Справа № 466/2075/21
15 лютого 2022 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого - судді Ковальчука О.І.
з участю секретаря Масної К.О.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління поліції охорони у Львівській області про стягнення безпідставно отриманих коштів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди
15.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до Управління поліції охорони у Львівській області про стягнення безпідставно отриманих коштів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 11960,96 гривень за завдану майнову шкоду та 700000 гривень за завдану моральну шкоду.
В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що 23 грудня 2019 року на стільниковий номер позивача НОМЕР_1 зателефонувала невідома особа жіночої статі та повідомила, що з 23 грудня 2019 року охорона квартири АДРЕСА_1 (далі квартира) здійснюватися не буде, у зв'язку з переходом Управління поліції охорони у Львівській області (далі УПО)з телефонного зв'язку на радіозв'язок.
Відключення охорони квартири УПО було здійснено всупереч п.9.4 та всупереч п.9 та було розірвано договір № 01-1852 про централізовану охорону квартири (далі договір).
26 грудня 2019 року позивач звернувся у відділення «Приватбанку» для зупинення регулярного платежу з пенсійної картки позивача за послуги охорони квартири, паралельно йому надали виписку з карткового рахунку за 2018 - 2019 рік по всіх регулярних платежах. Ознайомившись вдома з випискою, позивач ОСОБА_1 побачив незрозумілі суми у 300 гривень починаючи з січня 2018 року по березень 2019 року та 350 гривень з квітня по грудень 2019 року, які списувались з пенсійної картки «Приватбанку» на рахунок УПО регулярним платежем за заборгованістю.
Жодних додатків № 1 до договору про охорону квартири ні позивач, ні ОСОБА_3 щодо розрахунку вартості охоронних послуг з січня 2018 року в сумі 300 гривень та з квітня 2019 року в сумі 350 гривень не підписували (пояснення ОСОБА_3 у справі №466/2887/20).
Окрім цього, позивач вказує, що дану обставину визнано відповідачем у відзивах на позовну та апеляційну скаргу (справа №466/2887/20 а. 46 абз.6 та а. 104 абз.6). Відповідно до положень ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванні якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
У квітні 2008 року у приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 позивач вказує, що надав ОСОБА_4 три ключі (два від вхідних дверей та один від горища будинку), про що він власноручно написав у п.4.1.5 та 9.9 договору та розписався. Дана обставина визнана ОСОБА_3 у поясненні а.25 справа № 466/2887/20.
09 січня 2020 року за вх. № Г-1 в УПО за адресою: 79019, м. Львів, вул. Липинського, 44 було зареєстровано вимогу щодо повернення трьох ключів та перерахування зайво сплачених коштів на картковий рахунок позивача.
У відзиві на позовну заяву (справа №466/2887/20 а.49 абз.7) представник УПО зазначив, що ключі від будинку відповідач готовий повернути у будь-який момент, навіть в судовому засіданні. Натомість у судовому засіданні 26 червня 2020 року даючи пояснення зазначив, що ключі знаходяться на пульті не зазначивши адреси, хоча в УПО їх є декілька.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2020 року по справі №466/2887/20, яке вступило в законну силу 08 лютого 2021 року (постанова Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року провадження № 22-ц/81 1/23720) позивача не було визнано стороною договору № 01-1852. Відповідно до положень ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Для врегулювання спору позивачем за адресою: АДРЕСА_3 , було зареєстровано заяву від 09 березня 2021 року щодо повернення коштів.
Позивач ОСОБА_1 вказує, що вищевказаними діями та бездіяльністю відповідач заподіяв йому майнову шкоду, яка відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, зокрема: 7650 гривень - шахрайське списання з карткового рахунку з січня 2018 року по березень 2019 року 15 місяців по 300 гривень = 4500 гривень, з квітня по грудень 2019 року 9 місяців по 350 гривень = 3150 гривень; 400 гривень - виготовлення ключів.
Відповідно вказує, що вбачається причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діяннями та бездіяльністю відповідача, які призвели до душевних страждань, погіршення стану здоров'я для відновлення якого необхідна була купівля медикаментів, виписані лікарями при оглядах, відповідно позивачем були понесені витрати в сумі 3910,96 гривень, що підтверджується належними, достовірними та допустимими письмовими доказами в розумінні ст.77-80 ЦПК України, а саме чеками в сумах 1379,96 грн., 604,00 грн., 904,50 грн.,1022 грн. Всього: 11960,96 гривень.
Окрім цього, позивач зазначає, що відповідач, своїми діями та бездіяльністю заподіяв ОСОБА_1 моральну шкоду, яка полягає у фізичних, душевних стражданнях, хвилюваннях які призвели до головної болю, головокружіння, серцебиття, підвищення артеріального тиску, похитування при ходьбі, відсутності повноцінного сну, дратівливості, загальної слабості, втомлюваності, приниження, образи честі та гідності під час реєстрації заяв в порядку ст. 1, 7 Закону України «Про звернення громадян», зокрема 09 березня 2021 року уповноважена особа відмовилася поставити вхідний номер на заяві.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березі 1995 року № 4 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховної Суду України від 25 травня 2001 року № 5, від 27 лютого 2009 року № 1, під морально шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
23 грудня 2019 року, позивач почувши у телефонному режимі від уповноваженої особи УПО про розірвання договору всупереч п. 9.2 та 9.4, він отримав реально шок, та в подальшому виходячи з квартири, живе лише одним переживанням чи не залізли у квартиру крадії, хоча за сигналізацію та налаштування було заплачено чималі кошти.
Натомість відповідач не має навіть наміру повертати шахрайським способом списані з карткового рахунку позивача кошти в сумі 7650 гривень та вартість виготовлених ключів в сумі 400 гривень.
Вищевказані хвилювання-переживання призвели до розладів здоров'я, відповідно позивач змушений був звертатися неодноразово за медичною допомогою, зокрема: амбулаторно 27.12.2019 року, 10.01.2020 року, 20.01.2020 року, 27.01.2020 року, 07.02.2020 року.
Відповідно, вбачається причинно-наслідковий зв'язок між протиправними діянням
та бездіяльністю відповідача, які призвели до душевних страждань, погіршення стану здоров'я, що підтверджується належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.77-80 ЦПК України, а саме оглядами лікарів від 27.12.2019 року, 10.01.2020 року, 20.01.2020 року, 27.01.2020 року, 07.02.2020 року. Моральну шкоду позивач оцінює в 700000 гривень. З врахуванням вищевикладеного, змушений звернутися до суду.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Просив позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов заперечив, підтримавши письмовий відзив, долучений до матеріалів справи. Просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами наступне.
Згідно матеріалів цивільної справи №466/2887/20, дослідженої судом, 01.04.2008 року між ОСОБА_3 та Управлінням державної служби охорони при УМВС України у Львівській області в особі Галицького ВДСО в м.Львові укладено договір № 01-1852 про централізовану охорону майна в житлових приміщеннях громадян підрозділом Державної служби охорони при МВС України за адресою: м.Львів, вул.М. Павлика, 3/9.
27.06.2008 року між ОСОБА_3 та Управлінням державної служби охорони при УМВС України у Львівській області в особі Галицького ВДСО в м.Львові підписано Додаток №1 до Договору про вартість охорони квартири з 01.08.2008 року в сумі 99 грн.
01.05.2011 року між ОСОБА_3 та Управлінням державної служби охорони при УМВС України у Львівській області в особі Галицького ВДСО в м.Львові підписано Додаток №1 до Договору про вартість охорони квартири з 01.05.2011 року в сумі 110 грн. В подальшому було підписано додаток № 1 до договору про вартість охорони квартири з 01 червня 2016 року в сумі 187 гривень.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26.06.2020 року по справі №466/2887/20, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління поліції охорони у Львівській області, за участю третьої особи - ОСОБА_3 про захист прав споживача, відшкодування моральної шкоди - відмовлено.
Відповідно до позовних вимог по справі №466/2887/20, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача майнову шкоду у розмірі 7527,26 грн, з яких 3216,30 грн. - списання коштів з карткового рахунку за охорону квартири, 400 грн. - виготовлення ключів та 3910,96грн. - витрати на медикаменти, а також моральну шкоду у розмірі 1100000 грн.
Постановою Львівського апеляційного суду від 08.02.2021 року, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26.06.2020 року по справі №466/2887/20, залишено без змін.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставинам, встановленим рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 26.06.2020 року, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, яке набрало законної сили.
Зі слів позивача, 26 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся у відділення «Приватбанку» для зупинення регулярного платежу з його пенсійної картки за послуги охорони квартири, де йому надали виписку за 2019 рік по всіх регулярних платежах.
З копій квитанцій, які надано в розпорядження суду вбачається, що ОСОБА_1 оплачував послуги охорони квартири з січня 2018 року по березень 2019 року у розмірі 300 грн, з квітня 2019 року по грудень 2019 року у розмірі 350 грн.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 стверджував, що він не надавав згоди на підвищення вартості послуг, які надавало йому Управління поліції охорони у Львівській області, більше того, покликався на те, що йому взагалі не було відомо про те, яку суму він оплачує за вказані послуги, оскільки жодних додатків до договору про вартість охорони квартири ні він, ні ОСОБА_3 не підписували.
09 січня 2020 року позивачем було зареєстровано вимогу щодо повернення трьох ключів та перерахування зайво сплачених коштів на картковий рахунок.
Крім того, 09.03.2021 року позивачем скеровану відповідачу Управління поліції охорони у Львівській області заяву про перерахунок на картковий рахунок зайво сплачених коштів в сумі 7650,00грн. (з січня 2018 року по березень 2019 року 15 місяців по 300 гривень = 4500 гривень, з квітня по грудень 2019 року 9 місяців по 350 гривень = 3150 гривень).
Окрім того, позивач вказує, що поніс 400 гривень витрат за виготовлення ключів та 3910,96грн. витрат для відновлення стану здоров'я, яке погіршилось внаслідок протиправних дій відповідача.
Правовідносини щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди врегульовані Цивільним Кодексом України ( далі ЦК України) та спеціальним законодавством .
Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Так, судом встановлено, що Договір №01-1852 від 01.04.2008 року про централізовану охорону майна в житлових приміщеннях громадян укладений між ОСОБА_3 та Управлінням державної служби охорони при УМВС України у Львівській області в особі Галицького ВДСО в м.Львові.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 не зверталася до суду за захистом свої порушених чи оспорюваних прав.
З врахування вищевикладеного, суд приходить до висновку, що права позивача ОСОБА_1 даним Договором не порушено, оскільки він не є стороною договірних відносин, більше того позивачем не надано в розпорядження суду жодного договору, яким порушено його права та не надано жодного доказу наявності вини відповідача у заподіянні майнової шкоди.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, оскільки позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження свої вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Управління поліції охорони у Львівській області майнової шкоди у розмірі 11960,96 грн є безпідставними та не підлягають до задоволення.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 700000,00грн., то на думку суду така вимога також до задоволення не підлягає з врахуванням наступного.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно п. 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до вимог ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування: моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.1167 ЦК України - моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Виходячи з положень п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктом 9 постанови Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної( немайнової) шкоди" передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Таким чином, суд вважає, що вимога про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_1 не є стороною договірних зобов'язань, на підставі яких вважає, що йому заподіяно моральної шкоди, а також позивачем у відповідності до вимог ст. 23 ЦК України, якою врегульовано відшкодування моральної шкоди, не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт завдання йому моральної шкоди діями відповідача, а також не наведено в судовому засіданні жодного аргументу та доказу, в чому полягає завдана йому моральна шкода.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, встановлених обставин справи, системного аналізу положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення, оскільки викладенні в позові обставини справи нічим не підтверджуються та є безпідставними.
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення. В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували даний висновок суду.
Згідно з ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, а позивач є особою з інвалідністю 2-ої групи, судові витрати зі сплати судового збору слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд
у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Управління поліції охорони у Львівській області про стягнення безпідставно отриманих коштів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідач: Управління поліції охорони у Львівській області, ЄДРПОУ - 40108889, юридична адреса: м. Львів, вул. Липинського, 44.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.
Повний текст судового рішення виготовлено 23 лютого 2022 року.
Суддя О. І. Ковальчук