1-кп/278/189/22
293/409/19
Іменем України
23 лютого 2022 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченої - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду кримінальне провадження №12018060310000428 по обвинуваченню:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та мешканки АДРЕСА_1 , громадянки України, інваліда третьої групи, що працює спеціалістом другої категорії Черняхівської селищної ради, розлученої, має на утриманні двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_6 2002 року народження та ОСОБА_7 2010 року народження, раніше не судимої,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України,
Формулювання обвинувачення, висунуте ОСОБА_4 та визнане судом недоведеним
Відповідно до висунутого обвинувачення, ОСОБА_4 у період з 02.03.2007 по 04.04.2016 перебуваючи на посаді бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу культури і туризму Черняхівської райдержадміністрації, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, з метою заволодіння державними коштами та поліпшення свого матеріального становища вирішила підробити заяву про прийняття на роботу її чоловіка ОСОБА_8 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, 16 січня 2013 року ОСОБА_4 перебуваючи за місцем свого проживання, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , без відома свого чоловіка ОСОБА_8 , власноручно написала та підписала від його імені заяву про прийняття останнього на посаду двірника Черняхівського районного будинку культури, таким чином підробила інший офіційний документ.
Продовжуючи свої злочинні дії, маючи злочинний умисел на використання завідомо підробленої заяви, цього ж дня ОСОБА_4 , зловживаючи довірою посадових осіб Черняхівського районного будинку культури, шляхом приховування обставин, які впливають на прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, подала до Черняхівського районного будинку культури завідомо підроблений офіційний документ - заяву ОСОБА_8 про прийняття на посаду двірника.
У подальшому на підставі зазначеної підробленої заяви наказом №4-к директора Черняхівського районного будинку культури від 31.01.2013, ОСОБА_8 з 01.02.2013 прийнято на посаду двірника вказаного будинку культури та останньому за період з 01.02.2013 по 28.02.2013 нараховано заробітну плату в сумі 1025 грн 88 коп.
Надалі, ОСОБА_4 , маючи вільний доступ до банківської картки ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», виданої на ім'я ОСОБА_8 , перебуваючи в приміщенні РБ «Аваль» банку, яке знаходиться по вул. Майдан рад, 5 в м. Черняхів, використовуючи згадану банківську картку незаконно отримала нараховану ОСОБА_8 заробітну плату за лютий 2013 року у розмірі 1025 грн 88 коп., чим спричинила державі, в особі відділу культури й туризму Черняхівської районної державної адміністрації, яка фінансується з державного бюджету, матеріальні збитки на вказану суму.
Крім цього, 26.05.2014 ОСОБА_4 , аналогічним шляхом, повторно, без відома свого чоловіка ОСОБА_8 підробила заяву про прийняття його на посаду освітлювача Черняхівського районного будинку культури, яку цього ж дня використала шляхом її подання директору вказаного закладу.
На підставі завідомо підробленої обвинуваченою заяви наказом директора Черняхівського районного будинку культури №18-к від 27.05.2014, ОСОБА_8 з 27.05.2014 прийнято на посаду освітлювача та останньому за період роботи з 27.05.2014 по 18.11.2014 нараховано заробітну плату в сумі 7565 грн 84 коп., якою обвинувачена ОСОБА_4 незаконно, повторно заволодівала, маючи вільний доступ до банківської картки чоловіка ОСОБА_8 , чим спричинила державі, в особі відділу культури й туризму Черняхівської районної державної адміністрації матеріальні збитки на вказану суму.
Отже, стороною обвинувачення такі дії ОСОБА_4 кваліфіковані:
- за ч. 1 ст. 358 КК України як підроблення іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується установою і надає права, з метою його використання підроблювачем;
- за ч. 3 ст. 358 КК України як підроблення іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується установою і надає права, з метою його
використання підроблювачем, вчинене повторно;
- за ч. 4 ст. 358 КК України як використання завідомо підробленого документа;
- за ч. 1 ст. 190 КК України як незаконне заволодіння чужим майном (шахрайство), шляхом зловживання довірою;
- за ч. 2 ст. 190 КК України як незаконне заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно.
Пояснення учасників кримінального провадження
У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 винною себе у вчиненні інкримінованих їй злочинах не визнала та пояснила, що у період інкримінованих їй подій працювала бухгалтером у Черняхівському будинку культури. Її колишній чоловік ОСОБА_8 також працював у вказаному будинку культури на посадах двірника та освітлювача у період з 1 по 28 лютого 2013 року та з 27 травня по 18 листопада 2014 року, за що отримував заробітну плату на банківську карту. На його прохання вона писала заяви про прийняття ОСОБА_8 на роботу у 2013 та 2014 роках, але підписував їх та передавав директору він особисто.
Вважає, що ОСОБА_8 обмовляє її, у зв'язку з тим, що після розлучення з ним у травні 2017 року, він допустив заборгованість по сплаті аліментів на утримання їх спільних дітей. У 2018 році вона звернулась із заявою про притягнення його до відповідальності за несплату аліментів, на що він помстився їй написавши у відповідь заяву на неї.
Свідок ОСОБА_8 зазначив, що він ніколи не працював у Черняхівському будинку культури та не отримував там заробітну плату. Разом із тим пояснив, що коли весною 2013 року він працевлаштовувався до Черняхівського хлібокомбінату, то побачив, що у його трудовій книжці є запис про те, що він працював на посаді двірника у ОСОБА_9 будинку культури. Оскільки на той час його колишня дружина (обвинувачена) працювала бухгалтером у названому будинку культури, то він запитав у неї звідки з'явився цей запис, однак відповіді не отримав. На хлібокомбінаті пропрацював близько шести місяців, після чого звільнився та офіційно ніде більше не працював. У період з червня 2013 року по 2016 рік працював неофіційно на будівництві у м. Києві. Про те, що він працював у ОСОБА_9 будинку культури на посаді освітлювача дізнався у 2017 чи 2019 році після чого звернувся із заявою у правоохоронні органи, до цього часу не звертався, бо перебував із колишньою дружиною у хороших стосунках. Також свідок пояснив, що у 2013 чи 2014 році на прохання дружини відкривав картковий рахунок у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» для отримання допомоги по безробіттю, яку відразу віддав обвинуваченій і більше цієї банківської картки не бачив.
Свідок ОСОБА_10 пояснив, що він працював на посаді директора Черняхівського районного будинку культури. У кінці січня 2013 року до нього прийшла обвинувачена ОСОБА_4 з чоловіком ОСОБА_8 та надали заяву про прийняття останнього на роботу на посаду двірника, на підставі якої він видав відповідний наказ. В кінці лютого цього ж року ОСОБА_8 був звільнений з роботи за власним бажанням. У травні 2014 року він аналогічним шляхом на підставі заяви ОСОБА_8 , яку принесла обвинувачена, прийняв його на посаду електроосвітлювача. У листопаді ОСОБА_8 особисто просив звільнити його за власним бажанням.
Головний бухгалтер Черняхівського будинку культури ОСОБА_11 підтвердила показання ОСОБА_10 та пояснила суду, що вона особисто надавала ОСОБА_8 лист для оформлення банківської картки. Зауважила, що на час перебування ОСОБА_8 на вказаних посадах, територія будинку культури була прибрана, але від колег вона чула скарги на його роботу.
Свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 підтвердили, що у лютому 2013 року ОСОБА_8 працював у Черняхівському будинку культури на посаді двірника, а у період з травня по листопад 2014 року на посаді освітлювача. Згадані свідки особисто бачили ОСОБА_8 у цей час на робочому місці.
Свідок ОСОБА_21 , який є родичем ОСОБА_8 , зазначив, що у 2012-2014 роках він разом з останнім неофіційно працював на будівництві у м. Києві.
Докази, які на думку сторони обвинувачення, підтверджують винуватість ОСОБА_4 .
Прокурор обґрунтовує винуватість обвинуваченої у підробленні та використанні офіційного документа, а також у незаконному заволодінні грошовими коштами шляхом зловживання довірою висновком судово-почеркознавчої експертизи та дослідженими письмовими доказами.
Відповідно до заяв від 16.01.2013 та 26.05.2014 ОСОБА_8 просить прийняти його на роботу до Черняхівського будинку культури (а.к.п. 12, 16 т. 2).
За вказаними заявами директором Черняхівського районного будинку культури ОСОБА_10 видано накази №4-к від 31.01.2013 та №18-к від 27.05.2014 про призначення ОСОБА_8 відповідно на посади двірника та освітлювача (а.к.п. 14, 18 т. 2).
З заяв ОСОБА_8 від 28.02.2013 та 18.11.2014 убачається, що він просить звільнити його з вказаних посад (а.к.п. 13, 17 т. 2).
Наказами директора Черняхівського районного будинку культури ОСОБА_10 №6-к від 28.02.2013 та №64-к від 14.11.2014, ОСОБА_8
звільнено з роботи (а.к.п. 15, 19 т. 2).
Факт прийняття та звільнення ОСОБА_8 з роботи у Черняхівському будинку культури підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_1 виданою на його ім'я, де на двадцять другому та двадцять третьому аркушах під №34 міститься запис про призначення останнього з 01.02.2013 на посаду двірника, а під №35 запис про звільнення його 28.02.2013 з цієї роботи. Також на двадцять шостому та двадцять сьомому аркушах під №38 наявний запис про призначення ОСОБА_8 з 27.05.2015 на посаду освітлювача, а під №39 запис про звільнення його 18.11.2014 з цієї посади (а.к.п. 20 т. 2).
Факт підроблення обвинуваченою згаданих заяв про прийняття на роботу ОСОБА_8 прокурор доводить висновком судово-почеркознавчої експертизи №1/3-26 від 31.01.2019 відповідно до якої рукописні тексти про прийняття на роботу, викладені у заявах ОСОБА_8 від 16.01.2013 та 26.05.2014 виконані безпосередньо ОСОБА_22 .
У свою чергу, згідно з цим висновком підписи під вказаними заявами виконані не ОСОБА_8 , а іншою особою.
Проте встановити експертним шляхом чи виконані досліджувані підписи обвинуваченою ОСОБА_4 не виявилось можливим, у зв'язку з тим, що у них не збереглися достатні для ідентифікації ознаки почерку виконавця.
До аналогічних висновків дійшов експерт під час дослідження заяв ОСОБА_8 від 28.02.2013 та 18.11.2014 про його звільнення з роботи у Черняхівському районному будинку культури (а.к.п.134-142 т. 2).
На думку прокурора доказом вини обвинуваченої є відомості про нарахування заробітної плати ОСОБА_8 за лютий 2013 року та за період з травня по листопад 2014 року, відповідно до яких останньому була нарахована заробітна плата згідно з табелями використання робочого часу (а.к.п.21-45, 126-133 т. 2). А також виписка по рахунку та анкета клієнта, відповідно до яких у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відкритий рахунок № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_8 , на який 28.02.2013 та у період з 30 травня по 28 листопада 2014 року йому здійснювалось нарахування заробітної плати (а.к.п. 123, 125 т. 2).
Факт нарахування заробітної плати та знятті готівки підтверджується історією по вказаному вище картковому рахунку про виконані транзакції (а.к.п. 118-119 т. 2).
Водночас суд не бере до уваги надані стороною обвинувачення історії по картковому рахунку за 2009, 2010, 2011, 2012 роки та з 01.04.2013 по 01.10.2013, 01.10.2013 по 31.12.2013, 01.01.2015 по 30.06.2015, 01.07.2015 по 31.12.2015, а також відомості про нарахування заробітної плати з табелями робочого часу за березень-грудень 2013 року, січень-березень 2014 року, оскільки ці документи жодним чином не встановлюють чи спростовують будь-яких юридичних фактів, необхідних для встановлення
істини по цій справі (а.к.п. 46-88, 105-114, 116-117, 120-121 т. 2).
Мотиви ухвалення виправдувального вироку
Обвинуваченій ОСОБА_4 ставиться у провину те, що вона 16.01.2013 та 26.05.2014 власноруч написала та підписала заяви про прийняття на роботу ОСОБА_8 , таким чином підробила вказані заяви, які є офіційним документом та надалі використала їх з метою заволодіння державними коштами, тобто вчинила кримінальне правопорушення, передбачене частинами 1 та 4 ст. 358 КК України.
Предметом цього кримінального правопорушення є офіційний документ.
У примітці до ст. 358 КК України визначено, що під офіційним документом у цій статті та статтях 357, 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Передусім офіційний документ як предмет злочину має відповідати ряду ознак, зокрема, документ має бути складено, видано чи посвідчено особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами. Інформація зафіксована в такому документі повинна мати юридично значущий характер, тобто має підтверджувати чи засвідчувати конкретні події, явища або факти, які мають спричиняти чи бути здатними спричинити відповідні наслідки правового характеру у вигляді виникнення, зміни або припинення тих, чи інших прав або обов'язків чи може бути використана як документи - докази у правозастосовній діяльності.
Невідповідність документа хоча б одному з наведених нижче критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.
Дослідивши надані стороною обвинувачення докази, зокрема, заяви від 16.01.2013 та 26.05.2014, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що вони не відповідають ознакам офіційного документа, встановленим у примітці до ст. 358 КК України виходячи з такого.
Зі змісту вказаних заяв убачається, що вони складені фізичною особою та містять у собі такі реквізити, як прізвище, посаду адресата, прізвище адресанта, назву документа, його зміст, дату та підпис.
