Закупівлі
Аукціони
Увійти до системи
Тарифи та оплата
Про систему ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
21 лютого 2022 року Справа № 903/632/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.
без виклику сторін у справі
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білотіна Віктора Васильовича
на рішення Господарського суду Волинської області, ухваленого 15.11.21р. суддею Дем'як В.М. о 12:13 год. у м.Луцьку, повний текст складено 23.11.21р.
у справі № 903/632/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-Імпекс Плюс"
до Фізичної особи-підприємця Білотіна Віктора Васильовича
про стягнення 51330,90грн.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 15.11.2021р. у справі №903/632/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-Імпекс Плюс" до Фізичної особи-підприємця Білотіна Віктора Васильовича про стягнення 51330,90грн. задоволено частково.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Білотіна Віктора Васильовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-Імпекс Плюс" 44750,00грн. збитків та витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00грн..
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Фізична особа-підприємець Білотін Віктор Васильович звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвали нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Також, просить стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати. Крім того, просить слухати справу за участю скаржника та його представника.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:
- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;
- вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Висновки викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, крім того, частина обставин досліджена поверхнево, а ряд обставин взагалі не знайшли свого відображення в оскаржуваному рішенні;
- вказує, що судом першої інстанції встановлено, що скаржником, ФОП Білотіним В.В. був здійснений ремонт автомобіля Jeep Compass 2012 року випуску, шасі № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 . Ремонт полягав у відновленні роботи автоматичної коробки перемикання передач (далі - АКПП). Замовником вказаного ремонту було ТОВ "Глорія-Імпекс Плюс". Пропозиція скаржника щодо встановлення оригінальних деталей на автомобіль представниками ТОВ "Глорія-Імпекс Плюс" була залишена поза увагою, в силу бажання замовника зменшити витрати на ремонт. Під час проведеного ремонту АКПП, за бажанням замовника було встановлено 80% старих деталей;
- зауважує, що суд першої інстанції погоджується з тим фактом, що 07.04.2020р. автомобіль був переданий представнику ТОВ "Глорія-Імпекс Плюс" в технічно справному стані, без жодних зауважень щодо якості виконаних робіт, вказане також підтверджується актом виконаних робіт №РН-0000008 від 07.04.2020р., який підписаний сторонами (копія наявна в матеріалах справи). Загальна вартість проведених робіт склала 31 050,00грн. та 13 700,00грн. за встановлені деталі. Вказане підтверджується рахунком-фактурою №СЧ-0000003 від 07.04.2020р.;
- зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що скаржником як виконавцем було надано гарантію виключно на гідроконвектор, який ним був відновлений;
- стверджує, що жодних претензій та телефонних дзвінків від замовника до 10.05.2020р., скаржник не отримував (за місяць експлуатації автомобіля після проведеного ремонту). Однак 10.05.2020р. вищезазначений транспортний засіб був залишений поряд з домом скаржника (без його участі). В телефонному режимі представник позивача повідомив, що автомобіль, який скаржник ремонтував має технічні несправності і бажає, щоб його знову оглянули. Після огляду автомобіля, в телефонному режимі скаржник повідомив директору ТОВ "Глорія-Імпекс Плюс" про причини несправності автомобіля (які не пов'язані з гарантією) та необхідність проведення відповідних ремонтних робіт, купівлі відповідних запчастин;
- зауважує, що в суді першої інстанції представник скаржника наголошував про те, що несправність автомобіля не була пов'язана з гарантією, яка надавалась, згідно акту виконаних робіт №РН0000008 від 07.04.2020р.;
- зазначає, що автомобіль був доставлений без оформлення будь-яких документів. Крім того, в подальшому шляхом погроз ймовірних судів та за допомогою тиску представник позивача наполягав на безоплатному ремонті автомобіля. Вказане залишено судом першої інстанції повністю поза увагою;
- стверджує, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що Акт передавання-приймання колісного транспортного засобу так і не був підписаний, не було укладено жодного договору на ремонт автомобіля (договір, наряд-замовлення, накладна, квитанція тощо) яким би було обумовлено та узгоджено перелік та вартість робіт, запчастин, строки виконання робіт;
- вважає, що в скаржника були відсутні жодні зобов'язання перед позивачем щодо ремонту автомобіля, який останній залишив 10.05.2020р.. Позивач не надав суду першої інстанції жодних належних та допустимих доказів, які б стверджували про несправність транспортного засобу, які виникли внаслідок виходу з ладу гідроконвектора, на який скаржником було надано гарантію та звернення до нього щодо гарантійного ремонту. Проте, це не стало завадою для суду першої інстанції для прийняття неправомірного рішення;
- додає, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги акт приймання-передачі транспортного засобу та його складових від 14.04.2020р., так як акт датований 14.04.2020р., хоча автомобіль, як зазначає сам же позивач, передав скаржнику 10.05.2020р.. У копії вказаного акту відсутній підпис Білотіна В.В., крім того, будь які докази направлення йому такого акту в матеріалах справи також відсутні;
- вважає, що в діях скаржника відсутній склад цивільного правопорушення, а тому задоволення позовних вимог в частині стягнення 44 750,00грн. є неправомірним, а відтак рішення у цій частині підлягає скасуванню. Судом першої інстанції не враховано, порушено та неправильно застосовано наступні норми: матеріального права - не дотримано приписів ч.4 ст.853 ЦК України; процесуального права - не враховано приписи п.1 ст.74 ГПК України, п.1 ст.76 ГПК України.
Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №903/632/21/8122/21 від 14.12.2021р. матеріали справи №903/632/21 витребувано з Господарського суду Волинської області.
24.12.2021р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли справи №903/632/21.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.12.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Білотіна Віктора Васильовича на рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2021р. у справі №903/632/21, ухвалено розглянути апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білотіна Віктора Васильовича на рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2021р. у справі №903/632/21 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження та запропоновано позивачу у справі подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.263 ГПК України.
19.01.2022р. на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-Імпекс Плюс" надійшов письмовий відзив від 17.01.2022р. на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2021р. у справі №903/632/21 - без змін.
Зокрема, обґрунтовуючи поданий відзив, позивач покликається на те, що позивач у позові вказує на те, що між сторонами даної судової справи №903/632/21 виникли відносини, які фактично є правовідносинами договору підряду на ремонт автомобіля Jeep Compass 2012 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (транспортний засіб). Позивачем було вказано в позові, що забравши транспортний засіб 07.04.2020р., після ремонту ФОП Білотіна В.В., авто працювало не зовсім справно та щоразу його використування ставало неможливим. Відповідно транспортний засіб було повернуто ФОП Білотіну В.В. для усунення недоліків його роботи, які виникли через неналежний ремонт, проведений відповідачем. Дане твердження позивача базується на підставі акту прийому передачі виконаних робіт по ремонту автомобіля від 20.04.2021р., здійсненого ФОП Андрушенко В.Д. (м.Київ. РНОКПП НОМЕР_4 ) на замовлення ТОВ "Глорія-Імпекс Плюс". Згідно даного акту від 20.04.2021р., ФОП Андрушенко В.Д., для відновлення роботи транспортного засобу, провів аналогічні ремонтні роботи, які були неналежно проведені ФОП Білотіним В.В., а саме: відновлення корпуса АКПП, ремонт гідроконвектора АКПП, відновлення гідроблоку АКПП, ремонтні роботи по АКПП. Тобто, ті ж самі ремонтні роботи, які було проведено ФОП Білотіним В.В. згідно акту виконаних робіт №РН-0000008 від 07.04.2020р.. Додатково звертає увагу суду на те, що вартість "відновлювальних", ремонтних робіт транспортного засобу, проведених ФОП Андрушенко В.Д., становила 50 900,00грн., вартість витратних матеріалів на суму 39 706,00грн., що разом становить 90 606,00грн.. Тому твердження відповідача, що його зобов'язання випливають лише з гарантії не відповідають дійсності, оскільки неможливість експлуатації транспортного засобу була пов'язана виключно з неналежними ремонтними роботами, що має наслідком відшкодування завданих збитків позивачу - замовнику таких робіт. Неможливість використання транспортного засобу після ремонту ФОП Білотіна В.В. також підтверджується копією акту наданих послуг №12 від 25.03.2021р., зокрема, перевезенням автомобіля Jeep Compass НОМЕР_2 автолаветою за маршрутом Луцьк-Київ. Викладені фактичні обставини додатково підтверджують необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги скаржника та дають можливість зробити висновки про неналежність ремонтних робіт транспортного засобу, які були здійснені ФОП Білотіним В.В., що призвели до неможливості експлуатації транспортного засобу та необхідності повторного відновлення його роботи. Також, зазначає, що обов'язок щодо складання акту передавання-приймання колісного транспортного засобу законодавством покладається на виконавця, в даній ситуації на - ФОП Білотіна В.В.. Отож, його твердження про відсутність акту та факту огляду авто, після повторного його пред'явлення для усунення недоліків свідчить про те, що скаржник просто не виконав свій обов'язок щодо складання акту передавання-приймання колісного транспортного засобу, що не може слугувати підставою для невідшкодування завданих збитків стороні позивача. Зазначає про те, що між ТОВ "Глорія-Імпекс Плюс" та ФОП Білотіним В.В. вже було укладено акт виконаних робіт №РН-0000008 від 07.04.2020р., в якому визначено перелік робіт та обладнання і їх вартість, зі змісту якого та акту прийому передачі виконаних робіт по ремонту автомобіля від 20.04.2021р., здійсненого ФОП Андрушенко В.Д. (м.Київ, РНОКПП НОМЕР_4 ) вбачається, що: сторони мають договірні правовідносини оформлені актом виконаних робіт №РН-0000008 від 07.04.2020р.; передання транспортного засобу для усунення недоліків проведених ремонтних робіт, по суті своїй є правочином до акту виконаних робіт №РН-0000008 від 07.04.2020р.; наявність акту прийому передачі виконаних робіт по ремонту автомобіля від 20.04.2021р., здійсненого ФОП Андрушенко В.Д. свідчить про неналежне виконання зобов'язань ФОП Білотіним В.В.. Вище викладенні пояснення позивача спростовують твердження відповідача, що за відсутності підписаного акту передавання-приймання колісного транспортного засобу, його складових частин (систем) для надання послуг з технічного обслуговування і ремонту між сторонами відсутні зобов'язальні правовідносини. Також позивач вважає доведеною наявність повного складу цивільного (господарського) правопорушення у діяннях ФОП Білотіна В.В..
31.01.2022р. на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Білотіна Віктора Васильовича надійшли додаткові пояснення від 27.01.2022р. на відзив на апеляційну скаргу.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 15.12.2019р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Глорія-Імпекс Плюс" (замовник) передало Фізичній особі-підприємцю Білотіну Віктору Васильовичу (виконавець) для здійснення відновлювального ремонту АКПП транспортний засіб автомобіль - Jeep Compass 2012 випуску шасі № НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 для ремонту АКПП.
07.04.2020р. відповідно до акту виконаних робіт №РН-0000008 виконавець надав послуги з ремонту даного автомобіля на загальну суму 44 750,00грн. та передав транспортний засіб замовнику з гарантією, а саме "Гарантія надається на виконанні роботи тривалістю 12 місяців на гідроконвектор без обмеження пробігу. Гарантія не надається на усі електродеталі, на механічні частини АКПП" (а.с.10).
Також, 07.04.2020р. відповідачем виставлено позивачу рахунок фактуру за №СЧ-0000003 від 07.04.2020р. на оплату виконаних робіт в розмірі 44 750,00грн., які позивач оплатив (а.с.11).
Однак, 10.05.2020р. зазначений вище автомобіль позивач повернув ФОП Білотіну В.В. для усунення недоліків проведених ремонтних робіт, оскільки експлуатувати транспортний засіб було не можливим.
В подальшому, 04.01.2021р. на адресу ФОП Білотіна В.В., позивачем було скеровано лист з проханням повідомити де знаходиться автомобіль і в якому він стані, однак відповіді на даний лист позивачу не надійшло (а.с.12).
18.02.2021р. позивач звернувся до правоохоронних органів з заявою (повідомленням) про кримінальне правопорушення - шахрайство (викрадення транспортного засобу). Дане повідомлення було зареєстровано в журналі ЄО Луцького РУП 18.02.2021р. за №6297 (а.с.13, 23-24).
Так, в процесі проведення оперативно-розшукових заходів у виконавця ремонту - Білотіна В.В. було відібрано пояснення, згідно яких останній зазначив, що ремонтом автомобілів займається з 1998р. та у квітні 2020р. він дійсно отримав на ремонт транспортний засіб Jeep Compass 2012 року випуску, шасі №1C4NJDCB8CD701213, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , але закінчити ремонтні роботи він не може, оскільки немає певного обладнання, усі умови договору виконав та готовий надати в будь-який час гр. ОСОБА_1 транспортний засіб, претензій ні до кого немає (а.с.23-24).
