справа № 752/12763/21 головуючий у суді І інстанції Хоменко В.С.
провадження № 22-ц/824/1667/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
14 лютого 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,-
У травні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, просила стягнути на її користь аліменти в твердій грошовій сумі на утримання: дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи від дня пред'явлення до суду позовної заяви і до досягнення донькою повноліття; на її утримання - в розмірі 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 11.10.2014 року перебуває з відповідачем у шлюбі, проте, протягом останніх п'яти років вони разом не проживають, сімейне життя поступово погіршується, оскільки кожен з них має протилежні погляди на життя. Вказує, що донька проживає з нею, а ОСОБА_1 інколи ухиляється від покладеного на нього у відповідності до ст. 180 СК України обов'язку утримувати свою дитину, що виявляється у відмові останнього добровільного надати кошти на утримання дитини. Зазначила, що донька постійно хворіє, має низький рівень імунітету, затримку психомовного розвитку, розлад аутичного спектру, вона не працює і постійно перебуває разом із дитиною, яка потребує постійного догляду, в той час як ОСОБА_1 працює та спроможний надавати матеріальну допомогу як дитині, так і їй, тому позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 вересня 2021 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти у твердій грошовій сумі на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 21.05.2021 року, і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти у твердій грошовій сумі на її утримання у розмірі 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 24.05.2021 року, і до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шестирічного віку. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 1 816,00 грн.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , через представника - ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
При цьому, зазначає, що суд розглянув справу в порядку спрощеного провадження, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Вказує, що позивачем у позовній заяві та судом першої інстанції в судовому рішенні не зазначена тверда грошова сума аліментів, яка підлягає стягненню з відповідача. Прожитковий мінімум, який визначений судом не є чітко визначеною, сталою та незмінною грошовою сумою, а отже, не може вважатися твердою грошовою сумою аліментів.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
30 грудня 2021 року до суду надійшов відзив ОСОБА_3 , згідно якого позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. При цьому зазначає, що рішення є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що на її утриманні перебуває дитина інвалід, яка потребує матеріального забезпечення. Відповідач зареєстрований, як фізична особа-підприємець та має можливість надавати грошову допомогу у визначеному розмірі.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі з 11.10.2014 року перебувають у шлюбі, зареєстрованому Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 889 (а.с. 5).
З копії свідоцтва про народження від 12.01.2016 року сторони у справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно (а.с. 6).
Дитина проживає з матір'ю - позивачем у справі та перебуває на її утриманні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з вимог позивача про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі та положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», якими визначений мінімальний розмір аліментів на одну дитину, враховав обставини, зазначені у ст. 182 СК України, зокрема, стан здоров'я дитини (а.с. 7-32, 46-53), матеріальне становище платника аліментів, виходячи з наданих позивачем банківських виписок (а.с. 33-45), та дійшов до висновку про те, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки в розмірі 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 182 СК України. При цьому, доводи позивача про те, що відповідач може надавати матеріальну допомогу у такомурозмірі, судом були прийнятідо уваги з огляду на те, що останні доведені позивачем об'єктивними доказами з даного приводу, зокрема, з даних банківських виписок (а.с. 33-45). Вирішуючи питання про стягнення аліментів суд першої інстанції керувався загальними принципами, за якими стягнення аліментів не повинно погіршувати становище іншого порівняно із становищем одержувача аліментів та вважав, що вказаний розмір аліментів буде відповідати інтересам та потребам дитини. Поряд з цим, суд першої інстанції взяв до уваги, що якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу (ч. ч. 3, 4 ст. 84 СК України). На підставі викладеного, з урахуванням матеріального становища відповідача, суд першої інстанції визнав, що позовні вимоги і в цій частині є обґрунтованими та доведеними, а тому їх належить задовольнити, та з відповідача слід стягувати аліменти в твердій грошовій сумі на користь позивача на її утримання в розмірі 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною шести років.
При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку; батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно з вимогами ст. 180 Сімейного Кодексу (далі - СК) України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За приписами ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів судом враховується стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до статті 184 СК України якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.
Згідно ч. 1 ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу (ч. ч. 3, 4 ст. 84 СК України).
Як вбачається з матеріалів справи позивач просила стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі в розмірі 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи від дня пред'явлення до суду позовної заяви і до досягнення донькою повноліття та на її утримання в твердій грошовій сумі в розмірі 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно до досягненя дитиною шести років.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що тверда грошова сума - це чітко визначена, стала та незмінна (фіксована) грошова сума, яка щорічно підлягає індексації відповідно до закону.
Натомість, суд першої інстанції, визначивши розмір аліментів - 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, не вказав при цьому встановлений розмір аліментів у грошовому еквіваленті.
Прожитковий мінімум не є сталою та незмінною грошовою сумою, а тому висновок суду першої інстанції про стягнення аліментів у розмірі 10 прожиткових мінімумів, щомісячно, без визначення цього розміру у конкретній грошовій сумі не відповідає вимогам матеріального законодавства про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, за необхідне змінити оскаржуване рішення в частині визначення розміру аліментів, зазначивши, що 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку (у даному випадку на дитину до 6 років), станом на час звернення позивача до суду (21.05.2021 року) становить 21 000 грн..
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) .
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України саме позивача.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено можливість відповідача надавати матеріальну допомогу, що підтверджується матеріалами справи (а.с.33-45).
Натомість, доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують і доказів на спростування встановлених судом обставин, відповідачем надано не було.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції критично оцінює посилання апелянта на те, що суд розглянув справу в порядку спрощеного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки відповідно до вимог ч.4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають зміні в частині визначення розміру аліментів, зазначивши їх у сталій, незмінній (фіксованій) грошовій сумі, яка щорічно підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, а висновки зроблені із порушенням норм матеріального права, а тому рішення підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , - задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 вересня 2021 року - змінити в частині визначення розміру аліментів.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, що становить 21 000 грн., щомісячно, починаючи з 21.05.2021 року, і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, що становить 21 000 грн., щомісячно, починаючи з 24.05.2021 року, і до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шестирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова