Справа № 240/5836/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Горовенко А.В.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
21 лютого 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, у якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області щодо віднесення здійснених платежів з єдиного соціального внеску за період здійснення адвокатської діяльності з серпня по грудень 2020 року, а саме: 19.10.2020 в сумі 2139,06 грн (за серпень, вересень 2020 року); 04.12.2020 в сумі 2733,06 грн (за грудень 2020 року); 21.12.2020 в сумі 2733,06 грн (за грудень 2020 року); 16.01.2021 року в сумі 1279,61 грн (залишок ЄСВ за жовтень - грудень 2020 року) на оплату недоїмки, яка рахувалася в інтегрованій картці станом на 31.10.2020 в сумі 4156,24 грн;
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області здійснити коригування даних інтегрованої картки шляхом зняття недоїмки з єдиного соціальною внеску в сумі 4156,24 грн., яка рахувалася станом на 31.10.2020.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року позов задоволено частково.
Суд визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2020 №Ф-13885-13.
У задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено.
Відповідач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач відзначив про наявні порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до помилковості висновків суду першої інстанції та в результаті неправильного вирішення справи.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач, ОСОБА_1 , з 02.10.2017 взята на облік органом Державної податкової служби у Житомирській області, як самозайнята особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат) у зв"язку з чим перебувала на обліку як платник єдиного внеску (а.с.8).
04 липня 2018 року позивач звернулась до відповідача з заявою форми №7-ЄСВ про зняття її з обліку як платника єдиного внеску з підстав зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю відповідно до п.1 ч.1 ст.31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (а.с.9).
05 листопада 2019 року позивачем подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, у якому самостійно визначено суму єдиного внеску за вказаний період у розмірі 5733,42 грн (а.с.10).
Відповідно до квитанції №44 від 04.07.2018 та №27 від 05.04.2018 позивачем сплачено ЄСВ у розмірі 5733,42 грн за І та ІІ квартал 2018 року (а.с.11).
Згідно з довідкою Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області №3683/14/06-30-53-10-19 від 29.11.2019, станом на 26.11.2019 позивач не має податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, іншої заборгованості з платежів контроль за справляння яких покладено на органи ДПС (а.с.12).
Разом з тим, відповідно до витягу з інтегрованої картки платника податків за 2019 рік та 2020 рік за позивачем станом на 30.10.2020 рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 4156,24грн (а.с.39-41).
У зв'язку із викладеним, відповідно до ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску" відповідачем сформовано вимогу №Ф-13885-13 від 12.11.2020 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 4156,24 грн, з яких: 4156,24 грн - недоїмка (а.с.5).
11 серпня 2020 року позивач подала до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області заяву за формою №1-ЄСВ про взяття на облік платника єдиного внеску (а.с.12 зворот).
З огляду на вказане, у зв"язку з відновленням з 11.08.2020 адвокатської діяльності позивачем здійснено оплату ЄСВ за поточні періоди, а саме, відповідно до квитанції:
- від 19.10.2020 сплачено ЄСВ за серпень, вересень 2020 року у розмірі 2139,06 грн (а.с. 13 зворот);
- від 04.12.2020 сплачено ЄСВ за грудень 2020 року у розмірі 2733,06 грн (а.с.13);
- від 21.12.2020 сплачено ЄСВ за грудень 2020 року у розмірі 2733,06 грн (а.с.14);
- від 16.01.2021 сплачено ЄСВ за жовтень - грудень 2020 року у розмірі 1279,61 грн (а.с. 14 зворот).
Не погоджуючись із наявністю боргу (недоїмки) у розмірі 4156,24 грн та зарахуванням сплати ЄСВ за період з серпня по грудень 2020 року в рахунок погашення недоїмки за попередній період, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога про сплату боргу №Ф-13885-13 від 12.11.2020 не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, що визначені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже є неправомірною та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI, адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
В силу ст. 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту.
Статтею 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Статтею 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Таким чином, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування.
Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на викладене, колегія суддів вказує, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 року по справі № 160/3114/19 (провадження № К/9901/25439/19).
Як свідчать матеріали справи, підставою для винесення відповідачем спірної податкової вимоги став висновок податкового органу про наявність у відповідача заборгованості внаслідок несплати єдиного внеску за 2019 та 2020 роки, яка станом на 30.10.2020 року становить 4156,24 грн.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач зупинив адвокатську діяльність з 04.07.2018 року на підставі власної заяви, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Так, згідно із п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону № 5076, право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі: подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності.
Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (п. 1 ч. 3 ст. 31 Закону № 5076).
За правилами ч.5 та 6 ст.31 Закону № 5076-VI протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на зайняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (ч. 1 ст. 17 Закону № 5076-VI).
Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість зайняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.
Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не може легально її здійснювати, а отже і отримувати від такої діяльності дохід. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, встановлено статтею 32 Закону № 5076-VI.
Правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість зайняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на зайняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на зайняття адвокатською діяльністю.
Колегія суддів при цьому зауважує, що поняття «зупинення» та «припинення» адвокатської діяльності не є тотожними за наслідками застосування. Відтак, дія приписів Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, що регламентує особливості припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов'язаннями, не може бути розповсюджена на спірні правовідносини щодо зупинення позивачем адвокатської діяльності.
Як встановлено судом першої інстанції, адвокатська діяльність позивача зупинена на підставі заяви адвоката у відповідності до вимог п.1 ч.1. ст.31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" з 01.07.2018 по 05.08.2020, тобто із вказаної дати позивач не здійснює адвокатської діяльності та не отримує доходу від такої діяльності, оскільки не мала усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності.
До того ж, позивач у належні строки повідомила контролюючий орган про зупинення її адвокатської діяльності та нею подано відповідну заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки позивачем було повідомлено контролюючий орган про зупинення її адвокатської діяльності та подано відповідну заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Водночас, колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем лише в частині задоволених вимог, а тому оцінку висновкам суду першої інстанції щодо відмовлених вимог не надає.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.