Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№22-ц/824/3477/2022
м. Київ Справа № 754/2738/20
17 лютого 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Левенця Б.Б.
при секретарі - Ратушному А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді Саламон О.Б., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Шостої Київської державної нотаріальної контори Ларіна Олена Вікторівна про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним як фіктивного,-
28 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Шостої Київської державної нотаріальної контори Ларіна Олена Вікторівна про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним як фіктивного.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 25 листопада 2004 року Відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації було видано свідоцтво на право власності на житло - на квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного свідоцтва власниками квартири АДРЕСА_1 стали: вона ( ОСОБА_1 ), її чоловік - ОСОБА_4 та їх молодший син ОСОБА_5 в рівних долях.
06 лютого 2007 року її молодший син ОСОБА_5 подарував їй свою 1/3 частку зазначеної квартири.
22 серпня 2006 року за згодою всіх членів сім'ї в квартирі АДРЕСА_1 був зареєстрований її старший син ОСОБА_2 .
В подальшому, 25 вересня 2009 року, вона та її чоловік видали своєму старшому сину ОСОБА_2 нотаріально посвідчену довіреність на отримання соціальної допомоги, як діти війни, та вирішення інших побутових питань. Термін дії довіреності був три роки, тобто, до 25 вересня 2012 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 . У березні 2015 року вона мала намір звернутись до нотаріальної контори з метою оформлення на себе спадщини чоловіка, а саме - 1/3 частини спірної квартири, проте документи на квартиру були відсутні.
В подальшому виявилося, що 14 березня 2011 року її старший син ОСОБА_2 на підставі довіреностей, виданих нею та її чоловіком, від їх імені продав спірну квартиру своєму сину - ОСОБА_3 .
18 квітня 2011 року її онук ОСОБА_3 на підставі договору дарування подарував квартиру АДРЕСА_1 своєму батьку - ОСОБА_2 .
Звертає увагу, що в довіреностях, які вона та її чоловік видали своєму старшому сину ОСОБА_2 , не було чітко вказано, що йому надається право від їх імені розпоряджатися і продавати спірну квартиру.
Вказує на те, що ні вона, ні її покійний чоловік не мали наміру продавати спірну квартиру у зв'язку з чим вона звернулась з позовом до Деснянського районного суду м. Києва про визнання недійсними договорів купівлі - продажу та дарування вказаної квартири. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 червня 2017 року, яке було залишене без змін постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року, в задоволенні її позову було відмовлено.
Звертає увагу, що під час перегляду справи № 754/9769/16-ц в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 було заявлено, що ніяких коштів за продаж квартири від ОСОБА_3 він не отримував і не наполягав на цьому. Також він пояснив, що він уклав договір купівлі - продажу зі своїм сином, так як не міг укласти такий договір з самим собою.
З огляду на вище викладене, просила суд визнати недійсним, як фіктивний, договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 14 березня 2011 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_1 в інтересах яких діяв на підставі довіреностей від 25.09.2009 року № 4829 та № 4830, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Т.Ю., діяв ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_3 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Шостої Київської державної нотаріальної контори Ларіна Олена Вікторівна про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, як фіктивного, відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 14 грудня 2021 року позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що в рішенні Апеляційного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року в справі № 754/9769/16-ц судом було встановлено, що після конфлікту між ОСОБА_2 та братом ОСОБА_5 , ОСОБА_2 за усною згодою матері мав намір переоформити право власності на спірну квартиру на себе, проте на підставі наявних довіреностей, виданих батьками на його ім'я, він цього виконати не міг, тому за рекомендацією юриста відчужив квартиру синові, а потім син подарував квартиру йому. Будь-яких коштів за договором купівлі-продажу він від сина не одержував. Окрім того, у відзиві на позовну заяву від 26 березня 2020 року відповідач не стверджує, що отримав гроші від свого сина.
Вказані обставини свідчать про те, що волевиявлення продавців спірної квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , в інтересах яких діяв їх син ОСОБА_2 , при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири 14 березня 2011 року не відповідало їх внутрішній волі. ОСОБА_2 при вчинені вказаного правочину, всупереч вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України, діяв у власних інтересах, оскільки мав намір набути право власності на спірну квартиру. Використовуючи в своїх інтересах повноваження, надані в довіреностях батьками, ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу спірної квартири з членом своєї сім'ї - сином ОСОБА_3 , тобто, з особою, з якою можна домовитись та на яку можна впливати та довіряти.
Посилається на те, що в судовому засіданні Деснянського районного суду м. Києва 11 листопада 2021 року в якості доказу було прослухано запис судового засідання Апеляційного суду м. Києва від 30.08.2020 року при розгляді справи № 754/9769/16-ц під час якого ОСОБА_2 , як відповідач у справі і як представник ОСОБА_3 , визнав, що він не отримував ніяких коштів за продаж квартири від ОСОБА_3 і зробив це виключно для того, щоб стати одноособовим власником квартири. Але в оскаржуваному судовому рішенні ці докази не були враховані.
Зазначає також, що з початку розгляду вказаної справи відповідач ОСОБА_3 жодного разу не з'явився в судове засідання, в кінці лютого 2021 року він виїхав за межі України до Великої Британії, бо там проживає його дружина. І лише після від'їзду відповідача ОСОБА_3 на електронну адресу суду стали надходити від нього листи по справі. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно посилався на вказані листи відповідача в судовому рішенні, так як вони направлені невідомо з чиєї поштової скриньки в мережі Інтернет і ніяким чином не можуть бути ідентифіковані з ОСОБА_3 . Також вказані пояснення та докази не були направлені усім учасникам справи, докази про таке відправленні у справі відсутні.
16 лютого 2021 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Росавіцька Валентина Петрівна подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Посилається на безпідставність доводів апеляційної скарги щодо відсутності у ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вільного волевиявлення на відчуження їх сином ОСОБА_2 належної їм на праві власності квартири АДРЕСА_1 , так як ОСОБА_4 та ОСОБА_1 25 вересня 2009 року кожний видали нотаріально посвідчені довіреності на ім'я ОСОБА_2 з правом продажу вказаної квартири. Вказані довіреності у встановленому порядку недійсними не визнавались. Діючи за вказаними довіреностями при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу від 14 березня 2011 року, ОСОБА_2 не перевищив своїх повноважень та діяв в інтересах довірителів, що встановлено рішенням суду у цивільній справі 3 754/9769/16-ц, яке було переглянуте Верховним Судом і набрало законної сили.
Вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири є фіктивним, так як укладений ОСОБА_2 зі своїм сином ОСОБА_3 , і законодавством не заборонено укладення договорів купівлі-продажу між членами родини.
Зазначає, що надані в судовому засіданні покази позивача ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_5 , які не були присутні під час укладення спірного правочину, свідчать про те, що їм не відомо, які наміри переслідували сторони договору під час його підписання та чи були останніми дотриманні умови договору, в тому числі, і щодо оплати вартості квартири за договором.
Сторони ж договору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили, що ними було дотримано та виконано всі умови оспорюваного договору та вчинено необхідні дії, спрямовані на досягнення правових наслідків, які обумовлені договором купівлі-продажу квартири.
16 лютого 2021 року представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Гончаренко Михайло Дмитрович подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Посилається на те, що з доводів апеляційної скарги не вбачається, які саме права та інтереси позивачки порушені ухваленим у даній справі рішенням суду.
Вважає безпідставним твердження апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в порушенні вимог ЦПК України прийняв та врахував в якості доказів у справі направлені на адресу суду електронною поштою пояснення та докази його довірителем ОСОБА_3 . Зазначає, що він, як адвокат, на підтвердження своїх повноважень надав суду належні докази та повідомив суд про те, що його довіритель ОСОБА_3 знаходиться за кордоном, а тому саме способом направлень пояснень та доказів електронною поштою він може спілкуватись з судом та захищати свої права.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Войтович Михайло Степанович повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Росавіцька Валентина Петрівна проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Гончаренко Михайло Дмитрович проти доводів апеляційної скарги також заперечував, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Третя особа у справі державний нотаріус Шостої Київської державної нотаріальної контори Ларіна Олена Вікторівна в судове засідання не з'явилась, про день та час слухання справи судом повідомлена у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у її відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25 листопада 2004 рокуОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації на підставі розпорядження від 25 листопада 2004 року № 3542.
На підставі договору дарування частини квартири від 06 лютого 2007 року син ОСОБА_5 подарував належну йому на праві власності 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 своїй матері ОСОБА_1 . Вказаний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком Г.В. та зареєстровано в реєстрі за № 3140.
25 вересня 2009 року позивачка ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_4 видали на ім'я свого сина ОСОБА_2 нотаріально посвідчені довіреності на представлення їх інтересів із метою вирішення побутових питань.
Вказані довіреності містять повноваження представника, у тому числі, на придбання, відчуження/здачу в оренду, передачу в заставу (іпотеку) майна з метою забезпечення зобов'язань довірителів, а також вчинення будь-яких дій щодо належного їм рухомого та нерухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд. За цими довіреностями представник також користується, у тому числі, й правом підписувати та укладати від імені довірителів будь-які цивільно-правові договори (угоди, правочини), в тому числі і ті, що потребують нотаріального посвідчення, одержувати належне їм майно, включаючи гроші, пенсію, цінні папери, будь-які документи від громадян та юридичних осіб, відкривати (закривати) від їх імені рахунки, користуватися депозитними, індивідуальними банківськими сейфами в банківських установах, у тому числі в іноземній валюті та в цінних паперах, користуватися та розпоряджатися належними їм коштами та цінними паперами, мати право розпорядчого підпису за такими рахунками, укладати всі дозволені законом угоди, договори цивільно-правового характеру, в тому числі кредитні, установчі, а також угоди про внесення змін і доповнень до раніше укладених угод та угоди про їх розірвання.
14 березня 2011 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , представником яких був ОСОБА_2 , який діяв на підставі нотаріально посвідчених довіреностей від 25 вересня 2009 року, з однієї сторони як «продавцями», та ОСОБА_3 , як «покупцем», був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Шостої Київської нотаріальної контори Ларіною О. В. і зареєстрований у реєстрі за №1-894.
У подальшому на підставі договору дарування квартири від 18 квітня 2011 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої Київської нотаріальної контори Ларіною О. В., спірну квартиру ОСОБА_3 подарував своєму батькові ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 07 лютого 2014 року Виконавчим комітетом Русанівської сільської ради Броварського району Київської області.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Шостої Київської державної нотаріальної контори Ларіна Олена Вікторівна про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, як фіктивного, суд першої інстанції посилався на не доведеність належними та допустими доказами позовних вимог ОСОБА_1 про те, що укладений14 березня 2011 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 мав ознаки фіктивного правочину та був вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони грунтуються на встановлених дійсних обставинах справи, досліджених судом доказах та вимогах матеріального права, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є : введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
До таких правових висновків прийшов Верховний Суд України у постановахвід 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.
Зазначену правову позицію підтримала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), вказавши при цьому, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно роз?яснень, які містяться в п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
На підставі ч. 4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Згідно зі ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає державній реєстрації.
З наданих суду та досліджених в судовому засіданні доказів встановлено, що після укладення договору купівлі-продажу 14 березня 2011 року квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована на праві власності за покупцем ОСОБА_3 в Комунальному підприємстві Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 30 березня 2011 року, реєстраційний номер майна: 33070006. З цього моменту у покупця виникло право власності на спірне майно.
З урахування наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 14 березня 2011 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 перейшло та в установленому законом порядку зареєстровано за ОСОБА_3 ( покупцем), а тому доводи позивач про те, що вказаний договір купівлі-продажу спірної квартири є фіктивним правочином, є безпідставними, так як не грунтуються на вимогах ст. 234 ЦК України, яка визначає ознаки фіктивності правочинів.
Доводи апеляційної скарги про те, що в рішенні Апеляційного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року в справі № 754/9769/16-ц судом було встановлено, що після конфлікту між ОСОБА_2 та братом ОСОБА_5 , ОСОБА_2 за усною згодою матері мав намір переоформити право власності на спірну квартиру на себе, проте на підставі наявних довіреностей, виданих батьками на його ім'я, він цього виконати не міг, тому за рекомендацією юриста відчужив квартиру синові, а потім син подарував квартиру йому, будь-яких коштів за договором купівлі-продажу він від сина не одержував, колегія суддів відхиляє, так як рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 вересня 2017 року в справі № 754/9769/16-ц було скасовано постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року, а тому посилання на обставини, встановлені рішення суду, яке скасовано, не грунтується на вимогах ч.4 ст. 82 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що волевиявлення продавців спірної квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , в інтересах яких діяв їх син ОСОБА_2 , при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири 14 березня 2011 року не відповідало їх внутрішній волі, та ОСОБА_2 при вчинені вказаного правочину, всупереч вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України, діяв у власних інтересах, оскільки мав намір набути право власності на спірну квартиру, колегія суддів також відхиляє, так як рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 12 червня 2017 року, яке було залишено без змін постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 754/9769/16-ц судом встановлено, що за змістом довіреностей від 25 вересня 2009 року ОСОБА_2 мав право укладати, підписувати договори купівлі-продажу, при укладенні правочину діяв не в особистих інтересах, а в інтересах довірителів, жодним чином не перевищив своїх повноважень, визначених цими довіреностями.
Доводи апеляційної скарги про те, що, використовуючи в своїх інтересах повноваження, надані в довіреностях батьками, ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу спірної квартири з членом своєї сім'ї - сином ОСОБА_3 , тобто, з особою, з якою можна домовитись та на яку можна впливати та довіряти, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, так як ОСОБА_2 при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу квартири діяв від імені та в інтересах своїх довірителів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Законом не заборонено укладення договору купівлі-продажу квартири між членами однієї сім'ї, в даному випадку між бабусею та дідусем і онуком.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що з початку розгляду вказаної справи відповідач ОСОБА_3 жодного разу не з'явився в судове засідання, в кінці лютого 2021 року він виїхав за межі України до Великобританії, бо там проживає його дружина і лише після від'їзду відповідача ОСОБА_3 на електронну адресу суду стали надходити від нього листи по справі, а тому суд першої інстанції безпідставно посилався на вказані листи відповідача в судовому рішенні, правильності висновків суду першої інстанції також не спростовують, так як вказані листи суд в рішенні зазначив як письмові пояснення відповідача ОСОБА_3 у справі. Правова позиція відповідача у справі обґрунтовувалась та захищалась професійним юристом адвокатом Гончаренко М.Д., повноваження якого були перевірені судом.
Аналізуючи зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 , відсутність підстав для визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 14 березня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,представникомяких був ОСОБА_2 , який діяв на підставі нотаріально посвідчених довіреностей від 25 вересня 2009 року, з однієїсторони,як «продавцями», та ОСОБА_3 , як «покупцем»,фіктивним.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 22 лютого 2022 року.
Головуючий: Судді: