Справа № 560/8421/21
Головуючий у 1-й інстанції: Козачок І.С.
Суддя-доповідач: Біла Л.М.
21 лютого 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
В липні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2020 по день фактичного розрахунку 29.06.2021 включно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2020 по день фактичного розрахунку - 29.06.2021 включно, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено.
Суд ухвалив визнати необґрунтованою відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_2 кошти за час затримки розрахунку за період з 31 грудня 2020 по 29 червня 2021 в сумі 5947,66 грн., з вирішенням питання утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів відповідно до вимог закону.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки особа, звільнена з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. При цьому, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, апелянт зауважує, що позивача не звільнено з лав Збройних Сил України, а увільнено від займаної посади у зв'язку з переведенням до іншого місця військової служби та призначено на посаду заступника військового комісара з територіальної оборони Полонського районного військового комісаріату Хмельницької області Оперативного Командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України.
Крім того, апелянт зазначає, що розрахунок в сумі 5 947,43 грн. проведено відповідачем 29.06.2021 на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.04.2021 у справі 560/740/21 під час проходження позивачем військової служби, а тому вимога позивача щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду - скасувати, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 за №275 майор ОСОБА_1 , начальник відділу зберігання озброєння та техніки, призначений наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 29 липня 2020 року №212 на посаду заступника військового комісара з територіальної оборони Полонського районного військового комісаріату Хмельницької області Оперативного Командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України, справи та посаду здав, виключений зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та вибув до нового місця служби - Полонського районного військового комісаріату Хмельницької області м. Полонне.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021, яке набрало законної сили, суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та зобов'язав Військову частину нарахувати та виплатити індексацію.
На виконання рішення суду відповідач 29.06.2021 виплатив позивачеві індексацію грошового забезпечення в сумі 5947,43 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку.
Позивач, вважаючи, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку звернувся з адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач відповідно до наказу №275 від 31.12.2020 здав в установлені строки посаду та був розрахований, а також виключений зі списків особового складу військової частини.
У той же час, остаточний розрахунок з позивачем стосовно виплати йому індексації грошового забезпечення був проведений 29 червня 2021 року, відтак тривалість затримки розрахунку склала 181 календарний день.
Згідно із довідкою - розрахунком військової частини НОМЕР_1 за листопад-грудень 2020 року (2 останні місяці служби) та розрахунком середньоденного розміру грошового забезпечення, позивачу за цей період нараховано 29 432,70 грн. грошового забезпечення (без урахування індексації), середньоденне грошове забезпечення складає 479,75 грн.
При цьому, судом першої інстанції враховані висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та застосовано критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки визначена судом першої інстанції в розмірі 5 947,66 грн., а тому, за висновками суду першої інстанції, наявні підстави для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктів 2, 4 статті 9 вищевказаного Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Так, п. 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Ні Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу", ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (відповідачем) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
Визначаючись щодо підстав для застосування положень ст. 116, 117 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що звертаючись до суду, позивачем заявлено позовну вимогу щодо визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2020 по день фактичного розрахунку - 29.06.2021 включно, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
При цьому, з матеріалів справи, зокрема, з витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.12.2020 №275, судом встановлено, що майора ОСОБА_1 , начальника відділу зберігання озброєння та техніки, призначено наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 29 липня 2020 року №212 на посаду заступника військового комісара з територіальної оборони Полонського районного військового комісаріату Хмельницької області Оперативного Командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України, в зв'язку з чим останній справи та посаду здав.
з 31.12.2020 року позивач був виключений зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та вибув до нового місця служби - Полонського районного військового комісаріату Хмельницької області м. Полонне.
Також, вказаний витяг з наказу містить відомості щодо виплати позивачу щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби та особливості проходження військової служби.
Надаючи оцінку вказаному наказу, колегія суддів зауважує, що він не містить відомостей щодо звільнення позивача з військової служби, натомість свідчить про факт переведення позивача до іншого місця служби, а саме на посаду заступника військового комісара з територіальної оборони Полонського районного військового комісаріату Хмельницької області Оперативного Командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України.
Тобто, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач проходить дійсну військову службу за контрактом на посадах осіб офіцерського складу, тоді як факт його звільнення з лав Збройних Сил України матеріалами справи не підтверджується.
При цьому, аналізуючи положення ст. 116, 117 КЗпП, колегія суддів зауважує, що вказані статті встановлюють вимоги щодо строку розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення із ним розрахунку з боку роботодавця саме при звільненні особи.
Таким чином, надаючи оцінку вищевикладеному, колегія суддів приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог позивача, оскільки підстави для застосування положень ст. 116, 117 КЗпП відсутні з врахуванням того, що позивача не звільнено з військової служби, а переведено на посаду заступника військового комісара з територіальної оборони Полонського районного військового комісаріату Хмельницької області Оперативного Командування «Захід» Сухопутних військ Збройних Сил України.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, при розгляді справи судом першої інстанції не надано оцінку усім обставинам у справі, що мають значення для її вирішення, а тому рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції належить скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії скасувати.
Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 .
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.