26 січня 2022 року Справа № 160/20336/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
28.10.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в зарахуванні йому зазначеного стажу та провести йому перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2020 року згідно довідки Апеляційного суду Херсонської області від 02.03.2020 року №177/20 з урахуванням зазначеного стажу роботи, а саме, врахувавши чотири роки навчання у військовому інституті, чотири роки праці на посаді слідчого військової прокуратури та дев'ять років праці на посаді судді військового трибуналу; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум та виплачувати йому в подальшому призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди згідно довідки Апеляційного суду Херсонської області від 02.03.2020 року №177/20 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2020 року без обмеження граничного розміру; винести окрему ухвалу відносно працівників Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, у зв'язку з їх некомпетентністю, що породжує додаткову завантаженість судової системи у той час, коли закон чітко вказує, що член військового трибуналу це і є суддя.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2021 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачем були усунені недоліки зазначені в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2021 року, та подано уточнюючу позовну заяву, в якій позивач просить: визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в зарахуванні йому зазначеного стажу та провести йому перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2020 року, згідно з довідкою Апеляційного суду Херсонської області від 02.03.2020 року №2177/20, з урахуванням зазначеного стажу роботи, а саме, врахувавши чотири роки навчання у військовому інституті, чотири роки праці на посаді слідчого військової прокуратури та дев'ять років праці на посаді судді військового трибуналу; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум та виплачувати йому в подальшому призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90% суддівської винагороди згідно довідки апеляційного суду Херсонської області від 02.03.2020 року №177/20 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2020 року без обмеження граничного розміру; винести окрему ухвалу відносно працівників Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у зв'язку з їх некомпетентністю, що породжує додаткову завантаженість судової системи, у той час, коли закон чітко вказує, що член військового трибуналу це і є суддя.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що застосування відповідачем іншого відсотку розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, під час здійснення йому перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, суперечить вимогам закону та порушує його права. Так, під час здійснення йому перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, а саме до 50 % , відповідач не взяв до уваги те, що окрім періоду його роботи на посаді судді, до даного стажу його роботи входять також періоди його строку навчання у вищому навчальному закладі, робота на посаді слідчого прокуратури.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.11.21 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
15.12.21 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що у спірних правовідносинах відповідач діяв в межах наданих повноважень, відтак підстави для задоволення позову відсутні.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Рішенням Вищої ради правосуддя №970/0/15-17 від 25.04.2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Херсонської області у відставку» ОСОБА_1 було звільнено у відставку з посади судді апеляційного суду Херсонської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
19 травня 2017 року позивач вийшов у відставку з посади судді-секретаря судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Херсонської області.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як одержувач щомісячного грошового утримання судді у відставці відповідно до положень Закону України від 02.06.2016 року №1402-VII «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно матеріалів справи встановлено, що на момент виходу позивача у відставку, 19.05.2017 року, за чинними на той час нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VII, розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача складав 90 % від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, а саме, 80 % від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді та 10 % за суддівський стаж понад 20 років.
Позивач 12.03.2020 року та 18.12.2020 року, звертався до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці, до якої додавав довідку Херсонського апеляційного суду від 02.03.2020 року №177/20 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Вказана довідка була видана позивачу відповідно до Закону №1402-VIII про те, що станом на 18.02.2020 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці складає 225439,50 грн, у тому числі: посадовий оклад -115610,00 гривень; доплата за вислугу років - 92488,00 гривень; доплата за перебування на адміністративній посаді в суді - 5780,50 гривень; доплата за науковий ступінь - 0,00 гривень; доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 11561,00 гривень; щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" - 0,00 гривень.
Листом від 23.01.2021 року №2076-25974/В-01/8-0400/21 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надано позивачу відповідь, у якій зазначено, що рішенням №2-р/2020 визнано неконституційним, зокрема, пункт 25 розділу XII Закону № 1402. Рішення №2-р/2020 не містить положень щодо порядку його виконання. З 18.02.2020 року порядок визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці регулюється статтею 142 Закону № 1402, згідно з якою розмір щомісячного довічного грошового утримання не залежить від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання або призначення на посаду судді за результатами конкурсу. Питання щодо перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці вирішується відповідно до норм частини четвертої статті 142 Закону № 1402 - у разі зміни розміру складових суддівської «нагороди судді, який працює на відповідній посаді. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. У Рішенні від 14.12.2000 року № 15-рп/2000 Конституційний Суд України визначив, що положення частини другої статті 150 Конституції України щодо виконання рішень Конституційного Суду України необхідно розуміти так, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Отже, право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, не призначався на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом №1402, не пропрацював на посаді судді три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, за зверненнями, що надходять після 18 лютого 2020, виникає згідно статті 142 Закону № 1402, тобто у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, після 18.02.2020 року. Враховуючи наведене вище, на думку Пенсійного фонду відсутні правові підстави для проведення позивачеві перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці по наданій ним довідці.
Не погоджуючись із такою відмовою Пенсійного фонду у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно довідки Херсонського апеляційного суду від 02.03.2020 року №177/20, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 року у справі №160/1634/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмову у проведенні перерахунку пенсії, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, викладене у листі від 23.01.2021 року №2076-25974/В-01/8-0400/21; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, згідно із довідкою Херсонського апеляційного суду №177/20 від 02.03.2020 року, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи виплату з 19 лютого 2020 року; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду в апеляційному порядку не було оскаржене та набрало законної сили.
На виконання рішення суду відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з 19.02.2020 року у розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, враховуючи страховий стаж 36 років 2 місяці 13 днів та стаж роботи на посаді судді 19 років 6 днів.
До стажу роботи на посаді судді не було враховано строк навчання у військовому інституті, слідчим військової прокуратури та членом військового трибуналу.
Листом від 28.09.2021 року позивача повідомлено, що відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453 - VI «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон № 2453), до стажу роботи на посаді судді зараховується лише робота на посадах: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражних судів; члена Вищої ради юстиції, вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Оскільки статтею 135 Закону № 2453 не передбачене зарахування до стажу роботи на посаді судді для обчислення щомісячного довічного грошового утримання періоду роботи на посаді члена військового трибуналу та на посаді слідчого військової прокуратури, то для зарахування до стажу роботи на посаді судді для обчислення щомісячного довічного грошового утримання строку роботи на посаді члена військового трибуналу та на посаді слідчого військової прокуратури, немає законних підстав.
Не погоджуючись зі зменшенням відсоткового розміру грошового забезпечення судді та неврахуванням до стажу роботи судді строку навчання у військовому інституті, роботи слідчим військової прокуратури та членом військового трибуналу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті спору, суд враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Також у статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п'ятої).
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон №1402-VIII.
Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
На підставі частини першою статті 142 Закону №1402-VIІІ судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;
2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (частина друга статті 142 Закону №1402-VIІІ).
Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов'язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
У рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Крім цього, зазначений підхід до статусу судді у відставці та питання належного матеріального забезпечення суддів у відставці знайшов своє продовження у рішенні Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016, у абз. 2 п. 3 мотивувальної частини якого Суд зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання є особливою формою матеріального забезпечення судді, полягає у гарантованій державою щомісячній грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді після звільнення від виконання обов'язків (відставки), а також життєвого рівня, гідного його статусу.
Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIІІ щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною четвертою та п'ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Разом з цим, розділом ХІІ "Прикінцевих та перехідні положення" Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Так, пунктом 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".
До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (пункт 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII).
Законом України від 16.10.2019 року №193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування", який набрав чинності 07.11.2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів".
Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:
а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII).
Пунктом 25 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
У інших випадках, коли суддя йде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів". За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
В свою чергу, Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VIII зі змінами.
Так, у пунктах 16, 17 вказаного Рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт четвертий частини шостої статті 126 Конституції України).
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013).
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесяти п'ятирічного віку, з об'єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов'язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Конституційний Суд України зазначив, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини 1 статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
Згідно з частиною 1 статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Нормами статті 152 Конституції України регламентовано, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 у справі №638/12586/16-а та від 11.02.2020 у справі №200/3958/19-а, висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Отже, з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі №2-р/2020 для всіх судді у відставці незалежно від проходження кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або конкурсу, визначено однаковий підхід для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру, встановленого Законом №1402-VIII.
Суд зазначає, що з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.
Разом з тим, суд не може погодитися з позицією позивача про те, що такий перерахунок має бути здійснений, виходячи з 90% від суддівської винагороди працюючого судді.
За встановленими судом обставинами справи позивачу проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі частини 4 статті 142 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII.
Так, положеннями статті 142 Закону №1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Проаналізувавши приписи Закону №1402-VIII, в тому числі, і положення частини 3 статті 141, суд звертає увагу на те, що з урахуванням висновків Конституційного Суду України у рішенні від 18.02.2020 №2-р/2020, Законом не встановлено різних умов в частині застосування відсоткового розміру суддівської винагороди при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці при призначенні грошового утримання чи здійсненні його перерахунку.
При цьому, надаючи оцінку положенням пункту 25 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII Конституційний Суд України у рішенні від 18.02.2020 №2-р/2020 вказав, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Запровадження, згідно з положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII, різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
Встановлений Конституційним Судом України єдиний підхід до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів не передбачає вибіркового застосування правових положень.
Право судді у відставці на здійснення перерахунку розміру довічного грошового утримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII передбачає обчислення розміру такого утримання, виходячи зі складових суддівської винагороди, визначених статтею 135 Закону №1402-VIII та відсоткового розміру заробітної плати працюючого судді, встановленого цим же Законом.
Крім того, визначена пунктом 25 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII можливість встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на рівні 80 відсотків суддівської винагороди (за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді) передбачала обчислення розміру такого утримання відповідно до положень Закону №2453-V.
Таким чином, визнання неконституційними положень пункту 25 Прикінцевих і перехідних положень Закону №1402-VIII передбачає єдиний порядок обчислення відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що у свою чергу, виключає можливість та підстави для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці, виходячи зі складових суддівської винагороди, визначених статтею 135 Закону України №1402-VIII та відсоткового розміру суддівської винагороди, встановленого Законом №2453-V.
Отже, для застосування розміру 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, про який просить позивач, відсутні правові підстави, оскільки зазначений розмір був передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI. Проте, з 18.02.2020, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення №2-р/2020 від 18.02.2020, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI в частині регулювання щомісячного грошового утримання, втратив чинність.
Чинним Законом передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї, для нарахування щомісячного довічного грошового утримання.
Неможливо використовувати для обрахунку щомісячного довічного грошового утримання одночасно складові, які передбаченні для різних формул обрахунку грошового утримання.
Таким чином, оскільки чинним Законом №1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для обрахунку щомісячного грошового утримання одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання (розміру щомісячної суддівської винагороди) за Законом №1402-VIII, а розміру відсотку - за Законом №2453-VI.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 вересня 2021 року у справі № 620/5437/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 160/9739/20, від 11 жовтня 2021 року у справі № 160/10640/20, від 22 жовтня 2021 року № 300/530/21.
За таких обставин, суд не може погодитися з позицією позивача стосовно сталого відсоткового співвідношення вже призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, встановленого Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-V.
Також суд зазначає, що визначення розміру довічного грошового утримання позивача на підставі норм Закону № 1402-VIII не призводить до порушення гарантованих статтею 22 Конституції України прав позивача, оскільки розмір довічного грошового утримання, на який має право позивач, за нормами Закону № 1402-VIII, не є меншим, ніж той, який був забезпечений положеннями Закону № 2453-VI.
