ф
21 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 420/13402/20
адміністративне провадження № К/990/4466/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі №420/13402/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 пред'явив позов до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо відмови у розгляді документів ОСОБА_1 про визнання особи такою, що потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою статтею 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" розглянути заяву про визнання особи такою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1 від 16 вересня 2020 року;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області продовжити строк перебування ОСОБА_1 на території України шляхом проставлення відповідної відмітки у довідці особи, що звернулась за захистом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 втретє звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 25 січня 2022 року засобами поштового зв'язку.
Скаржник просить скасувати Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Одночасно з цим, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник на виконання вимог статті 330 КАС України як на підставу звернення до Суду посилається на пункти 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Однак скаржник не зазначає норму права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, і не зазначає у чому порушення полягає порушення при застосуванні вказаних норм права.
Зважаючи на вказане, посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України є необґрунтованими.
Одночасно з цим, покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 січня 2020 року у справі №826/28240/15, від 13 лютого 2020 року у справі №815/5479/17, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Проте скаржником не зазначено які саме норми права судами попередніх інстанцій були застосовані без урахування відповідних висновків та в чому полягало їх неправильне застосування, а також не доведено подібності правовідносин у цій справі та у наведених справах, що в свою чергу, не є належним обґрунтуванням підстав звернення до суду касаційної інстанції, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зрештою зі змісту касаційної скарги вбачається, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
У цьому контексті скаржник стверджує, що суди не дослідили зібрані докази.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз цієї норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Отже, приписи пункту 1 частини другої статті 353 КАС України і висновок Суду про необґрунтованість аргументів скаржника стосовно наявності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, виключають прийнятність доводів про недослідження судами зібраних у справі доказів.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судових рішень з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року.
У касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв'язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі №420/13402/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду