79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
17.02.2022 Справа № 914/3544/21
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Акціонерного товариства “Райффайзен Банк”, м.Київ;
до Відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Львівська область, м.Дрогобич;
про: стягнення заборгованості
ціна позову: 131160,71грн.
Представники:
Позивача: Пасечник Ю.А. - представник (довіреність від 26.07.2021р. №605/21-Н);
Відповідача:не з'явився.
23.11.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» від 02.11.2021р. вих. №114-43/3-206886 (вх. №3857) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; ціна позову: 131160,71грн.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає невиконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань за Кредитним договором від 19.04.2019р. №011/1348/00551888.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.11.2021р. у цій справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволити; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 21.12.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.12.2021р. у цій справі суд постановив заяву представника Акціонерного товариства “Райффайзен Банк” Пасечник Ю.А. від 01.12.2021р. вих. №114/5-234681 (вх. №28880/21 від 01.12.2021р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (щодо судового засідання, призначеного на 11год. 10хв. 21.12.2021р.) відхилити.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.12.2021р. у цій справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 20.01.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою; заяву представника Акціонерного товариства “Райффайзен Банк” Пасечник Ю.А. від 01.12.2021р. вих. №114/5-234681 (вх. №28880/21 від 01.12.2021р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в частині проведення судового засідання у справі №914/3544/21, яке призначене на 11:30год. 20.01.2022р. задоволити; надати представнику Акціонерного товариства “Райффайзен Банк” Пасечник Ю.А.можливість участі в судовому засіданні у справі №914/3544/21, яке призначено на 20.01.2022р. о 11:30год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «Easycon».
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.01.2022р. у цій справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 17.02.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою; заяву представника Акціонерного товариства “Райффайзен Банк” Пасечник Ю.А. від 01.12.2021р. вих. №114/5-234681 (вх. №28880/21 від 01.12.2021р.) та усну заяву від 20.01.2022р. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в частині проведення судового засідання у справі №914/3544/21, яке призначене на 17.02.2022р. задоволити; надати представнику Акціонерного товариства “Райффайзен Банк” Пасечник Ю.А. можливість участі в судовому засіданні у справі №914/3544/21, яке призначено на 17.02.2022р. о 10:00год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «Easycon».
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах, зазначила про неможливість врегулювання спору у позасудовому порядку та наявність у Позивача всіх доказів, на які покликається, як на підставу заявлених позовних вимог.
Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою.
Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).
Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Пунктом 7 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 24.11.2021р. про відкриття провадження у даній справі судом постановлено Відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, відповідно до ст. 165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); одночасно надіслати (надати) Позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 24.11.2021р. про відкриття провадження у цій справі надіслано судом 25.11.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Грушевського, буд.140, кв.60(адреса зазначена Позивачем у позовній заяві та відповідає даним ЄДРЮОФОП та ГФ), що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 25.11.2021р., проте 26.12.2021р. повернуто за зворотною адресою: за закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414289269 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).
13.01.2022р. поштовий конверт з вказаним процесуальним документом суду повернувся до суду (вх. №878/22) із довідкою відділення поштового зв'язку про причини невручення (ф.20) “ за закінченням встановленого терміну зберігання ”.
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 21.12.2021р. у цій справі надіслано судом 22.12.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Грушевського, буд.140, кв.60 (адреса зазначена Позивачем у позовній заяві та відповідає даним ЄДРЮОФОП та ГФ), що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 22.12.2021р., проте 26.01.2022р. повернуто за зворотною адресою: за закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414308301 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).
08.02.2022р. поштовий конверт з вказаним процесуальним документом суду повернувся до суду (вх. №3583/22) із довідкою відділення поштового зв'язку про причини невручення (ф.20) “ за закінченням встановленого терміну зберігання ”.