25.03.2021р. за участю працівників Національної поліції України Транспортний засіб було вилучено у відповідача, автомобіль був у неробочому стані, акт приймання-передачі транспортного засобу та його складових відповідач відмовився підписувати.(а.с.17)
Відповідно до акту наданих послуг №12 від 25.03.2021р., перевезення автомобіля Jeep Compass НОМЕР_2 було здійснено автолаветою за маршрутом Луцьк-Київ (а.с.60).
20.04.2021р. транспортний засіб Jeep Compass 2012 року випуску, шасі № НОМЕР_5 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 на підставі акту прийому передачі виконаних робіт по ремонту автомобіля було відремонтовано на замовлення ТОВ "Глорія-Імпекс Плюс", виконавцем ФОП Андрушенко В.Д. (а.с.61).
Згідно акту від 20.04.2021р. ФОП Андрушенко В.Д. для відновлення роботи транспортного засобу провів аналогічні ремонтні роботи, які були проведені ФОП Білотіним В.В., згідно акту виконаних робіт за №РН-0000008 від 07.04.2020р., а саме: відновлення корпуса АКПП; ремонт гідроконвектора АКПП; відновлення гідроблоку АКПП; ремонтні роботи по АКПП (а.с.61).
Вартість "відновлювальних" ремонтних робіт транспортного засобу, проведених ФОП Андрушенко В.Д., становила 50 900,00грн., вартість витратних матеріалів - 39 706,00грн., що разом становить 90 606,00грн..
За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Глорія-Імпекс Плюс" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Білотіна Віктора Васильовича про стягнення 51 330,90грн., з них: 44 750,00грн. - збитки, 1707,60грн. - 3% річних, 4873,30грн. - інфляційні нарахування.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство з обмеженою відповідальністю "Глорія-Імпекс Плюс" посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору підряду про проведення ремонту транспортного засобу, чим спричинено позивачу збитки в розмірі 44 750,00грн., які на підставі ст.22 ЦК України, ст.224, 225 Господарського кодексу України просить стягнути з відповідача.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 06.08.2021р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №903/632/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 30.09.2021р. перейдено до розгляду справи №903/632/21 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання суду на 18.10.2021р..
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 30.09.2021р. зобов'язано Управління Державної міграційної служби України у Волинській області надати інформацію про місце проживання (перебування) Фізичної особи-підприємця Білотіна Віктора Васильовича (РНОПОУ НОМЕР_6 ).
За інформацією від Управління державної міграційної служби у Волинській області фактичне місце проживання громадянина України ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 .
Відповідач у письмовому відзиві на позов, наданому Господарському суду Волинської області, просить відмовити в позові, посилаючись на те, що вказаний автомобіль відповідачу за актом передавання-приймання колісного транспортного засобу не передавався, та між ТОВ "Глорія - Імпекс Плюс" та ФОП Білотінім В.В. не укладено договір на ремонт спірного автомобіля, яким би було обумовлено та узгоджено перелік та вартість робіт, запчастини, строки виконання робіт, а тому звертає увагу суду на те, що у відповідача відсутні зобов'язання перед позивачем. Акт приймання передачі транспортного засобу та його складових від 25.03.2021р. від підписання якого нібито відповідач відмовився, останньому взагалі не вручався. Крім того, відповідач доводить, що позивач не надав доказів, що технічна несправність автомобіля виникла внаслідок неякісного проведеного ФОП Білотінім В.В. ремонту.
Також, позивачем до Господарського суду Волинської області подано відповідь на відзив відповідача, в яких зазначив про безпідставність доводів відповідача у відзиві на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 28.10.2021р. закрито підготовче засідання та призначену справу до судового розгляду по суті на 15.11.2021р..
Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Волинської області від 15.11.2021р. у справі №903/632/21 позов задоволено частково.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №.№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За приписами ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
У відповідності до ч.1 ст.181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Таким чином, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через:
- ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними;
- у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).
При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.206 ЦК України, якою встановлено, що 1) усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. 2) Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
Згідно ч.1 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Як встановлено судом, між сторонами виникли цивільні права та обов'язки на підставі договору підряду укладеного, шляхом підписання приймання акту передачі виконаних робіт (а.с.10).
Як свідчать матеріали справи, на виконання ч.2 ст.206 ЦК України, відповідачем було надано послуги по ремонту автомобіля вартість, яких він визначив у сумі 44 750,00грн., які позивач на виконання умов договору оплатив згідно рахунок-фактуру №СЧ-0000003 від 07.04.2020р..
Однак, як свідчать матеріли позовної заяви, виконані ремонтні роботи не дали можливості позивачу використовувати автомобіль за призначенням, у зв'язку з чим виникла необхідність транспортувати його до іншого підрядника та виконувати ремонтні роботи АКПП повторно, відтак сплачені кошти, як вважає ТОВ "Глорія-Імпекс Плюс", що сплачені ним згідно рахунку-фактури №СЧ-0000003 від 07.04.2020р. в розмірі 44 750,00грн. ФОП Білотіну В.В. є збитками та які на підставі ст.22 ЦК України, ст.224, 225 Господарського кодексу України просить стягнути з відповідача.
Відповідно до ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Статтею 22 ЦК України визначено загальне для цивільного законодавства (як договірного так і деліктного зобов'язання) визначення збитків. Так, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст.22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до ч.2 ст.224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.
За приписами ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Також, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Однак, відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Крім того, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Водночас, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Слід також зазначити, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення, а саме: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника. Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Як встановлено судом та свідчать матеріали справи, 15.12.2019р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Глорія-Імпекс Плюс" (замовник) передало Фізичній особі-підприємцю Білотіну Віктору Васильовичу (виконавець) для здійснення відновлювального ремонту АКПП транспортний засіб автомобіль - Jeep Compass 2012 випуску шасі № НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 для ремонту АКПП.
Також, як встановлено судом, 07.04.2020р. відповідно до акту виконаних робіт №РН-0000008 виконавець надав послуги з ремонту даного автомобіля на загальну суму 44 750,00грн. та передав транспортний засіб замовнику з гарантією, а саме "Гарантія надається на виконанні роботи тривалістю 12 місяців на гідроконвектор без обмеження пробігу. Гарантія не надається на усі електродеталі, на механічні частини АКПП".
Також, вказаний автомобіль був переданий представнику ТОВ "Глорія-Імпекс Плюс" в технічно справному стані, без зауважень щодо якості виконаних робіт, про що також свідчить акт виконаних робіт №РН-0000008 від 07.04.2020р., який підписаний сторонами.
Загальна вартість проведених відповідачем робіт склала 31 050,00грн. та 13 700,00грн. за встановлені деталі, про що свідчить рахунок-фактура № СЧ-0000003 від 07.04.2020р..
В подальшому, як зазначено відповідачем, 10.05.2020р. вказаний вище транспортний засіб був залишений поряд з його домом без його участі.
В телефонному режимі представник позивача повідомив, що автомобіль, який відповідач ремонтував має технічні несправності і бажає, щоб його знову оглянули.
Однак, після огляду автомобіля, в телефонному режимі відповідач повідомив директору ТОВ "Глорія Імпекс Плюс" про причини несправності автомобіля, що не пов'язані з гарантією, яка надавалась, згідно акту виконаних робіт №РН-0000008 від 07.04.2020р., та необхідність проведення відповідних ремонтних робіт, купівлі відповідних запчастин.
Відповідно до п.1 розділу IV Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів, приймання КТЗ та його складових частин (систем) здійснюється у присутності власника чи його уповноваженого представника в такому порядку:
- перегляд експлуатаційної, ремонтної, технологічної документації і заявки замовника;
- перевірка технічного стану КТЗ, його складових частин (систем);
- огляд щодо зовнішніх пошкоджень і дефектів;
- оформлення акта передавання-приймання КТЗ, його складових частин (систем) для надання послуг з технічного обслуговування і ремонту.
Акт передавання-приймання колісного транспортного засобу, його складових частин (систем) для надання послуг з технічного обслуговування і ремонту складається у двох примірниках. Обидва примірники мають однакову юридичну силу.
Вищевказане свідчить про те, що автомобіль був доставлений відповідачу без оформлення будь-яких документів.
Послуги з технічного обслуговування і ремонту КТЗ чи його складових частин (систем) надаються замовникові на підставі договору про технічне обслуговування і ремонт КТЗ, що укладається відповідно до вимог цивільного законодавства між замовником і виконавцем (договір, наряд-замовлення, накладна, квитанція тощо) (відповідно до пункту 3 розділу III Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів).
Також, матеріали справи свідчать, що Акт передавання-приймання колісного транспортного засобу так і не був підписаний, між сторонами не було укладено жодного договору на ремонт автомобіля (договір, наряд-замовлення, накладна, квитанція тощо) яким би було обумовлено та узгоджено перелік та вартість робіт, запчастин, строки виконання робіт.
З огляду на викладене, у відповідача були відсутні зобов'язання перед позивачем, щодо ремонту автомобіля, який він залишив 10.05.2020р. відповідачу.
Водночас, аналізуючи матеріали справи, а також акт виконаних робіт №РН-0000008 від 07.04.2020р., вбачається, що позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б стверджували про несправність транспортного засобу, які виникли внаслідок виходу з ладу гідроконвектора, на який відповідачем було надано гарантію та відповідне звернення до нього щодо гарантійного ремонту.
За приписами ч.4 ст.853 ЦК України, у разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження проведення відповідної експертизи стосовно встановлення причин несправності автомобіля, про які зазначає позивач.
Водночас, матеріали справи містять акт приймання-передачі транспортного засобу та його складових, який датований 14.04.2020р., однак автомобіль, як зазначає сам позивач, передав відповідачу 10.05.2020р..
Зокрема, у наявній у матеріалах справи копії вказаного акту відсутній підпис відповідача, крім того, будь які докази направлення відповідачу такого акту в матеріалах справи також відсутні.
Водночас, за даними позивача зазначений акт був направлений відповідачу лише 04.01.2021р., про що свідчить дата супровідного листа та відмітки Укрпошти на описі вкладення. Однак, матеріали справи не містить відповідних доказів на підтвердження отримання відповідачем вказаного листа та відповідно отримання зазначеної поштової кореспонденції відповідачем при дослідженні матеріалів справи судом, також, не встановлено.
Стосовно акту приймання-передачі транспортного засобу та його складових від 25.03.2021р. матеріали справи також не містять відповідних доказів на підтвердження відправлення його відповідачу, а також про його отримання відповідачем.
При цьому, відповідно до змісту вказаних актів, зокрема в актах приймання-передачі транспортного засобу, вказано про передачу та повернення транспортного засобу для/після надання гарантійних послуг АКПП, однак як встановлено судом, позивач не звертався до відповідача про надання гарантійних послуг АКП.
З огляду на викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про те, що в діях відповідача міститься склад цивільного правопорушення, зокрема:
- факт порушення ним зобов'язань в частині неналежного (неякісного та не у строк) ремонту транспортного засобу, що вказує на його протиправну поведінку, яка підтверджується актом приймання-передачі транспортного засобу та його складових від 25.03.2021р., направлення та отримання якого відповідачу судом не встановлено, та актом виконаних робіт №РН-0000008 від 07.04.2020р., в якому вказано на що надається гарантія від проведеного відповідачем ремонту;
- наявність шкоди, оскільки внаслідок невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань позивачу спричинені збитки у розмірі здійсненої попередньої оплати за ремонт та запчастини в сумі 44 750,00грн., в результаті не отримання очікуваного результату за витрачені по договору підряду кошти, оскільки позивачем не доведено та матеріали справи не містять відповідних доказів на підтвердження поломки гідроконвектору, яка б призвела до виходу з ладу АКПП автомобіля позивача;
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою полягає у тому, що неналежне виконання відповідачем ремонтних робіт транспортного засобу не призвело до очікуваного позивачем результату, оскільки після проведеного ремонту та не усунення недоліків такого ремонту транспортний засіб експлуатувати неможливо, що підтверджується актом виконаних робіт № РН-0000008 від 07.04.2020р. та актом прийому передачі виконаних робіт по ремонту даного автомобіля від 20.04.2021р., здійсненого ФОП Андрушенко В.Д., оскільки зазначене позбавляє сторону встановити підставу виходу з ладу АКПП, так як жодної експертизи стосовно вказаної обставини проведено не було.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема, у їх наявності та їх відповідного розміру, протиправності поведінки заподіювана збитків, існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому суд апеляційної інтенції дійшов висновку, що в діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення.
Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 44 750,00грн. збитків не підлягають задоволенню, а відтак рішення у цій частині підлягає скасуванню.
Стосовно вимоги позивача про стягнення 1707,60грн. - 3% річних та 4873,30грн. - інфляційних нарахувань на підставі ст.625 ЦК України, слід зазначити наступне.
Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, ч.1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правова природа та підстави застосування відповідальності, передбаченої ст.625 ЦК України, співвідношення такої відповідальності з суміжними поняттями
Особливості цивільно-правової відповідальності за порушення виконання грошових зобов'язань обумовлені їх специфічними ознаками, до яких належать такі:
1) цей вид зобов'язань включає в себе обов'язок сплатити гроші та має на меті погашення грошового боргу;
2) таке зобов'язання є підставою виникнення як права власності щодо готівки, так і зобов'язального права при безготівкових розрахунках;
3) встановлюються спеціальні правила про відповідальність за порушення грошових зобов'язань у вигляді нарахування процентів річних як плати за безпідставне користування чужими грошовими коштами;
4) спеціальний порядок розподілу ризиків;
5) предметом виконання є грошові кошти у визначеній сумі чи в сумі, що може бути визначена;
6) специфічним є вплив прострочення на зміст грошового зобов'язання, оскільки грошове зобов'язання у разі прострочення все одно залишається грошовим, на відміну від інших видів зобов'язань, які в результаті їх порушення (у тому числі й прострочення), можуть бути трансформовані у грошове зобов'язання.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (п.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (п.3 ст.549 ЦК України).
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
При цьому формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов'язання, на шкоду не повинні нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами, що теж є відповідальністю. Отже, нарахування процентів на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10-74/0/4-13 від 16.01.2013p.).
Отже, дія ч.2 ст.625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12, від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.
З огляду на викладене вище, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.
За вказаних обставин, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з порушеннями норм права при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Крім того, при зверненні до апеляційного господарського суду відповідач у апеляційній скарзі просив стягнути з позивача документально підтверджені витрати на правничу допомогу.
Також, як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, скаржником долучено документальне підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, зокрема, засвідчений договір про надання правової допомоги від 26.11.2021р., засвідчений Акт до договору про надання правової допомоги від 26.11.2021р. від 09.12.2021р., засвідчену копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 09.12.2021р., ордер серії АС №1030926 від 09.12.2021р. на представництво інтересів відповідача адвокатом в суді апеляційної інстанції.
Згідно ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 3 ст.903 ЦК України, встановлено, що у разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч.2 ст.27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.
За змістом ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи-та інших критеріїв.
Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 06.03.2019р. по справі №922/1163/18, від 07.09.2020р. у справі №910/4201/19, тощо.
Разом із тим, згідно із ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України).
Згідно із ст.123 зазначеного Кодексу, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 цього Кодексу).
Водночас за змістом ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).
У розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст.129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 ст.126 ГПК України).
Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, від 22.11.2019р. у справі №902/347/18, від 06.12.2019р. у справі №910/353/19.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката у розмірі 7000,00грн. в суді апеляційної інстанції ФОП Білотіном В.В. надано:
- засвідчений договір про надання правової допомоги від 26.11.2021р., засвідчений Акт від 09.12.2021р. до договору про надання правової допомоги від 26.11.2021р., засвідчену копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 09.12.2021р., ордер серії АС №1030926 від 09.12.2021р. на представництво інтересів відповідача адвокатом в суді апеляційної інстанції;
- засвідчений договір про надання правової допомоги від 26.11.2021р. (договір), укладений між адвокатом Нівчиком Андрієм Миколайовичем (адвокат), який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1311, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Волинської області від 30.04.2021р. №2/64-3 та Фізичною особою-підприємцем Білотіном Віктором Васильовичем (клієнт) згідно п.1.1 якого, клієнт доручає, а адвокат бере на себе особисте зобов'язання на умовах передбачених даним договором, представляти інтереси клієнта в усіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування з будь-яких питань; адвокат наділяється усім обсягом повноважень, передбачених процесуальним законодавством, без встановлення обмежень, у тому числі представляти інтереси клієнта: у суді першої інстанції, апеляційній і касаційній інстанціях, органах виконавчої служби з усіма правами, які наданні чинним законодавством України позивачу чи іншій особі, що бере участь у відповідній справі, особі, що притягується до адміністративної відповідальності, у т. ч. одержання рішення, вироку, ухвали, постанови, оскарження рішень, ухвал, постанов суду у передбаченому чинним в Україні законодавством порядку, тощо (п.1.2 договору). Відповідно до п.2.1 договору, адвокат бере на себе виконання наступної правової роботи: інформування клієнта щодо правової позиції у справі; надання правової допомоги при підготовці необхідних заяв, клопотань, звернень тощо; представництво та захист інтересів клієнта з питань передбачених даним договором в усіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, а також перед фізичними особами та фізичними особами-підприємцями, в т.