22 лютого 2022 року м. Рівне Справа №569/19573/21
Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді Левчука О.В.,
за участі секретаря судового засідання Янок М. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави
у судове засідання учасники справи не з'явилися
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави в сумі 26 717, 00 грн, в тому числі основний борг в сумі 24 005, 00 грн, інфляційні втрати в сумі 1 992, 00 грн та 3% річних в сумі 720, 00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на те, що вона помилково перерахувала грошові кошти в сумі 24 005, 00 грн на рахунок відповідача згідно квитанцій №4B4K-BM0B-C3X8-A413 від 03.06.2020, №CX15-B1B3-TE1C-B76C від 04.06.2020, №663T-507P-BH9C-0B41 від 04.06.2020, №74MX-9F0C-9HF0-PEEM від 04.06.2020. Посилається на те, що жодних договірних між сторонами не існувало. У зв'язку з помилковим перерахуванням коштів, посилаючись на безпідставне утримання відповідачем перерахованих коштів та норми ст. 1212 ЦК України, позивач просить суд стягнути з відповідача 24 005, 00 грн помилково перерахованих коштів, 1 992, 00 грн інфляційних втрат та 720, 00 грн 3% річних.
Ухвалою суду від 02.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі, справу призначено до розгляду у судовому засіданні.
21 січня 2022 року позивачкою подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої остання просить суд стягнути з відповідачки кошти, набуті без достатньої правової підстави в сумі 28 687, 00 грн, в тому числі основний борг в сумі 24 005, 00 грн, інфляційні страти в сумі 3 600, 00 грн та три відсотки річних в сумі 1 082, 00 грн. Вказана заява приймається судом до розгляду.
У судове засідання позивачка не з'явилися, при цьому подала до суду заяву з клопотанням про розгляд справи без його участі, в якій зазначила, що позовні вимоги вона підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Разом з тим, відповідно до інформації відділу обліку моніторингу про реєстрацію місця проживання ГУДМС УДМС України в Рівненській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє місце реєстрації: АДРЕСА_1 , знято з реєстрації 15.07.2016.
За приписами ч. 7 ст. 128 ЦПК України, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємця за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Суд зазначає, що відповідачка в судові засідання неодноразово не з'являлася, хоч про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать оголошення, опубліковані на офіційному веб-порталі судової влади України. Про причини неявки суд не повідомила, відзив не подала.
За містом ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на викладене, суд проводить розгляд справи на підставі ст.280 ЦПК України в заочному порядку за згодою позивачки, на підставі наявних у справі даних та доказів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
04.06.2020 року позивачка перераховувала із картки «МОНОБАНК» на картковий рахунок своєї сестри ОСОБА_3 в Рівненській філії «Укрексімбанк», кошти в сумі 24005 грн., що стверджується квитанціями №4B4K-BM0B-C3X8-A413 від 03.06.2020, №CX15-B1B3-TE1C-B76C від 04.06.2020, №663T-507P-BH9C-0B41 від 04.06.2020, №74MX-9F0C-9HF0-PEEM від 04.06.2020.
08.07.2020 позивачкою було з'ясовано, що її сестра кошти не отримувала та відбулось помилкове перерахування іншій особі - ОСОБА_2 . З метою позасудового врегулювання спору, позивачка зверталася до відповідачки з претензією повернути зазначені кошти, однак остання була залишена без задоволення.
Крім того, позивачкою було подано заяву до поліції про порушення кримінального провадження відносно відповідачки. За результатами розгляду такого звернення порушено кримінальне провадження №12020185010000198 від 16.07.2020 за ч. 1 ст. 190 КК України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Отже, сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини друг ї статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого набуття.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Відповідно до змісту ст.1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
В судовому засіданні встановлено, що письмового договору позики між сторонами не укладалось.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми (ч.2 ст.1047 ЦК України).
Верховний Суд у постановах від 30.01.2018 у справі №303/5407/15-ц та від 27.05.2019 у справі №633/444/17 розглянув значення «інший документ …» та дійшов висновку, що за ст.1047 ЦК України, письмовий договір та розписка це єдиний доказ укладення договору позики.
Квитанція не є доказом виникнення між сторонами боргових зобов'язань (постанова Верховного Суду від 27.05.2019 у справі №633/444/17).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст.6 ЄКПЛ принципу справедливості розгляду справи судом.
Відтак, квитанції про переказ коштів не підтверджують укладення договору позики, а тому суд приходить до висновку про те, що кошти позивачки відповідачкою були отримані безпідставно, а отже відповідачка зобов'язана повернути позивачці 24 005, 00 грн, як безпідставно набуті кошти і оскільки такого обов'язку нею не виконано, то вказану суму слід стягнути з відповідачки на користь позивачки.
Крім того, при вирішенні спору позивачка просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 3 600, 00 грн та три відсотки річних в сумі 1 082, 00 грн.
Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд погоджується з вірністю проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, а тому з відповідачки на користь позивачки підлягають стягненню 3 600, 00 грн інфляційних втрат та 1 082, 00 грн 3% річних.
Крім того відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивачки підлягаютьм стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 908, 00 грн.
Керуючись статтями 5, 12, 13, 141, 211, 258, 263-265, 273, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти, набуті без достатньої правової підстави в сумі 28 687, 00 грн, в тому числі основний борг в сумі 24 005, 00 грн, інфляційні страти в сумі 3 600, 00 грн та три відсотки річних в сумі 1 082, 00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 908, 00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Повне судове рішення складене та підписане 22 лютого 2022 року.
Суддя Левчук О. В.