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 20.01.2022р. у цій справі надіслано судом 20.01.2022р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Грушевського, буд.140, кв.60 (адреса зазначена Позивачем у позовній заяві та відповідає даним ЄДРЮОФОП та ГФ), що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 20.01.2022р., та з 24.01.2022р. перебуває у точці видачі (доставки), що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414360303 “Трекінг” з інтернет-порталу АТ “Укрпошта” (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).
У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, «право на публічний розгляд», передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на «усне слухання». І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.
Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов'язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі «Schmidt v. Latvia» від 27 квітня 2017 року). У § 87 у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. «Ruiz-Mateos v. Spain», рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands», рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та «Ankerl v. Switzerland», рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, параграф 38).
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.
Судові рішення, пов'язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача (зокрема ухвали від 24.11.2021р. та від 21.12.2021р у цій справі), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).
Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.
Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").
Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").
У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Вищої ради правосуддя від 01.04.2021р. №763/0/15-21 «Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину» вирішено рекомендувати судам усіх інстанцій та юрисдикцій застосовувати у діяльності уніфіковані рекомендації щодо безпечної роботи в умовах карантину, що додаються.
Пунктом 4 уніфікованих рекомендацій щодо безпечної роботи в умовах карантину встановлено довести до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із карантинними заходами. При цьому відкладення розгляду справи можливе лише у крайньому разі, лише коли його проведення з використанням електронних засобів зв'язку неможливе через процедурні та технічні причини.
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, визнання ухвалою суду від 21.12.2021р. явки повноважних представників Учасників справи в судове засідання 20.01.2022р. у цій справі не обов'язковою, беручи до уваги встановлені ст.248 ГПК України строки розгляду спору в порядку спрощеного позовного провадження суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами.
Позиція Позивача:
Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 117728,68грн. заборгованості за кредитом та 13432,03грн. заборгованості за відсотками за Кредитним договором від 19.04.2019р. №011/1348/00551888.
Позиція Відповідача:
Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наведених Позивачем доводів, поданих доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.
18.06.2018р. Національним Банком України видано Акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» (ідентифікаційний код: 14305909) Банківську ліцензію на право надання банківських послуг, визначених частиною третьою статті 47 Закону України «Про банківську діяльність» №10.
Відповідно до п.1.1. Статуту Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (нова редакція), затвердженого рішенням Загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», оформленим Протоколом від 23.04.2021р. №Зб-62, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» є правонаступником за всіма правами та обов'язками Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»
Анкетою-заявою на отримання кредиту (форма для фізичної особи-підприємця) від 17.04.2019р. №Д5-В26/61-234 Фізична особа ОСОБА_1 (надалі - Відповідач, Позичальник) звернувся до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (надалі - Позивач, Кредитор, Банк) про надання кредиту в розмірі 220000грн. Вказану Анкету-заяву підписано Відповідачем та завірено відтиском його печатки.
19.03.2019р. між Позивачем та Відповідачем укладено Кредитний договір №011/1348/00551888 (надалі - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) відповідно до умов Договору Кредитор зобов'язувався надати Позичальнику кредитні кошти (надалі - Кредит) в формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 220000грн. (надалі - Ліміт), а Позичальник зобов'язувався використати кредит за цільовим призначенням, повернути Кредитору суму Кредиту, сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до Графіку погашення заборгованості за кредитом та сплати процентів (надалі - Графік) та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені Договором. Графік надається за формою згідно з Додатком №1 до Договору.
Відповідно до п.1.2. Договору кінцевий термін надання Кредиту - 19.06.2019р.
Згідно п.1.3. Договору кінцевий термін погашення Кредиту Позичальником - 19.04.2021р. або інша дата визначена відповідно до п.5.4. або статті 8 Договору (останній день строку користування Кредитом, в який Позичальник має здійснити остаточне погашення будь-якої заборгованості за Договором.
Кредит надається Позичальнику на розвиток бізнесу, окрім витрат на придбання послуг, сировини, матеріалів, які будуть використані у виробництві продукції, внесків до статутного фонду Позичальника, благодійних внесків, виплати дивідендів, надання/повернення фінансової допомоги, надання кредитів, погашення інших кредитів (до відносин Сторін не застосовується Закон України «Про споживче кредитування») (п.1.4. Договору).
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що протягом всього строку фактичного користування Кредитом Позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця Кредитору проценти, сума яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки, а саме: на період з 19.04.2019р. по 19.06.2019р. включно в розмірі 0,01% річних; починаючи з 20.06.2019р. в розмірі 28% річних, в тому числі за користування Кредитом після настання кінцевого терміну погашення Кредиту, визначеного пунктом 1.3. Договору. Розмір процентної ставки може змінюватися в порядку та у випадках, передбачених Договором.
Відповідно до п.2.2. Договору за надання Кредиту за Договором Позичальник сплачує Кредитору разову комісію в розмірі 0,99% від Ліміту, без ПДВ. Сума комісії підлягає сплаті одноразово у повному обсязі в день перерахування Кредиту на рахунок Позичальника до надання Позичальнику кредитних коштів.
Згідно п.2.3. Договору нарахування процентів за Кредитом здійснюється виходячи із фактичної кількості днів у місяці та році. Проценти нараховуються щоденно на залишок фактичної заборгованості Позичальника за Кредитом протягом всього строку користування кредитом. При розрахунку процентів враховується день видачі Кредиту (частини кредиту) та не враховується день погашення Кредиту в повному обсязі.
Пунктом 5.1. Договору передбачено, що позичальник зобов'язаний здійснити погашення заборгованості в порядку, визначеному Договором. Під поняттям «Погашення заборгованості» Сторони розуміють повернення Позичальником Кредитору суми Кредиту, сплати процентів за користування Кредитом, сплати комісій, пені, штрафу, та інших платежів, якщо такі матимуть місце, які передбачені Договором, в тому числі відшкодування витрат та збитків Кредитора, пов'язаних з належним виконанням Позичальником умов Договору.
Позичальник здійснює повернення Кредиту та сплату процентів щомісячно ануїтетними платежами в розмірі згідно з Графіком (п.5.2. Договору).
Відповідно до п.5.3. Договору Позичальник зобов'язувався здійснювати погашення Кредиту та процентів ануїтетними платежами у валюті Кредиту кожного місяця 19 числа та при погашенні заборгованості за Кредитом в повному розмірі. Якщо дата платежу, зазначена у Графіку, не є Банківським днем, Позичальник зобов'язаний здійснити платіж не пізніше останнього Банківського дня, що передує платежу, визначеному у Графіку. При простроченні погашення ануїтетного платежу проценти, нараховані на суму простроченої заборгованості за період прострочення, підлягають сплаті додатково до сум, передбачених Графіком.
Згідно п.5.7. Договору при простроченні погашення Кредиту проценти нараховуються за весь строк фактичного користування Кредитом на суму фактичної заборгованості, в тому числі, протягом строку прострочення та підлягають сплаті додатково до сум, передбачених Графіком.
Пунктом п.8.1.3. Договору передбачено, що у разі настання обставин Дефолту (невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов'язань (обов'язків за Договором, а також інші обставини, які, на думку Кредитора, свідчать про те, що зобов'язання Позичальника за Договором не будуть виконані) Кредитор має безумовне право на власний розсуд, без необхідності укладення будь-яких додаткових угод (договорів) вжити один або декілька заходів: вимагати дострокового повного/часткового виконання Позичальником зобов'язань за Договором.
Кредитор має право скористатись правами, зазначеними у п.8.1. Договору та пред'явити Позичальнику відповідні вимоги при настання будь-якої з обставин, зокрема, порушення Позичальником строків виконання або невиконання будь-яких грошових зобов'язань за Договором (п.8.2.1. Договору).
У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, встановлених Договором, Сторони несуть відповідальність згідно законодавства України та положень Договору. До регулювання правовідносин, які неврегульовані Договором, застосовуються відповідні норми законодавства України (п.11.1. Договору).
