Справа № 932/14078/20
Провадження № 2/932/4377/21
16 грудня 2021 року м. Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Куцевола В.В.
при секретарі - Рибалці В.І.
за участі
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача- ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя, визнання права власності на частину будинку та земельної ділянки, -
17.12.2020 року ОСОБА_3 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом про поділ майна до ОСОБА_4 , уточнивши який прохала суд визнати будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя. Здійснити поділ майна подружжя, визнавши за нею право власності на Ѕ частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , а іншу Ѕ частину залишити у власності відповідача; визнати за нею право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0543 га, кадастровий номер 1210100000:02:144:0033 по АДРЕСА_1 , а іншу Ѕ частину залишити у власності відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовує наступним чином. 20.10.2007 року вона уклала шлюб із відповідачем, від якого народила ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після укладення шлюбу, з чоловіком мала спільний бюджет, вела спільне господарство. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.10.2020 року шлюб між ними розірвано. На цей час проживають окремо одне від одного, спільного господарства не ведуть. У шлюбі, у 2011 році, вони почали будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 , яке було завершено у 2016 році. Так, на підставі заяви чоловіка від 22.11.2016 року, розпорядженням міського голови № 1058-р від 14.12.2016 року новозбудованому об'єкту присвоєно поштову адресу. Рішенням міської ради від 08.06.2016 року за № 171/9, відповідачу, для обслуговування житлового будинку, строком на два роки передано в оренду земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:02:144:0033. Рішенням міської ради від 25.07.2018 року за № 195/34, зазначена земельна ділянка була передана у власність відповідача для фактичного розміщення житлового будинку і споруд по АДРЕСА_1 . Оскільки майно набуте у шлюбі, сторони не дійшли згоди щодо його поділу у позасудовому порядку, а також згоди щодо виділу часток у натурі чи внесення коштів на депозит суду за частку одного із подружжя, звернулась до суду із зазначеними позовними вимогами.
Ухвалою суду від 19.01.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
05.04.2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що він позовних вимог не визнає при наступних обставинах. Він дійсно перебував у шлюбі із ОСОБА_3 , однак за спільні з нею кошти житло не будував, а уклав із ОСОБА_6 договір учасників простого товариства, відповідно до умов якого дійшов з ним згоди на спільне будівництво й оформлення права власності на спірне нерухоме майно, з метою його подальшого продажу для отримання прибутку. Для здійснення внеску на будівництво зі свого боку, він позичив кошти у ОСОБА_7 , який ще рік тому звернувся до суду з позовом про стягнення з нього боргу. Позивачці було відомо про те, що він для підтримання гідного рівня життя сім'ї та будівництва, постійно позичив кошти, та що мав угоду із ОСОБА_6 на спільне будівництво нерухомого майна. ОСОБА_6 , довіряючи йому, погодився на оформлення нерухомого майна і землі на його ім'я, чим в даному випадку скористалась позивачка. Примірник договору про спільне будівництво, що укладений із ОСОБА_6 , він зможе надати у наступне судове засідання. Ці обставини позивачці відомі, оскільки вона знає про те, що ні він сам, ні вона, не мали достатньо високого доходу для зведення та введення в експлуатацію житлового будинку. Так, зобов'язується надати у наступному підготовчому судовому засіданні клопотання про витребування доказів про обсяг його та позивачки доходів. Дії позивачки можуть спонукати реального співвласника житлового будинку до подання заяви про вчинення ними шахрайства під приводом поділу спільного сумісного майна подружжя.
23.04.2021 року до суду надійшла заява ОСОБА_6 про залучення його до участі у справі як третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору, у якій самостійних вимог викладено не було, а окремо позов третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору до суду не надходив.
У підготовчому судовому засіданні, яке відбулось 22.04.2021 року, відповідач клопотань, в тому числі і тих, про які йшлось у його відзиві щодо долучення до справи доказів та витребування інших доказів, не мав.
27.04.2021 року до суду надійшла відповідь позивачки на відзив відповідача, у якій зазнає такі обставини. Викладені відповідачем обставини будівництва житла чужим коштом є намаганням уникнути поділу майна. Відповідач, для того, щоб не платити аліменти у дійсному розмірі від частки його доходу, як засновника ТОВ «Віанса», відступив свої права на підприємство ОСОБА_6 , а сам працевлаштувався на підприємство монтажником, що і свідчить про фіктивність правочину. Доводи відповідача щодо значних витрат, зокрема, на придбання земельної ділянки, спростовуються тим, що органом місцевого самоврядування вона передана у власність відповідача безоплатно, у порядку приватизації. Вісім років поспіль, з 2012 року по 2020 рік, відповідач мав власну підприємницьку діяльність, що була пов'язана із продажем будівельних матеріалів, а у 2017 році він заснував ТОВ «Віанса», що здійснювало свою діяльність за тим самим напрямком господарювання. Ці обставини свідчать про послідовний розвиток господарської діяльності відповідача та його прибуток. Той факт, що сам відповідач влаштувався до заснованого ним товариства, вказує на дохідність останнього. Договір про спільну діяльність з метою будівництва, що укладений без створення юридичних осіб, мав перебувати по цей час на обліку у податковому органі. Відповідач доказів того, що такий договір існує та зареєстрований контролюючим органом суду не надав, фактично вдався до штучного створення доказів з метою введення суду в оману. І позивачка, і донька, зареєстровані з 2017 року у спірному нерухомому майні, що повністю спростовує факт будівництва з метою продажу та отримання прибутку. Реєстрація малолітньої дитини у будинку якраз і унеможливлює продаж майна без згоди на те органу опіки та піклування. Викладені відповідачем обставини важкого депресивного стану через розлучення не відповідають дійсності, оскільки вона пішла з дитиною з спільного житла через побої та переживання за своє життя і здоров'я.
11.05.2021 року до суду надійшли заперечення відповідача на відповідь позивачки на відзив. Відповідач посилається на те, що реальною причиною розірвання шлюбу стала подружня невірність, яка і зумовила його депресивний стан, занепад бізнесу, виникнення боргу, що зумовило у решті продаж ним ТОВ «Віанса». Він влаштувався монтажником на своє колишнє підприємство, оскільки втратив, з вини позивачки, усе що мав. Увесь час перебування у шлюбі він важко працював, не маючи при цьому майже нічого. Всі його зусилля були спрямовані на задоволення потреб сім'ї, тоді як його дружина розважалась із іншим чоловіком. Висновок експерта про нанесенні позивачці побої не містить обставин їх заподіяння, через приховування фактів позивачкою. Припущення позивачки про те, що його справи йшли вгору, якраз і доводить повне нерозуміння нею того, яким чином в їх сім'ї з'являлись кошти. Позивачку не цікавило те, де він знаходить кошти на відпочинок, одяг, дитину, інші речі. Щоб позивачка не нудьгувала, він прибав обладнання, оплатив оренду та відкрив їй манікюрний кабінет, але сім'я коштів від того не побачила, оскільки усі кошти позивачка витрачала на себе. В цей же час, він ще півроку відробляв витраченні на манікюрний кабінет кошти. Через формальні обставини, його дружина, разом із коханцем, вирішили заволодіти його та його компаньйона, майном. Його компаньйон вважає тепер, що воно навмисно, з метою усунення його від права власності, ініціювали цей спір. Він буде подавати клопотання про витребування доказів про їх доходи, які не могли дозволити звести будинок вартістю у 100 000 дол. США. Він не був зобов'язаний реєструвати договір у податковому органі, оскільки операції з постання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, ним не передбачались. Навіть при наявності такого порушення, правова природа укладеного правочину не зміниться. Доводи позивачки про безоплатне отримання землі є хибними, оскільки на встановлення меж земельної ділянки, складення технічної документації він витратив, разом із компаньйоном, кошти.
Ухвалою суду від 08.06.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про залучення його до участі у справі як третьої особи.
Протокольною ухвалою суду від 12.08.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання позивачки про витребування доказів.
Ухвалою суду від 16.09.2021 року закрито підготовче провадження у справі.
У судовому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні. Пояснив, що відповідач, не бажаючи ділити майно, вдається до штучного створення доказів. Дійсний обсяг доходів відповідача є значно більшим, і міг бути доведеним доказами із відчуження ним коштовного автомобіля. Доказів того, що ОСОБА_6 брав участь у будівництві спірного майна суду не надано. Оскільки майно набуте у шлюбі, прохав позов задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився. У підготовчому судовому засіданні надав пояснення про те, що ОСОБА_6 був його напарником та разом із ним вони задовго до будівництва примітили земельну ділянку, на якій вирішили звести, з метою продажу і прибутку, спірне нерухоме майно. ОСОБА_6 вкладав гроші у будівництво, однак у нього відповідні докази відсутні. Пояснити суду, чому не може надати зазначений ним самим договір про спільну діяльність, не зміг.
Представник відповідача у судовому засіданні позовних вимог не визнав та прохав залишити позов без задоволення з тих підстав, що зазначене майно побудоване не за спільний кошт подружжя, а також тому, що саме будівництво було предметом договору із ОСОБА_6 про спільну діяльність.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін і дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов наступного висновку.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами цивільної справи, 20.10.2007 року сторони по справі уклали шлюб, що був зареєстрований Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану ДМУЮ, актовий запис № 1074 від 20.10.2007 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 від шлюбу сторін народилась ОСОБА_5 .
Рішенням Дніпропетровської міської ради № 171/9 від 08.06.2016 року, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0543 га кадастровий номер 1210100000:02:144:0033 по АДРЕСА_2 , умови передачі цієї земельної ділянки в оренду ОСОБА_4 по фактичному розміщенню самочинно збудованих житлового будинку та господарських будівель і споруд .
Розпорядженням міського голови № 1058-р від 14.12.2016 року, житловому будинку, господарським будівлям і спорудам, на підставі заяви ОСОБА_8 , присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпровської міської ради від 25.07.2018 року за № 195/34, затверджено технічні матеріали та документи, що підтверджують розмір земельної ділянки, виготовлені ТОВ «Геострой» і передано земельну ділянку, площею 0,0543 га кадастровий номер 1210100000:02:144:0033 по АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_4 по фактичному розміщенню індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 233696715 від 23.11.2020 року, 30.06.2017 року державним реєстратором Підгородненської міської ради Семенюком М.О. зареєстровано за ОСОБА_4 , на підставі розпорядження міського голови № 1058-р, технічного паспорту, право власності на житловий будинок загальною площею 185,8 кв.м., житловою площею 78,7 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 . 01.11.2018 року за відповідачем, на підставі рішення міської ради № 195/34 від 25.07.2018 року, зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,0543 га кадастровий номер 1210100000:02:144:0033 по АДРЕСА_1 .
Згідно із копією особистого паспорту позивачки, вона з 25.09.2017 року зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 . Згідно із довідкою Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур від 25.09.2017 року, дитина сторін - ОСОБА_9 , 2011 року народження, зареєстрована у спірному будинку.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.10.2020 року шлюб між сторонами розірвано. Даним рішенням момент припинення шлюбних відносин, ведення спільного сумісного господарства, спільного проживання, не встановлений. Рішення суду набрало законної сили 26.11.2020 року.
Наданим позивачкою доказам, що доводять мотиви припинення нею шлюбу, суд оцінки не надає, оскільки такі докази виходять за межі предмету доказування у справі.
Відповідач, який скористався правом на подання заяв по суті справи, доказів на спростування позовних вимог не надав.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 57 СК України встановлено те, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;
5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
За змістом статей 69,70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Відповідно до ч 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»
Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.»
Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.ч. 1 , 5, 6ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.
Частиною 1 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно із вимогами ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до вимог ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Таким чином, враховуючи момент виникнення права власності на спірний житловий будинок, визнання відповідачем обставин зведення будинку у період перебування у шлюбі з позивачкою, спірний житловий будинок є об'єктом спільної сумісної власності сторін як набутий подружжям під час шлюбу у спільну сумісну власність. Іншого судом не встановлено і будь-які докази участі сторонніх осіб у будівництві нерухомості відсутні.
За принципом рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, судом визнається, що вказане майно, яке є об'єктом спільної сумісної власності - належить кожному з подружжя у рівних частках, і у разі поділу такого майна частки кожного з подружжя у ньому є рівними Ѕ частині.
Оскільки відповідач на виконання свого процесуального обов'язку не надав належних і неспростовних доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивачка, як на підставу позовних вимог, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про задоволення позову.
Підстави для задоволення позову ОСОБА_3 в частині визнання права власності на Ѕ частку земельної ділянки є наступними.
У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) судам роз'яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
До такого висновку прийшов ВС у Постанові КЦС ВС від 25.02.2019 № 199/2099/17 (61-35533св18). Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року № 6-814цс15.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, що «при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику».
При виборі і застосуванні норм права до даних спірних правовідносин суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, які узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 759/3931/18, від 27 лютого 2019 року.
Враховуючи те, що у кожного із подружжя, який має частку у спільно зведеному будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку, відтак, на переконання суду, слід визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок з господарськими будівлями, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0543 га кадастровий номер 1210100000:02:144:0033.
З цих підстав, позов належить задовольнити у повному обсязі, стягнувши із відповідача на користь позивачки, згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, понесені нею витрати по сплаті судового збору.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) про визнання нерухомого майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя, визнання права власності на частину будинку та земельної ділянки - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 будинок АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:144:0033, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 5237грн. 85 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська.
Повний текст рішення суду складено 24.12.2021 року.
Суддя В.В. Куцевол