21 лютого 2022 року Справа № 160/21029/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Самарського районного відділу в м. Дніпро Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
03 листопада 2021 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Самарського районного відділу в м. Дніпро Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу - Самарського районного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (відповідь №1217 вих.2079 від 15.08.2021) в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу - Самарського районного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 17.11.2021 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання ухвали суду шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.
Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 10.12.2021 року на адресу суду надійшла заява позивачки про усунення недоліків позовної заяви разом з доказами сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у зв'язку з настанням 16 років дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона звернулась у липні 2021 року до Самарського районного відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ДМС України в Дніпропетровській області) з проханням щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року. Самарським районним відділом у м. Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області було надано лист, яким відмовлено у видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки з посиланням на відсутність законодавчих підстав для цього.
Не погодившись з цим позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
17 січня 2022 року до суду засобами поштового зв'язку надійшов відзив на позовну заяву від ГУ Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Самарського відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Так, відповідач зазначив, що видача паспорта громадянина України у формі книжечки була регламентована Порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 320 від 13.04.2012 (далі - Порядок 320). На момент звернення позивача Порядок № 320 втратив чинність на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ №161 від 01.03.2018, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.03.2018 за № 35231804. Також зазначає, що подана позивачкою заява від 20.07.2021 в довільній формі не може вважатися заявою про видачу паспорта, оскільки для оформлення такого документа необхідно подати заяву встановленого зразка та інші документи визначені законодавством. Тому зазначена заява розглянута в порядки і строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян» №393/96-ВР від 15.08.2021р., та надано письмову відповідь стосовно порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до вимог чинного законодавства, а не відмову у його видачі. Разом з заявою до УДМС у Дніпропетровській області від 20.07.2021 позивачем не було надано рішення суду, що набрало законної сили про зобов'язання органу ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, у зв'язку з чим відповідач не мав законних підстав для оформлення і видачі наведеного паспортного документа.
07 лютого 2022 року до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву від позивачки в якій вона, фактично повторюючи обгрунтування позову, просить не приймати до уваги відзив відповідача та задовольнити позов у повному обсязі.
За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про народження, виданим 04.05.2005 року Самарським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції.
20 липня 2021 року, у зв'язку з настанням 16 років дитини, ОСОБА_1 звернулась до Самарського районного відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України її сину - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року. До заяви були долучені: свідоцтво про народження ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), дві фотокартки неповнолітнього, заява про видачу паспорту за формою, згідно з наказом МВС України № 320 від 13.04.2012 року, довідка про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2
Самарським районним відділом у м. Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області листом від 15.08.2021 року за вих. № 2079 повідомлено позивачку про відмову у видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки. У зазначеному листі відповідачем зазначено, що для оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, необхідно звернутися до суду для отримання відповідного рішення.
Позивач не погоджується з цими діями відповідача та вважає їх протиправними, тому звернувся до суду з метою їхнього оскарження.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 32 Конституції України закріплено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, документом, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України.
Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення №2503-ХІІ).
Згідно з пунктами 2, 3 Положення №2503-ХІІ паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Наведені правові норми є чинними, а тому підлягають застосуванню.
20 листопада 2012 року прийнято Закон України №5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон - №5492-VI).
Закон України «Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - «Закон №5492-VI») визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону №5492-VI єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Частиною першою статті 13 Закону №5492-VI визначено, що до документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, та що посвідчує особу і підтверджує громадянство України відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно із частиною другою статті 15 Закону №5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону №5492-VI оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповідно до частини першої, другої та четвертої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
На виконання положень частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону №5492-VI Кабінет Міністрів України 25 березня 2015 року прийняв Постанову №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - «Постанова №302»), якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
За змістом пункту 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
- з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення №2503-XII;
- з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Водночас згідно з пунктами 1-4 Загальної частини Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, який затверджений Постановою №302, паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт. Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років.
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 Постанови №302 державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 червня 2019 року №456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - «Тимчасовий порядок»), який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Пунктом 1 розділу ІІІ Тимчасового порядку встановлено, що для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували(в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями(ем) або особами(ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 5) дві фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомної особи, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).
Відповідно до розділу IХ Тимчасового порядку територіальний підрозділ державної міграційної служби відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт, який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього, непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
У рішенні про відмову в оформленні чи видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), яке доводиться до відома заявника протягом п'яти робочих днів з дня його прийняття, зазначаються підстави відмови.
Заявник має право повторно звернутися до територіального підрозділу державної міграційної служби в разі зміни або усунення обставин, через які йому було відмовлено в оформленні чи видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки).
Водночас постановою парламенту від 26 червня 1992 року №2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України.
Пунктами 1, 3, 5, 8 Положення про паспорт громадянина України визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17, що стосувалася оскарження відмови міграційної служби у видачі паспорта у формі книжечки особі, яка відмовилися від обробки персональних даних, звернула увагу на те, що законодавством не врегульовано питання стосовно наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. Водночас згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.
Пунктом 9 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- «КАС України») визначено, що відповідач - це суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Як встановлено судом, бажання позивача отримати паспорт у формі книжечки обумовлене власними переконаннями та запереченнями обставин здійснення обліку персональних даних у Єдиному державному демографічному реєстрі та запереченням щодо використання імплантованого безконтактного електронного носія у бланку документу.
За приписами частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З огляду на викладене, адміністративна справа №160/21029/21 відповідає вищевизначеним ознакам типової справи, оскільки позивачем є фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ; відповідач є територіальним органом ДМС України; предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Оскільки ця справа є типовою, суд при вирішенні справи відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Так, Великою Палатою Верховного Суду України в постанові від 19.09.2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) викладені наступні правові висновки.
Норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «GropperaAG and Others v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
За викладеними підставами Велика Палата Верховного Суду вказала на протиправність дій територіального органу ДМС з відмови у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт №2503-XII.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон №1474-VIII, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України, на якій діяло два нормативних акта: Положення про паспорт №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.
Враховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зразковій справі, суд погоджується із доводами позивачки.
Щодо тверджень представника відповідача у відзиві про те, що відповідь Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області не є відмовою у видачі паспорту у формі книжечки, а є відповіддю на звернення в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», суд зазначає, що в заяві від 20 липня 2021 р. вказувалося про оформлення та видачу ОСОБА_2 на підставі Закону України «Про громадянство України» паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина для виїзду громадянина України за кордон» від 26.06.1992 року без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, на яку надано відповідь про те, що за відсутності відповідного рішення суду, на сьогодні в Самарському РВ Управлінні ДМС в Дніпропетровській області відсутні правові підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
При цьому, необхідно відмітити, що в заяві від 20 липня 2021 р. відсутні будь-які посилання на норми Закону України «Про звернення громадян».
Відтак, управлінням вирішено по суті заяву та в ній містилася відмова у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
За таких обставин суд вважає, що відмова Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Самарського районного відділу в м. Дніпро Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки не відповідає критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправною.
Також, суд вважає, що для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Самарського районного відділу в м. Дніпро Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В ході розгляду справи відповідачем не було доведено правомірність своїх дій у спірних відносинах, у зв'язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень ч.1 ст. 139 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246, 291 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (м. Дніпро вул. В. Липинського буд. 7, код ЄДРПОУ 37806243) в особі Самарського районного відділу в м. Дніпро Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49127, м. Дніпро вул. Космонавтів, 4, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу - Самарського районного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу - Самарського районного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В. Липинського буд. 7, код ЄДРПОУ 37806243) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім грн. 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Тулянцева