СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/575/22
пр. № 2/759/2434/22
22 лютого 2022 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Петренко Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,
У січні 2022 року позивач звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
В обгрунтування позовних вимог посилалася на те, що їй відповідно до свідоцтва про право власності на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі зареєстровані позивач, відповідач, сини сторін та матір позивача ОСОБА_3 . Починаючи з кінця 2019р. у житловому будинку не проживає, не сплачує комунальні послуги, проте залишається зареєстрованим, що спричиняє незручності, перешкоджає в повній мірі користуватися і розпоряджатися житлом. З 17.11.1984р. сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, однак рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01.07.2020р. шлюб розірвано. Наразі відповідач не проживає у вказаній квартирі, проте продовжує бути зареєстрованим без згоди позивача, не здійснюючи при цьому жодних витрат по обслуговуванню квартири, що перешкоджає здійснювати користування і розпорядження власним майном в повній мірі. Просить задовольнити позов.
Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 14.01.2022 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.
Представником відповідача надано відзив на позовну заяву в якому зазначено, що за час перебування у шлюбі сторонами була набута спільна сумісна власність, а саме квартира за адресою АДРЕСА_1 . Позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог. Вважає, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а тому він як співвласник квартири не може бути позбавлений права користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Представником позивача надано відповідь на відзив в якому зазначив, що наявність спору щодо поділу спільного майна подружжя жодним чином не спростовує доводи позивача, що відповідач починаючи з кінця 2019р. не проживає за вказаною адресою та що, відповідач не сплачує комунальні послуги. У відзиві відповідач не надає жодних доводів та належних доказів, що спростовують обгрунтування зазначених позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Судом встановлено, що 17.11.1984 р. між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб/а.с.14/.
Відповідно до свідоцтва про право власності від 12.04.2007р. квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 /а.с.11/.
Відповідно до довідки ЖБК «Академічний -17» від 08.09.2021р. № 9 ОСОБА_1 , яка є власницею кооперативної квартири АДРЕСА_1 проживає та зареєстрована за даною адресою. Разом з нею зареєстрований, але фактично з кінця 2019р. не проживає її чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.12/.
Відповідно до рішення Святошинського районного суду м.Києва від 01.07.2020р. шлюб сторін розірвано/а.с.15/.
Судом встановлено, що в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває спір сторін щодо поділу майна подружжя/а.с.37-41/.
За приписами ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за свою волею, незалежно від волі інших осіб.
У відповідності до положень ст. ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлений законом.
Відповідно дост. 391 ЦК України,власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
На підставіст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 34 постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються житловим приміщенням в обсязі, визначеному власником.
Відповідно до положень ч. 2ст. 405 ЦК України,член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла і законом.
Отже, обставини, що підлягають встановленню під час вирішення питання про втрату особою права користування житловим приміщенням є факт не проживання особи у житлі без поважних причин, більш ніж певний період часу, в даному випадку, враховуючи, що сторони являються членами сім'ї, понад один рік.
Позивачем на підтвердження позовних вимог надано докази лише того, що вона є власником квартири та , що відповідач зареєстрований у спірному житлі.
При цьому, жодних доказів того, що відповідач не мешкає у квартирі понад один рік без поважних причин суду не надано, зокрема, такі дані не підтверджуються актом обстеження проживання осіб чи будь-якими іншими доказами.
Згідно з цивільним процесуальним законом кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України).
Тож у правових спорах щодо визнання особи такою, що втратила право користування житлом, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту відсутності відповідача понад встановлені строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Позивачем не було надано суду доказів на підтвердження того, що відповідач не проживає по місцю реєстрації з власної волі, а наявна у справі довідка від 08.09.2021р. № 9 у повній мірі не відображає обставини, які мають правове значення для правильного вирішення справи, а саме причини непроживання відповідача; також позивачем не надано доказів на підтвердження того, що реєстрація її колишнього чоловіка перешкоджає користуватися чи розпоряджатися майном.
Також слід зазначити, що сторони перебували у зареєстрованому щлюбі з 17.11.1984р. по 01.07.2020р. Квартира була придбана 12.04.2007р., що є спільним майном подружжя. На даний час між позивачем та відповідачем виник спір щодо поділу майна подружжя.
Збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем, у будь-якому випадку, прямо залежить від причин відсутності, тобто волі, намірів та свідомих дій цієї особи щодо реалізації свого права на проживання у спірному приміщенні.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки відповідач є співвласником даної квартири, а тому відсутні правові підстави для визнання його втратившим права користування спірною квартирою.
На підставі викладеного, ст. ст.16, 316, 317, 319, 321,405 ЦК України, ст. ст. 71, 72 ЖК України, ст. ст. 6-13, 81, 133, 258, 259, 263- 265,279 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом- відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.О. Петренко