Відповідно до п.12.1. Договору Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами і скріплення печатками (за наявності) і діє до повного виконання ними прийнятих зобов'язань відповідно до Договору.
Додатком №1 до Договору Сторонами погоджено Графік погашення заборгованості за Кредитом та сплати процентів.
Вказаний Договір та Додаток №1 до нього підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток Сторін Договору.
05.11.2020р. між Сторонами укладено Додаткову угоду №R011/1348/00551888 до Договору (надалі - Додаткова угода 1), за умовами якої (п.1. Додаткової угоди 1) Сторони дійшли згоди викласти пункт 1.3. Договору в наступній редакції:
« 1.3. Кінцевий термін погашення Кредиту Позичальником - 19.04.2021р. або інша дата визначена відповідно до п.5.4. або статті 8 Договору (останній день строку користування Кредитом, в який Позичальник має здійснити остаточне погашення будь-якої заборгованості за Договором в повному обсязі).».
Крім того, Сторонами у п.2 Додаткової угоди 1 погоджено врегулювання заборгованості Позичальника за Договором, строк сплати якої настав у такому порядку:
2.1. Станом на дату укладення цієї Додаткової угоди фактична заборгованість Позичальника за Договором по сплаті суми Кредиту становить 127728,74грн.
2.2. Станом на дату укладення цієї Додаткової угоди заборгованість Позичальника за Договором строк сплати якої настав, складає 31234,44грн., у тому числі 28258,78грн. заборгованості з погашення суми Кредиту та 2975,66грн. заборгованість з погашення процентів.
2.3. На підставі цієї Додаткової угоди з Дати застосування змін Фактична заборгованість за сумою Кредиту збільшується на суму Заборгованості за процентами, при цьому, за згодою Сторін відбувається зміна строку погашення Заборгованості. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів Позичальнику.
Додатковою угодою 1 змінено Графік погашення заборгованості за Кредитом та сплати процентів.
Вказану Додаткову угоду 1 та Додаток №1 до Договору підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток Сторін Договору.
Окрім того, 27.04.2020р. між Сторонами укладено Додаткову угоду №2 до Договору (надалі - Додаткова угода 2), за умовами якої (п.1. Додаткової угоди 2) Сторони дійшли згоди тимчасово, на період з дати застосування змін до 18.08.2020р. зменшити розмір щомісячного платежу відповідно до зміненого Графіку погашення заборгованості за Кредитом та сплати процентів, що є додатком до цієї Додаткової угоди та її невід'ємною частиною, та підлягає застосуванню за Договором з Дати застосування змін до повного виконання Позичальником майнових зобов'язань окрім його зміни чи скасування з підстав, встановлених Договором з врахуванням Додаткової угоди.
Крім того, Сторонами у п.2 Додаткової угоди 2 погоджено врегулювання заборгованості Позичальника за Договором, строк сплати якої настав у такому порядку:
2.1. Станом на дату укладення цієї Додаткової угоди фактична заборгованість Позичальника за Договором по сплаті суми Кредиту становить 140050,20грн.
2.2. Станом на дату укладення цієї Додаткової угоди заборгованість Позичальника за Договором строк сплати якої настав, складає 21557,51грн., у тому числі 17426,62грн. заборгованості з погашення суми Кредиту та 4130,89грн. заборгованість з погашення процентів.
2.3. На підставі цієї Додаткової угоди з Дати застосування змін Фактична заборгованість за сумою Кредиту збільшується на суму Заборгованості за процентами, при цьому, за згодою Сторін відбувається зміна строку погашення Заборгованості. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів Позичальнику.
Додатковою угодою 1 змінено Графік погашення заборгованості за Кредитом та сплати процентів.
Вказану Додаткову угоду 2 та Додаток №1 до Договору підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток Сторін Договору.
