79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
17.02.2022 Справа № 914/3187/21
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Фізичної особи-підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича, Київська область, м.Бориспіль;
до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропромислове підприємство “Львівське”, Львівська область, Пустомитівський район, с.Зубра;
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: ОСОБА_1 , Львівська область, Пустомитівський район, с.Давидів;
про: стягнення заборгованості
ціна позову: 50308,02грн.
Представники:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: Хом'як О.Г. - представник, адвокат (ордер від 16.12.2021р. серія ВС №1114994);
Третьої особи: не з'явився.
25.10.2021р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Фізичної особи-підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича від 20.10.2021р. б/н (вх. №3474) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропромислове підприємство “Львівське” про стягнення заборгованості; ціна позову: 50308,02грн.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає прострочення Відповідачем виконання присудженого рішенням Господарського суду Львівської області від 26.01.2021р. у справі №914/1650/20 грошового зобов'язання.
Ухвалою суду від 26.10.2021р. у цій справі постановлено позовну заяву Фізичної особи-підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича від 20.10.2021р. б/н (вх. №3474 від 25.1.02021р.) залишити без руху; надати Фізичній особі-підприємцю Івасенку Ігорю Анатолійовичу десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме надати суду оригінали документів, які підтверджують сплату 2270грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду, або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до Закону; надати належним чином посвідчені копії доданих до позовної заяви документів.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.11.2021р. у цій справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволити частково; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; в решті клопотання Позивача про розгляд справи без виклику учасників справи відхилити; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 21.12.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.12.2021р. у цій справі судом постановлено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропромислове підприємство “Львівське” про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору від 20.12.2021р. вх. №5231/21 задоволити; залучити до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ); відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 20.01.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для дачі пояснень по суті спору.
Господарським судом в порядку ч.ч.6,7 ст.176 ГПК України 22.12.2021р. вчинено запит вих. №914/3187/21/1/21 до Відділу обліку та моніторингу про реєстрацію місця проживання головного управління Державної міграційної служби у Львівській області та Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - Третьої особи - ОСОБА_1 .
11.01.2022р. на адресу суду від Відділу обліку та моніторингу про реєстрацію місця проживання головного управління Державної міграційної служби у Львівській області за вх. №436/22 надійшла відповідь на вказаний запит, з якої вбачається, що зареєстрованим місцем проживання Третьої особи ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_1 .
04.01.2022р. за вх. №100/22 від Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області до суду засобами поштового зв'язку надійшов лист від 29.12.2021р. вих. №4114, у якому надає інформацію про зареєстроване місце проживання гр. ОСОБА_1 .
До вказаного листа долучено Довідку про реєстрацію місця проживання особи (додаток №13 до Правил), з якої вбачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.01.2022р. у цій справі суд постановив заяву представника Фізичної особи-підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича адвоката Каплі Аліни Степанівни від 11.01.2022р. б/н (вх. №567/22 від 11.01.2022р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції відхилити.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.01.2022р. у цій справі суд постановив заяву представника Фізичної особи-підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича адвоката Каплі Аліни Степанівни від 11.01.2022р. б/н (вх. №1111/22 від 14.01.2022р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволити; надати представнику Фізичної особи-підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича адвокату Каплі Аліні Степанівні можливості участі в судовому засіданні у справі №914/3187/21, яке призначено на 20.01.2022р. о 12:20год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «Easycon».
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.01.2022р. у цій справі суд постановив заяву Фізичної особи-підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича від 29.12.2021р. б/н (вх. №125/22 від 13.01.2022р.) про повернення судового збору у справі №914/3187/21 за позовом Фізичної особи-підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропромислове підприємство «Львівське» про стягнення заборгованості; ціна позову: 50308,02грн. відхилити.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.01.2022р. у цій справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 17.02.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою; заяву представника Фізичної особи-підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича адвоката Каплі Аліни Степанівни від 11.01.2022р. б/н (вх. №1111/22 від 14.01.2022р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в частині судового засідання, призначеного на 17.02.2022р. на 10:30год. задоволити; надати представнику Фізичної особи-підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича адвокату Каплі Аліні Степанівні можливості участі в судовому засіданні у справі №914/3187/21, яке призначено на 17.02.2022р. о 10:30год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення “Easycon”.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.02.2022р. у цій справі суд постановив відповідь Управління Державної казначейської служби України у Залізничному районі м.Львова Львівської області на адвокатський запит від 07.02.2022р. вх. №381/22 повернути представнику Фізичної особи-підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича адвокату Каплі Аліні Степанівні без розгляду.
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Відповідача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання не з'явилась, 16.02.2022р. за вх. №4338/21 надіслала на електронну адресу суду Клопотання про розгляд без участі від 16.02.2022р. №1779/АК, у якому зазначає, що підтримує подану позовну заяву і просить суд проводити судове засідання 17.02.2022р. за відсутності повноважного представника Позивача. Вказану заяву оглянуто судом, оголошено та долучено до матеріалів справи.
07.02.2022р. за вх. №3081/22 представником Фізичної особи-підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича адвокатом Каплею Аліною Степанівною на електронну адресу суду надіслано відповідь Управління Державної казначейської служби України у Залізничному районі м.Львова Львівської області від 03.02.2022р. вих. №01-20/06-93 на адвокатський запит від 25.01.2022р., яка зареєстрована службою діловодства Господарського суду Львівської області як вхідна кореспонденція по справі.
Окрім того, 16.02.2022р. за вх. №4332/22 Позивачем надіслано на електронну адресу суду Письмові пояснення від 16.02.2022р. вих. №1779/АК, у яких наводить свої доводи та міркування з приводу заявлених позовних вимог. Вказані Письмові пояснення оглянуто судом, оголошено в судовому засіданні повний текст та долучено до матеріалів справи.
Представник Відповідача в судове засідання з'явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.
В судовому засіданні 17.02.2022р. Відповідачем подано до суду доповнення до відзиву (письмові заперечення) від 16.02.2022р., у яких наводить свої доводи та міркування з приводу поданих Позивачем 16.02.2022р. за вх. №4332/22 письмових пояснень. При чому представник Відповідача пояснив, що вказані письмові заперечення не є по суті доповненням до відзиву, а є запереченнями на пояснення від 16.02.2022р. вих. №1779/АК (вх.№4332/22 16.02.2022р.).
Вказані Доповнення до відзиву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи. Після завершення судового засідання Доповнення до відзиву зареєстровано в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №4472/22.
Третя особа чи представник Третьої особи в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове не засідання визнавалась судом обов'язковою.
Позиція Позивача:
Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 19989,04грн. пені, 7881,97грн. 3% річних та 22437,07грн. інфляційних втрат внаслідок прострочення виконання Відповідачем присудженого рішенням Господарського суду Львівської області від 26.01.2021р. у справі №914/1650/20 зобов'язання зі сплати заборгованості з відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що 26.06.2020р. Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія Ю.ЕС.АЙ.» звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислове підприємство «Львівське» про стягнення 220916,94грн. страхового відшкодування, 2524,59грн. 3% річних, 15792,35грн. пені та 2600грн. інфляції. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 16.12.2018р. на вул.Луганській у м.Львові сталася дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) за участю забезпеченого транспортного засобу МАЗ, д.р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , транспортного засобу AUDI Q7, д.р.н. НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 та транспортного засобу VOLKSWAGEN PASSAT, д.р.н. НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП було пошкоджено транспортні засоби AUDI Q7, д.р.н. НОМЕР_2 та VOLKSWAGEN PASSAT, д.р.н. НОМЕР_3 .
Відповідно до постанови Сихівського районного суду м. Львова від 15.04.2019 у справі №450/488/19 та постанови Пустомитівського районного суду Львівської області від 07.03.2019 у справі №450/489/19 зазначена ДТП сталося з вини водія ОСОБА_1 . Цивільно-правова відповідальність забезпечувального транспортного засобу МАЗ, д.р.н. НОМЕР_1 , яким на час ДТП керував ОСОБА_1 , застрахована ТзОВ Страхова компанія Ю.ЕС.АЙ., що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/8516755.
На підставі аварійного сертифікату №23-0/54/0 від 20.05.2019р., страхового акту від 11.06.2019р. №19.59.8516755-1779, розрахунку страхового відшкодування до нього, заяви про страхове відшкодування, позивач здійснив виплату страхового відшкодування на користь потерпілого ОСОБА_3 (власника VOLKSWAGEN PASSAT) в розмірі 100 000,00 грн, на підтвердження чого подав платіжні доручення від 19.07.2019 № 5932, від 18.07.2019 №5884, від 17.07.2019 №5813 та на підставі аварійного сертифікату №22-0/54/9 від 14.05.2019, страхового акту від 05.08.2019 №19.59.8516755-890, розрахунку страхового відшкодування до нього, заяви про страхове відшкодування позивач здійснив виплату страхового відшкодування на користь потерпілого ОСОБА_2 (власника AUDI Q7) в розмірі 100 000,00 грн, на підтвердження чого подав платіжні доручення від 12.09.2019 № 8272, від 10.09.2019 № 8133, від 13.09.2019 № 8330.
Позивач також зазначає, що рішенням Господарського суду Львівської області від 26.01.2021 у справі №914/1650/20 позов Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» задоволено частково., стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислове підприємство «Львівське» на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія Ю.ЕС.АЙ.» 200000грн. шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 2000грн. 3% річних, 2600грн. інфляційних втрат, 11781,42грн. пені, 3245,72грн. судового збору, 7835,76грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 року у справі №914/1650/20 замінено позивача у даній справі Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» на його правонаступника Фізичну особу підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 року у справі №914/1650/20 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислове підприємство «Львівське» б/н від 22.02.2021 залишено без задоволення., а рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2021 у справі № 914/1650/20 без змін.
Ухвалою Верховного суду від 06.08.2021 р. відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №914/1650/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислове підприємство «Львівське» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 та на рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2021 у справі №914/1650/20.
Позивач вказує на те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 26.01.2021р. у справі №914/1650/20 встановлено, що укладений договір про ОСЦПВВНТЗ №АК/8516755 належить грошових зобов'язань, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму. Отже, можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі №914/1650/20 на підставі договору обов'язкового страхування наземних транспортних засобів є грошовим зобов'язанням. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. Судом першої інстанції при поверненні сплаченого страховиком страхового відшкодування здійснено перерахунок 3% річних за період з 26.02.2020 по 26.06.2020 р.. інфляційних втрат за період з 26.02.2020 по 30.04.2020 і пені за період з 26.02.2020 по 26.06.2020 р. та стягнуто з відповідача на користь позивача, 2000,00 грн - 3% річних, 2600,00 грн. - інфляційних втрат та 11781,42 грн - пені.
На виконання рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2021р. у справі №914/1650/20 Відповідачем, 06.10.2021 і 08.10.2021 р. сплачено на користь фізичної особи підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича - 30000,00 грн. 19 жовтня 2021 року приватним виконавцем Шелінською Ю.А. примусово стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислове підприємство «Львівське» на користь фізичної особи підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича - 197 462, 90 грн. Отже, з огляду на те, що відповідачем було здійснено виплату по відшкодуванню штрафних санкцій за період 26.02.2020 по 26.06.2020 р.„ а фактично їх виплату здійснено 19 жовтня 2021 року, то у позивача виникає право вимоги за прострочення виконання грошового зобов'язання, а відтак підлягають стягненню з відповідача штрафні санкції.
У поданих 16.02.2022р. за вх. №4332/22 Поясненнях Позивач зазначає, що відповідно до рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2021р. у справі №914/1650/20 суд самостійно здійснив перерахунок пені за період з 26.02.2020 по 26.06.2020 та встановив, що розмір пені становить 11781,42 грн., розмір 3% річних становить 2000грн., інфляційних втрат - 3212,80грн.
Відповідно до позовної заяви представник позивача ФОП Івасенко І.А. - адвокат Капля А.С. зазначала, що Відповідачем було здійснено виплату по відшкодуванню штрафних санкцій за період 26.02.2020р. по 26.06.2020р. Нарахування штрафних санкцій зазначено в позовній заяві наступним днем після дати періоду за який відповідач відшкодував заборгованість на користь ФОП Івасенка І.А., з граничною датою фактичною їх виплатою. Пеня має обраховуватися за останні 12 місяців, а відповідач, відшкодував пеню з 26.02.2020р. по 26.06.2020р. (4 місяці), то залишається не відшкодована пеня за останні 8 місяців: з 19.02.2021р. по 19.10.2021р.
Таким чином рішенням Господарського суду Львівської області від 26 січня 2021 року позов ФОП Івасенка І.А. по справі № 914/1650/20 було задоволено частково в розмірі 200 000,00грн. шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 2000,00грн. 3% річних, 2600грн. інфляційних втрат, 11781,42грн. пені.
Позиція Відповідача:
Відповідач у поданому 20.12.2021р. за вх. №30661/21 Відзиві на позовну заяву проти заявленого позову заперечує, вважає його безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити його в задоволенні з підстав того, що з Позивачем невірно визначено (обраховано) період прострочення виконання грошового зобов'язання, за які він нарахує штрафні фінансові санкції, та заявляє їх до стягнення з Відповідача. Відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, підлягає до застосування виключно у випадку наявності прострочення грошового зобов'язання, яке виникло із договірних, а не позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Оскільки таке право виникло у Позивача в результаті деліктного зобов'язання, яким є відшкодування завданої шкоди внаслідок її заподіяння під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди, то положення ст. 625 ЦК України не підлягають до застосування у спірних правовідносинах, а заявлені позовні вимоги в цій частині, відповідно, не підлягають до задоволення.
Щодо стягнення неустойки Відповідач зазначає, що, відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
При цьому право господарського суду зменшити заявлені до стягнення штрафні фінансові санкції пов'язане з наявністю обставин, встановлення яких вимагає надання судом оцінки поданих учасниками справи доказів, якими вони обґрунтовують наявність підстав для зменшення таких санкцій. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає до стягнення, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначність прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше.
З наведеного Відповідач зазначає, що заявлені позовні вимоги у даній справі є похідними від задоволених позовних вимог господарськими судами у попередній судовій справі які, в свою чергу, ґрунтувалися на реалізації права зворотної вимоги в порядку регресу, що виникло у позивача внаслідок виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності внаслідок скоєння ДТП. Станом на момент звернення з позовом до суду Відповідач погасив всю заборгованість перед позивачем, призначену рішення господарського суду у загальному розмірі 227462,90грн. в тому числі судові витрати. Отже, навіть якщо припустити, що Позивачем буде доведено наявність правових та нормативно- обґрунтованих підстав для задоволення позову, а також наведено правильний розрахунок суми позовних вимог з урахуванням вірного періоду прострочення виконання зобов'язання, то у господарського суду є обґрунтовані підстави для зменшення належних до сплати штрафних фінансовий санкцій, враховуючи ступінь виконання зобов'язання боржником, а також з огляду на те, що такі є надмірно великими порівняно із збитками кредитора (позивача).
У поданих 17.02.2022р. за вх. №4472/22 Доповненнях до відзиву від 16.02.2022р. б/н Відповідач в спростування викладених Позивачем у поясненнях від 16.02.2022р. доводів зазначає, що предметом спору є стягнення пені у розмірі 19989,04грн.; інфляційних - 22437,01грн. та 3 % річних у розмірі 7881,97грн. При цьому позивач обґрунтовує такі вимоги з посиланням лише на зміст ст. 625 LLK України.
Згідно ст. 992 ЦК України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідач звертає увагу господарського суду на те, що ні позовна заява ні письмові пояснення до неї не містять відомостей щодо розміру пені, яку позивач застосовував при здійсненні її розрахунку (облікова ставка НБУ, подвійна облікова ставка чи якийсь інший розмір). Відтак заперечення відповідача у цій частині заявленого позову є неповними, оскільки не вбачається можливим дослідити проведений розрахунок на предмет його відповідності чинному законодавству.
Крім того, з огляду на зміст ст. 992 ЦК України Відповідач вважає, що право на неустойку виникає у позивача виключно у випадку несплати страхувальникові або іншій особі суми страхової виплати. Заявлені позовні вимоги у даній справі є похідними від задоволених позовних вимог господарськими судами у попередній судовій справі які, в свою чергу, ґрунтувалися на реалізації права зворотної вимоги в порядку регресу, що виникло у первісного кредитора (а не позивача) внаслідок виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності.
Відповідач звертає увагу господарського суду на те, що ні він, ні Позивач, не є страховиком та/або страхувальником у спірних правовідносинах. Отже, до них не може застосовуватися вимога про стягнення пені на підставі положень ст.992 ЦК України. Оскільки Відповідачем було погашено суму грошових коштів, яка була стягнута рішенням господарського суду у повному обсязі (трьома платіжками) в період з 08.10.2021 року до 19.10.2021 року, то підстави для нарахування неустойки та її стягнення в судовому порядку - є відсутніми. Щодо вимог про стягнення інфляційних та 3% річних, то заперечення Відповідача залишаються незмінними.
При цьому Відповідач звертає увагу суду на те, що відповідно до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право господарського суду зменшити заявлені до стягнення штрафні фінансові санкції пов'язане з наявністю обставин, встановлення яких вимагає надання судом оцінки поданих учасниками справи доказів, якими вони обґрунтовують наявність підстав для зменшення таких санкцій. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає до стягнення, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначність прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше.
Станом на момент звернення з позовом до суду Відповідач погасив всю заборгованість перед позивачем, призначену рішення господарського суду у загальному розмірі 227462,90грн. в тому числі судові витрати. Отже, навіть якщо припустити, що Позивачем буде доведено наявність правових та нормативно-обґрунтованих підстав для задоволення позову, а також наведено правильний розрахунок суми позовних вимог з урахуванням періоду прострочення виконання зобов'язання, то у господарського суду є обґрунтовані підстави для зменшення належних до сплати штрафних фінансовий санкцій, враховуючи ступінь виконання зобов'язання боржником, а також з огляду на те, що такі є надмірно великими порівняно із збитками кредитора (Позивача).
З підстав наведеного Відповідач просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позову у повному обсязі.
Позиція Третьої особи:
Третя особа не скористався правом на подання пояснень по суті спору та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Позивача та Третьої особи за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.01.2021р. у справі №914/1650/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Страхова компанія “Ю.ЕС.АЙ.” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропромислове підприємство “Львівське” про відшкодування шкоди в розмірі 220 916,94 грн. суд вирішив позов задоволити частково; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропромислове підприємство “Львівське” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Страхова компанія “Ю.ЕС.АЙ.” 200000,00 грн - шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 2000,00 грн - 3% річних, 2600,00 грн - інфляційних втрат, 11781,42 грн - пені, 3245,72 грн - судового збору , 7835,76 грн - витрат на професійну правничу допомогу; в решті позовних вимог відмовити.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.06.2021р. у справі №914/1650/21 суд ухвалив задоволити заяву фізичної особи-підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича № 1779/АК від 21.05.2021 про залучення його до участі у справі, як правонаступника; замінити позивача у даній справі - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» на його правонаступника Фізичну особу - підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.06.2021р. у справі №914/1650/21 судом постановлено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислове підприємство «Львівське» б/н від 22.02.2021 залишити без задоволення; рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2021 у справі № 914/1650 залишити без змін.
Додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.06.2021р. у справі №914/1650/21 судом постановлено заяву фізичної особи-підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича№ 1779/АК від 11.06.2021 про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу задоволити; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромислове підприємство «Львівське» на користь Фізичної особи-підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.08.2021р. у справі №914/1650/20 суд ухвалив відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1650/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропромислове підприємство «Львівське» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 та на рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2021.
Відповідно до ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Згідно ч.2 вказаної статті у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Таким чином рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2021р. у справі №914/1650/20 набрало законної сили 22.06.2021р. в порядку, встановленому статтею 241 ГПК України, та, у відповідності до приписів ч.1 ст.129-1 Конституції України і ч.1 ст.18 ГПК України, є обов'язковим до виконання на всій території України.
23.09.2021р. Господарським судом Львівської області видано Накази про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2021р. та постанови Західного апеляційного господарського суду від 22.06.2021р. у справі №914/1650/21.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.01.2021р. у справі №914/1650/20 встановлено, що:
«…
у випадку залишення місця ДТП водієм забезпеченого транспортного засобу за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик має право на подання регресного позову до вказаних осіб відповідно до підп. "в" підп. 38.1.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Позивач в даному випадку, на підставі діючого законодавства, скористався таким правом та звернувся до відповідача, як страхувальника та власника транспортного засобу, з позовом про стягнення суми в порядку регресу.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, а також обставини щодо залишення останнім місця дорожньо-транспортної пригоди встановлені постановою Сихівського районного суду м. Львова від 15.04.2019 у справі № 450/488/19, яка набрала законної сили 26.04.2019 та постановою Пустомитівського районного суду Львівської області від 07.03.2019 у справі № 450/489/19, яка набрала законної сили 18.03.2019.
…
шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
В ході судового розгляду, судом встановлено факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується копією витягу з наказу від 27.05.2008 № 845-к. Дана обставина відповідачем не заперечувалась.
…
Цивільно-правова відповідальність забезпечувального транспортного засобу МАЗ, д.р.н. НОМЕР_1 , застрахована ТзОВ “Страхова компанія “Ю.ЕС.АЙ.”, що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/8516755.
Полісом страхування цивільно-правової відповідальності АК/8516755 передбачено ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну - 100 000,00 грн, а франшиза - 0,00 грн.
…
Як вбачається із матеріалів справи, на підставі аварійного сертифікату №23-D/54/0 від 20.05.2019, страхового акту від 11.06.2019 №19.59.8516755-1779, розрахунку страхового відшкодування до нього, заяви про страхове відшкодування позивач здійснив виплату страхового відшкодування на користь потерпілої - ОСОБА_3 (власника VOLKSWAGEN PASSAT, д.р.н. НОМЕР_3 ) в розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 19.07.2019 № 5932, від 18.07.2019 №5884, від 17.07.2019 №5813 та на підставі аварійного сертифікату №22-D/54/9 від 14.05.2019, страхового акту від 05.08.2019 № 19.59.8516755-890, розрахунку страхового відшкодування до нього, заяви про страхове відшкодування позивач здійснив виплату страхового відшкодування на користь потерпілого - ОСОБА_2 (власника AUDI Q7, д.р.н. НОМЕР_2 ) в розмірі 100 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 12.09.2019 № 8272, від 10.09.2019 № 8133, від 13.09.2019 № 8330.
…
Як вбачається держаного сайту України «Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг», останній є в переліку осіб, які відповідають кваліфікаційним вимогам та можуть займатися визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків (аварійні комісари) і зазначено строк дії його свідоцтва з 20.09.2017 по 20.09.2020.
З наявних в матеріалах справи аварійних сертифікатів №22- D /54/9 від 14.05.2019 та №23-D/54/0 від 20.05.2019 вбачається проведення дослідження та їх складання аварійним комісаром ОСОБА_4 в межах дії свідоцтва аварійного комісара. Відтак, суд критично ставиться до позиції відповідача про те, що завдана матеріальна шкода власникам колісних транспортних засобів (потерпілим) не могла бути визначена на підставі аварійних сертифікатів.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог ТзОВ «Страхова Компанія» «Ю.ЕС.АЙ» до ТзОВ «Агропромислове підприємство «Львівське» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
…
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про ОСЦПВВНТЗ № АК/8516755, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму. Отже, можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування наземних транспортних засобів є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені є законними та обгрунтованими.
Суд, здійснивши перерахунок 3% річних за період з 26.02.2020 по 26.06.2020 встановив, що розмір таких становить 2000,00 грн. Відтак, позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає до задоволення частково у розмірі 2000,00 грн.
Також судом здійснено перерахунок інфляційних втрат за період з 26.02.2020 по 30.04.2020 та встановлено, що розмір таких становить 3212,80 грн та є більшим, ніж нарахував позивач у своєму розрахунку (позивачем заявлено 2600,00 грн).
…
Таким чином, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України, у зв'язку з нездійсненням сплати страхового відшкодування відповідачем, позивач правомірно нарахував пеню.
Суд, здійснивши перерахунок пені за період з 26.02.2020 по 26.06.2020 встановив, що розмір пені становить 11781,42 грн. Відтак, позовна вимога про стягнення пені підлягає до задоволення частково….».
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Платіжним дорученням від 06.10.2021р. №27 Відповідачем перераховано на користь Позивача 10000грн. Призначення платежу: «оплата зг. рішення Господарського суду Львівської області по справі №914/1650/20 1 Без ПДВ».
Платіжним дорученням від 08.10.2021р. №29 Відповідачем перераховано на користь Позивача 20000грн. Призначення платежу: «оплата зг. рішення Господарського суду Львівської області по справі №914/1650/20 1 Без ПДВ».
Платіжним дорученням від 19.10.2021р. №4478 приватним виконавцем Шелінською Ю.А. перераховано на користь Позивача 197462,90грн. Призначення платежу: «стягн.197462,90грн. заборг. Згідно наказу №914/1650/20 від 23.09.2021р., боржник ТОВ «Агропромислове підприємство «Львівське» (ЄДРПОУ 20789952), ВП №67175482».
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.
Верховний Суд у справі №924/1022/17 (постанова від 06.11.201р.) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п.3 ч.2 ст.11 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справі №703/2718/16-ц, постанови Об'єднаної Палати Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18, а також в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань.
Окрім того, суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №686/21962/15-ц, що залежно від змісту зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц.
При цьому, суд звертає увагу на те, що, що інфляційні втрати є складовою частиною зобов'язання відшкодування шкоди, а відтак, сума простроченого зобов'язання, на яку підлягають нарахуванню відсотки річних, визначається з урахуванням суми основного боргу у сукупності з нарахованими інфляційними втратами за попередній період. Для визначення суми, на яку позивач має право на підставі ч.2 ст.625 ЦК України нарахувати три проценти річних за прострочення зобов'язання відшкодування шкоди, необхідно визначити суму простроченого зобов'язання з урахуванням індексу інфляції за попередній період.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019р. у справі №916/190/18 та постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Відтак наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не звільняє боржника від відповідальності та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019р. у справі №127/15672/16-ц.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок Позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного Позивачем максимального розміру заборгованості.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.03.2018р. у справі №927/467/17, від 21.05.2018р. у справі №904/10198/15, від 22.01.2019р. у справі №905/305/18, від 28.01.2019р. у справі №922/3782/17, від 14.02.2019р. у справі №922/1019/18, від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18, від 27.05.2019р. у справі №910/20107/17.
Перевіривши правильність розрахунку 3% річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період суд встановив, що такі проведено Позивачем невірно, оскільки не вірно враховано часу виникнення заборгованості та періодів її існування. Відтак, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача 3% річних за заявлений Позивачем період становить 7845,80грн., інфляційних втрат - 22437,07грн.
З врахуванням встановлення рішенням Господарського суду Львівської області від 26.01.2021р. у справі №914/1650/20 обставин неналежного виконання Відповідачем зобов'язань з відшкодування завданої шкоди, беручи до уваги фактичне виконання Відповідачем 19.10.2021р. рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2021р. у справі №914/1650/20 суд дійшов висновків про те, що заявлені Позивачем позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 7881,97грн. 3% річних за період з 27.06.2020р. по 19.10.2021р. є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 7845,80грн. 3% річних, в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю. Позовні вимоги про стягнення 22437,07грн. інфляційних втрат підлягають до задоволення повністю в межах заявлених позовних вимог.
Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум 3% річних та інфляційних втрат здійснювалась судом за допомогою програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2022».
Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 19989,04грн. пені за період з 19.02.2021р. по 19.10.2021р. суд зазначає наступне.
Згідно з ст.ст.549, 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч.2 ст.193, ч.1 ст.216 та ч.1 ст.218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Згідно положень ст.229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст.550 ЦК України).
Частиною 1 ст.231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.1 ст.992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
З врахуванням наведеного та встановлених судом обставин суд зазначає про відсутність правових підстав до стягнення з Відповідача на користь Позивача 19989,04грн. пені за період з 19.02.2021р. по 19.10.2021р., оскільки Позивачем не доведено належними засобами доказування обставини узгодження Страховиком та Страхувальником в Договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/8516755 можливості стягнення Позивачем, як правонаступником Страховика, пені з Страхувальника у зв'язку із простроченням виконання ним грошового зобов'язання з відшкодування завданої шкоди. Відтак, в матеріалах справи відсутні, Сторонами, в тому числі Позивачем, не наведено доводів та не подано доказів наявності правових підстав до стягнення пені з Відповідача, в порядку ст.547 ЦК України з підстав не вчинення у письмовій формі правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання в частині стягнення пені.
Крім того, суд відхиляє покликання Позивача на приписи ч.1 ст.992 ЦК України, як на підставу до стягнення пені, оскільки вказаною нормою перебачено можливість стягнення пені з страховика на користь страхувальника у випадку невиконання страховиком зобов'язання із виплати страхового відшкодування, а відтак, вказана норма не може застосовуватись до правовідносин, пов'язаних із простроченням виконання грошового зобов'язання із відшкодування страхувальником страховикові виплаченого страховиком розміру завданої страхувальником шкоди за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
З приводу доводів Позивача щодо преюдиціальності встановлених рішення суду у справі від 26.01.2021р. у справі №914/1650/20 підстав до стягнення пені суд зазначає, що згідно ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно ж до п.7 ч.4 ст.238 ГПК України норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування не є обставинами, що встановлені рішенням суду.
Відтак, в позові в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 19989,04грн. пені слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.
З врахуванням наведених висновків суду суд зазначає про відсутність правових підстав до розгляду викладених у поданому 20.12.2021р. за вх. №30661/21 Відзиві на позовну заяву доводів Відповідача про наявність підстав до зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.
При цьому суд звертає увагу на те, що нараховані Позивачем Відповідачу 3% річних та інфляційні втрати за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, оскільки входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balance of probabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.
У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.
Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).
Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 26.01.2021р. у справі №914/1650/20 обставини неналежного виконання Відповідачем взятих на себе зобов'язань з відшкодування шкоди за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/8516755, присудження до стягнення з Відповідача на користь Позивача 200000грн. шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 2000грн. 3% річних, 2600грн. інфляційних втрат, 11781,42грн. пені, 3245,72грн. судового збору, 7835,76грн. витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги фактичне виконання Відповідачем 19.10.2021р. рішення Господарського суду Львівської області від 26.01.2021р. у справі №914/1650/20, враховуючи висновки суду щодо безпідставності та необґрунтованості доводів Позивача щодо стягнення з Відповідача 19989,04грн. пені, суд дійшов висновків про те, що заявлені Позивачем позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 19989,04грн. пені., 7881,97грн. 3% річних та 22437,07грн. інфляційних втрат є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 7845,80грн. 3% річних та 22437,07грн. інфляційних втрат. В решті в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.
Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач поніс у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2270грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 3000грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги. Також Позивач очікує понести у звязку із розглядом справи судові витрати в розмірі 15000грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.
Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 20.10.2021р. №39 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №2 до позовної заяви.
В підтвердження розміру понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги Позивачем до позовної заяви долучено копію укладеного між Фізичною особою-підприємцем Івасенком Ігорем Анатолійовичем (за Договором - Довіритель) та Каплею Аліною Степанівною (за Договором - Адвокат) Договору про надання правової допомоги від 14.05.2021р. №1 (надалі - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Адвокат зобов'язується вчинити від імені та за рахунок Клієнта юридичні дії з метою стягнення суми заборгованості з фізичних та юридичних осіб, відповідальних за завдані збитки (далі - Боржники), до яких Клієнт має право зворотної вимоги відповідно до договору про відступлення права вимоги №1/АК від 14 травня 2021 р.
Відповідно до п.5.1. Договору Клієнт сплачує Адвокату гонорар: за написання та подання позовної заяви до суду в інтересах Клієнта у розмірі 3000грн.; за написання та подання відповіді на відзив до суду першої інстанції чи інших письмових пояснень у розмірі 2000грн.; за написання та подання письмових клопотань та заяв до суду першої інстанції пов'язаних з розглядом справи у розмірі 1000грн.; за надання правової допомоги на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не залежно від обсягу її надання (виготовлення документів, участь у судових засіданнях, тощо) фіксовану суму грошових коштів у розмірі 5000грн.
Згідно п.5.2. Договору Клієнт сплачує Адвокату Гонорар за участь у судовому засіданні суду в суді першої інстанції у межах м. Києва у розмірі 1500грн. За межами м. Києва сума Гонорару визначається за домовленістю сторін, враховуючи територіальність суду та фактичні витрати Адвоката.
Клієнт сплачує додатково Адвокату гонорар у разі успішного вирішення справи, (Гонорар успіху Адвоката) у розмірі 10% від присудженої судом на користь Клієнта грошової суми (п.5.4.1. Договору).
Пунктом 5.5. Договору Сторонами передбачено, що виплата винагороди за цим Договором здійснюється Клієнтом протягом 5 банківських днів з моменту підписання Сторонами Акту про надані послуги згідно з Договором.
Відповідно до п.5.6. Договору Довіритель протягом 10 днів з моменту отримання від Повіреного двох підписаних примірників Акту про надані послуги підписує їх та надає один примірних Повіреному або надає Повіреному вмотивовану відмову від підписання цих Актів.
Згідно п.8.1. Договору Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та діє протягом 12 наступних календарних місяців.
Вказаний Договір підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток Сторін Договору.
20.10.2021р. Адвокатом виставлено Клієнту до оплати Рахунок на оплату послуг з написання та подання позовної заяви від 20.10.2021р. до Господарського суду Львівської області в розмірі 3000грн.
Актом приймання-передачі наданих послуг за Договором від 20.10.2021р. б/н Адвокат передав, а Клієнт отримав правову допомогу, що полягала (рахунок від 20.10.2021 р.), в написанні та поданні позовної заяви від 20.10.2021 р. в Господарський суд Львівської області вартістю 3000грн.
Вказаний Акт приймання-передачі підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток Сторін Договору.
Платіжним дорученням від 20.10.2021р. Клієнтом перераховано на користь Адвоката 3000грн. Призначення платежу: «правова допомога згідно договору №1 від 14.05.2021р. рахунок від 20.10.2021р.».
Капля Аліна Степанівна є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 07.07.2017р. серії КС №6115/10 та ордеру від 20.10.2021р. серії АІ №1163509.
Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.п.6, 9 ст.1 Закону).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно ст.6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно Законом "Про забезпечення функціонування української мови як державної", має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до частини третьої статті 4, частини першої статті 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Приписами ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначені підстави для здійснення адвокатської діяльності. Зокрема, зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
Суд звертає увагу на те, що в рішенні Національної асоціації адвокатів України від 04-05.07.2014р. №61 «Про надання роз'яснень щодо інформації, яка зазначається в ордері адвоката та можливості його подання у декілька установ» зазначено, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у статті 26 визначив підстави для здійснення адвокатської діяльності. Так, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, може бути, зокрема, ордер (частина друга статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Згідно з положеннями вищезазначеної статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Рішенням Ради адвокатів України №36 від 17.12.2012р. затверджено Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів (далі - Положення), яке встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об'єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд також звертає увагу на те, що у разі встановлення клієнтом і адвокатом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних при наданні послуг правничої допомоги не є необхідним. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду від 28.12.2020р. у справі №640/18402/19.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України. Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2021р. у справі №918/1045/20.
Крім того метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утриматися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2022р. у справі №911/2737/17.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04).
Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у додатковій ухвалі від 21.07.2020р. у справі № 915/1654/19.
При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.
Також судом враховано позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №922/902/19, від 12.12.2019р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019р. у справі №903/125/19.
При цьому суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц та у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.
Як вказує Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.
Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.5-7, 9 ст.129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.
Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З врахуванням вищенаведеного, беручи до уваги відсутність інших доказів в обґрунтування розміру понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також неподання Позивачем заяви про подання таких доказів в порядку, передбаченому приписами ч.8 ст.129 ГПК України, оцінивши подані Позивачем докази в підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що подані Позивачем в обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу докази в своїй сукупності підтверджують дійсність, необхідність та розумність таких витрат в розмірі 3000грн. для забезпечення належного захисту прав Позивача під час розгляду справи №914/3187/21 Господарським судом Львівської області.
При цьому, суд звертає увагу на те, що Відповідачем не подано жодних доказів в спростування обставин дійсності, необхідності та розумності понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також не доведено в порядку ч.5 ст.126 ГПК України неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приписами п.3 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн. та судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 3000грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, а також недоведення Відповідачем неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2270грн. та судові витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 3000грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1366,42грн. судового збору та 1805,85грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги. В решті судові витрати Позивача покласти на Позивача.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 547, 549, 599, 610-612, 625, 992 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропромислове підприємство “Львівське” (81135, Львівська область, Пустомитівський район, с.Зубра, вул.Богдана Хмельницького, буд.144; ідентифікаційний код: 20789952) на користь Фізичної особи-підприємця Івасенка Ігоря Анатолійовича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_4 ) 7845,80грн. 3% річних, 22437,07грн. інфляційних втрат, 1366,42грн. судового збору та 1805,85грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.
3. В решті в позові відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 22.02.2022р.
Головуючий суддя Фартушок Т.Б.