Водночас безпідставним є зменшення пенсійним органом відсоткового значення розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання позивача до 50%, а в подальшому до 66 %, з огляду на наступні обставини.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач у наступних періодах проходив навчання та здійснював трудову діяльність:
09.1974-06.1978 - курсант Московського військового інституту;
06.1978-07.1982- військовий слідчий, старший військовий слідчий військової прокуратури Нижньотагільського гарнізону, м. Нижній Тагіл, Свердловська область, Росія;
08.1982-01.1985 - член військового трибуналу Челябінського гарнізону Уральського військового округу;
02.1985-05.1987 - член військового трибуналу в/ч п/п 07959 Туркестанського військового округу;
05.1987-05.1989 - член військового трибуналу Ростовського-на-Дону гарнізону Північно- кавказького військового округу;
05.1989-10.1991 - член, заступник голови військового трибуналу Ростовського-на-Дону гарнізону Північно- кавказького військового округу;
02.1992-05.1994 - суддя Дніпропетровського обласного суду;
05.1994-08.2000 - адвокат міської асоціації адвокатів;
08.2000-07.2001 - суддя Дніпропетровського обласного суду;
07.2001-06.2012 - суддя апеляційного суду Дніпропетровської області;
06.2012 - 05.2017-суддя Апеляційного суду Херсонської області.
Позивач вважає, що відповідачем при обрахунку стажу роботи на посаді судді протиправно не враховано період навчання у військовому інституті та перебування позивача на посаді слідчого військової прокуратури та члена військового трибуналу.
Стосовно зарахування до стажу роботи періоду навчання позивача у військовому інституті та перебування позивача на посаді слідчого військової прокуратури, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 2 першої статті 137 Закону №1402-VIII, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Відповідно до п.3-1 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» №865 від 03.09.2005 (чинного на час спірних правовідносин), до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Відповідно Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (чинного на момент спірних правовідносин) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Отже, враховуючи вимоги передбачені абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, до стажу роботи судді при обрахунку стажу роботи на посаді судді має бути зарахована половина строку навчання позивача з 01.09.1974 року по 24.06.1978 року, який становить 1 рік 9 місяців 27 днів (3 роки 9 місяців 24 дні /2= 1 рік 9 місяців 27 днів).
Також, відповідно до статті 43 Закону Україну "Про статус суддів" №2862-ХІІ, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання зараховується також час роботи на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Верховний Суд у постановах від 20.12.2018 року у справі №482/684/17, від 20.11.2019 року у справі №308/5911/17, від 28.11.2019 року у справі №607/5454/17, від 19.08.2021 року у справі №369/2234/17, сформулював висновок, що за змістом статті 43 Закону України "Про статус суддів" №2862-ХІІ до стажу роботи, що дає право на відставку судді, крім роботи на посадах суддів судів України, зараховується час роботи саме на посадах прокурорів і слідчих.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, період роботи позивача на посаді військового слідчого та старшого військового слідчого військової прокуратури з 27.06.1978 року по 02.08.1982 року 4 роки 1 місяць 7 днів підлягає зарахуванню до стажу роботи на посаді судді.
Стосовно зарахування до стажу роботи періоду перебування позивача на посаді члена військового трибуналу, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 151 Конституції СРСР, яка діяла на час перебування позивача на посаді члена військових трибуналів, передбачалось наступне: «В СРСР діють Верховний Суд СРСР, Верховні Суди союзних республік, Верховні Суди автономних республік, крайові, обласні, міські суди, суди автономних областей, суди автономних округів, районні (міські) народні суди, а також військові трибунали у Збройних Силах».
Статтею 152 зазначеної Конституції визначалось, крім іншого, що судді військових трибуналів обираються Президією Верховної Ради СРСР строком на п'ять років, а народні засідателі - зборами військовослужбовців строком на два з половиною роки.
Відповідно до ст. 1 Положення про військові трибунали, затвердженого Законом СРСР «Про затвердження Положення про військові трибунали» від 25.12.1958 року: «У відповідності із Конституцією СРСР військові трибунали є судами СРСР, входять у єдину судову систему СРСР та діють у Збройних Силах СРСР».
Постановою Верховної Ради України від 03.02.1993 №2979-ХІІ були перейменовані військові трибунали України у військові суди України.
Отже, періоди роботи позивача у військовому трибуналі є періодом його роботи на посаді судді.
При цьому, під час розгляду справи, відповідачем було проведено контроль за перерахунком грошового утримання позивача та на виконання рішення суду пенсійним органом із 19.02.2020 року позивачу проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 66% суддівської винагороди на підставі довідки від 02.03.2020 року №177/20, виданої Херсонським апеляційним судом. До стажу роботи зараховано період роботи членом та заступником голови військового трибуналу з 03.08.1982 року по 06.10.1991 року. Повний страховий стаж становить 36 років 2 місяці 11 днів, в тому числі суддівський стаж становить 28 років 2 місяці 10 днів.
Зазначене свідчить, що відповідачем самостійно було зараховано до стажу роботи на посаді судді періоди роботи позивача членом військового трибуналу та з 19.02.2020 року здійснено перерахунок грошового утримання позивача виходячи з 66% відсотків.
Отже, стаж роботи позивача на посаді судді, який враховується для розрахунку відсоткового значення грошового забезпечення становить 34 роки 1 місяць 13 днів та складається з: 28 років 2 місяців та 10 днів чистого суддівського стажу врахованого відповідачем + 1 рік 9 місяців 27 днів половина строку навчання + 4 рік 1 місяць 7 днів робота на посаді слідчого прокуратури.
Таким чином, при визначенні позивачу розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відсоткове значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, становить 78%, а саме: 50% (20 років роботи) + 14 х 2% (за кожний повний рік роботи понад 20 років).
Згідно з ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне обрати належний спосіб захисту (відновлення) порушеного права позивача та визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо застосування при виконанні рішення Дніпровського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2021 року в адміністративній справі № 160/1634/21 для розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 66% з розміру зазначеного у довідці від 02.03.2020 року №177/20, виданої Херсонським апеляційним судом.
Щодо частини позовних вимог зобов'язального характеру.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
З огляду на вказане, належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання позивача як судді у відставці в розмірі 78 % суддівської винагороди з 19.02.2020 року на підставі довідки Херсонського апеляційного суду від 02.03.2020 №177/20, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відносно частини позовних вимог про здійснення перерахунку на підставі довідки Херсонського апеляційного суду від 02.03.2020 №177/20 з 01.01.2020 року, суд зазначає, що такий перерахунок позивачу здійснено на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 у справі №160/1634/21 саме з 19.02.2020 року.
Відтак, вказана частина позовних вимог задоволенню підлягає саме з 19.02.2020 року, а не з 01.01.2020 року як того просить позивач.
Щодо вимог позову в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснювати виплату пенсії в подальшому без обмеження граничного розміру, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Отже, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Тобто, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України права, свободи та інтереси осіб підлягають захисту у разі встановленням судом факту їх порушення, інакше, такі вимоги є передчасними.
Убезпечення в майбутньому від порушення прав не узгоджуються із завданням адміністративного судочинства, оскільки в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише реально порушені права, а суд позбавлений права задовольняти вимоги на майбутнє.
Підсумовуючи, суд зазначає, про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо виплати в майбутньому.
Позивач разом з позовними вимогами просить винести окрему ухвалу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Із аналізу наведених норм права убачається, що окрема ухвала може бути постановлена під час розгляду справи, а у разі необхідності, піднімати питання щодо притягнення до відповідальності винних осіб.
Водночас, постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду, відтак клопотання про постановлення окремої ухвали не підлягає задоволенню.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, судові витрати підлягають стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача у розмірі 454 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо застосування при виконанні рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 2 квітня 2021 року в адміністративній справі № 160/1634/21 для розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 66% з розміру зазначеного у довідці від 02.03.2020 року №177/20, виданій Херсонським апеляційним судом.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 19.02.2020 року перерахунок і виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 78 % винагороди працюючого судді на відповідній посаді на підставі довідки Херсонського апеляційного суду від 02.03.2020 №177/20, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 454,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська