Номер провадження 2/225/131/2022
Єдиний унікальний номер судової справи 225/6598/21
Дзержинський міський суд Донецької області
Іменем України
17 лютого 2022 м. Торецьк
Дзержинський міський суд Донецької області у складі:
головуючого-судді Челюбєєва Є.В.,
за участю
секретаря Федорцової І.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
В обґрунтування заявлених вимог вказує, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності.
07.06.2011 він зареєстрував у своєму житловому будинку свого знайомого ОСОБА_2 .
Наприкінці 2011 ОСОБА_2 виїхав на заробітки до Російської Федерації, після чого він до місця своєї реєстрації не приїжджав, де саме він знаходиться позивачу не відомо.
Відповідач не проживає у вказаному житловому будинку, не сплачує комунальні послуги, в утриманні житла участі не бере, його особистих речей в будинку не має.
Позивач вважає, що існують достатні правові підстави для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, зазначив, що наполягає на задоволенні вимог, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не прибув з невідомих причин, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений шляхом направлення судових повісток та розміщення оголошень про виклик на офіційному веб-сайті Дзержинського міського суду Донецької області. Відзив на позов не надав.
Беручи до уваги, що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, тому суд розглядав справу на підставі ст.ст. 208-283 ЦПК України, заочно, на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідив матеріали справи в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у відповідності до свідоцтва про право власності від 14.12.2012 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .(а.с. 8-9)
Згідно довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб станом на 23.09.2021, виданої Торецькою міською військово-цивільною адміністрацією Бахмутського району Донецької області, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (а.с. 14).
Згідно акту №284 про фактичне не проживання особи від 23.09.2021, складеного сусідами ОСОБА_1 , засвідченого в.о. начальника відділу розвитку смт. Північне Торецької міської військово-цивільної адміністрації Бахмутського району Донецької області, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але з 2013 фактично не проживає за вказаною адресою. (а.с.15)
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Конституцією України (ст. 41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316,317,319,321 ЦК України).
Враховуючи, що будинок АДРЕСА_1 є власністю позивача, суд доходить висновку, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ст. ст. 383, 405 ЦК України, ст. ст. 64, 150, 156 ЖК Української РСР.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла чи законом.
Отже, положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
На підставі викладеного, враховуючи, що ОСОБА_1 належить на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 , знайшли підтвердження обставини відсутності відповідача ОСОБА_2 , без поважних причин понад один рік у вказаному житлі, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволений повністю, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 908,00 грн.
На підставі ст.ст. 319,321,391,405 ЦК України, керуючись ст.ст. 12,13,81,89, 263,283 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( адреса реєстрації : АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації : АДРЕСА_3 ), про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім грн. 00 коп.).
Апеляційна скарга на рішення суду позивачем подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Дзержинський міський суд Донецької області.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 22.02.2022.
Суддя: Є.В. Челюбєєв