Справа № 560/1792/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лабань Г.В.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
21 лютого 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просила:
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 19.07.2020р. №222030008034;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та здійснити нарахування та виплату пенсії за віком з 11.04.2020, зарахувавши до стажу роботи при призначенні пенсії період роботи з 25.05.1990 по 09.08.1990 у Хмельницькому базовому проектно-обчислювальному відділі Львівського КІОЦКП РВ «Укрторгсистемотехніки» та з 17.10.1996 по 09.08.1999 в Хмельницькому обласному виробничому управлінні меліорації та водного господарства.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року позов задоволено частково.
Зокрема, суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 19.04.2020 №222030008034 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 25.05.1990 по 09.08.1990 в Хмельницькому базовому проектнообчислювальному відділі Львівського КІОЦКП РВ «Укрторгсистемотехніка», з 17.10.1996 по 08.09.1999 в Хмельницькому обласному виробничому управлінні меліорації та водного господарства та призначити пенсію за віком з 11.07.2020.
У задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт відзначив про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Судом встановлено наступні обставини справи.
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду у Хмельницькій області із завою від 10.07.2020 про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду у Хмельницькій області від 19.07.2020 №222030008034 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 27 років, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Про прийняте рішення позивача повідомлено листом від 31.08.2020 №2200-0301-8/38219, де відповідачем відзначено, що до її страхового стажу не враховано періоди роботи з 25.05.1990 по 09.08.1990 в Хмельницькому базовому проектнообчислювальному відділі Львівського КІОЦКП РВ «Укрторгсистемотехніка», оскільки запис про період роботи не завірений підписом відповідальної особи; з 17.10.1996 по 08.09.1999 в Хмельницькому обласному виробничому управлінні меліорації та водного господарства, оскільки наявні виправлення в даті звільнення з роботи та даті наказу на звільнення.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, позаяк визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, відзначає наступне.
Статтею 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Частиною 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV передбачено, що право на отримання пенсії мають право громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
За правилами ч.ч.1-3 ст.44 вказаного Закону заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року № 28-2, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, територіальні органи Пенсійного фонду України.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка.
За правилами п.п. 1.1 п. 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974№ 162 (чинної на момент заведення трудової книжки позивача) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Крім того, у п. 3 Порядку зазначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.
Як слідує із записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.11.1978 позивач (у спірні періоди):
- 25.05.1990 прийнята на роботу оператором у Хмельницький базовий проектнообчислювальний відділ Львівського КІОЦКП РВ «Укрторгсистемотехніка» на час відсутності оператора ОСОБА_2 , яка знаходиться у відпустці по вагітності та пологах;
- 09.08.1990 звільнена по ст. 38 КЗпП за власним бажанням;
- 17.10.1996 прийнята прибиральницею у Хмельницьке обласне виробниче управління меліорації та водного господарства;
- 08.09.1996 звільнена з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП.
При цьому, в даному записі наявні виправлення з зазначенням "исправленному верить", а саме виправлено рік звільнення з 1996 року на 1999 рік, що є цілком логічним, зважаючи на дату прийняття на роботу.
Згідно матеріалів справи, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки при призначенні пенсії не зараховано до загального стажу періоди роботи з 25.05.1990 по 09.08.1990 в Хмельницькому базовому проектнообчислювальному відділі Львівського КІОЦКП РВ «Укрторгсистемотехніка», так як запис про період роботи не завірений підписом відповідальної особи, що суперечить п. 4.1 Інструкції №162; з 17.10.1996 по 08.09.1999 в Хмельницькому обласному виробничому управлінні меліорації та водного господарства, оскільки наявні виправлення в даті звільнення з роботи та даті наказу на звільнення.
Так, з приводу доводів відповідача, колегія суддів зазначає, що спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).
Відповідно до п. 2.4. вказаної Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки, в т.ч. внесення до неї записів є підприємство роботодавець.
Положеннями Закону №1058-ІV підставою для призначення пенсії визначено наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд зауважує на тому, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18).
Більше того, відповідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Окрім того, суд апеляційної інстанції відзначає, що у справі № 229/3431/16-а 9 (постанова від 12.12.2019) з аналогічного спору Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника, оскільки обставини, які підлягали встановленню судами у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховуючи ступінь вини позивача (її відсутність) неможливості надати повний об'єм необхідних для реалізації його прав документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Враховуючи проаналізовані норми законодавства та висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправною відмову ГУ ПФУ в Хмельницькій області у призначенні позивачу пенсії за віком, передбаченої Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та зобов'язання відповідача призначити таку пенсію.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до невідповідності судового рішення матеріалам справи та вимогам закону.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.
В даному випадку, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджують наявність правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
При цьому, у відповідності до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції оцінку висновкам суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог не надає, позаяк останні не є предметом апеляційного провадження.
Колегія суддів враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
В аспекті оцінки аргументів сторін в апеляційному провадженні суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими та такими, що спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та є такими, що не потребують окремої оцінки судом апеляційної інстанції.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.