Фактично ці заяви є проханням ОСОБА_8 прийняти його на роботу
до Черняхівського будинку культури, на підставі яких директором було видано накази №4-к від 31.01.2013 та №18-к від 27.05.2014 про призначення ОСОБА_8 на посаду двірника у лютому 2013 року та на посаду освітлювача у травні 2014 року.
Слід зазначити, що наказ про прийняття на роботу має відповідати певній формі, яка затверджена наказом №489 від 05.12.2008 Державного комітету статистики України «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці».
Окрім того, саме у згаданих наказах були визначені загальні умови трудового договору щодо посади ОСОБА_8 , дати призначення та умови оплати праці згідно зі штатним розписом та вони були винесені уповноваженою на це посадовою особою.
Водночас суд звертає увагу, що у трудовому законодавстві відсутня імперативна норма, яка б вимагала написання заяви про прийняття на роботу при укладанні трудового договору та містила вимоги щодо її реквізитів. Складання цієї заяви є лише виявленням наміру особи працевлаштуватись, але сама по собі заява не утворює правових наслідків.
Заява фізичної особи про прийняття її на роботу не передбачає обов'язкової форми, може подаватися письмово та в усній формі, та не має чіткого визначення обов'язкових для неї реквізитів, а також не є документом, який виданий або посвідчений відповідною уповноваженою особою. Така заява не підтверджує або не посвідчує юридично значущих фактів, не надає прав та не звільняють від обов'язків, а є лише проханням особи прийняти її на роботу. Проте подальше видання наказу про прийняття ОСОБА_8 на роботу, має юридичне значення, оскільки утворює права та обов'язки як для директора будинку культури, так і для ОСОБА_8 .
Отже, зазначені заяви, у підробленні яких обвинувачується ОСОБА_4 , не можуть вважатись офіційними документами в розумінні ст. 358 КК України та примітки до неї, а відтак не утворюють склад кримінального правопорушення, передбаченого цією нормою.
Таким чином суд приходить до висновку, що в діях обвинуваченої відсутній склад кримінальних правопорушень, передбачений статтею 358 КК України.
Водночас оцінені судом письмові докази, а саме накази про прийняття на роботу ОСОБА_8 , записи у його трудовій книжці, відомості про нарахування заробітної плати з табелями робочого часу, а також виписки по картковому рахунку останнього, які узгоджуються із показаннями свідків, підтверджують той факт, що ОСОБА_8 працював у Черняхівському будинку культури у лютому 2013 року на посаді двірника та у період з травня по листопад 2014 року на посаді освітлювача, за що отримував відповідну заробітну плату.
Окрім того, згадані докази повністю узгоджуються із показаннями директора Черняхівського будинку культури ОСОБА_10 , який підтвердив, що ОСОБА_8 особисто приходив до нього та подавав заяву про прийняття
на роботу, головного бухгалтера ОСОБА_11 , а також інших працівників цього будинку культури, які бачили ОСОБА_8 у період інкримінованих подій на робочому місці.
Висновком судово-почеркознавчої експертизи лише встановлено, що текст заяв від 16.01.2013 та 26.05.2014 виконаний обвинуваченою ОСОБА_4 , що і не заперечується останньою.
Суд критично ставиться до показань свідка ОСОБА_8 , бо вони не підтверджені іншими письмовими доказами та показаннями свідків, є непослідовними, суперечливими. Так під час допиту у суді ОСОБА_8 спочатку вказував, що запис у трудовій книжці про працевлаштування у будинку культури на посаді двірника він виявив у 2017 році, потім вказав, що дізнався про це весною 2013 року коли влаштовувався на роботу у Черняхівський хлібокомбінат, при цьому згідно записів у трудовій книжці останній працював на Черняхівському хлібокомбінаті з 16.03.2012 по 11.06.2012.
Отже, показання ОСОБА_8 про те, що він не працював у ОСОБА_9 будинку культури повністю спростовуються зібраними під час досудового розслідування доказами.
Також ОСОБА_8 вказував, що перебував на обліку у центрі зайнятості лише один раз, хоча у трудовій книжці є неодноразові записи про те, що йому виплачувалась допомога про безробіттю у 2007, 2012 та 2013 роках, що підтверджується довідкою та викликає сумнів у правдивості та спроможності його показань (а.к.п.153 т. 2).
Не знайшли свого підтвердження пояснення ОСОБА_8 про те, що з червня 2013 року він не офіційно працював на будівництві у м. Києві, бо такі показання останнього не були підтверджені жодними доказами сторони обвинувачення. При цьому суд звертає увагу на те, що свідок ОСОБА_21 , який повідомив, що у 2014 році працював з ОСОБА_8 на будівництві, є братом його дружини та певною мірою зацікавлений у вирішенні даної справи, а тому суд критично ставиться до показів цього свідка.
У свою чергу суд вважає, що ОСОБА_8 дає такі показання з метою обмовити обвинувачену, яка була його дружиною, через неприязні відноси, які виникли саме у період його звернення із заявою до поліції, у зв'язку із несплатою останнім аліментів на утримання їх спільних дітей.
Також ОСОБА_4 інкримінується, що вона реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння державними коштами, діючи умисно з корисних спонукань, шляхом зловживання довірою, використовуючи банківську картку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», видану на ім'я ОСОБА_8 , незаконно отримала нараховану йому заробітну плату за лютий 2013 року у розмірі 1025 грн 88 коп. та за період травень-листопад 2014 року у розмірі 7565 грн 84 коп., чим спричинила державі, в особі відділу культури й туризму Черняхівської районної державної адміністрації, яка фінансується з державного бюджету, матеріальні збитки на загальну суму 8591 грн 72 коп., тобто вчинила злочин, передбачений ст. 190 КК України.
Інкримінований ОСОБА_4 злочин за ст. 190 КК України є злочином з матеріальним складом, для об'єктивної сторони якого необхідні такі умови як діяння винної особи, суспільно небезпечні наслідки у вигляді завдання шкоди, а також наявність потерпілої особи.
За приписами ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, у тому числі час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, а також вид і розмір шкоди, завданої злочинними діями обвинуваченого.
Водночас у даному кримінальному провадженні відсутня потерпіла особа, тобто особа, якій були заподіяні збитки, а також стороною обвинувачення не доведений факт спричинення ОСОБА_4 майнової шкоди.
Ці висновки суду підтверджуються наданою стороною захисту довідкою №102 від 14.05.2019 про те, що обвинуваченою ОСОБА_4 будь-які матеріальні збитки державі в особі відділу культури, національно-патріотичного виховання, молоді та спорту Черняхівської районної державної адміністрації Житомирської області не спричинялись (а.к.п. 91 т. 2).
Таким чином, з урахуванням показань свідків та інших належних і допустимих доказів, суд дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела того, що ОСОБА_4 зловживаючи довірою, шляхом використання підробленого офіційного документа, заволоділа грошовими коштами, спричинивши державі матеріальну шкоду.
Виходячи із закріпленого у статті 17 КПК України принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
При цьому, окрім вимоги доведення прокурором винуватості обвинуваченого поза розумним сумнівом, вказаної нормою закріплено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Отже, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений, а обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Разом з тим, досліджені судом докази не доводять поза розумним сумнівом, що в діянні обвинуваченої є склад інкримінованих їй кримінальних правопорушень.
Таким чином, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, та оцінюючи кожний доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв'язку, дійшов переконливого висновку, що прокурором не доведено поза розумним сумнівом, що в діях обвинуваченої є склад кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3, 4 ст. 358 та частинами 1, 2 ст. 190 КК України.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
З огляду на викладене, суд вважає, що обвинувачена ОСОБА_4 підлягає виправданню за частинами 1, 3, 4 ст. 358, частинами 1, 2 ст. 190 КК України за відсутністю складу вказаних кримінальних правопорушень.
Беручи до уваги положення ст. 124 КПК України, витрати на проведення судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 1144 грн, суд компенсує за рахунок держави.
Долю речових доказів у даному кримінальному провадженні суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 373-376 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України та виправдати за відсутністю в її діях складу цих кримінальних правопорушень.
Судові витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 1144 (одна тисяча сто сорок чотири) грн віднести на рахунок держави.
Речові докази, а саме:
- заяви ОСОБА_8 від 16.01.2013, 28.02.2013, 26.05.2014, 18.11.2014, накази №4-к від 31.01.2013, №6-к від 28.02.2013, №18-к від
27.05.2014 та №64-к від 14.11.2014, табелі використання робочого часу та відомості про нарахування заробітної плати за 2013-2014 роки, виписку по рахунку № НОМЕР_2 та анкету клієнта ОСОБА_8 - залишити при справі;
- трудову книжку на ім'я ОСОБА_8 - повернути останньому.
На вирок може бути подана апеляція до Житомирського апеляційного суду через Житомирський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення вказаного строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо він не скасований, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченій та прокурору.
Суддя: