Справа № 932/9175/21
Провадження № 2/932/5060/21
14 лютого 2022 року м. Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська в особі судді Куцевола В.В., розглянувши у приміщенні суду у м. Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент», треті особи - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Деделюк Світлана Юріївна про визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договором,-
У провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом заяви ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент», треті особи - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Деделюк Світлана Юріївна про визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договором.
07.02.2022 року до суду надійшло клопотання відповідача АТ «Дельта Банк» про закриття провадження у справі. Клопотання обґрунтовано тим, що спірні правочини з відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договором укладено між двома суб'єктами господарювання, а тому спір належить до юрисдикції господарського суду. Аналогічні правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.04.2020 року по справі № 910/17433/19 та у низці постанов апеляційних судів.
Дослідивши матеріали цивільної справи, вивчивши клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, суд приходить до висновку про залишення його без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Нормою ч. 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом спору є визнання частково недійсними договорів про відступлення прав вимоги № 2300/К від 06.08.2020 року, № 2300/К/1 від 06.08.2020 року, № 2300/К/2 від 06.08.2020 року, що укладені ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Інвент», а саме: в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором № 38/04/07-НВклн від 15.02.2007 року та іпотечним договором № 38/04/І01/07-НВклн від 15.02.2007 року, які укладені банком з позивачкою.
Відповідно до наведеної відповідачем постанови Верховного Суду від 21.04.2020 року по справі 910/17433/19, зміст і підстави поданого позову свідчать про те, що фізичні особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до господарського суду з позовом до ПАТ "АБ "Укргазбанк" і ТОВ "ФК "Реверс Інвест" як первісного та нового кредитора (первісного та нового іпотекодержателя) відповідно, та до Компанії як нового іпотекодержателя і фактора за іпотечним договором від 28.11.2008, укладеним на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 25/04, сторонами якого є юридичні особи. Тобто між позивачами та відповідачами існує спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними приписами Господарського процесуального кодексу України (схожу правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 у справі № 904/2529/18). Зазначений спір виник з іпотечних та кредитних правовідносин за участю юридичних осіб. Крім того, оспорювані договори укладено між відповідачами як суб'єктами господарювання та в ході проведення ними господарської діяльності. Ураховуючи положення статей 4, 20, 45, 175 ГПК України та зважаючи на викладені правові позиції Верховного Суду, які відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України мають враховуватися при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з обґрунтованими твердженнями скаржника про те, що: 1) оскільки предметом позову в справі № 910/17433/19 є застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів і визнання недійсними договорів факторингу (відступлення права грошової вимоги) та відступлення прав вимоги за договором іпотеки, укладених між ПАТ "АБ "Укргазбанк" та ТОВ "ФК "Реверс Інвест", а також між ТОВ "ФК "Реверс Інвест" та ТОВ "ФК "Ріо Фін", то спір у цій справі із зазначеними позовними вимогами цілком підпадає під юрисдикцію господарських судів, адже сторонами оскаржуваних договорів є лише юридичні особи, а визнання недійсними таких договорів вирішується виключно за правилами господарського судочинства; 2) місцевий та апеляційний господарські суди не врахували викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 у справі № 904/2529/18 правового висновку про те, що між позивачем та відповідачем існує спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з приписами пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України. Наведеним повністю спростовується висновок суду першої інстанції про те, що позивачі звернулися до Господарського суду міста Києва за захистом своїх особистих майнових прав, тобто права приватної власності, та саме як фізичні особи - громадяни, а не як фізичні особи-підприємці, внаслідок чого наявний між сторонами спір виник не у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Водночас, у даному випадку ні основне зобов'язання, ні забезпечувальне зобов'язання, укладені між двома юридичними особами не були, а були укладені банком із фізичною особою ОСОБА_1 без статусу фізичної особи-підприємця.
Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року по справі № 910/9362/19, отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спір у цій справі між позивачем та відповідачем виник з правовідносин, що стосуються правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15 (провадження № 14-32цс20) звернула увагу, що із 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» - спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов'язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов'язання є фізична особа, яка не є підприємцем. Із зазначеної дати, якщо хоча б однією зі сторін основного зобов'язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи - сторони основного зобов'язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов'язання, зокрема, незалежно від того, чи об'єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300гс18). Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається з урахуванням суб'єктного складу сторін основного зобов'язання, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц (провадження № 14-409цс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18) зазначено, що «з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) вказано, що «законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Отже, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що господарським судам підсудні справи, якщо сторонами основного зобов'язання є юридичні особи. Водночас судом встановлено, що Велика Палата Верховного Суду не відступала від правових висновків щодо цього питання.
Отже, з огляду на те, що сторонами основного зобов'язання, а саме кредитного договору, є фінансова установа та ОСОБА_1 , сторонами іпотечного договору, укладеного для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором є також фінансова установа та ОСОБА_1 , спір про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав, не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки стороною по основному зобов'язанню (кредитному договору) є фізична особа без статусу підприємця. Наявність в обґрунтуванні позову договірних відносин між відповідачами - суб'єктами господарювання не мають вирішального значення для визначення юрисдикції даного спору, натомість таке значення має суб'єктний склад основного зобов'язання.
З цих підстав, у задоволенні клопотання відповідача належить відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 260, 261, 352-355 ЦПК України, -
У задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта-Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент», треті особи - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Деделюк Світлана Юріївна про визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договором - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Куцевол