печерський районний суд міста києва
Справа № 757/1744/22-к
16 лютого 2022 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність уповноважених осіб Київської обласної прокуратури, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019110200000272 від 16.01.2019,-
13.01.2022 у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність уповноважених осіб Київської обласної прокуратури, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019110200000272 від 16.01.2019.
В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області було надано тимчасовий доступу до оригіналів документів, які перебували у приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_4 . В ході досудового розслідування, заявнику стало відомо про закриття кримінального провадження, однак вилучених документів володільцю не було повернуто.
З огляду на викладене, на думку заявника вилучені речі та документи підлягають поверненню його законному володільцю.
Особа, що подала скаргу в судове засідання не з'явилася, про місце і час розгляду скарги повідомлена належним чином, в прохальній частині скарги зазначено про розгляд скарги за її відсутності.
Слідчий у судове засідання не з'явився, про розгляд скарги повідомлений належним чином.
Разом з цим, прокурором було подано письмові заперечення на дану скаргу, в яких було зазначено, що постанову про закриття кримінального провадження скасовано, досудове розслідування триває, у зв'язку з цим підстав для повернення вказаного майна немає.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність не з'явившихся осіб, на підставі наданих доказів.
Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження приходжу до наступного висновку.
Судовим розглядом встановлено, що Київською обласною прокуратурою здійснюється процесуальне керівницво у кримінальному провадженні №12019110200000272 від 16.01.2019, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 362 КК України.
Досудове здійснюється слідчими другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Києві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві.
Так, на підставі ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області 09.04.2019 було надано тимчасовий доступ до речей та документів, які було вилучено у приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 6 ст. 163 КПК України, слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження, крім обставин, передбачених частиною п'ятою цієї статті, доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.
Згідно із ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст. ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Слідчий суддя, звертає увагу, що відповідно до ч.9 ст.100 КПК України, вирішення питань про долю речових доказів і документів відноситься до компетенції суду лише під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, або у разі закриття кримінального провадження слідчим чи прокурором, в порядку статей 171-174 КПК України.
Відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.
Так, ч.6 ст.100 КПК України передбачений конкретний перелік випадків коли долю речових доказів вирішує слідчий суддя, а передача речових доказів на відповідальне збереження законному володільцю вирішується слідчим.
Частиною 5 статті 9 КПК України, передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» (<...>) [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Так, згідно зі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Так, вбачається, що досудове розслідування триває, а відтак, вилучені документи не можуть бути повернутими, оскільки є предметом перевірки в рамках кримінального провадження, а тому обгрунтування заявника є не переконливими.
На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про безпідставність вимог скарги.
Також, слідчий суддя звертає увагу, що заявник звернувся зі скаргою, без необхідного обґрунтування, без конкретизації своїх вимог, а оскільки на сторону процесуальним законодавством надаються не лише права, а і покладаються обов'язки, слідчий суддя прийшов до висновку про відмову у задоволенні скарги.
Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Скаргу адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність уповноважених осіб Київської обласної прокуратури, яка полягає у неповерненні тимчасового вилученого майна під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12019110200000272 від 16.01.2019 - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1