ч. й в усіх судах України тощо; здійснювати усі інші дії, необхідні для виконання прийнятого доручення по договору. У відповідності до п.4.1 договору, гонорар адвоката по даному договору визначається згідно актів. Адвокат має право вимагати відшкодування (а в необхідних випадках авансуванні понесених ним фактичних видатків із обов'язковим додаванням платіжних документів або їх копій (чеків, квитків, квитанцій, платіжних доручень тощо). Клієнт зобов'язаний протягом трьох днів з дня отримання вимоги адвоката про відшкодування (про авансування) оплатити в повному обсязі понесені або прогнозовані адвокатом фактичні видатки (п.4.2 договору);
- засвідчений Акт від 09.12.2021р. до договору про надання правової допомоги від 26.11.2021р. (Акт), згідно п.1 якого професійна правнича допомога надана в межах судової справи про стягнення коштів, в розрахунку: 1000,00грн. вартість за одну годину роботи адвоката (у т.ч., але не виключно, щодо підготовки документів, ознайомлення із матеріалами справ/проваджень тощо); 2000,00грн. вартість участі адвоката в одному судовому засіданні у суді другої інстанції. Відповідно до п.2 Акту. адвокат надав, а клієнт прийняв згідно договору про надання правової допомоги від 26.11.2021р. юридичні послуги (правничу допомогу) у межах судової справи за позовом ТОВ "Глорія-Імпекс Плюс" до ФОП Білотіна Віктора Васильовича про стягнення коштів, по цьому акту на загальну суму 7000,00грн., а саме: усна консультація з питань оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2021р. та аналіз усіх документів - вартість 1000,00грн.; підготовка та подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2021р. (з додатками) до Північно-західного апеляційного господарського суду - вартість 4000,00грн.; участь в судовому засіданні - вартість 2000,00грн.;
- засвідчену копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 09.12.2021р. на суму 7000,00грн..
Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-Імпекс Плюс" клопотання про зменшення розміру понесених витрат на послуги адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених ФОП Білотіном В.В. витрат на послуги адвоката не надходило.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, ТОВ "Глорія-Імпекс Плюс" не надало.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що згідно ухвали Північно - західного апеляційного господарського суду від 28.12.2021р. розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Білотіна Віктора Васильовича на рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2021р. у справі №903/632/21 здійснювався без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Тобто, розгляд справи в судовому засіданні за участю сторін не проводився.
З доданих до апеляційної скарги документів вбачається, що понесені ФОП Білотіном В.В. витрати на послуги адвоката у розмірі 5000,00грн. (7000,00грн. (загальна сума) - 2000,00грн. (участь адвоката у судовому засіданні) є підтвердженими.
Беручи до уваги викладене, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення із ТОВ "Глорія-Імпекс Плюс" на користь ФОП Білотіна В.В. витрат на послуги адвоката у вказаній вище сумі.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів Північно - західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білотіна Віктора Васильовича слід задовольнити, в свою чергу, керуючись п.1 ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2021р. у справі №903/632/21 слід скасувати в частині часткового задоволення позову про стягнення з Фізичної особи-підприємця Білотіна Віктора Васильовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-Імпекс Плюс" 44750,00грн. збитків та витрат по сплаті судового збору в сумі 2270,00грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким в цій частині в позові відмовити, а в решті рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2021р. у справі №903/632/21 слід залишити без змін.
Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білотіна Віктора Васильовича задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2021р. у справі №903/632/21 скасувати в частині часткового задоволення позову про стягнення з Фізичної особи-підприємця Білотіна Віктора Васильовича (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-Імпекс Плюс" (ЄДРПОУ 34572365, вул.Вахтангова, 16, м.Луцьк) 44 750,00грн. збитків та витрат по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким в цій частині в позові відмовити.
3. В решті рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2021р. у справі №903/632/21 залишити без змін.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-Імпекс Плюс" (ЄДРПОУ 34572365, вул.Вахтангова, 16, м.Луцьк) на користь Фізичної особи-підприємця Білотіна Віктора Васильовича (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ,) 5000грн. 00коп. судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи №903/632/21 в суді апеляційної інстанції.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-Імпекс Плюс" (ЄДРПОУ 34572365, вул.Вахтангова, 16, м.Луцьк) на користь Фізичної особи-підприємця Білотіна Віктора Васильовича (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ,) 3405грн. 00коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Волинської області.
7. Справу №903/632/21 повернути до Господарського суду Волинської області.
8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складений "21" лютого 2022 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Демидюк О.О.
Суддя Савченко Г.І.