН № 5058024 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відносно ОСОБА_1 , за ч. 1 ст. 121 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та у відзиві на позов, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б вказували на порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Принцип презумпції винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів, посилаючись на належні та допустимі докази (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведена правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення штрафу у розмірі 340 грн., відповідно до санкції частини першої статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Літинського районного суду Вінницької області від 17 грудня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.