Позивачем взяті на себе договірні зобов'язання виконано належним чином, надано Відповідачу Кредит за Договором на суму 220000грн., що підтверджується долученою до матеріалів справи Випискою по рахунку від 13.08.2021р. за період з 19.04.2019р. по 19.04.2019р. щодо Відповідача.
Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з повернення Кредиту та сплати процентів за користування ним і інших передбачених Договором платежів належним чином не виконано, внаслідок чого станом на 13.08.2021р. виникла прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 11392,56грн. та за відсотками в розмірі 11174,10грн.
Вимогою про дострокове виконання зобов'язань за Кредитним договором від 18.08.2021р. вих. №114-43/3-188457 Позивач 02.09.2021р. звертався до Відповідача із повідомленням про те, що Відповідач припинив належним чином виконувати свої зобов'язання за Кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість зі сплати кредиту в розмірі 11392,56грн. та зі сплати відсотків в розмірі 11174,10грн. З підстав наведеного Позивач вимагав від Відповідача у строк не більше 30календарних днівз дати вимоги здійснити погашення Кредиту у повному обсязі разом зі сплатою пені, а саме: 117728,68грн. заборгованості за кредитом; 13432,03грн. заборгованості за відсотками; розрахованої пені.
Відповідачем вказану Вимогу залишено без відповіді та реагування. Докази повного або часткового задоволення Відповідачем Вимоги Позивача від 18.08.2021р. вих. №114-43/3-188457 в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду справи судом Учасниками справи суду не заявлені та не подані.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 117728,68грн. заборгованості за кредитом та 13432,03грн. заборгованості за відсотками за Договором.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.2 вказаної статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Приписами ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
З врахуванням встановлених судом обставин, наведених доводів та поданих доказів суд дійшов висновків про те, що між Позивачем та Відповідачем укладено кредитний договір.
Згідно поданого Позивачем Розрахунку заборгованості по Договору від 13.08.2021р. б/н сума простроченої заборгованості Відповідача перед Позивачем за Договором станом на 13.08.2021р. з повернення кредиту складає 11392,56грн., зі сплати відсотків - 11174,10грн.; заборгованість за кредитом становить 117728,68грн., зі сплати процентів - 13432,03грн.
Здійснивши перерахунок здійснених Позивачем розрахунків суд дійшов висновків про те, що сума простроченої заборгованості Відповідача перед Позивачем за Договором станом на 13.08.2021р. з повернення кредиту складає 11392,56грн., зі сплати відсотків - 11174,10грн.; заборгованість за кредитом становить 117728,68грн., зі сплати процентів - 13432,03грн., а відтак, право Позивача, за захистом якого він звернувся до суду, порушено Відповідачем та підлягає захисту судом.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно з ст. 76 ГПК України Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено обставину укладення між Позивачем та Відповідачем Договору, порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними і інших передбачених Договором платежів у встановлені Договором порядку та строки, беручи до уваги відсутність доказів повернення Відповідачем кредиту, повної чи часткової сплати Відповідачем відсотків за користування ним, перевіривши Розрахунок суми заборгованості, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 117728,68грн. заборгованості за кредитом та 13432,03грн. заборгованості за відсотками є обґрунтованими та мотивованими підлягають до задоволення повністю.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2270грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.
Як доказ сплати судового збору Позивачем подано Платіжне доручення від 03.11.2021р. №13608 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 2270грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.
Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі в розмірі 2270грн. сплаченого Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судового збору слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягнути з Відповідача на користь Позивача 2270грн. судового збору.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 543, 553, 554, 599, 610-612, 627, 629, 632, 634, 1048, 1054-1056-1, 1066, 1067, 1069 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (01011, м. Київ, вул.Лєскова, буд.9; ідентифікаційний код: 14305909) 117728,68грн. заборгованості за кредитом,13432,03грн. заборгованості за відсотками та 2270грн. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 22.02.2022р.
Головуючий суддя Фартушок Т.Б.