Номер провадження 2/754/466/22
Справа №754/7526/21
Іменем України
14 січня 2022 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого - судді Галась І.А.,
при секретарі - Дуб С.
за участі - представника позивача - Рудьковську О.С.
розглянувши матеріали справи за позовом Органу опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , 3-тя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація про позбавлення батьківських прав,
Представник Органу опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним.
Орган опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації порушує клопотання щодо захисту прав малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом пред'явлення позову пропозбавлення батьківських прав матері - ОСОБА_4 .
З 24.02.2021 року на обліку Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації перебувають малолітні діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які постраждали від жорстокого поводження матері - ОСОБА_4 .
Батько дітей, ОСОБА_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
29 вересня 2020 року до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації надійшло повідомлення школи І - III ступенів № 300 Деснянського району міста Києва про те, що малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не відвідує навчальний заклад. За інформацією школи до них з заявою звернулася мати ОСОБА_4 в якій зазначає, їло вона спільно з дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проходять лікувальну комісію. Але адміністрація освітнього закладу занепокоєна щодо правдивості факту проходження лікувальної комісії, оскільки ОСОБА_2 з молодшим братом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 пішли дому та розшукувалися поліцією.
Спеціалістами Служби та залученими спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) неодноразово було проведено інспектування родини ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , проте жодного разу застати родину вдома не вдалося. Телефонний номер матері ОСОБА_4 , який був наданий адміністрацією навчального закладу постійно вимкнутий. На запрошення до Служби, ОСОБА_4 не з'являлася.
12 жовтня 2020 року Службою у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації було надіслано лист до сектору ювенальної превенції Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції України у місті Києві щодо притягнення матері дитини до адміністративної та/або кримінальної відповідальності, відділу охорони здоров'я про надання інформації про стан здоров'я малолітніх дітей та до Деснянського районного у місті Києві центру соціальних Служб щодо проведення роботи в межах їх компетенції.
14 грудня 2020 року до Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації з'явилася мати малолітньої, ОСОБА_4 та надала письмові пояснення, що її донька ОСОБА_2 , відповідно до заяви була переведена на сімейну форму навчання. Мати вказала, що з класним керівником регулярно підтримує зв'язок.
З матір'ю дівчинки спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї було проведено профілактично - роз'яснювальну бесіду щодо належного виконання батьківських обов'язків по відношенню до дитини. Під час бесіди матір була попереджена про відповідальність батьків за утримання, виховання та навчання дітей та попереджена про адміністративну та кримінальну відповідальність згідно чинного законодавства.
23 лютого 2021 року під час повторного відвідування родини залученими спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було виявлено на обличчі дитини (під очима) синці. Спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в телефонному режимі було повідомлено Службу у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації про факт виявлення ймовірного жорстокого поводження з дитиною матір'ю. З метою визначення ймовірних ризиків для життя і здоров'я дітей при проведені оцінки пізня її безпеки, спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації спільно з представниками сектору ювенальної превенції Деснянського правління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві було прийнято рішення про вилучення дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зв'язку з жорстоким поводженням, а також загрозою життю та здоров'ю дітей. Згідно Акту органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку сектором ювенальної превенції Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві діти були доставлені до Комунального некомерційного підприємства «Київської міської дитячої клінічної лікарні № 2» для проходження медичного обстеження.
Згідно отриманої довідки Комунального некомерційного підприємства «Київської міської дитячої клінічної лікарні № 2» від 17.03.2021 року № 061/121-317/01 зазначається про те, що на тілі ОСОБА_2 виявлені пара орбітальні гематоми з обох сторін. Множинні гематоми, садна. Перелом внутрішньої кісточки лівої гомілки без зміщення. Додатковим листом зазначається, що мати дітей ОСОБА_4 , заважала лікувальному процесу шляхом налаштування дітей на відмову від лікування по телефону, а також приносила харчі, які не відповідали якості, із сумнівними термінами придатності.
24 лютого 2021 року було проведено судово - медичну експертизу.
У проваджені відділу дізнання Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25 лютого 2021 року на ОСОБА_4 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст.125 КК України.
Згідно листа Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико - санітарної допомоги № 4» Деснянського району м. Києва від 20.04.2021 № 536 зазначається про те, що ОСОБА_4 жодного разу не зверталась за наданням медичної допомоги її дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до медичної установи. На ініціативні дії лікаря загальної практики сімейної медицини, з яким укладено декларацію щодо відвідування та огляду дітей ОСОБА_4 завжди реагувала жорстко з образливими словами та не надавала можливості приблизитись до її дітей. Такі дії свідчать про психічну неврівноваженість та асоціальну поведінку ОСОБА_4 .
З 18 березня 2021 року за клопотанням Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації та направленням Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 20-В/З від 17 березня 2021 року малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 було тимчасово влаштовано до Центру соціально - психологічної реабілітації дітей №1 Виконавчого органу Київської міської ради Служби у справах дітей та сім'ї Київської державної адміністрації.
Спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації було надано вичерпну консультацію ОСОБА_4 щодо підстав та порядку повернення дітей до біологічної родини. Дозвіл на відвідування дітей не надавався, оскільки діти потребують соціально - психологічної реабілітації. До проходження курсу реабілітації спілкування з матір'ю ОСОБА_4 недоцільним та таким, що негативно впливає на дітей.
23 квітня 2021 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , було переведено до Центру захисту дітей "Наші діти" Німецько-Польсько-Українського товариства за адресою: місто Київ, пр. Павла Тичини, 28-Б.
З 21.03.2019 року сім'я ОСОБА_4 була поставлена на облік Деснянським районним в місті Києві центром соціальних служб (далі - центр) у зв'язку із неналежним виконанням нею батьківських обов'язків по відношенню до дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які були знайдені на вулиці без нагляду дорослих. За час роботи з сім'єю ОСОБА_4 відмовлялась співпрацювати, заперечувала наявність проблем, під час відвідувань її сім'ї спеціалістами не відчиняла двері та не виходила на зв'язок.
Рішенням Управління соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.03.2021 було прийнято про надання соціальних послуг на підставі особистої заяви ОСОБА_4 та висновку оцінки потреб сім'ї, проведеної спеціалістами центру. Причиною звернення стало відібрання у ОСОБА_4 дітей у зв'язку із наявністю загрози їх здоров'ю та безпеці.
В рамках соціального супроводу ОСОБА_4 рекомендовано відвідати психолога та курси з підвищення батьківського потенціалу.
18 березня 2021 року Службою у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на комісії з питань захисту прав дитини Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації було порушено питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . За заявою матері дітей ОСОБА_4 у зв'язку з її хворобою розгляд питання був перенесений.
13 травня 2021 вищевказане питання було повторно розглянуто на засіданні комісії за присутності матері дітей, ОСОБА_4 , яка повідомила, що курси з підвищення батьківського потенціалу та програму для кривдників не пройшла, зауважила, що графік роботи з психологом буде узгоджувати відповідно до своєї зайнятості.
Зазначені факти, як кожен окремо так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дітей матір'ю, свідомого нехтування нею своїх обов'язків, що підтверджує відсутність серйозного ставлення матері до своїх батьківських обов'язків.
Орган опіки та піклування дійшов висновку, що мати свідомо нехтує своїми обов'язками, ухиляється від виховання та навчання дітей, не проявляє щодо них батьківської турботи, не цікавиться їх життям та здоров'ям, не утримує матеріально.
Враховуючи інтереси дітей, керуючись ст. 164 Сімейного кодексу України, на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини від 14.05.2021 року (протокол № 9), Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4 стосовно малолітніх дітей, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Посилаючись на викладене позивач просив: позбавити батьківських прав ОСОБА_4 стосовно малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2021 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.
Відповідачка не скористалась правом подання відзиву в порядку ст. 178 ЦПК України.
Протягом підготовчого та судового розгляду справи представник позивача вимоги позову підтримала в повному обсязі, просила його задовольнити.
Протягом підготовчого та судового розгляду справи відповідач не з'являлась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.
Відповідно до п.11 ч.1 ст.2, п.5 ч.5 ст.12 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно з ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У відповідності зі ст. 223 ч. 3 п. 1 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Так в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року було зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за її участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З огляду на вищезазначені обставини суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі докази, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, суд приходить до наступних висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.) (Ул'янов проти України)).
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі "Голден проти Сполученого королівства" та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено наступні обставини.
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2 , її батьками зазначено: батько - ОСОБА_5 , мати ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 , його батьками зазначено: батько - ОСОБА_5 , мати ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_5 .
Відповідно до Акту органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 23.02.2021 року о 16 годині 30 хвилин за адресою - АДРЕСА_2 була знайдена ОСОБА_2 , на тілі якої виявлені синці, сліди від уколів на руках, синці під очима.
