Справа №490/6558/19
Провадження №2/487/59/22
16.02.2022 року м.Миколаїв
Заводський районний суд міста Миколаєва в складі головуючого судді Бобрової І.В., за участю секретаря Тітова А.О., в присутності представника позивача - адвоката Щукіної Н.О., відповідача - ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Герасимця М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва цивільну справу №490/6558/19 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія Світлана Анатоліївна про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, -
22.07.2019 року представник позивача - адвокат Літкова Л.В. звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 2/3 частки всього належного ОСОБА_3 майна на момент його смерті, а саме: 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 ; 2/3 частки квартири АДРЕСА_2 ; 2/3 частки гаражу № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача сплачені судові витрати за розгляд даної справи у розмірі 23509,45 гривень.
Позовні вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 - батько позивача та спадкоємцями після його смерті є донька - ОСОБА_2 , дружина - ОСОБА_1 та мати - ОСОБА_4 02.08.2016 року відповідач звернулась до приватного нотаріуса Ласурії С.А., у зв'язку з чим останньою заведено спадкову справу №10/2016. До загальної спадкової маси нотаріусом віднесено наступне майно спадкодавця: 1/5 частки квартир АДРЕСА_4 та гараж № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Позивач, як спадкоємець за законом першої черги, має на меті отримати частку спадкового майна, яка їй належить, у зв'язку з чим, 21.06.2016 року нею було подано приватному нотаріусу Ласурія С.А. заяву про бажання прийняти спадщину. Крім того, 08.09.2016 року ОСОБА_4 звернулась до цього ж нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 01.11.2017 року позивач звернулась до приватного нотаріуса Ласурія С.А. з проханням видати свідоцтво про право на спадщину, проте останньою їй було відмовлено через відсутність правовстановлюючих документів на нерухоме майно.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.07.2019 року вищезазначену справу передану на розгляд Заводського районного суду м. Миколаєва за територіальною підсудністю.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2019 року, головуючим суддею по справі визначено суддю Боброву І.В.
Ухвалою суду від 11.11.2019 року цивільну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
05.05.2020 року до канцелярії суду надійшли учинення позовних вимог, в яких представник позивача просила визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на 2/3 частки всього належного ОСОБА_3 майна на момент його смерті, а саме: 2/15 частки квартири АДРЕСА_1 ; 2/3 частки квартири АДРЕСА_2 ; 2/3 частки гаражу № НОМЕР_1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; стягнути з відповідача на користь позивача сплачені судові витрати за розгляд цієї справи у розмірі 23509,45 гривень.
Ухвалою суду від 12.08.2020 року провадження у справі №490/6558/19 зупинено до розгляду Центральним районним судом м. Миколаєва кримінального провадження №12014150000000103 за клопотанням ОСОБА_1 з метою реабілітації спадкодавця ОСОБА_3 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК України, та набрання рішенням законної сили.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29.09.2020 року зазначену вище ухвалу Заводського районного суду м.Миколаєва скасовано.
Ухвалою суду від 21.04.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач до судового засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена своєчасно належним чином.
Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги визнала у повному обсязі з підстав, викладених у позові.
Відповідач в судовому засіданні уточнені позовні вимоги не визнала.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що позовні вимоги визначені з порушенням прав відповідача на її частку у спільному сумісному майні подружжя, витрати на правову допомогу завищені. Зауважив, що позивач самостійно вирішила скористатися правовою допомогою, а тому сама повинна нести відповідні витрати.
Третя особа до судового засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена своєчасно належним чином.
Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково з огляду на таке.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Стаття 17 Закону України від 23.02.2006 року N 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплює положення про те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Крім того, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої державою Україна, закріплено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального звинувачення.
Разом з тим, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
При цьому ЄСПЛ вказав, що пункт 1 зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 23.07.2016 року, актовий запис №2855 (т.1 арк.спр. 63).
Згідно зі ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з майна, що належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини.
Так, відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 14.03.2017 року №82375157 та №82380645 ОСОБА_3 на праві власності належала 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 ; гараж № НОМЕР_1 , розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; квартири АДРЕСА_5 (т.1 арк. спр.17-20).
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч.1 ст. 1222 ЦК України).
Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Згідно із ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до матеріалів спадкової справи №10/2016, відкритої 02.08.2016 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу після смерті ОСОБА_3 , спадкоємцями останнього є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (т.1 арк. спр.60-82).
Так, ОСОБА_1 є дружиною померлого, з яким вони одружились 22.07.2002 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Заводського районного управління юстиції м.Миколаєва, Україна, актовий запис №465 (т.1 арк. спр.65).
02.08.2016 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка (т.1 арк.спр.61).
ОСОБА_2 є донькою спадкодавця, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 19.10.1983, запис №5315, копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого 24.07.2014 року Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції, актовий запис №215 (т.1 арк.спр.74-75).
24.10.2016 року ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька (т.1 арк.спр.73).
Постановою від 01.11.2017 року ОСОБА_5 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 у зв'язку з відсутністю правоустановлюючих документів. (т.1 арк.спр.16).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , виданого Доманівською сільської Радою Баштанського району Миколаївської області, запис №31, ОСОБА_4 є матір'ю померлого (т.1 арк. спр.71).
24.10.2016 року ОСОБА_4 звернулась до нотаріуса з заявою, в якій відмовилась від прийняття спадщини, що залишилась після смерті її сина ОСОБА_3 на користь доньки померлого - ОСОБА_2 (т.1 арк.спр.70).
Згідно з ч.1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Під час розгляду справи, судом також було встановлено, що в провадженні Центрального районного суду міста Миколаєва перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч.4 ст.368 КК України, яке ухвалою суду від 09.12.2021 року було закрите у зв'язку зі смертю обвинуваченого, а також скасовано арешт серед іншого і на об'єкти нерухомого майна, щодо яких виник спір.
В судовому засіданні сторони пояснили відсутність правоустановлюючих документів, внаслідок їх можливого вилучення під час проведення обшуків у вищезазначеному кримінальному провадженні, в ході досудового розслідування.
Отже, спадкові права ОСОБА_2 повинні бути захищенні у судовому порядку.
При цьому суд вважає передчасними висновки ОСОБА_2 щодо її частки в обсягу спадкового майна, на яке вона має право в порядку спадкування за законом, з огляду на таке.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю
Згідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюються або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше право не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).
Згідно з ч.4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Так, державна реєстрація права власності на гараж № НОМЕР_1 , розташований за адресою: АДРЕСА_3 та квартиру АДРЕСА_5 відбулась 05.04.2007 року та 04.04.2007 року відповідно.
Державна реєстрація права власності на 1/5 частку квартири АДРЕСА_1 відбулась 02.06.2016 року.
Таким чином, ОСОБА_3 набув право власності на зазначене вище майно, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 .
Відповідно до положень ст. 1226 ЦК України, частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Згідно з правовою позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, закріпленої в п. 3.4. Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 24-753/0/4-13 від 16.05.2013р., де зазначено, що відповідно до ст. 1226 ЦК України, частка у справі спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі. У разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належному на праві спільної сумісної власності.
За змістом ст. 357 ЦК України під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні
Відповідно до ст.ст.368, 370, 372 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
В судовому засіданні встановлено, що ані ОСОБА_3 за життя, ані сторони не звертались до суду з позовом про визнання гаража № НОМЕР_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , та квартири АДРЕСА_5 особистою власністю померлого ОСОБА_3 .
Матеріали справи не містять даних щодо звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя, визнання зазначеного вище майна спільною сумісною власністю подружжя.
Крім того, в рамках розгляду цієї позовної заяви такі позовні вимоги заявлені не були.
Отже, суд позбавлений можливості самостійно вирішити питання щодо розміру частки померлого ОСОБА_3 , яка належала йому на праві власності на гараж № НОМЕР_1 , розташований за адресою: АДРЕСА_3 , та квартиру АДРЕСА_5 .
При цьому суд дійшов переконання про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом на 2/15 частки квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема, як розподіл між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст. 133 ЦПК України).
Так, позивачем сплачено судовий збір за подання до суду позовної заяви в розмірі 9605,00 грн., за подання заяв про витребування доказів у сумі 768,40 грн. (т.1 арк.спр.6, 22, 24).
Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем справляється судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому Закон України «Про судовий збір», чинний на час подання ОСОБА_2 позову, не містить вимого щодо справляння судового збору за подання до суду заяв про витребування доказів.
Відтак, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір, сплачений за подання позову до суду, в частині, пропорційний розміру задоволених позовних вимог, в сумі 3201,67 грн.
При цьому суд вважає за доцільно зауважити, що процедура повернення помилково сплачених коштів, зарахованих до відповідних бюджетів, регламентована Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787 (зі змінами та доповненнями).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються - згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат - учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (п.268).
Отже, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Суд вважає неспроможним посилання представника відповідача на те, що позивач має нести самостійно витрати на правничу допомогу, оскільки добровільно вирішила скористатися нею.
Так, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у справі, що розглядається, до яких включено: вартість консультації з правових питань щодо спадкового права, вивчення документів - 2000,00 грн.; вартість консультації з правових питань щодо спадкового права, вивчення документів - 1400,00 грн.; вартість підготовки позовної заяви про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом і документів до неї, складання процесуальних документів - 7000,00 грн..
Послуги адвоката сплачено позивачем у повному обсязі, що підтверджується квитанціями (т.1 арк.26-27 спр.), а отже підлягають відшкодуванню в порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача в розмірі 3800,00 грн..
Керуючись, ст.ст.77, 81, 89, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія Світлана Анатоліївна про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 2/15 частки квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за сплату судового збору у сумі 3201,67 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 3800 грн..
В задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 .
Відповідч: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_8 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 .
Третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія Світлана Анатоліївна, місце знаходження: м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 1.
Головуючий суддя І.В.БОБРОВА
Повне судове рішення складено 24.02.2022 року.