ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
09 лютого 2022 року справа №640/25894/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві)
про1) визнання протиправними дій відповідача, визнання протиправним та скасування рішення відповідача, викладеного в листі від 24 березня 2021 року №2600-0303-8/50285, стосовно відмови у призначенні пенсії позивачу; 2) визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії позивачу 3) зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 18 березня 2021 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; 4) стягнення з відповідача коштів в сумі 100 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу
Позивач звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що відповідач протиправно відмовив у призначенні їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю у позивача паспорта громадянина України.
На думку позивача, вона має право на призначення пенсії за віком, оскільки набула всіх необхідних умов для призначення пенсії за віком, встановлених частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою від 20 вересня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/25894/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою про відкриття провадження в адміністративній справі відповідачу встановлений п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву. Зазначена ухвала отримана представником відповідача 23 вересня 2021 року.
Відзив на позовну заяву відповідач подав до суду 27 жовтня 2021 року, що підтверджується відміткою служби діловодства суду.
Суд не приймає до розгляду відзив на позовну заяву, у зв'язку з порушенням встановленого судом строку для надання відповідачем відзиву на позовну заяву та, відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, розглядає справу за наявними матеріалами.
Позивач подав відповідь на відзив, в якому повторно обґрунтовує позовні вимоги, викладені в позовній заяві.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України відповідно до наданої копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , яка постійно проживає в державі Ізраїль.
До 23 вересня 1999 року позивач була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та документована паспортом громадянина України зразка 1994 року, що підтверджується листом Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київської області від 28 серпня 2019 року №8101.4.2-3519681.2-19.
Міністерство внутрішніх справ держави Ізраїль видало ОСОБА_1 01 грудня 1999 року посвідчення особи № НОМЕР_2 , дійсне до 18 лютого 2024 року.
Адвокат позивача Меламед Вадим через електронний кабінет Порталу електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся до відповідача із клопотанням від 18 березня 2021 року про призначення позивачу пенсії за віком, до якого долучив заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 18 березня 2021 року, посвідчення особи ОСОБА_1 , трудову книжку, диплом, свідоцтво про зміну прізвища, повідомлення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області від 28 серпня 2019 року №8101.4.2-3519681.2-19, ордер про надання правової допомоги та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
За результатами розгляду заяви щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідач листом від 24 березня 2021 року №2600-0303-8/50285 відмовив у призначенні пенсії позивачу, оскільки порушені вимоги пункту 2.23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, а саме відсутній паспорт громадянина України громадянки ОСОБА_1 .
Представник позивача Жартовська А.Ю. з'явилася особисто до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з оригіналами таких документів: особиста заява ОСОБА_1 про призначення пенсії, довіреність на представників, посвідчення особи № НОМЕР_2 , трудова книжка, диплом від 28 лютого 1969 року НОМЕР_3 , свідоцтво про зміну прізвища, імен по-батькові від 05 квітня 1980 року №262485, лист Пенсійного фонду України від 12 серпня 2019 року №20205/К-11, лист ДМС України від 28 серпня 2019 року №8101.4.2-3519681.2-19, надала їх для огляду та засвідчення копій та подала оригінал апостильованої особистої заяви Контрієнт про призначення пенсії, що підтверджується штампом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на супровідному листі від 11 червня 2021 року.
В зазначеному листі представник позивача Жартовська А.Ю. від імені позивача просила, зокрема, прийняти заяву та документи для призначення пенсії ОСОБА_1 , додані до заяви, та передати за належністю до ГУ ПФУ в м. Києві для призначення останнім пенсії ОСОБА_1 .
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 визнано неконституційними пункт 2 частини першої статті 49 та друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно рішення Конституційного Суду України право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Європейський суд з прав людини у пункті 51 рішення у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 02 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.
Крім того, частина третя статті 25 Конституції України встановлює, що Україна гарантує піклування та захист громадян, які перебувають за її межами.
Частиною третьою статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Як встановив суд, позивач досягла 60 років в 2010 році, отже має право на звернення за отриманням пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Згідно із пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до пункту 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до відповідача із заявою від 18 березня 2021 року про призначення пенсії адвокат позивача надав копію посвідчення особи № НОМЕР_2 , виданого 01 грудня 1999 року Міністерством внутрішніх справ держави Ізраїль, із фотокарткою та апостильований переклад на українську мову вказаного посвідчення.
Отже, відповідачу надані документи, які дають змогу встановити особу пенсіонера, місце її проживання та вік, як того вимагають норми Порядку №22-1.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі №489/89/17.
Підставою для відмови в призначенні позивачу пенсії за віком відповідач зазначає відсутність паспорту громадянина України та посилається на порушення позивачем вимог пункту 2.23 Порядку №22-1.
Суд звертає увагу, що станом на дату подання позивачем заяви про призначення пенсії за віком, а саме, станом на 18 березня 2021 року, пунктом 2.23 Порядку №22-1 встановлено, що при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.
До заяви, поданої в електронній формі через вебпортал, додаються скановані копії оригіналів документів. На створені електронні копії заявник накладає кваліфікований електронний підпис. У випадку звернення за призначенням пенсії через вебпортал з використанням електронної системи BankID для виплати пенсії заявник або представник заявника, який діє на підставі довіреності, посвідченої нотаріально, законний представник пред'являє до органу, що призначає пенсію, оригінали сканованих копій документів, що підтверджують право на пенсію.
Отже, пункт 2.23 Порядку №22-1 станом на дату розгляду заяви позивача про призначення пенсії не містив вимоги надати відповідачу паспорт громадянина України.
Суд встановив, що адвокат позивача в електронній формі через вебпортал подав відповідачу заяву позивача про призначення пенсії та скановані копії оригіналів документів, в тому числі і посвідчення особи, видане Міністерством внутрішніх справ держави Ізраїль, та в подальшому, оригінали сканованих документів були надані представником позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області для огляду та засвідчення копій, що підтверджується штампом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на супровідному листі від 11 червня 2021 року.
Стаття 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Частиною п'ятою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
З зазначеного вбачається, що в порушення зазначених норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідач при розгляді заяви позивача про призначення пенсії не розглянув надані документи та не з'ясовував питання наявності у позивача права на отримання пенсії на підставі наданих документів, чим допустив протиправну бездіяльність.
При цьому суд позивач просить визнати протиправними дії відповідача.
Суд зазначає, що протиправними діями суб'єкта владних повноважень - є активна цього органу чи посадової особи; протиправною бездіяльністю - зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих і обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Отже, в цьому випадку нездійснення обов'язкових дій на користь позивача, а саме, не розгляд документів, наданих для призначення пенсії позивачу є підставою для визнання протиправною бездіяльності відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду документів, наданих для призначення пенсії позивачу та, як наслідок, визнання протиправним та скасування рішення відповідача, викладеного в листі від 24 березня 2021 року №2600-0303-8/50285, стосовно відмови у призначенні пенсії позивачу.
Щодо заявлених позивачем вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не призначення пенсії позивачу та зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 18 березня 2021 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії), суд зазначає таке.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Дослідивши оскаржувані у цій справі рішення про відмову у призначенні пенсії, судом встановлено, що відповідачем не досліджувалось питання щодо наявності та/або відсутності у позивачів права, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» в редакції, чинній на момент звернення із заявою про призначення пенсії.
Проте, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, а тому не може визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії позивачу та зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії (переведення з одного виду пенсії на інший) та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, з метою повного та ефективного захисту прав свобод та інтересів позивача, суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки обставинам, наданої судом у цьому судовому рішенні.
Вимога позивача щодо зобов'язання відповідача здійснювати виплату пенсії на вказаний позивачем банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є передчасною та задоволенню не підлягає.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як зазначено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
В пункті 9 зазначеної постанови Верховний Суд України зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Позивач зазначила, що відмова відповідача у призначенні їй пенсії призвела до душевних страждань і приниження, оскільки тривоги щодо долі її майна та страху ніколи його не отримати разом з тривалою невизначеністю привели до стресового стану, розчарування та відчуття несправедливості.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема, через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження та розчарування, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, а також ймовірність того, що такі порушення привели до вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Суд вважає, що встановлення судом протиправної бездіяльності відповідача щодо не розгляду документів, наданих для призначення пенсії позивачу та прийняття відповідачем протиправного рішення щодо відмови у призначенні пенсії, вже є достатнім доказом того, що позивачу завдано моральної шкоди.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Що стосується заявленої моральної шкоди на рівні 100 000,00 грн., то позивач не довела, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою та не надала суду належного розрахунку, а тому вимога стягнути з відповідача кошти в сумі 100 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, є необґрунтованою.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, а тому виходячи з меж розумності, суд вважає, що достатнім буде стягнути з відповідача на користь позивача за заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 2 000,00 грн., тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду документів, наданих для призначення пенсії позивачу та визнання протиправним та скасування рішення відповідача, викладеного в листі від 24 березня 2021 року №2600-0303-8/50285, стосовно відмови у призначенні пенсії позивачу, стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 2 000,00 грн. та підстав для виходу за межі позовних вимог та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому судовому рішенні.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір у розмірі 681,00 грн. за рахунок бюджетний асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не розгляду документів, наданих для призначення пенсії ОСОБА_1 .
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене в листі від 24 березня 2021 року №2600-0303-8/50285, стосовно відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень нуль копійок).
5. Відмовити в іншій частині адміністративного позову.
6. Вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому судовому рішенні.
7. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 681,00 грн. (шістсот вісімдесят одна гривня нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 );
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код 42098368).
Суддя В.А. Кузьменко