Наказом Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві адміністрації № 7 від 24 лютого 2021 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 поставлено на облік, як дітей які опинились в складних життєвих умовах - постраждали від жорстокого поводження кривдника - мати ОСОБА_4 .
Відповідно до Акту проведення оцінки рівня безпеки дитини ( ОСОБА_2 ) 23 лютого 2021 року комісією зазначено, про наявності фізичних та поведінкових ознак, що можуть свідчити про жорстоке поводження з дитиною - дитина має синці, гематоми, порізи, подряпини.
24 лютого 2021 року складено Повідомлення про дитину - ОСОБА_2 , яка постраждала від жорстокого поводження або стосовно якої існує загроза його вчинення № 061/121-230/01.
Відповідно до висновку експертного дослідження № 041-370-2021 ОСОБА_2 на час проведення дослідження мала тілесні ушкодження віднесені до легкого тілесного ушкодження.
Відповідно до Акту проведення оцінки рівня безпеки дитини ( ОСОБА_3 ) 23 лютого 2021 року комісією зазначено, що неможливо визначитися щодо наявності фізичних та поведінкових ознак, що можуть свідчити про жорстоке поводження з дитиною.
Відповідно до Акту органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 23.02.2021 року о 16 годині 30 хвилин за адресою - АДРЕСА_2 була знайдений ОСОБА_3 , стан здоров'я - задовільний.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудового розслідування, 25 лютого 2021 року було внесено до реєстру за № 12021105030000489 повідомлення про те, що 23.02.2021 року о 14 годині 00 хвилин по АДРЕСА_1 матір ОСОБА_4 нанесла тілесні ушкодження малолітній доньці ОСОБА_2 .
Відповідно до висновку Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 102/02/38-2993 від 17 травня 2021 року Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація дійшла висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 стосовно малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2021 року в складі судді Савченко С.І. було розглянуто апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Деснянського районного суду міста Києва від 18 грудня 20211 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ч.1 ст. 173-2 КпАП України, щодо вчинення нею 23 лютого 2021 року по АДРЕСА_2 психологічного, фізичного домашнього насильства відносно ОСОБА_2 . За результатами розгляду даної апеляційної скарги, оскаржувану постанову було скасовано, провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.. 173-2 КпАП України.
Одним із завдань Сімейного Кодексу України є забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (ст.1). Виховання у колі сім'ї, як раз передбачає у повній сім'ї, тобто при участі усіх членів родини, як молодших, так і старших, і баби з дідом у тому числі.
Згідно зі ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Принцип 2 Декларації прав дитини 1959 року та Конвенції про права дитини 1989 року визначають, що дитина повинна перебувати під особливим захистом, їй повинні бути надані всі можливості та умови для фізичного, психічного та соціального розвитку.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За приписом ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ст. 153 СК мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини. Тому, у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати.
Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку матері або батька, яку можна вважати юридичною відповідальністю.
Конвенцією про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради УРСР № 798 від 27.02.1991 року визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дітей та несуть відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, встановлює принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини і предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною 2 ст. 27 Конвенції передбачено, що батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Відповідно до приписів ст.150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Право дитини на належне батьківське виховання, відповідно до ст.152 СК України, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
За приписом ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистостей дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладання на них відповідальності, встановленої законом.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 30.03.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них, а також повно і всебічно досліджувати обставини справи, оскільки, позбавлення батьківських прав - це крайній захід впливу на недобросовісних батьків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Позивачем доведено ті обставини, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, не сприяє позивачу у забезпеченні дитині необхідного медичного догляду та лікування, не забезпечує харчуванням, медичним доглядом що негативно впливає на його фізичний розвиток, як складову виховання, не спілкується з дитиною, не дає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу тощо.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
Відповідно до ст. 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Крім того, Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. ст.2,8 ЦПК України, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відтак, будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Слід зауважити, що відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Ухвалюючи саме таке рішення по справі, суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Протягом судового розгляду стороною позивача не було доведено підставність застосування до відповідача позбавлення батьківських прав щодо двох малолітніх дітей як санкції за протиправну винну поведінку матері по відношенню до свої дітей.
Згідно з ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись, постановою Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст.ст. 150, 155, 164, 165, 166, 180, 183, 191 СК України, ст.ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 4, 12, 18, 19, 76-82, 89, 95, 133, 141, 211, 245, 259, 263-265,268, 354, п. 15.5 розділу XIII Прикінцевих положень ЦПК України, суд -
Позов Органу опіки та піклування Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , 3-тя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація про позбавлення батьківських прав залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 23 лютого 2022 року.
Суддя: